Философские взгляды Зигмунда Фрейда

   Релігійні уявлення  є ілюзією, і деякі з них  є фантастично неправдоподібними,  такими, що цілком не відповідають  нашому знанню про світ. Але  про відповідність більшості з них дійсному становищу речей судити ми не можемо. Їх однаково неможливо довести і спростувати, бо ми знаємо замало для ближчого критичного їх розгляду. Однак єдиний шлях пізнання світу, що не є ілюзійним – наука. Самозанурення та інтуїція не призводять до пізнання чогось поза нами самими.

   Скептики заперечуватимуть: якщо ж релігійні твердження  неможливо спростувати, чому я  маю їм не вірити, якщо на  їхньому боці і традиція, і  схвалення суспільства і їхній  власний приємний зміст? Але  з незнання не витікає ніякого права вірити у щось чи не вірити. Жодна людина в інших сферах своєї діяльності не вчинятиме так легковажно і не задовільниться настільки жалюгідними доказами  своїх суджень та позиції – люди дозволяють то собі лише у найсвятішому для них! Насправді люди просто намагаються обманути себе і інших, що вони ще міцно тримаються за релігію, хоча давно вже від неї відірвалися. У питаннях релігії люди беруть на себе гріх гнучкою невідвертості та інтелектуальної некоректності. Філософи називають “богом” якусь розмиту абстракцію, і, хоча їхній Бог є лише пустою тінню, а не тією силою, про яку вчать релігії, хваляться, що пізнали більш чисте поняття Бога. “Глибока релігійність” в розумінні критиків – то усвідомлення жалюгідності та нікчемності людини перед світовим цілим, хоча насправді релігійність – то вже наступний крок, відшукування з того усвідомлення виходу.

   Отакі от ми: кажемо самим собі, що як добре  було б, щоб існував добрий  татко-бог, який би вирішив  за нас усі невирішені питання,  і як добре, що все так і є, і що наші предки за нас це зрозуміли. . . Отже, релігія – то ілюзія, а розмова про вірність/невірність ілюзії є недоречною.

VII.  Коли релігія є ілюзією, то чи не є ілюзіями так само інші культурні передумови, на яких побудовані всі наші соціальні та політичні інститути? Фрейд знову виводить особу уявного опонента, який моделює жахливу картину безрелігійного – тож безкультурного – суспільства, в якому почнеться огидний хаос, отже, щоб суспільство жило, потрібна навіть фальшива віра в Бога.

   Після викладення  цього Фрейд дуже довго апелює  до своїх попередників, думки  яких він не міняв, а лише  дещо доповнив, і розмірковує  про те, якої шкоди може завдати  йому чи комусь іншому дана  праця. Себто пояснює, чому, прочитавши  цю роботу, народ не вдариться у всезагальний хаос. Виправдовує психоаналіз і посилається на свою ж надмірну віру в силу інтелекту, який, очевидно, і має стримати безрелігійне людство.

  Релігія, безперечно, дуже сприяла культурі, зробивши  для придушення асоціальних потягів багато. . . але недостатньо. Протягом багатьох століть вона правила суспільством, і результати цієї діяльності зараз наявні перед нами. Результати такі: неймовірно багато людей незадоволені культурою, відчуваючи її ярмом, яке треба скинути, і в своєму незадоволенні або намагаються її змінити, або впадають в екзистенціалізм та нігілізм.

  Можливо, люди в  епоху абсолютного панування  релігійних вчень були щасливіші,  але не високоморальніші –  їм завше вдавалося певним  чином екстеріоризувати релігійні  правила і таким чином зірвати їхню дію. Священники – слуги релігії – в тому плані йшли людям назустріч. Дія божественного суду завжди припинялася з божої доброї волі: люди грішили, потім каялися, приносили жертви і знову грішили. Покору релігії людям  вдалося нав*язати лише ціною величезних поступок їхній природі та грішним потягам. Вирішили так: лише Бог всеблагий і всесильний, людина ж слабка і грішна. Якщо релігія сама вступала у консенсус з порушниками її ж законів, то чи не переоцінюємо ми її позитивний вплив?

