Цінності та їхня роль у житті суспільства і людини

Орієнтація  людини на саму себе, захоплення особистим життям і розчарування у всьому, що виходить за її межі – супроводжує епохи занепаду, доти якийсь черговий захід світового масштабу не виправдав надій (скептицизм і епікурейство після розпаду Олександра Македонського, вульгарний гедонізм, за яким сенс життя, добро зводяться до насолоди в епоху розпаду Римської імперії). Людина від природи така істота, яка постійно спрямована на якусь мету. І оскільки створена вона саме такою, вона не може бути щасливою, якщо не функціонує так, як їй визначено природою, тобто цілеспрямовано. Справжній успіх і істинне щастя не тілький йдуть пліч-о-пліч, але й доповнюють і посилюють одне одного.

Успіх у будь-якій мислимій життєвій ситуації зв’язаний із накопиченням досвіду. Змінивши уявлення про свою зовнішність, людина у всіх випадках змінює саму себе – індивідуальні якості поведінки, - а інколи таланти і хист. Нові знання нерідко приходять з боку: не від фахівців, а від осіб, лише побічно зв‘язаних з наукою. Так, пані Кюрі – фізик, а не лікар, але принесла багато надзвичайно корисного медицині. Образ власного Я – ключ до особи і поведінки. Образ власного Я визначає і рамки можливостей людини – те, що людина спроможна або не спроможна зробити. Розсуваючи кордони образу, людина розширює для себе й сферу можливого. Вироблення адекватного, реалістичного уявлення про саму себе ніби наділяє людину підвищеним хистом, новими талантами, буквально перетворюючи невдачі в успіхи. Є незаперечні факти про наявність в житті так званих типів людей, які досягають успіхів, і невдах, щасливих і нещасливих, здебільшого здорових і схильних до захворювань. Психологія образу власного Я кидає світло на концепцію позитивного мислення – і що ще важливіше, пояснює чому позитивне мислення  в одних випадках дає позитивний результат, а в інших ефект відсутній. Справа в тому, що позитивне мислення проявляється тоді, коли співпадає з уявленнями людини про себе. Якщо такого збігу немає, потрібно змінити саме уявлення. Мозок людини, вся нервова система діють цілеспрямовано, за принципами здійснення особистої мети, функціонують як розкішний, «спрямований на задану мету механізм» , як свого роду внутрішня автоматична система поведінки, що працює на людину, як «механізм успіху» або «механізм невдач», залежно від того, як людина управляє ним і що встановлює йому мету.

Образ власного Я змінюється, в кращу або гіршу сторону, не тільки шляхом міркувань або накопичення теоретичних знань, але, насамперед, в процесі накопичування власного досвіду. Вільно або мимоволі формується власний образ під враженням переживання в ході минулої творчої діяльності. І людина може змінити його також. Здорова, щаслива, урівноважена людина виростає не з тієї дитини, якій розповідають про любов, а з тієї, що сама в повній мірі випробувала любов. Певність людини в собі, самовладання – результат особистого практичного досвіду, а не чистого знайомства з теорією. Оволодівши психологією образу власного Я, людина створює базу для самонавіяння. В процесі формування образу власного Я  в тій або іншій мірі необхідно відтворювати таку життєву ситуацію: ніколи не критикувати себе, не висловлювати не схвалення, не займатися повчанням, ніколи не висловлювати ані найменшого здивування, слухаючи, як внутрішня людина зізнається в своїх страхах, явних пороках, недостойних вчинках або думках, відчутті вини. Тоді, мабуть, вперше в житті та внутрішня людина може дійсно відчувати себе звичайною людиною, відчує, що її власному Я притаманні певні цінності, гідність, починає розуміти саму себе, бачити себе в новому світі.

