Етика як наука

А загалом всі ці функції тісно взаємозв'язані й зумовлюють багатства і змістовність духовному житті людину.

Єдність людського буття проявляється у тісний зв'язок що відбивають його різними формами суспільної свідомості -- мораллю, мистецтвом, політикою, релігією та інших.

Моральність і мистецтво. З моральних навчань видно, що етична категорія добра та естетична категорія прекрасного найчастіше ототожнювали. Близькість моральності й мистецтва ілюструється тим, що етичні праці нерідко створюють у художньої формі (наприклад, у Платона, Ніцше ідр.),.а багато представників мистецтва (>Ф.М. Достоєвський, Л. Н. Толстой та інших.) є у той час імислителями-етиками.

Моральність і мистецтво відбивають різні боки буття чоловіки й, виходячи з того факту, слід вбачати методи їхнього взаємодії. У мистецтві особливої художньої формі виражається динаміка інтересів, ідеалів» цінностей. Моральне вплив на людини здійснюється не шляхом докази переваги чесноти над пороком, і з допомогою емоційних переживань, які передбачають співтворчість, осмислення людиною під впливом мистецького твору власного життєвого досвіду. Спостерігаючи діями героєм, людина бачить наочні приклади морального і аморального поведінки, добра і зла тощо. Мистецтво у разі має величезну виховне значення, це образна (художня) інтерпретація моральних і моральних ідей, моделювання конфліктним ситуаціям.

Моральність і прозорого політика. Вперше поважне дослідження зв'язку етики й політики зробив давньогрецький філософ Аристотель в IV в. е. Розглядаючи людину, як «громадське тварина», філософ бачив у державі джерело моральності й вважав етику частиною «політичного мистецтва». Усвідомлюючи відносну самостійність моральності, специфічність її завдань, він висував вимога гармонії інтересів громадян і держави.

Західноєвропейські мислителі Нового часу (М. Макіавеллі, Т. Гоббс та інших.) прагнули підпорядкувати моральність політиці. Вони вважали природним політичний аморальність і цинізм, практику подвійного морального стандарту, виправдання будь-яких коштів, нібито які ведуть благої мети.

Протилежний підхід редукував політику до моральності. Серед мислителів, які дотримуються подібних поглядів, може бути Платона, Т. Мора, Т. Кампанеллу та інших. Для їх теорій держави (утопій) характерно абстрактне моралізаторство, ігнорування реальних соціально-політичних умов.

Складність цієї проблеми пов'язана насамперед із відповідальністю політика в населення, необхідністю реалізовувати інтересів держави, що найчастіше входить у конфлікт за інтересами інших держав. Дії політика, на відміну морального авторитету, залежить від безлічі чинників, вони компромісні.

Отже, взаємозв'язок між моральним і політичною розвитком суспільства проявляється так: моральність впливає на політику через моральну оцінку, думку, з вищих ідеалів і цілей суспільства, а політика своєю чергою впливає моральність, розкриваючи суспільству конкретні «щохвилинні» соціально-політичні інтереси.

Моральність і релігія. Моральна і релігійна діяльність у історії культури довгий час ототожнювали: заповіді, дані Богом, одночасно вважалися і моральними нормами, а богоугодні справи _ добрими вчинками. Такий їхній підхід ні випадковим. По-перше, мораллю і релігією регулюють поведінка особи у суспільстві, тобто. виконують подібні соціальні функції. По-друге-, схожі й способи регулювання. Для моральних та релігійних вимог характерні категоричність, універсальність тощо. По-третє, головний стимул морального і релігійного поведінки -- духовні цінності, звідси знаковість таких понять, як борг, ідеал тощо. й у світського, й у віруючу людину. У цьому треба сказати збіг моральних та релігійних цінностей, особливо у ранніх етапах розвитку суспільства. Можна відзначити, що у моральності,' й у релігії великій ролі грає емоційна сфера. Віра, глибокі переживання типові як моральної, так релігійному житті.

Усі ці обставини зумовили єдність морального і релігійного свідомостей протягом тривалого, але з тих щонайменше з недостатнім розвитком світської культури зміст моральності й релігії перестає бути ідентичним.

Принципова новизна у тому, що з моральності кінцевою метою людина, а релігії -- Бог.

Ще однією характерним відзнакою релігії є система ритуальних дій (культ), і навіть існування організаційних структур (церква) і спеціального апарату священнослужителів. Моральність немає інститутів власності та орієнтується головним чином думка морального авторитету.

З іншого боку, якщо релігія передбачає суворі потойбічні кари, то моральність обмежується громадським засудженням насильства та звертається до совісті. І навпаки, для віруючого нагородою є вічна життя (тобто. добру справу не метою, але засобом), то тут для морального людини нагородою є саме чеснота, почуття виконаного обов'язку.

