Безособові дієслова

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ КАТЕГОРІЇ БЕЗОСОБОВОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ…………………………………………………………5

1.1 Безособові форми дієслова в історичному контексті………………..5

1.2 Сучасні дослідження безособових форм дієслова……………………7

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНУВАННЯ БЕЗОСОБОВИХ ФОРМ ДІЄСЛОВА В АНГЛОМОВНІЙ ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ……………………………..21

2.1  Дослідження  безособових форм дієслова в  художній літературі….21

2.2  Синтаксичні  функції безособових форм дієслова у творах Ч.Діккенса………………………………………………………………………..22

ВИСНОВКИ………………………………………………….………...…25

        ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА……….……………………………...27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

          Дієслово, як граматична категорія привертало увагу багатьох дослідників. Існують різні погляди на систему видо-часових форм дієслова. Безособові форми дієслова відрізняються від особистих форм перш за все тим, що вони не мають категорії особи, числа і способу. Не висловлюючи особи та числа, герундій, дієприкметник і інфінітив не можуть узгоджуватися з підметом і, отже, самостійно ніколи не виступають у функції простого присудка.

         Іншою спільною особливістю безособових форм є те, що категорія часу в них має відносний характер, тобто їх тимчасові відмінності набувають значення лише в зіставленні з часом особистої форми (присудка) даного речення.

       Безособовим називається таке дієслово, яке не відноситься ні до особи, ні до пҏедмета, ні до абстрактного поняття. Безособові дієслова описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є ҏезультатом розвитку абстрактного мислення. Сутність безособовості розглядається лінгвістами по-різному, але найчастіше вона визначається чеҏез ознаку безсуб'єктності.

       Актуальність теми. Англійське мовознавство, особливо минулого століття, досягло значно більших успіхів в області вивчення морфології, ніж синтаксису, незважаючи на окремі праці видатних англійських, російських та українських синтаксистів, серед яких першим повинне бути назване ім'я Л.С. Бархударова, Б.А. Іл'їша, І.В. Корунця, У.Л. Чейфа. У зв'язку із цим цілком закономірною є підвищена увага до синтаксису англійської мови, характерна для сучасного періоду дослідження.

Об'єкт дослідження  – безособові дієслова в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження  – категорія безособовості та засоби її реалізації в творах англійських письменників.

Безособовість постає як загальне синтаксичне значення, зокрема як семантика структурної  схеми двоскладних речень, що позначають дію або стан, незалежні від  їх творця чи носія.

Основна мета даної роботи полягає у визначенні синтаксичних функціональних особливостей безособових форм дієслова у творах Чарльза Діккенса.

Завдання дослідження:

− дослідити історичний аспект розвитку категорії безособовості;

− проаналізувати стан розробленості проблеми в сучасній граматиці англійської мови;

− охарактеризувати методики дослідження функціонування безособових форм дієслова в англомовній художній літературі;

− встановити синтаксичні функції безособових форм дієслова у творах Діккенса.

Методи дослідження: у якості основного робочого методу використовується метод порівняльно-зіставний та статистичний метод.

Робота складається  зі вступу, першого та другого розділу, висновків ті списку використаної літератури. У першому розділі курсової роботи розглядаються історичний аспект категорії безособовості.

У другому розділі  розглядаються Синтаксичні функції безособових форм дієслова у творах Ч.Діккенса.

У загальних  висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальших студій з  обраної проблематики.

 

 

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ КАТЕГОРІЇ БЕЗОСОБОВОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

 

 

 

1. Безособові форми дієслова в історичному контексті

 

           Безособові дієслова займають різне місце у типології ҏечення у англійській мові.  В англійській мові кількість типів безособових дієслів мала. Це можна пояснити аналітичною побудовою ҏечення, що склалася у новий період розвитку англійської мови, із властивим йому твердим порядком слів і обов'язковою наявністю присудка, хоча б і формального. Так, наприклад, в одних випадках великому класу російських та українських безособових дієслів, таких, як сутеніє, морозить, важко, важливо, мені весело та ін., в англійській мові відповідають двоскладні ҏечення; it is getting dark, it freezes, it is difficult, it is important. 