   В наш час  релігія має менший вплив на  людей не тому, що її обіцянки  стали менш солодкими, а тому, що вони в очах людей вже  менш вірогідні. Звичайно, великою  мірою то сталося через зміцнення  позицій науки в людській свідомості. Критика підточила силу документальних релігійних доказів, природознавство знайшло в них помилки та омани, порівняльні дослідження виявили фатальну аналогічність наших релігійних уявлень та духовної продукції примітивних народів та епох.

   Перед явищем  релігії науковий дух зупиняється, вагається і, нарешті, переступає через поріг. Цей процес неможливо спинити: щодалі люди приспільняються до скарбниці знанб, то ширше розповсюджується відхід від релігії, спершу від її найзастаріліших та найшокуючіших форм, а згодом і від фундаментальних передумов.

   Культурі мало  що загрожує від інтелектуалів.  Заміна релігійних мотивів іншими, світськими пройшла б у них  гладко і спокійно, крім того  вони здебільшого і є носіями  культури. Інакша справа з величезними  масами темного пригніченого народу – основними ворогами культури. Наразі вони ще не знають, що в бога тепер не вірять. Але, навіть якби ця робота не була опублікована, вони обов*язково дізналися б. І вони готові приймати науку так само беззаперечно, як раніше приймали релігію. І чи є гарантія, що, звільнені від обмежень, що раніше трималися лише на вірі в Бога та страсі перед ним, вони не кинуться порушувати закон? Отже, або найсуворіше запобігання духовному розвитку неосвічених мас, або найретельніша ревізія відносин між релігією та культурою.

VIII. В разі виконання останньої рекомендації, звісно, доведеться від чогось відмовитися, але набутку буде більше, до того ж ми уникнемо великої небезпеки. Люди можуть не наважитися на то, боячись якогось надзвичайного дива. Але таке диво вже не сталося, коли люди відмовлялися заради досконалішої релігії від первісної.

   Вимога культури не вбивати  сусіда, якого ти ненавидиш, була  викликана неможливістю в інакшому  випадку людського співіснування.  Вбивство може викликати кровну  помсту і спричинити ланцюгову реакцію, в рамках якої проти сильнішого об*єднувалися б слабші. Суспільство твориться однаковою для всіх небезпекою для життя, бо воно забороняє вбивство всякого, хто переступає через заборону. Так з часом виникають юстиція та система покарань.

  Ті, хто стверджують, що заборона  виходить від бога, беруться вгадати  його наміри і знати, що він  також проти людського взаємовинищення.  Таким чином, ставилять цю заборону  в залежність від віри в  бога (якщо не віриш – можеш  вбивати). Забравши таке своє твердження назад, люди можуть задовільнитися соціальним обгрунтуванням юстиції і вивести цю заборону з-під загрози. Крім того, багато заборон вочевидь створені людьми для забезпечення своєї користі. Оскільки дуже важко зрозуміти, де заборона продиктована нібито Богом, а де – людьми, ліпше вивести з гри Бога, аніж навпаки. Тоді люди ставилися б до законів прихильніше, розуміючи, що створені вони не тільки для їхнього закріпачення, а скорше для захисту їхніх інтересів. Це був би вагомий крок на шляху до замирення з культурою.

  Первісна заборона вбивства  батька переходить на заборону  порушувати волю бога. Події, які  відбувалися у доісторичні часи, відбиваються на необгрунтованих  релігійних обмеженнях – отже, можна вважати релігію набутим  загальнолюдським нав*язливим неврозом. Розуміння історичних цінностей змісту релігійних вчень не виправдовує їхнє існування. Навпаки, ці цінності вказують на рудиментарність релігії. Істинність релігії настільки викривлена багаторазовими переробками, що можна на неї вже не вважати. Отже, скасування релігії цілком виправдане.

