Глобальні проблеми сучасності

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

 

Курсова робота

 

ПЛАН

 

Вступ

 

Розділ1. Суть і зміст глобальних проблем

 

Розділ 2. Сучасна екологічна криза  та об'єктивний зміст екологічного імперативу

 

Розділ 3. Концепція сталого розвитку суспільства

 

Розділ 4. Роль науки у вивченні та розв’язанні глобальних проблем

 

Висновки

 

Література

 

ВСТУП

 

Філософія забезпечує культурі самопізнання, а людському життю — смислові орієнтири. Справедливо вважається, що істинна філософія є духовним орієнтиром епохи, живою душею культури. Звичайно, соціальні джерела і соціальне значення філософських вчень залежать від тих соціальних форм, що викликають їх до життя. Хоч всесвітня філософія, по суті, обертається навколо "вічних" проблем. До їх числа належать і глобальні проблеми сучасності, які в нинішній переломний момент людської історії набули, на жаль, трагічного звучання. Серед численних соціально значущих проблем, що встали перед народами на порозі третього тисячоліття, головне місце зайняла проблема виживання Людства і всього живого на Землі. Людському буттю загрожує самознищення. Ця обставина, як і екологічні, науково-технічні і інші моменти, неодноразово інтерпретувалися мислителями самих різних світоглядних орієнтацій. Людина стала сама для себе ахіллесовою п’ятою, вона — точка відліку, в ній всі початки і кінці.

 

Ті негативні для природи  і самої людини наслідки антропогенної  діяльності, що виявились в останні  роки, примушують пильніше вдивитися  в систему екологічних взаємовідносин, замислитися над проблемою їх гармонізації. Чому мова повинна йти саме про гармонію людини з природою, і недостатньо говорити, наприклад, тільки про їх єдність? Справа в тому, що внаслідок своєї об’єктивної діалектичності суперечлива єдність людини з природою має місце і на тих етапах їх взаємовідносин, коли ці відносини загострені, як, наприклад, в цей час. Разом з тим потреба виходу з справжнього кризового стану викликає необхідність становлення особливої форми єдності людини і природи, яка і забезпечила б це.

 

Таким чином, екологічні потреби також  давні, як і потреби людини в їжі, одягу, житлі і т. д. На протязі всієї попередньої історії їх задоволення відбувалося автоматично і люди були переконані, що повітрям, водою і грунтом вони забезпечені в достатку на всі часи. Протверезіння наступило лише декілька десятиріч назад, коли в зв’язку з наростанням загрози екологічної кризи став все гострішим відчуватися дефіцит чистого повітря, води і грунтів. Сьогодні всім ясно, що здорове навколишнє середовище не менш значуще, ніж матеріальні і духовні потреби. Було б великою помилкою вважати, наче б з екологічною кризою можна справитися за допомогою лише економічних заходів. Екологічна криза зумовлена "стрілками", що направляли рух нашої технократичної цивілізації до конкретних цінностей і категорій, без коректування яких не можна приступити до радикальних змін. При переорієнтації категорій поняття природи повинне стати центральним, так що саме відношення людини до природи буде інакшим, ніж було до цього. Важливо зрозуміти і прийняти нові ціннісні орієнтири, смислові установки, створити новий образ людини — в противагу людиноспоживачу людини гуманної по відношенню до самого себе і природи.

 

Метою даної роботи є розгляд  глобальних проблем сучасності, філософських аспектів взаємовідносин Людини і Природи  в умовах екологічної катастрофи, що насувається, шляхів і можливостей формування тієї нової системи цінностей, за допомогою якої можна буде запобігти сповзанню Людства до власної загибелі.

 

Завданнями даної роботи є:

 

1. Розглянути глобальні проблеми  сучасності і основні вузли  етично-філософських протиріч в них на етапі суспільного розвитку.

 

2. Освітити основні шляхи виходу  з глобальної кризи, що пропонувалися  філософами і вченими XIX-XX ст. і  їх реальне співвіднесення з  екологічною ситуацією, що склалася.

 

3. Показати роль і місце екологічного виховання в загальному контексті екологічної проблеми

 

РОЗДІЛ 1. СУТЬ І ЗМІСТ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

 

Один з об'єктивних наслідків  НТР — підвищення техногенного пресингу людства на природне довкілля та виникнення на цій основі низки проблем, що отримали назву глобальних від лат. globus — "куля" (мається на увазі земна куля). Суть таких проблем органічно поєднує в собі дві основні сторони. По-перше, вони стосуються не окремих країн або континентів, а всієї планети. По-друге, саме тому розв'язуватися вони можуть лише об'єднаними зусиллями всього світового співтовариства; можливості будь-якої окремої держави, навіть наймогутнішої, у цьому випадку недостатні. Саме такими є всі проблеми екології та виснаження природних ресурсів. До глобальних належать також проблеми будь-якого іншого змісту, якщо тільки вони стосуються всієї нашої планети, людства як єдиного цілого, — проблема миру на Землі, оптимізація демографічних процесів, подолання малорозвиненості багатьох країн та регіонів, гармонійний розвиток світової економіки задля задоволення розумних потреб суспільства, проблема інформації тощо.