Орієнтація  на суспільство виникає у особи, в людини в тих випадках, коли віра в авторитет світового духу слабшає, а нестримний гедонізм – сенс життя, добро перетворюється в насолоду – демонструє всі принадності розкладу. В античну епоху вибір ціннісних орієнтацій – це стоїцизм – людина мужньо сприймає свою долю, якою б вона не була, а в XVIII-XIX ст.ст. і пізніше – категоричний імператив, тобто вимога ставитись до людства як до мети, а не як до засобу, завжди ставити обов’язок вище особистих бажань. Орієнтація на те, що людина розуміється або абстрактно як людина взагалі, представник роду людського, або стає функцією суспільства, то формується надія на сильний розум, сильний дух, здатний навести порядок.

Орієнтація  людей на потойбічний світ виникає в умовах, коли люди почувають себе слабкими і беззахисними перед таємничими  силами світобудови, незадоволені своєю реальністю, поцейбічним життям, а з іншого боку – зазнають шанобливості перед величчю вічності, що відкривається, і нескінченності.  Особа – захоплююче, привабливе, таємниче щось, яке легко побачити, але важко збагнути. ЇЇ не можна отримати від когось – це внутрішній дар. Те, що називають особою – є зовнішнє свідчення унікальної творчої індивідуальності або вільне і повно виражене істинне людини, притягальне в будь-якій людині. Коли говоримо про когось, що це справжня особистість, то, звичайно, розуміємо, що людина зуміла вивільнити, розкріпачити притаманний їй творчий потенціал, вільний висловлювати свою суттєвість. Слабка особистість, загальмована особа – це людина, що не зуміла виявити свою творчу суть, стримує, сковує її. Боязкість, підвищена соромливість, нерішучість, непривітність, комплекс вини, роздратованість, невміння ладити з людьми – це все втрата ціннісних орієнтацій. Римський імператор Марк Аврелій говорив, що люди постійно шукають для себе який-небудь притулок: будиночок в сільській місцевості, на морському березі або в горах. Але людина спроможна при бажанні знайти притулок і в самій собі. Ніде людина не знайде притулку настільки непомітно і легко, як у власній душі, особливо якщо носить в собі образи, поглянувши на які миттєво здобуває повніший спокій, а спокій – не що інше, як належний порядок в думках. Так вважав Марк Аврелій.

Філософи Стародавньої Індії, які вчили про злиття індивідуальної і світової душ, відходили від  тиснучих умов кастового ладу і шанобливе  почуття єднання з світом осягали  в медитації. На одному полюсі їх подвоєної  свідомості – забобонне плазування перед понаддприродним, на іншому – причетність до святого. Тут-то і розмітилися ціннісні орієнтації. Коли сили людини, суспільства незрівнянно малі у порівнянні з природою, а людина ще не усвідомила себе особою, то в таких умовах ціннісні орієнтації зосереджуються на понадприродному. Такий стан характерний для розвитку людства від первісного суспільства до епохи Відродження. Виділення ж особи з суспільства і певний рівень рефлексу, тобто уміння піднятися над ним, що особа робить і як мислить, характерно в ситуаціях, коли реальне життя незадовільне, але є можливість піти від нього в свій внутрішній світ, відчути велич внутрішньої суттєвості світу, трактуючи її як Бога, абсолютну ідею та ін.

РОЗДІЛ 4. СВОБОДА, ЯК ЦІННІСТЬ

РОЗДІЛ 5. ІЄРАРХІЯ ЦІННОСТЕЙ, ЇХНЯ СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ

Входячи до складу найскладніших  духовних утворень, цінності трансформуються, конкретизуються через ланцюжок станів свідомості, що доводять їх до реалізації в процесі діяльності. Основні  форми, що вбирають цінності: ідеал, вибір, мета, прагнення тощо.

Ідеал – ціннісна характеристика певного явища у вигляді належного і виконує роль стратегічного орієнтира на шляху досягнення мети. Ідеал не ототожнюється з метою, планом або нормою, тому що ідеал є цінністю. Зміст ідеалу зв’язаний з прагненням людини до єдності, гармонії,  подолання конфліктів та суперечностей. На відміну від норм, ідеали не стільки результат досвіду минулого, вираження необхідності, скільки передбачення майбутнього, його бажана модель. Мінливості та суперечності історії служать людині уроками – не тільки формують людину, але й дають можливість усвідомити себе, свою людську суть і ті цінності, що їй відповідають. Тому ідеал – найбільш значущий для соціального прогресу вид моральних цінностей. Так, ідеал людини або суспільства означає їх опис з позицій прийнятої системи цінностей.