Моральність і наука. Проблема співвідношення моральності й науки має дві аспекти:нравственно-содержательний формальний.

Перший стосується значення моральності науці, саме важливість моральних принципів для вченого.

Для науки головною є інформація про досліджуваному об'єкті, а чи не ставлення людей щодо нього або з приводу нього. Специфіка наукового мислення жадає від дослідника відстані від досліджуваного об'єкта. Суб'єктивні моменти у процесі пізнання (особисті бажання, прагнення комусь догодити, зробити приємне тощо.) найчастіше призводять до помилок і тож повинні бути зведені до мінімуму. Вища моральна цінність для вченого -- об'єктивна істина, тобто. адекватне відбиток дійсності. З цього цінністю пов'язані його моральні чесноти: чесність, сумлінність, бездоганне проходження професійному обов'язку. Життя багатьох видатних дослідників є взірцем такої поведінки.

Другий момент стосується значення науки для моральності, саме -- можливості на наукове обґрунтування моральними принципами і шляхом створення наукової теорії моральності. Прагнення філософів піднятися над мінливим світом «думок», буденністю, пошук ними загальнозначущих підстав у тих чи інших моральних вимогах закону і призвели до етики. Етика -- це вид гуманітарного знання. Як і кожна інша наука, вона не має власний поняттєвий мову, власну предметну область дослідження та власний метод. Детальна наукова розробка й вдосконалення цих складових дозволяє їй виконувати свої основні функції: опис моральних явищ, їх пояснення тощо.

Моральність і економіка. Особливу увагу, яку приділяють взаємовідносинам моральності й економіки, не випадково і має давню історію. Ще Аристотель, розкривши складну структуру економіки, визнавав моральну нерівноцінність виробництва, торгівлі, і лихварства. Філософ вважав етично прийнятним лише виробництво. Середньовіччя також засуджувало самодостатнє «роблення грошей». І Августин, і Хома Аквінський стверджували, що утруднює отримання прибуток від торгівлі, і особливо видача грошей під відсоток аморальні. Тому, до речі, банківський діяльністю у Європі займалися представники інших релігій (зокрема, іудеї). Переворот відбувається у початку Нового часу з недостатнім розвитком капіталістичних відносин. Вже протестантизм визнає моральним прагнення прибутку, фінансовий успіх сприймається як критерій Божественного прихильності.

Світська версія протестантській етики стала важливою складовою сучасній західній економічної культури. Велику роль стало грати розуміння взаємозв'язку між економічним успіхом і суспільною благом, що отримала свій відбиток у працях французьких матеріалістів (теорія «розумного егоїзму-), німецьких класиків, в марксизмі і багатьох етичних концепціях XX в.

У той самий час багато філософи підкреслювали, у процесі банківської, торгової, виробничу краще й іншої можлива абсолютизація суто економічних цінностей, як-от ефективність, інтерес, прибуток та інших. р збитки загальнолюдським. Відбувається своєрідне зведення буття особистості до її майна, оцінка людини лише з погляду його матеріального статку, фінансових можливостей. Тим самим було втрачається глибинний зміст економіки як засобу забезпечення існування.

Моральність право. Як форми суспільної свідомості моральність, і право мають між багато загального, оскільки виконують схожі функції: регулюють поведінка людей суспільстві.

Моральність право є сукупність щодо стійких норм, заснованих на виключно загальнолюдських уявленнях про належному, справедливому тощо. Ці норми мають загальний характері і поширюються усім членів товариства. Моральність право є розгорнуті системи правил поведінки, що охоплює практично всю сукупність громадських відносин,

Головними ж відмінностями з-поміж них є способи, якими вони регулюють поведінка людей.

Норми права:

а) однозначне й докладно зафіксовані у спеціальних документах;

б) їх виконання забезпечується (за необхідності) заходами примусу з допомогою спеціального апарату правосуддя;

в) правосуддя здійснюється посадовими особами (прокурор, суддя та інших:) особливих установах (суд, в'язниця тощо.).

Норми моральності:

бо як правило, нечітко визначено;

б) підтримуються завдяки громадської думки чи особистої переконаності людини;

в) мають неофіційний, рекомендаційний характер, порушення не карається, а викликає моральну санкцію (осуд), причому її здатний здійснити кожна людина чи суспільство загалом.

 

2. Система категорій етики

Етичні категорії -- це засадничі поняття наукового, апарату етики, відбивають найважливіші сторони, і елементи моральності.