 

Змістова багатоманітність глобальних проблем дає підставу для певної їх класифікації. За І.Т.Фроловим, вони поділяються на три основні групи  — інтерсоціальні, антропосоціальні та природно-соціальні

 

[17;97-98]. Перша група стосується  взаємодії різних соціальних  спільнот у глобальному масштабі (проблеми миру та роззброєння,  світового соціально-економічного  розвитку, подолання розриву між  найрозвиненішими та найвідсталішими країнами, взаємин між народами, расами, релігійними та етнокультурними спільнотами). Останнім часом самостійного значення набула проблема боротьби з міжнародним тероризмом. Антропосоціальні проблеми характеризують відносини між людиною та суспільством (проблеми культури й освіти, науково-технічного поступу, демографії, охорони здоров'я, біосоціальної адаптації людини до умов довкілля тощо). Нарешті, глобальні проблеми природно-соціального характеру стосуються взаємодії суспільства з природою, як-от проблеми ресурсів усіх видів, природного довкілля та ін. Водночас є перетин трьох наведених груп, наприклад, інформаційна проблема.

 

Цікаво, що задовго до того, як виникла  назва "глобальні проблеми", увагу  до однієї з них привернув І.Кант. Це проблема тривкого, надійного миру між народами (розглянута у трактаті "Вічний мир", який І.Кант написав 1795 р.). Однак переважна більшість завдань цього масштабу була усвідомлена значно пізніше, уже в умовах поглиблення науково-технічної революції, коли необмежене зростання виробництва і водночас посилюваний антропогенний, техногенний тиск на природу ставали дедалі очевиднішими. Людство було змушене замислитися над наслідками невпинної економічної гонитви і над мірою розумності своїх потреб, до того ж в умовах демографічного вибуху,

 

Безпосереднє відношення до формування глобальних проблем мав той факт, що у другій половині XX ст. поглибилось  усвідомлення єдності людства та його історичної долі. Цьому сприяв швидкий прогрес (можна навіть сказати, прорив) у галузі засобів зв'язку та транспорту, що єднають між собою країни та цілі континенти. Навіть найглухіші куточки планети стали досяжними для людини, не кажучи вже про інформацію, котра нині практично не знає кордонів. У результаті цього земна куля почала сприйматись як щось цілісне, єдине (цьому сприяли також космічні польоти — людина побачила, яка невелика наша планета у нескінченному космосі). Усе це прокладало шлях формуванню поняття загальноземних, глобальних проблем, що стосуються життєво важливих сторін розвитку людства та його космічної домівки.

 

Починаючи з 1968 р. помітну роль в  усвідомленні цього класу проблем  відіграла діяльність Римського  клубу. Продовжуючи і розвиваючи гуманістичні традиції європейської культури минулих епох, його організатор та багаторічний керівник Ауреліо Печчеї цілком визначено пов'язував успішність розв'язання таких проблем з найкращими якостями людини [9]. Саме Римський клуб багато в чому сприяв широкій міжнародній популяризації наукового пошуку у сфері об'єктивних можливостей та обмежень подальшого розвитку людства, шляхів оптимізації цього процесу.

 

70-ті роки можна вважати періодом  конституювання глобалістики як  специфічної галузі наукових  досліджень. У певному аспекті  вона інтегрує все, що стосується  перспектив розвитку Землі як  планети та людського суспільства на ній, планетарного соціуму. У науковому плані глобалістику слід розуміти як міждисциплінарний і навіть загальнонауковий, глибоко інтегративний за своєю суттю напрям досліджень, що об'єднує методологічні засоби природознавства, суспільних наук, медицини, математики, філософії та інших галузей знання. Водночас незаперечним є суто соціальний аспект цього феномена, оскільки всі без винятку глобальні проблеми формуються, розвиваються, усвідомлюються та так чи інакше розв'язуються у певному соціально-політичному контексті, поза яким людство не може існувати.

 

Неважко бачити, що всі ці проблеми мають певний інваріантний зміст, те, що об'єднує їх між собою. Цей інваріант  — людина. Ось чому саме проблема людини (в усьому її обсязі та багатогранності) є фокусом усіх глобальних проблем. Лише стосовно людини, її сьогодення та перспектив розвитку людства проблеми ресурсів, екології, війни і миру, боротьби з міжнародним тероризмом, подолання малорозвиненості, науково-технічного поступу, інформації тощо можуть бути осмислені як глобальні. Поза цим контекстом будь-яка з них набуває якісно іншого виміру, може розглядатися як суто спеціальна. Зрозуміло, що всі глобальні проблеми є взаємозалежними, їх характеризує іманентна системна єдність. Важливим наслідком цієї системності є, зокрема, те, що відсутність належної уваги суспільства до будь-якої з них неминуче спричиняє загострення всіх інших. Саме це продемонструвала з усією наочністю друга половина XX ст.