Кожна епоха висуває  свої ідеали, в яких ніби переборюються  властиві їй суперечності. Християнський ідеал людини, яка страждає, яка жертвує собою, помирає від рук тих, гріхи яких хоче спокутувати – цей ідеал породжений суперечливістю, роздвоєністю «земної основи» суспільства. Боротьба, конкуренція, антагонізм живлять заздрість, злобу, ненависть, зрадництво. Але такі ж суперечності загострюють, викликають у людей жалість, милосердя, почуття вини і докори совісті. Ідеал же природної людини, яка живе в гармонії з природою, щасливої та безтурботної, не обтяженої умовностями культури, також стає відображенням тих суперечностей, що притаманні цивілізації. Починаючи з епохи Відродження на розум людини дедалі більше впливає ідеал, що розвивається всебічно і гармонійно. Кожна епоха по-своєму розуміє такий ідеал. Для сучасності всебічний і гармонійний розвиток особи означає, насамперед, єдність особистого і суспільного, активну участь людини в усіх основних сферах суспільного життя. Життя різноманітне, динамічне і вірогідне, тому ідеал у формі інструкції – нісенітниця. Інша справа, що, отримавши інформацію про конкретні умови руху до ідеалу, люди мають поставити мету, розгорнути її в план і тим самим конкретизувати ідеал в норму. Гармонія особи з єдності духовного і тілесного, розуму і обов’язку тощо. Ідеал – посох людства, орієнтир, мета, наведена розумом у вигляді образу, картини майбутнього.

Ідеали виступають духовним продуктом цілком певного середовища, тому-то Карл Маркс вважав необхідним при їх аналізі виходити з дійсного життєвого процесу, життєвого досвіду. Якщо не звести ідеали до фактів, то ідеали залишаться невинними побажаннями, без будь-яких шансів на прийняття їх масою, і, отже, на їх здійснення. На характер і зміст ідеалів впливає весь комплекс суспільних відносин епохи, що визначає суть і основну відзнаку ідеалів різноманітних соціальних спільностей.

Ціннісні орієнтації є в будь-якій сфері людської діяльності. Суть людини, універсальне і визначальне ядро світогляду, ставлення до місця людини в світі відображають саме ціннісні орієнтації. Зміст ціннісних орієнтацій (базових та ключових) в різноманітні епохи, у різних соціальних спільностей і особо відрізняються аж до протилежності. Але ціннісні орієнтації – атрибути людини та її ставлення до світу. Візьмемо істину. Істина цілком по-різному пояснюється матеріалістами або суб’єктивними ідеалістами. Індивідуальні плани – спрямованість особи, збігаючись з перспективами соціального розвитку, виявляють цінність людини як активного борця, як творця нових суспільних відносин. Активність людини формується і проявляється в різних сферах соціального життя.

Гуманістичне виховання  має за мету виховання переконаної, цілісної особи, здатної не тільки до самостійних рішень, але й до творчої діяльності. Переконання не можна купити в книжковій крамниці, їх треба вистраждати власним життям, придбати власною працею. Формується індивідуальність тільки власними зусиллями. Формування індивідуальності відбувається протягом всього життя людини і найяскравіше проявляється в моральній позиції. В практиці соціального спілкування, в системі виховання формується цінність особи як самостійної, самобутньої, активної і неповторної. Лев Толстой говорив, що людина подібна дробу: числівник означає її думку про себе, а знаменник – думка людей про неї, і тільки якщо знаменник більше числівника – дріб правильний.  Самооцінка – це завжди порівняння, завжди зіставлення своїх дій і думок з певним еталоном, з ідеалом.

