Безособові дієслова

Дієслово в  англійській мові займає абсолютно виняткове місце внаслідок широкої розгалуженості своєї системи і тієї великої ролі, яку дієслівні форми грають в побудові речення. Безособовими формами дієслова є такі форми дієслова, що мають риси як дієслова, так і іменника (інфінітив, герундій), прикметника (дієприкметник) або прислівника (дієприслівник). Безособові форми здатні займати цілий ряд синтаксичних позицій, за винятком функції простого присудка. Під час дослідження безособових речень у сучасній англійській мові із метою визначення їх вживаності було вибрано уривки, що містили  елементарні речення, з двох художніх текстів британських та письменників. Маслов визначає дієслово як частину мови, що виражає граматичне значення дії, тобто ознаки динамічного, що протікає в часі. Граматичне значення дії розуміється широко: це не тільки діяльність у змісті цього слова, але й стан і проста вказівка на те, що даний предмет існує, що він відноситься до певного класу предметів (осіб). Важливо те, що дієслово передає ознаку не статично, не як приписувану предмету (особі) властивість, а як ознаку, що обов'язково протікає в якомусь тимчасовому відрізку [8, с. 75].

     В  англійській мові поряд з особовими формами існують безособові форми дієслова: герундій, дієприкметник, інфінітив, які мають ряд особливостей, що потребує обережного до них підходу при перекладі.

     Безособові  форми дієслова відрізняються  від особових форм перш за  все тим, що вони не мають категорії особи, числа і способу. Не висловлюючи особи та числа, герундій, дієприкметник і інфінітив не можуть узгоджуватися з підметом і, отже, самостійно ніколи не виступають у функції простого присудка.

     Іншою  спільною особливістю безособових форм є те, що категорія часу в них має відносний характер, тобто їх тимчасові відмінності набувають значення лише в зіставленні з часом особистої форми (присудка) даного речення. Внаслідок особливостей свого виникнення та історичного розвитку безособові форми дієслова близько стикаються з недієслівними категоріями і виявляють тісний зв'язок: герундій і інфінітив – з іменником, а дієприкметник – з прикметником [1, с. 240].

     Безособові  форми дієслова мають подвійну  структуру, іменну та дієслівну.  Всі безособові форми дієслова можуть утворювати предикативні конструкції. В реченні безособові форми дієслова можуть зустрічатися:

1. Окремо (без  супроводжуючих слів).

She went away smiling. – Вона пішла, посміхаючись.

2. У фразах (фрази  формують синтаксичні одиниці, що служать однією частиною речення).

Not to disquiet his sister, he had said nothing to her of the matter. –  Щоб не 

хвилювати сестру, він нічого не сказав їй про  це.

3. У предикативних  конструкціях.

          There is no mistake about his being a genius. – Не може бути жодного сумніву в тому, що він – геній [11, с. 154].

     Отже, неособові  форми дієслова (вербалії) – це  такі форми дієслова, що мають  риси як дієслова, так і іменника (інфінітив, герундій) або прикметника  (дієприкметник) [13, с. 45].

Барабаш стверджує, що інфінітив - безособова форма дієслова, яка виражає дію без визначення особи, числа і способу, не має звичайних дієслівних часових форм, а лише вказує на час, співвіднесений з моментом дії, вираженої дієсловом в особовій формі [1, с. 240].

     На думку  Ганича та Олійника, інфінітив - початкова форма дієслова, що виражає дію або стан безвідносно до діючої особи, числа, часу і способу [6, с. 97].

           Інфінітив вживається у трьох суттєво різних функціях: 1) як граматично смислова синтаксична частина речення (граматично вільна); 2) як значима частина складного дієслівного присудка, яка має значення і будується навколо предиката (граматично напіввільна); 3) як складова означеної відмінюваної форми дієслова (граматично зв’язана) [3, с. 26].

     В  англійській мові інфінітив має  одну просту і п’ять складних  форм. Інфінітив перехідних дієслів  має форми часу й стану, а  неперехідних – тільки часу [4, с. 85].

     Тільки Indefinite Infinitive Active є простою формою інфінітива. Інші форми є складними і утворюються за допомогою допоміжних дієслів to be чи to have та дієприкметника.

