Глобальні проблеми сучасності

 

Отже, досвід останніх десятиліть переконує  в тому, що внесок науки у вивчення глобальних проблем, формування та поглиблення концепції сталого розвитку є надзвичайно важливою справою: адже від розв'язання цих завдань, без перебільшення, залежить виживання людства.

 

ВИСНОВКИ

 

Сформулюємо тепер деякі основні  висновки, до яких можна прийти внаслідок аналізу вищевикладеного матеріалу. Головний з них полягає в тому, що подолання існуючих екологічних труднощів в принципі можливе. Воно витікає як з аналізу історії взаємовідносин людини і природи, так і з потенцій сучасного етапу цих взаємовідносин, можливостей науки, техніки, культури в широкому значенні цього слова. Однак, для подолання існуючих екологічних труднощів — і це другий висновок — необхідні істотні зміни в напрямках розвитку науки і техніки ( реформування існуючих дисциплін глобальної екології тощо, розробка нових методів і підходів до дослідження взаємовідносин людини і природи і т.п.), а також виробництва і управління.

 

Гармонізація взаємовідносин людини і природи цінна не тільки у  власне екологічному значенні. Вона важлива  також і для розв’язання інших проблем. Екологічно виправдані рішення є в той же час і соціально — позитивними, остільки, оскільки сама людина і суспільство загалом є частиною природи в широкому значенні слова.

 

Завдання гармонізації відноситься  до тих ще далеких етапів розвитку взаємодії людини з природою, коли в противагу нинішньому глибокому конфлікту з природою буде створена реальна основа для єдності людини з природою. Але ми не маємо права нехтувати навіть віддаленою перспективою, залишати її без уваги заради невідкладних сьогоднішніх проблем. І тут є що сказати філософу. Він, в противагу колишнім ідеям "боротьби з природою" може висувати якщо не програми гармонізації відносин з всіма живими істотами на землі, то щонайменше продумані ідеали етично зрілих, духовно осмислених відносин зі світом; філософія здатна внести чималий внесок в підготовку інтелектуально — психологічного клімату для прийняття і втілення таких ідеалів, стимулювати творчий пошук безконфліктних форм взаємодії з природою і поступового пом’якшення існуючих жорстких установок по відношенню до природи.

 

Широта і різноплановість порушеної  проблеми, а також обмеженість  обсягу даної роботи не дозволили  провести аналіз всіх її сторін. Однак  внаслідок загального огляду різноманітних  позицій і думок, які прямо або непрямо зачіпають філософські аспекти взаємовідносин людини і природи, видно, що подальша розробка стратегії розвитку відносин в даній системі, визначення місця Людини у Всесвіті є одним з найважливіших завдань сучасності. І ніякими напівзаходами це завдання вирішити неможливо. Основні принципи стабільних відносин стосуються поведінки людини і по своїй суті не можуть бути нічим іншим, крім імперативів. Історія світової цивілізації вчить, що вихід з екологічної кризи полягає в тому, щоб творчо відповісти на виклик сучасної ситуації і докорінно змінити суспільно-виробничу технологію і основні форми взаємовідносин людини і природи. Основним світоглядним принципом взаємовідносин людини і природи повинен стати принцип гармонії людини і природи як двох відносно самостійних частин єдиної системи, що розвиваються кожна по своїх законах, але які в той же час внутрішньо нерозривно пов’язані.

 

У філософському відношенні майбутнє — це, зрештою, вразливе сьогодення, що розвивається. Отже, нинішні нестерпні  темпи розвитку є тим, що можна назвати своєрідним "зловживанням, перенесеним в майбутнє", яке з подесятереною силою відіб’ється на наших нащадках.

 

Тим же, хто виправдовує знищення природи необхідністю підвищення добробуту  суспільства, необхідно пам’ятати, що вдосконалення особистості неможливе за рахунок природи, а повинно супроводжуватись вдосконаленням самої природи.

 

Визначаючи подальшу стратегію  розвитку людства і цивілізації, нові етично-філософські пріоритети у взаємовідносинах з природою, потрібно пам’ятати, що біосфера існувала до появи на Землі людини, може існувати і без неї. Але людина без біосфери існувати не може — це аксіома. Значить, виконання принципу спільного розвитку вимагає від людини певної регламентації в своїх діях, визначених обмежень.

 

Чи буде здатне наше суспільство поставити свій розвиток в певні рамки, підпорядкувати його тим чи іншим умовам "екологічного імператива"? Відповідь на це питання зможе дати тільки історія.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

Armstrong S.I., Botzler R.G. Environmental Ethics. Divergence and Convergence. —New York a.o.: McGrow Hill inc. 1993

 

Булатов М.О., Малєєв К.С., Загороднюк В.П., Солонько Л.А Філософія ноосфери. Філософський зміст і сучасний смисл феномена ноосфери. — К.: Наук, думка, 1995.

 

Василенко В., Туниця Ю. Не хлібом єдиним. Про глобальну екологічну ініціативу та права людини // Урядовий кур'єр. — 1999. — 24 квітня.

 

Вернадский В.И. Биосфера й ноосфера. — М.: Наука, 1989.

 

Глобальные проблемы современности. — М.: Мысль, 1981.

 

Концепція сталого розвитку України. Проект. — К,, 2000.

 

Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика. Концептуальні  засади сучасного розвитку. — К.: Знання України, 2001.

 

Леопольд О. Календарь песчаного  графства. — М.: Мир, 1983.

 

Печчеи А. Человеческие качества. Пер. с англ. — 2-е изд. — М.: Прогресс, 1985.

 

Семенюк Е.П. Філософські засади сталого  розвитку. — Львів: Афіша, 2002.

 

Туниця Ю.Ю. Екологічна Конституція  Землі. Ідея. Концепція. Проблеми. —  Ч.1. — Львів: Видавн, центр ЛНУ  ім. Івана Франка, 2002.

 

Урсул А. Д. Переход России к устойчивому развитию. Ноосферная стратегия. — М.: Издат. дом "Ноосфера", 1998.

 

Урсул А.Д. Путь в ноосферу. (Концепция  выживания и устойчивого развития цивилизации). — М.: Луч, 1993.

 

Фермеерс Е. Очі панди, філософське  есе про довкілля. — Львів: Стрім, 2000.

 

Философский энциклопедический словарь. — М.: Сов. энцикл. 1983.

 

Франко І. Земельна власність у  Галичині // Твори в 20 т. — К.: Держлітвидав, 1956. — Т. 19. Філософські, економічні та історичні статті.

 

Фролов  И.Т. Перспективи человека. Опыт комплексной постановки проблемы, дискуссии, обобщения. — М.: Политиздат, 1983.

 

Шапар А. Від  концепції — до практичних дій. Наукові  підходи до визначення показників сталого  розвитку // Вісн. Нац. акад. наук України. 1999. — № 4.