Інколи питають: чи так уже необхідно в сучасне практичне століття орієнтуватися на ідеал? Чи можна жити, не орієнтуючись на майбутнє, обмежуючи свої прагнення сучасністю? Так, можна, якщо розуміти під життям пасивне пристосування до заданих умов, якщо доживати своє століття, впливаючи на світ однією своєю присутністю. Любити людей взагалі досить просто, але значно трудніше любити і поважати окрему, конкретну людину. Настільки ж різноманітний зміст вкладається різними людьми в уявлення про красу, але не має таких спільностей і особи, для яких естетичне уявлення взагалі б не мало місця. В усіх випадках, незважаючи на відмінності, пізнання і істину, вимагається відрізняти від естетичного засвоєння і краси. Кожна із основних цінностей виражає суттєве ставлення до світу, що робить людину людиною.

ВИСНОВКИ

Отже, цінності — це те, що особливо важливо для людини. Їх усвідомлення та реалізація дають їй можливість сформуватись як особистість. Хоча цінності мають індивідуальний характер, до головніших людських цінностей можна віднести: людське життя, вибір життєвого призначення та свободу.

Оцінюючи те чи інше явище, що виступає носієм цінності, людина встановлює його значущість. Оцінка є опосередковуючою ланкою між пізнанням і практикою. Регулятивну роль виконують соціальні норми. Вони визначають взірці, еталони поведінки особистості.

Класифікація цінностей  залишається науковою проблемою. Єдиного  підходу до вирішення питання  немає. Основні сфери громадського життя  розрізняють такі цінностей: матеріальні, соціально-політичні і духовні. За суб’єктами цінності поділяють на індивідуальні, групові та загальнолюдські. З точки зору їх важливості вирізняють цінності, що мають другорядне значення, цінності повсякденного попиту, побуту та вищі цінності. Також цінності бувають відносні та абсолютні.

Ціннісні орієнтації — це внутрішній компонент свідомості та самосвідомості людини, як і цінність, вони відіграють дуже активну роль у визначенні спрямованості моральної діяльності особистості. Виділяють три основні типи ціннісних орієнтацій: орієнтація людини на саму себе, орієнтація на суспільство та орієнтація на потойбічний світ.

З урахуванням того, що одні цінності мають для людини більше, інші - менше значення, утворюється  ієрархія цінностей. Йдеться про таку їх систему, в якій вони розташовані залежно від міри їх значення. Кожній людині треба навчитися правильно визначати для себе систему, ієрархію цінностей, щоб керуватися нею в своєму житті, діяльності, прагненнях, орієнтаціях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Філософія, підручник за заг. редакцією проф. М. І. Горлача, В. Г. Кременя, проф. В. К. і автор. колектив.
2. Афанасьев М. С. Социальные ценности и ценностные ориентации личности. - М., 1990.
3. Філософія: короткий виклад.—Навч. посібник.—К.: «Кондор».—2003.—352ст.
4. Бакрадзе А. Т. Ідеал людяності і цінності людського життя // Філософська думка. - 1989.-№ 2.-С. 17-23.
5. Ручка А.А. Соціальні норми і цінності. Київ, 2006.
6. Андрущенко В. П. Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія: в 2 т. К. 1993. Т2
7. Блюмкин В.А. Мир моральных ценностей. – М., 1981.
8. Малахов В.А. Цінність як категорія культури // Філос. і соціол. думка. – 1982. – № 5. – С. 76 – 85.
9. Шибутані Т.; Соціальна психологія. Ростов н \ Д., 2003.
10. Лосский Н. Область Бога и мировое зло. М. 1994
11. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. П. Щерба, В. К. Щедрін, О. А. Заглада; За заг. ред. С. П. Щерби. — К.: МАУП, 2004. — 216 с.— Бібліогр.: 208–213 с.
12. Шитов І. П. Природа художньої цінності. — К., 1982
13. Чухина Л. А. Людина і її ціннісний світ. — М., 1991
14. Давидович В. Е. Теорія идеала. — Ростов на Дону, 1983
15. Золотухіна-Аболина Є.В. Про специфіку вищих духовних цінностей / / Філософські науки. 2007. № 1. С. 11-18.
16. Ядов В.А. Соціальна ідентичність особистості. М. Наука, 1994.
17. Якобсон І.С. Психологія людини. М., Изд-во Думка, 2005
18. Новгородцев П.И. Об общественном идеале. - М.. 1991.