Контрольная работа по "Философии"

 Суть різноманітних  суспільних відносин між людьми  зумовлена відносинами власності,  що відповідають певному рівню  розвитку виробництва та його  продуктивних сил. Суперчності  власності позначаються на ставленні  людини до суспільства, інших людей і до самої себе. Відносини приватної власності розмежовують людей на різні соціальні групи, класи й зумовлюють їх боротьбу між собою. Головними цілями класової боротьби пролетаріату в економічній сфері є ліквідація приватної і створення суспільної власності, в політичній - злам буржуазної державної машини, встановлення диктатури пролетаріату й перебудова соціальне справедливого суспільства. Засобом їх досягнення є соціальна революція. Революція постає як засіб розв'язання конфлікту між постійно зростаючими продуктивними силами й консервативними виробничими відносинами. Разом з тим вона вносить радикальні зміни в систему суспільних відносин. Захопивши владу, пролетаріат розпочинає будівництво нового, комуністичного суспільства. На основі суспільних перетворень і зростання матеріального добробуту мають бути ліквідовані класи й розпочатися епоха вільної, всебічно розвинутої особистості.

 

 Сьогодні людство  вступає в нову фазу суспільне  історичного мислення, наближається  до третьої революції в суспільствознавстві, розпочинає "теоретичну реконструкцію" реалій та перспектив суспільного співжиття людей на засадах плюралізму власності та гармонійного поєднання загальнолюдських, класових та інших пріоритетів. Саме в цьому контексті і необхідно оцінювати місце та роль марксистської соціальної філософії в історії суспільної думки, вивчати його поряд з різноманітними соціальними доктринами, якими надзвичайно багате нинішнє суспільство.

 

 Так, Гегель і його послідовники основою історичного розвитку вважають розгортання "абсолютної ідеї". Вона є надприродним і нічим обумовленим духовним началом, доприродною сутністю, що породжує матеріальний світ - природу, людину, суспільство. Гегелю належить важлива діалектична думка про закономірність історичного процесу.

Значного поширення набула так звана технократична точка зору. Прихильники її вважають, що вирішальним фактором суспільного розвитку виступає техніка, нові виробничі технології. Владою в такому суспільстві мають володіти технократи - люди, які володіють науково-технічними знаннями. Але її недоліком є те, що це призводить до варварського ставлення до природи, людини.

 Ряд західних філософів  вважають, що визначальним в житті  людини і суспільства є ціннісні  настанови. Цінності є не що  інше, як усвідомлені інтереси. Із зміною епохи втрачають свою силу і цінності, на зміну їм приходять цінності іншої епохи. Цінності впливають не лише на пізнання та оцінку явищ, а й визначають норми взаємовідносин людей, устрій соціального життя.

Розглянуті точки зору характеризуються, в основному таким підходом до визначення причин та основи розвитку суспільства, коли спонукальними причинами людської діяльності, згідно з розглянутими концепціями, є свідомість, духовне, ідеальне.

 Значна частина  філософів висувають на перший  план матеріальні фактори, що спричиняє більш плідне і послідовне пояснення суспільної життєдіяльності людини. Наприклад, А.Сміт говорив, що у трудовому суспільстві, щоб воно успішно функціонувало і розвивалось, необхідно дотримуватися трьох умов: панування приватної власності, не втручання держави в економіку та відсутність перешкод для всебічного розвитку особистої ініціативи .

 Послідовники матеріалістичних  поглядів висунули принцип матеріалістичного  розуміння історії. Відповідно  до цього принципу стверджується,  що першоосновою розвитку є трудова виробнича діяльність людей, яка спрямована на задоволення потреб особи і насамперед матеріальних потреб суспільної людини.

  Історія розвитку суспільства - це передусім історія розвитку виробничого суспільного життя, як особливого соціального виду життєдіяльності.

 

 Виробництво - це  діяльність сукупна, суспільна,  це єдність пізнавальної та  практичної діяльності. Ці характеристики  виробництва передбачають їх  розгляд як єдності матеріальних  і духовних знарядь виробничої  діяльності, матеріального і духовного способів освоєння природного та соціального. Єдність матеріальної та духовної сторони суспільного виробництва характеризує сутність суспільного способу життєдіяльності протягом всієї історії людства.

 

 Однак реалізується  ця єдність у специфічних історичних формах структурування суспільного виробництва. Потреби викликають до життя виробництво. Воно виникає і розвивається як процес, спрямований на задоволення матеріальних потреб людини. Потреба примушує людину визначити мету майбутніх дій. Кожна задоволена потреба породжує виникнення іншої. Це веде до удосконалення людиною знарядь праці.