     Continuous Infinitive Active утворюється за допомогою допоміжного  дієслова  to be та Participle I. Perfect Infinitive Active утворюється за допомогою допоміжного дієслова to have і Participle II. Perfect Continuous Infinitive Active утворюється за допомогою допоміжного дієслова to be у формі Perfect Infinitive (to have been) і Participle I. Indefinite Infinitive Passive утворюється за допомогою допоміжного дієслова to be та Participle II. Perfect Infinitive Passive утворюється за допомогою допоміжного дієслова to be у формі Perfect Indefinite (to have been) і Participle II.

 Було встановлено,  що у літературних текстах серед усіх елементарних речень 1,2%, що становить 24 речення із 2000,  належить безособовим реченням. До того ж слід зазначити, що частіше безособові речення трапляються у текстах американських авторів – 14 речень з 24, що становить 58,3% - та загалом переважають у авторському  мовленні – 75% (18 речень),

На основі нищезазначених прикладів ми можемо розглянути вживання безособових дієслів та їх функції  та основні характеристики цієї частини  мови.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

 

 

 

ФУНКЦІОНУВАННЯ  БЕЗОСОБОВИХ ФОРМ ДІЄСЛОВА В АНГЛОМОВНІЙ ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

 

 

2.1  Дослідження безособових форм дієслова в художній літературі

Актуальність  дослідження безособових форм дієслова в художній літературі досить складне  питання, не лише тому, що небагато хто  з відомих мовознавців розглядав ці питання. Ми вибрали цю тему саме тому, що вона не досить досліджена, але дуже цікава та різношарова.

За думкою Золотова , у традиційній англійській мові безособові дієслова визначають як найбільш віддалену форму дієслова дійсного способу, яка тільки називає дію і поєднує у собі риси дієслова та іменника. З точки зору деяких лінгвістів інфінітив вважається основною формою усієї дієслівної парадигми. У цій якості він може уподібнюватись називному відмінку іменників у мовах, що мають добре розвинену систему відмінювання іменників. І не безпідставно Шахматов назвав інфінітив “вербальним номінативом” [12, с. 212].

   Жаборюк ж вважє, що  інфінітив вживається у трьох суттєво різних функціях: 1) як граматично смислова синтаксична частина речення (граматично вільна); 2) як значима частина складного дієслівного присудка, яка має значення і будується навколо предиката (граматично напіввільна); 3) як складова означеної відмінюваної форми дієслова (граматично зв’язана).

Значна частина  безособових дієслів виконує так звану компенсаційну функцію, тому  Золотова такі дієслівні форми називає компенсаторами. Ці дієслова беруть участь у перестановці засобів прямої номінації в засіб непрямої номінації. Як правило, компенсаційна функція таких дієслів виявляється в сполученнях предиката з об'єктом, який виражений абстрактним іменником у знахідному відмінку без прийменника. Наприклад:

The architecter armed with a pointer was giving an explanation. -Архітектор, озброївшись указкою, давав пояснення.

Предикат та об'єкт дії мисляться нероздільно, дієслово компенсує категоріально-синтаксичний елемент значення. Таку структуру (в якій предикат і об'єкт становлять синтаксичний блок) можна замінити абсолютивним дієсловом, що має тотожне значення:

The architecter armed with a pointer was explaining. - Архітектор, озброївшись указкою, пояснював.

      Порівняємо функціонування в реченні синтаксичного блоку «синсемантичне дієслово + іменний компонент» та співвідносного з ним функціонування абсолютивного дієслова:

Beforehand there was announced the warning about the coming earthquakes. - Завчасно було оголошено попередження про можливі підземні поштовхи.

Beforehand we were warned about possible earthquakes. – Ми завчасно були попереджені про можливі підземні поштовхи.

           Тобто, синтаксичною ознакою дейктичних дієслів є виконання ними специфічної функції - компенсаційної.

         Значення таких дієслів при дослідженні різноманітних художніх творів (вести розмову, покладати надії, доводити до відома, давати поради, навести довідки, тримати образу тощо), безперечно, відіграє велику роль, розшируючи діапазон мовлення, тому воно не може бути відокремлено від семантичних характеристик контекстуального оточення і разом з контекстом утворює стійку семантичну одиницю, синтаксичний блок. У складі дієслівно-іменних сполук ці дієслова називають ще семантично редукованими дієсловами.

          Різнорідність синтаксичного типу безособових дієслів призводить до того, що проблематика його вивчення не може бути обмежена лише питаннями специфіки синтаксичних категорій у суто мовному плані або в їх відношенні до логічних категорій. Виникає проблема приватного та загального, що ускладнює питання про критерії виділення досліджуваного об'єкта і створює безліч додаткових аспектів дослідження.