У давніх англійських текстах були поширені речення представлені підметом hyt та обставиною pr, що деякою мірою втрачають своє безпосереднє значення. У цей період виникають речення із формальним підметом it і конструкцією there is [13, c.156]

У давнє англійській мові використовувалися безпідметові безособові речення, утворені безособовими дієсловами: freosan "морозити", hagalian "йти"(про град), rinan "йти" (про дощ), slitan "морозити", sniwan "йти"(про сніг), styrman "штормити", pawian "танути", wederian "змінюватись"(про погоду), luhtan "світати", efenlecan "вечоріти",efnian "вечоріти", frumlyhtan "світати", sumerlecan "починатись" (про літо), winterlecan "починатись" (про зиму), degian "починатись" (про день).

В середньо-англійський період такі речення стали двоскладними (підмет виражається займенником hyt), що пов`язано зі змінами у граматичній будові речення зі встановленням сталого порядку слів у мовах аналітичного типу.

На думку Жаборюк безособові речення виражали явища природи, наприклад: Hytrin defeo wertidaa. – Дощ йшов 40 днів [8, c. 3].

У свою чергу, Іванова стверджувала, що безособові речення означали психічний або фізичний стан людини, як і в українській мові, наприклад: Мені боляче. Речення починалось із додатку, що означав особу, яка є носієм стану: Whin epyrite whelman dwhelmhyn gered. – Час від часу йому хотілося пити, а іноді їсти. Такі речення не є безособовими за змістом, тому що додаток у них виражає суб’єкт [10, c. 250].

Для раннє англійського періоду була характерною заміна безособової конструкції на особову. Дієслова happen, seem, think, like, lack, nrrd, remember, ought, etc., що у 14 столітті загалом використовувались у безособових конструкціях, у 15 столітті почали використовуватись у особових, а у 16 столітті більшість з них набувала вжитку тільки у особових конструкціях. На думку Ільїша, у творах В.Шекспіра є речення із безособовими конструкціями it likes me well; here, if it like your honou; але особові конструкції використовувались значно частіше: forever virtues have I liked several women;I do not like this tune; I do not like this footing! Із дієсловом need Шекспір використовував також обидва варіанта: so much as it needs; it shall not need; you need by help; we need it not. Також існувало два варіанта вжитку дієслова to inform: it is informed me, I’m informed, etc [13, c. 320].

 На думку  Бархударова, у сучасній англійській мові займенник it є вербально вираженим підметом безособового речення. Неособовість 3-ї особи it випливає з того, що 3-тя особа не є учасником комунікації. Загальновідомим є той факт, що займенники 1-ї особи означають мовця, займенники 2-ї особи означають особу, до якої звертається мовець, і тільки займенники 3-ї особи можуть стосуватися до будь-якої особи, предмета або явища [2, c. 82].

Дієслова, що сполучаються з безособовим неспецифічним підметом it є безособовими. [30, c.755] Безособові дієслова – це дієслова нескерованої дії, що являють собою замкнену, незначну за кількістю групу у сучасній англійській мові [31, c. 871].

Можемо зробити  висновок, що проблема використання безособових дієслів розглядається досить широко  на сучасному рівні мовознавства, тому що область розповсюдження її в сучасній англійській мові досить велика і жоден літературний твір не обходиться без цієї категорії.

 

2. Сучасні дослідження безособових форм дієслова

 

 

У сучасній англійській мові безособові дієслова функціонують досить широко. За висновками Жаборюк, домінанту становлять ті з них, що належать до лексико-семантичної граматики природних процесів, звучання, руху та конкретної фізичної дії. Безособовому вживанню цих дієслів сприяє фізичний, природний характер виражених ними дій та процесів.

У безособовому вжитку активно функціонують також  неакціональні дієслова із семантикою стану. До них уподібнюються акціональні  дієслова, що вживаються для позначення фізичного чи психологічного стану істот, рідше – стану природи.

 Безособове  функціонування особових дієслів  пов'язане з кількісними та  якісними змінами в їхньому  валентному потенціалі. Вони стосуються  насамперед способів вираження семантичного суб'єкта. Відповідно до своєї семантики та комунікативних передумов мовлення особові дієслова можуть утворювати безособові речення двох типів: з імпліцитним та непрямим суб'єктом.