 Наслідком зміни знарядь праці є зміна форм зв'язку між людьми в процесі виробництва, сутність їх взаємодії з природою.

 

Зміна засобів праці  веде до зміни способів виробництва матеріальних благ. Кожний новий спосіб виробництва є якісно новим етапом, новим ступенем у розвитку суспільства. Виробляючи умови, в яких людина проживає, вона тим самим виробляє саму себе. Зі зміною способу виробництва змінюється весь уклад життя суспільства - виникають нові організації, установи, змінюються погляди людей, їхня психологія. Будь-які зміни, що відбуваються в способі виробництва, структурі соціальної системи, викликають якісні перетворення в усіх її сферах.

  Матеріальне розуміння історії виводить, нас таким чином, на людину - головну дійову особу, яка втілює в собі загадку, мету і зміст історичного процесу. Але шлях до вирішення загадки лежить через дослідження об'єктивних законів суспільства, в якому індивіди, виробляючі необхідні для життя матеріальні блага, створюють одночасно і себе, і суспільство.

Спосіб виробництва  матеріальних благ має два боки: відношення людини до природи (продуктивні  сили) і відношення людини до людини (виробничі відносини).

 

Розвиток продуктивних сил є головним критерієм суспільного прогресу. Продуктивні сили - це матеріальні фактори виробництва, завдяки яким воно може здійснюватися, як цілеспрямований процес перетворення. До продуктивних сил належать люди, що здійснюють суспільне виробництво, а також засоби цього виробництва, головним компонентом яких є знаряддя праці.

 До цього комплексу  належать також історично набутий  досвід виробництва, уміння, знання, навички, різні форми об'єднання  виробничих зусиль на основі  розпорядку та кооперації праці, духовні компоненти. У своїй діяльності людина оволодіває різними силами природи, перетворює їх у засоби виробництва. Вогонь, сила води, вітру, електрична та атомна енергія-це стихійні сили, які перетворюються з допомогою знань та техніки в продуктивні сили людини. Отже, до продуктивних сил суспільства належать суспільне вироблені сили самої людини, а також різноманітні сили природи, освоєні нею і поставлені на службу суспільному виробництву.

 

Варто зазначити, що науково-технічна революція постійно чинить зростаючий вплив на всі сфери суспільного життя, розвиток самої людини, слід врахувати, що вона є одним з соціальних процесів, і саме тому здійснюється як практична реалізація людської діяльності у конкретній системі суспільних відносин.

 

 Виробничі відносини становлять основу всієї системи суспільних відносин. Вони визначають формування соціальної сутності людини. Соціальні характеристики будь-якого способу виробництва закладені у виробничих відносинах. Тому що, виробничі відносини відображають властивості форм власності, а також несуть у собі особливість конкретної соціальної системи.

 Здійснюючи процес  виробництва, люди вступають у  певні відносини не тільки  з природою і між собою, але  із засобами виробництва. Саме  це відношення і визначає різні типи виробничих відносин.

  Вчення про матеріальне виробництво дає змогу осмислити сутність механізму суспільного розвитку, що важко як для теоретичного розуміння соціальних явищ, так і для вдосконалення практичних дій людей, спрямованих на перетворення свого сумнівного буття.

Список використаної літератури:

 

Філософія, Надольний  І. Ф., Львів, „Новий світ” , 2003р.

 

Історія філософії України: Підруч. / М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин

(керівники авт. колективу), І. В. Бичко та ін. — К.: Либідь, 1993.

 

Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник для студентів вузів / За ред.

І. В. Бичка та ін. —  К.: Либідь, 1993.

 

Філософія: Навч. посіб. / За ред. І. Ф. Надольного. — К.: Либідь, 1996.

 

 Андрущенко В.П., Михальченко  М.І. Сучасна соціальна філософія. - К. Генеза, 1996,-368с.

 

 Горський В.С. Історія  української філософії. Курс лекцій. Київ, Наукова думка, 1997.-286с.

 

Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / Бичко І.Ф., Габачковський  В.Г., Горак Г.І. та ін. - К.: Либідь, 1994 - 576с.

 

 Філософія: Навчальний  посібник / І.Ф. Надольний, В.П.  Андрущенко, І.В.Бойченко, В.П. Розумний та ін. За ред. І.Ф. надольного - К.: Вікар. 1997 - 584с.

 

 Філософія: Підручник  / Г.А. Зайченко, В.М. Саратовський, І.І. Кальний та ін. За ред. Г.А. Зайченка та ін. - К.: Вища школа, 1995. - 455с.