ІХ.  Фрейд розпочинає розділ з переліку імовірних контраргументів, які на данім етапі розвитку концепції можуть виникнути в уявних опонентів: 1)Що він (Фрейд) припускає суперечність щодо безпечності/небезпечності даної роботи, якщо вона буде опублікована; 2)Що він визнає верховенство афективного (пристрасті, потяги) над поведінкою людини, але пропонує запросто замінити то раціональним; 3)Що всі спроби замінити релігію на розум призводили до кривавих і тяжких наслідків; 4)Що, якщо релігію, як простий “невроз суспільства”, усунути, може бути забагато втрачено.  На все це Фрейд знаходить раціональну відповідь:  1)Справжньому віруючому не страшна ця робота, бо його віра не похитнеться через неї. А ось великі маси людей, які підлягають культурі через страх перед нею, могли б піддатися впливу цієї роботи, але дізнаються про занепад релігії і без неї. 2)Фрейд перелічує ті деформації психіки, які спричиняє релігія, що насильницьки впроваджується серед дітей від раннього віку. Одна з найвразливіших для релігії сфер – сексуальна, яка, за Фрейдом, є найголовнішою і пов'язана безпосередньо з підсвідомістю. 3)Фрейд згоден, що ідея перевернути і знищити релігію одним ударом – це утопія, яка може призвести до найгірших наслідків. Але, порівнюючи релігію з інфантилізмом, а релігійну людину – з дитиною, автор стверджує, що інфантилізм підлягає подоланню, і людство повинне вийти на якісно новий рівень свідомості – дорослий.

   Автор вірить у те, що  людина виявиться сильнішою за всі культурні обмеження, і втрата віри в потойбічне життя зробить її життя ліпшою, а культура нікого більше не пригнічуватиме.

Х.  Чергові контраргументи, наведені Фрейдом – насамперед те, що релігію неможливо усунути, не замінивши її на іншу, рівноцінну систему вчень та обмежень. А мета цієї роботи, мовляв, лише в тому, щоб замінити одну ілюзію, афективно цінну та випробувану, такою, що випробування ще не пройшла і є сумнівною.

  Так, погоджується автор,  можливо, його сподівання на  зміни - ілюзорні, але ці ілюзії, на відміну від релігії, не мають маніакального характеру, тож вони не такі вже невиправні. Примат інтелекту, стверджує він, майорить вдалині, але та далина не така вже недосяжна. І на шляху до цієї мети релігійні ідеї мусять зникнути. Навіть очищені, кристалізовані, вони загинуть, якщо матимуть на меті зберегти щось втішне від релігії.

   Також автор вказує на  різницю у ставленні до ілюзій (уявного опонента – до релігії,  автора – до власних теорій). Якщо релігійним людям важко  було б пережити, якби їхні уявлення виявилися невиправданими, то тим, хто вірує у “бога Логоса”, падіння їхньої ілюзії мало чим загрожує. Вони вірять, що наука у своїх пошуках здатна врешті-решт пояснити якщо не всі, то більшість феноменів, які зараз пояснює релігія. Прибічники релігії не можуть вибачити науці те, що вона похитнула позицію релігії в суспільстві. Але зміна наукових уявлень – не руйнація, а прогрес. Закон, який вчора вважали фундаментальним, тепер виявляється окремим випадком якоїсь ширшої закономірності, або модифікується іншим законом:  грубе наближення до істини витісняється більш досконалим, яке, в свою чергу, чекає на подальше вдосконалення. Спроба довести, що наука, прив'язана до нашого фізичного існування, здатна дати нам тільки суб'єктивні результати, виявилися марними. Питання про те, як влаштований наш світ, без урахування нашого сприйняттєвого психічного апарату, є пустою абстракцією, позбавлена всілякого практичного інтересу.

   Наука – не ілюзія; ілюзією,  стверджує Фрейд, є надія отримати  звідкись те, чого наука не може нам дати.