Вираження семантичного суб'єкта формами непрямих відмінків спричинило його пасивізацію (тобто пасивністю дієслова), суть якої полягає в перетворенні свідомого виконавця дії на неактивного або деміактивного того, що не приймає участі учасника ситуації. Форма орудного відмінка є основним морфологічним засобом його реалізації в непрямо суб'єктному(до кого не звертаються напряму) безособовому реченні. Вона репрезентує здебільшого негомогенну суб'єктну семантику, ускладнену значенням граматичної форми або значеннями інших компонентів речення. Високопродуктивний тип безособових речень становлять також речення з родовим суб'єкта. Необхідною умовою їх утворення є наявність заперечення або кількісної семантики та відтінку неозначеності, неконкретності в суб'єкта. Подібно до орудного родовий суб'єкта також передає негомогенну семантику. Лексично обмеженими є безособові речення з давальним і знахідним суб'єкта. Характерними ознаками цих непрямо відмінкових(пасивний відмінок) форм вираження суб'єкта є лексичне наповнення їх назвами істот та переважна позиція в зоні лівобічної валентності предиката, унаслідок чого вони реалізують гомогенну суб'єктну семантику пасивного носія стану. Крайню периферію засобів вираження непрямого суб'єкта в безособових реченнях становить місцевий відмінок. Лексично представлений назвами частин людського тіла та просторових реалій, він різною мірою поєднує в собі семантику суб'єкта стану та локатива.

Утворенню речень з імпліцитним суб'єктом сприяє природний характер дії чи стану, суб'єкт яких нерідко буває очевидним. Серед комунікативних причин основною є прагнення мовця передати дії чи стани як стихійні, мимовільні, непідвладні людині. До менш важливих факторів, що зумовлюють семантико-синтаксичну та формально-граматичну редукцію суб'єкта, є його невідомість, неочевидність для мовця (при дієсловах звучання), семантична надлишковість (при предикатах ІІ рангу), а також комунікативна потреба акцентувати на таких додаткових параметрах дії, як інтенсивність, результативність тощо і одночасне намагання уникнути громіздкості речення (при дво- і тривалентних дієсловах).

Зміни, яких зазнає семантико-синтаксичний потенціал  особових дієслів у безособовому вжитку, мають три вияви: звуження, вирівнювання та розширення. Напрямок цих змін залежить від обсягу валентної  рамки дієслова і відбиває загальну тенденцію особових дієслів до утворення безособових речень з двома не предикатними компонентами.

Типовим явищем для сучасної української мови є  безособове вживання дієслів на рівні  їхніх переносних значень. Найширші параметри метафоричного використання мають дієслова ЛСГ природних процесів, зміни якісного стану, конкретної фізичної дії, що активно вживаються для вираження мимовільного, непідвладного людині фізичного чи психологічного стану. З одного боку, ці дієслова у функції вторинних предикатів стану зберігають своє валентне оточення, яке увиразнює експресивний та змістовий ефект від метафоричного переосмислення дієслівної семантики, а з іншого боку, виявляють семантико-синтаксичну подібність до власне-дієслів на позначення фізичного та психологічного стану істот. Безособові дієслова мають категорію виду, що представлена опозицією: закінченість – незакінченість дії. It rains. – Йдуть дощі. It`s raining. – Зараз йде дощ. (недовершена дія). Підмет англійського безособового речення не означає ніякого реального об`єкта: той невловимий зміст, який міститься у підметі (знайомого оточення, життєвої ситуації), нібито розчиняється у змісті підмета і не може бути відокремлено й розглядатися самостійно.[20, c.157] Існує точка зору, що суб`єкт безособових речень здобуває своє вираження у локативних (лише у цьому реченні або уривку) формах [8, c.112-114], наприклад: It`s hot in here? Isn`t it? – Тут спекотно, чи не так?

На синтаксичному  рівні безособові дієслова одновалентні через обов`язкову присутність формального  присудка it.

Англійські безособові дієслова вживаються у теперішньому та минулому часі, наприклад: It snows. It snowed. It willsnow. – Сніжить. Йшов сніг. Сніжитиме.

Опозиція перфектних і неперфектних форм утворює категорію часової віднесеності, наприклад: It rains. – Йдуть дощі.(повторювана дія). It`s been raining since morning. – Дощить з ранку. Під час розгляду дії, що протікає, розгортається, мовець застає середину процесу.

Бенвеніст вважає, що безособові дієслова не мають категорії особи. Якобсон називає безособові дієслова безознаковими категоріями, протиставляючи їх ознаковим особовим формам. Бондарко відносить безособові форми до системи форм особи й пише про їх порівнянність із семантикою 3-ї особи, при цьому він заперечує їхню тотожність із значенням 3-ї особи. На думку Бондаренка, джерелом предикативної ознаки є зовнішнє середовище.