 

Проблема людини в її глобальній формі об'єднує низку питань, що стосуються індивіда, соціуму, людства. До таких питань належать: людина як біопсихосоціальна істота; природно-біологічне існування людини та її соціальна сутність; індивідуальний та історичний розвиток людини; засвоєння та відтворення на індивідуальному рівні соціокультурного досвіду людства; сутнісні сили людини, суспільні умови та засоби їх реалізації; сенс життя і таємниці щастя людини, її смертність та проблема безсмертя; грані духовного світу людини та багатоманітність її діяльності; особистість як продукт соціально-історичного розвитку; людина і людство в умовах виникнення та загострення глобальних проблем; природа людини і вади людської цивілізації; людина, соціум і природне довкілля; історичні форми та основні парадигми взаємодії людини і природи; еволюція людини як біологічного виду; людський рід та перспективи його майбуття; коеволюція людини та біогеосфери; біосоціальна адаптація людини, основні напрями та межі цього процесу; демографічна динаміка людства та обмеженість природних ресурсів його розвитку; соціальна роль полярних тенденцій у сучасних демографічних процесах; майбутнє людини як індивіда й особистості; культура як універсум "другої природи", її роль у розвитку людини; суперечність *двох культур" (Ч.П.Сноу) у сучасній цивілізації; моральні обов'язки людини перед усім живим на планеті; людина як "міра всіх речей" (Протагор); в чому полягає справжній прогрес людини і людства? Як бачимо, проблема людини поєднує чимало традиційних аспектів (які філософія висунула для вивчення дуже давно) з новими, що виникли в процесі поглиблення НТР. Однак і вічні сторони цієї проблеми набувають істотно нового звучання нині, в органічній єдності з нетрадиційними її аспектами, у сплаві з іншими глобальними проблемами сучасності.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНА ЕКОЛОГІЧНА КРИЗА ТА ОБ'ЄКТИВНИЙ ЗМІСТ ЕКОЛОГІЧНОГО ІМПЕРАТИВУ

 

Великою мірою формування глобалістики було пов'язане з усвідомленням  та дослідженням сучасної екологічної  кризи. Найважливішими її ознаками є:

 

невпинно зростаюче забруднення  природного середовища антропогенними та техногенними відходами (зокрема радіоактивними), наслідком чого є руйнування природних біогеоценозів, коли природа не встигає самовідновлюватись;

 

зростаюче отруєння повітря, води, ґрунтів, усього живого (включаючи й саму людину);

 

скорочення біологічного різноманіття Землі внаслідок знищення та вимирання  не просто окремих популяцій, а й  цілих видів тварин і рослин;

 

виснаження природних ресурсів — мінеральних, сировинних, енергетичних, продовольчих тощо;

 

скорочення площі родючих земель;

 

перенаселеність планети, її нездатність  задовольняти потреби людства в  умовах демографічного вибуху;

 

скорочення площі лісів, погіршення їх біологічного стану;

 

забруднення та зникнення природних  водоймищ;

 

виснаження озонового шару атмосфери  (а отже, зростання радіаційної небезпеки для всього живого);

 

нагромадження несприятливих генетичних змін в організмі людини та у генофонді  соціуму;

 

порушення енергетичного балансу  планети;

 

несприятлива та необоротна зміна  клімату Землі (потепління внаслідок накопичення в атмосфері вуглекислого газу та "парникового ефекту"), небезпека танення полярних вічних льодів і затоплення великих територій суходолу;

 

 • почастішання деструктивних  стихійних процесів на поверхні  Землі та в її надрах —  землетрусів, повеней, обвалів, зсувів ґрунту, розширення ярів, карстових пустот тощо.

 

Лише у своїй системній єдності  всі ці сторони екологічної кризи  можуть досить повно характеризувати  сучасний етап взаємодії людини та природи. Коріння цієї кризи простежуються  вже в минулому, коли надмірна інтенсифікація природокористування призводила до перевищення меж допустимої дії людини на природні комплекси. Негативні екологічні наслідки діяльності людей почали проявлятися ще в стародавні часи, коли наступ цивілізації був причиною деградації природи в тому чи іншому регіоні. Відомо, наприклад, що саме під впливом суспільства на місці тропічних лісів півночі Африки колись з'явилися піски Сахари. Проте довго негативний вплив людей на природне довкілля мав зазвичай локальний характер — це відповідало обмеженим технологічним можливостям людини. З розвитком промисловості та поглибленням індустріалізації обжитої частини планети стан справ докорінно змінювався. І природно, що апогеєм у цьому стала доба НТР.