         У сполученнях предиката з об'єктом, у яких об'єкт виражений віддієслівним абстрактним іменником у знахідному відмінку без прийменника і несе основне лексичне навантаження, навіть повнозначне дієслово (проте синтаксично залежне), що виконує предикативну функцію, може послаблювати свою семантику.

         Функціонування в художніх творах різних лексичних засобів для передачі того самого змісту свідчить про багатство мовних виражальних засобів, про розвиток лексичної, семантичної та синтаксичної систем мови взагалі. До того ж використання сполучень „синсемантичне дієслово + іменник" за наявності дієслова-відповідника часто зумовлене стилістичною диференціацією мовлення. Ці сполучення також відіграють важливу роль у граматичному оформленні певних висловлювань. Наприклад, корелюючи з повнозначним дієсловом, словосполучення „синсемантичне дієслово + іменник" може компенсувати його видову дефективність. Як відомо, двовидові дієслова характеризуються відсутністю морфологічного вираження відповідної граматичної категорії. Дієслова мають значення як доконаного, так і недоконаного виду, які ідентифікуються у відповідних контекстах: to automate (автоматизувати), to amnesty (амністувати), to stabilize (стабілізувати), to certify (атестувати), to inform (інформувати), to amputate (ампутувати), to investigate (розслідувати), etc. Відповідні цим дієсловам вербально-субстантивні сполучення з синсемантичними дієсловами мають форми доконаного/недоконаного виду поза контекстом: to make /to implement automation (здійснювати/здійснити автоматизацію), amnesties (амністування); to hold / to hold certification (проводити/провести атестацію), investigation (розслідування), amputation (ампутацію), stabilization (стабілізація) тощо.

       Такі властивості дієслів увиразнюють значення сполучення, допомагають автору своїх робіт чіткіше та точніше висловити зміст думки, що зумовлює якісне розуміння змісту читачеві. Регулярне творення і використання описових дієслівно-іменних сполучень, які перефразовують семантику опорного повнозначного дієслова, свідчить про їхню продуктивність, виконання дієсловами не лише компенсаційної функції, а й своєрідної напівслужбової ролі оформлювача дієслівного статусу складових компонентів конструкції. За таких умов і відбувається втрата певною лексемою свого лексичного значення дієслівних одиниць, ступінь якої у різних дієслів є неоднаковим.

 

2.2  Синтаксичні функції безособових  форм дієслова у творах Ч.Діккенса

 

 

У ході практичної частини дослідження нашої роботи ми розглядали роман Діккенса, в оригіналі твори англійською мовою та його переклад на українську мову. А саме досліджувався переклад роману Діккенса на українську мову та порівнювались українські безособові речення, що використали автори та їхні англійські еквіваленти. Для того, щоб дослідити скільки безособових речень української мови відповідає своїм англійським еквівалентам, було вибрано по декілька речень з творів кожного з письменників та представлені їхні переклади. Результати порівняння відтворенні в підрозділах цього розділу.

One night, it was long past twelve, I woke up at the sound of Mr. Yonioshi calling down the stairs [7, с. 13].

Hearing her voice, I understood that it was too late [4, с. 49].

Безособові  речення можуть містити значення локалізації ознаки, виражене обставиною. “It's about time”. [6, с. 12]  “But it's so beautiful here,” Mel whispered [ 9, с. 2].

В англійській  мові частіше трапляються іменні безособові речення, які виражають  стан навколишнього середовища, просторові та темпоральні відносини. Наприклад: They'd had to share the caravan with her married sister and a new baby, and it was too much of a squas. [5, с. 4].

Безособові  конструкції надають змогу передавати події безпосередньо, безвідносно  діяча: It was some little while before I could bring myself to open the window, and ask Miss Golightly what she wanted. [7, с. 17] It was well past midnight when she arrived home… [3, с. 57].

Ці речення  складаються із формального підмета  та складеного іменного присудка, вираженого дієсловом-зв'язкою та предикативом - означенням: It was dark and the street was deserted. [4, с. 34]; або іменником - It was only 7:45 A.M.…[8, с. 15], де іменник виражає темпоральні характеристики. Але значно переважають іменні безособові речення з предикативом, вираженим прикметником. В обох прикладах дієслово-зв'язка вказує на статичність дії.

Дієслівні безособові речення складають лише 5%. Напр., When it rains, the water runs down eroded slopes into battered valleys…[11, с. 43]. Вони складаються із формального підмета it і безособового дієслова, що вжито у неперфектній формі. Ці речення описують явища навколишнього світу.