Філософія та наука: історія і сучасність

Але, як  зазначив К. Поппер, цей критерій обмежений, він не працює  там, де ми маємо справу з об’єктами, які безпосередньо не спостерігаються. Критерієм  демаркації науки і ненауки, на його думку, є не критерій верифікації, а критерій фальсифікації – принципової  можливості  заперечення будь-якого твердження, що належить до науки. Якщо теорія сформульована таким чином, що її не можна заперечити, то  вона знаходиться за межами науки. Дійсно, наукові теорії не повинні боятись заперечення, раціональна критика і постійна корекція фактами є сутністю наукового пізнання. Усе людське знання відносне, щодо  будь-якого положення можливий сумнів і будь-які положення повинні бути відкриті для критики.

Усвідомлення обмеженості критеріїв науковості  призвело до формування     

Т. Куном парадигмального критерію. У кожній науці є  одна (інколи кілька) парадигма, якої в певний період  дотримується  наукове співтовариство, і на основі якої відокремлюється наукове знання від ненаукового. Парадигмою в концепції Т. Куна називають сукупність фундаментальних  теоретичних принципів, законів і уявлень, зразків виконання дослідженнь, методологічних засобів, які визнаються всіми членами наукового співтовариства.

Філософія науки  визнає відсутність абсолютних критеріїв науковості.

 

         2.2  Функції наукового знання

Наукове знання виконує такі функції: описування, пояснення,  розуміння і передбаченя.

Описування – функція наукового знання та етап наукового дослідження,  сутність якого у фіксації даних експеримента або спостереження за допомогою певної системи позначень, принятих  у даній науці (мова,  символи, графіки тощо).

Пояснення – функція наукового знання, змістом якої є розкриття сутності  об’єкта, що вивчається. У науці широко застосовується форма пояснення, що розкриває причини, генетичні, функціональні, субстанційні зв’язки.

Вимоги до пояснення:

• воно має відповідати досвідним фактам;
• воно не повинно претендувати на абсолютність (принцип толерантності);
• воно має бути максимально простим (принцип простоти);
• воно повинно мати тенденцію до поєднання всіх раніше отриманих знань 

      принцип  єдності картини світу).

У структурі пояснення можна виділити два аспекти: безпосередньо пояснення та його обгрунтування.

Розуміння – притаманна свідомості форма освоєння дійсності, що означає розкриття і відтворення змісту предмета. Це процесс вироблення, освоєння, змісту і значення людиною.

У  науці розуміння передбачає використання  певних методологічних правил і виглядає як інтерпретація. Типовими видами  науково-теоретичного розуміння є:

• розуміння минулих епох;
• інтерпретація інокультурних символів, метафор, переклад і тлумачення текстів;
• розуміння інших форм життя, культурних норм і цінностей;
• розуміння мікрооб'єктів,  інтерпретація формалізмів  наукових теорій.

Особливості філософського осмислення функцій і механізмів розуміння, у тому числі наукового,   представлені в сучасній герменевтиці (Г. Гадамер).

Передбачення –  обгрунтування  припущень про майбутній стан  явищ природи і суспільства чи про явища, невідомих у теперішній час, але  які можна виявити  на основі відкритих наукою законах природи і суспільства.

Прогнозування – один із видів передбачення, спеціальне дослідження перспектив  будь-якого  явища. Використовуються такі методи прогнозування, як екстраполяція, моделювання, еспертиза, історична аналогія, прогностичні сценарії.

Крім того, наука як соціальний інститут виконує проектно-конструкторську       (створення нових технологій), соціокультурну (масштабні плани  соціального, економічного, культурного розвитку), перетворюючу (безпосередня продуктивна сила) функції.

 

 

2.3 Проблема класифікації  наук

Наука як складна система, що розвивається, має складну структуру, яка  постійно породжує нові відносно автономні підсистеми  та нові інтегративні  зв’язки. Перш за все наука  поділяється на конкретні науки, які  в свою чергу  включають  багато наукових дисциплін. Виявлення структури науки в такому аспекті ставить проблему класифікації наук.

Уперше спробу класифікації наук зробив Арістотель. Усе знання, а в античності воно співпадало з філософією,  він поділив  на теоретичне, практичне і творче. Теоретичне – на метафізику (філософію) як знання про причини і начала всього сущого,  математику і фізику, яка вивчає стан тіл в природі. Створену ним формальну логіку Аристотель не ототожнював з філософією, а  вважав знаряддям пізнання.

Подібні спроби належать Бекону, Гегелю. Основоположник позитивізму  О. Конт  запропонував свою  класифікацію, застосувавши критерій  складності: математика (у тому числі й механіка), астрономія, фізика, хімія, фізіологія (у тому  числі й психологія), соціологія. Ф. Енгельс, ґрунтуючись на нових відкриттях у природознавстві, за критерій узяв форми руху матерії та поділив науки  так: механіка, фізика, хімія, біологія, наука про суспільство. У сучасній методології у зв’язку з новими   відкриттями у природознавстві  розрізняють шість основних форм матерії: субатомно-фізичну, хімічну, молекулярно-фізичну, геологічну, біологічну і соціальну. Класифікація форм руху є основою для класифікації наук.

Сучасна наука складається з різних галузей знань, які взаємодіють і в той же час мають відносну самостійність. За предметом і методом пізнання можна  виділити:

• природниче знання;
• суспільствознавство (гуманітарні і соціальні науки);
• науки про саме пізнання ( логіка, гносеологія, епістемологія);
• технічне.

У природознавстві  суб'єкт пізнання має справу з природними об'єктами, у cуспільних і гуманітарних − із  соціальними, із суспільством, де діють люди, наділені свідомістю. Кожна  група наук може бути  поділена на більш конкретні науки.

 Окрему групу складають  технічні науки. Технічне знання  визначається як самостійна  галузь  наукового знання, у розвиненій  системи технічних наук є свої  фундаментальні та прикладні  дослідження.  У технічних наук  свій специфічний об'єкт досліджень −  техніка і технологія як   сфера штучного, створеного людиною  та існуючого завдяки  діяльності людини. Технічні науки мають свої   теоретичні принципи,  методи досліджень, ідеалізовані об'єкти.

Особливою  наукою є математика, на думку  деяких учених вона не \належить до природничих наук, а є важливим елементом мислення.

За відношенням до практики науки поділяються на фундаментальні й прикладні. Термін “фундаментальна наука” свідчить про те, що йдеться про відкриття законів, закономірностей у природі та суспільстві. Прикладне знання – це знання, яке базується на фундаментальних законах і безпосередньо пов'язане із задоволенням життєвих потреб людини, суспільства, держави.

  Узагалі,  сьогодні  немає чіткої класифікації  науки  і наукових досліджень. Найбільш грунтовно класифіковане природниче знання, хоча і тут багато дискусійних моментів.

Усі сторони наукового знання – єдиної науки − знаходяться в бурхливому розвитку і сфера, яку вони охоплюють, весь час зростає.