Слід зазначити, кожна категорія етики відбиває певний бік моральності, а цілому категоріальний апарат -- реальне моральне буття людини, його складність,иерархичность. Тому кожна категорія немає як така, а перебуває у взаємодії коїться з іншими.

Слід зазначити, що великий категоріальний апарат потребує певної систематизації. У виконанні вітчизняної етичної теорії домінують два способу систематизації категорій.

Одні дослідники вважають, що категорії етики логічніше підрозділяти відповідно до структурою моральності. І тут вони диференціюються так: 1) категорії моральної свідомості (ідеал, норма тощо.); 2) категорії моральної практики (вчинок,воздаяние тощо.); 3) категорії морального відносини (конфлікт, авторитет тощо.).

Інші дослідники вважають, що зосереджувати увагу тільки в одній структурі моральності непродуктивно, оскільки він не розкриває повністю все багатства і своєрідність моральної життя. Вони пропонують класифікувати категорії етики за такими видам:

1) структурний вид -- це вид категорій, що відбивають структуру моральності, її основні елементи: моральні форми свідомості, практики, відносини (норма, змагання та інших.);

2) сутнісний вид -- це вид категорій, що відбивають якісну визначеність моральності, відмінність його від інших соціальних явищ (добро, обов'язок і пильнували ін.);

3) методологічний вид -- це вид категорій, що відбивають критерії моральності людини, рівні його розвитку (мета і засоби та інших.).

Є й інші способи класифікації етичних категорій.

У історії етики окремі категорії стали системоутворюючим принципом, стали основою цілих напрямів.

Основним поняттям етики є категорія добра, З її допомогою виражається позитивна моральна характеристика тієї чи іншої явища.Противоположно їй, лист про негативну моральну оцінку, -- поняття зла. Природно, що позитивні чи негативні характеристики даються з певних моральних уявлень. Разом поняття добра і зла утворюютькатегориальную пару, охоплюючи цим практично весь моральний універсум.

До поняттю добра зовсім близько поняття морального ідеалу. Ідеал -- це своєрідний вищий зразок, кінцевою метою моральної діяльності. Етичний ідеал можна видати за досконалу особистість, що служить прикладом наслідування. Він може відбивати і її уявлення про належному суспільстві, про гармонійному соціальному устрої (наприклад, утопії Платона, Т. Мора та інших.). І тут є поняття справедливості, характеризує міру відповідності між діяльністю чоловіки й її оцінкою на інших людей, суспільством.

З поняттям ідеалу тісно пов'язані поняття моральної норми. Адже аби відповідати обраному зразком, людина має дотримуватися певні умови. Норма це і є таку умову, своєрідне вимогу до людині. Норма не мета, а засіб. Вона значущою не як така, а своїм ідеальним обгрунтуванням. Без в зв'язку зі ідеалом норма формальна і позбавлена морального змісту.

Норми можуть бути сприйняті людиною як оптимально відповідні його ціннісним настановам, отже, необхідні, й у цій ролі стати внутрішнім спонуканням. І тут дотримання норм стає боргом, тобто. особистої завданням людини, його обов'язком. Борг -- це моральна форма усвідомлення необхідності дії. Людина робить належний вчинок добровільно, з шанування ідеалу, закону (моральному) і себе. Значимість боргу моральної життя така, що у етики існує спеціальний, присвячений цієї категорії розділ -- деонтологія (тобто. наука про належному). Важливою характеристикою боргу є його зв'язку з вольовими рисами людини. Щоб виконати свій обов'язок, найчастіше їм доводиться долати численні труднощі як у світі, і у світі внутрішньому (наприклад, відчуття страху й т.п.).

Усвідомлення боргу відіграє у власній і суспільної практики. Здатність людини розуміти, критично оцінювати і емоційно переживати невідповідність своєї поведінки належного характеризується поняттям совісті. Совість -- це своєрідний морально-психологічний механізм самоконтролю. Відповідальність за вчинки, на думку багатьох філософів, є головна характеристика особистості.

Категорія свободи є ключовою в етики, оскільки моральна реальність полягає в здібності людини до самостійним вчинкам. Досконале під примусом діяння неспроможна вважатися ні добрим, ні злим. Воно взагалі поза сферою моральності. Відтак змушений вчинок людина фактично несе ніякої моральну відповідальність. І навпаки, за вільно досконале дію він відповідальна повною мірою. Інакше кажучи, свобода є невід'ємне якість суб'єкта моральності.

Категорія справедливості висловлює ідею правильного, належного стану речей в людських взаємовідносинах, що відповідає уявленням про призначення людини, природничих і невід'ємні права та обов'язків. У найбільшою мірою моральний сенс поняття справедливості виражений в інтерпретації справедливості як правди, справедливості як чесності, справедливості як прямування природі й виконання боргу.