Критична філософія та її сутність

 Звернення до метафізичної  проблематики спостерігаємо також  в  одного  із  засновників  баденської школи –  Г. Ріккерта. Метафізичний «поворот»  особливо  помітний у його працях 1920-х  – початку 1930-х рр. За Г. Ріккертом, на противагу традиційній метафізиці сучасна онтологія мусить бути науковою доктриною,  що  бере  на  себе  функцію «першопредиката світу як форми пізнання». Причому ці  онтологічні форми пізнання повинні  відповідати не засадам формальної логіки, а вимогам кантівської трансцендентальної логіки. Саме остання, як вважає Г. Ріккерт, уможливлює перспективу  пізнання  світу,  оскільки  трансцендентальні категорії і є тим «логосом», що для нас, як суб’єктів  пізнання,  виконує  роль  первоначала нашого світу⁹.

 У 1920–х рр. масштабну інтерпретацію «Критики  чистого  розуму»  здійснив  і М.  Гайдеґґер, дійшовши таких висновків: 1) трансцендентальна філософія не є суцільним запереченням старої  метафізики; 2) швидше  за  все,  кантівський проект теоретичної філософії постав своєрідним розвитком метафізичних  ідей німецького раціоналізму  і навіть ширше – здобутків усієї попередньої  європейської  філософії.  Більше  того, перша «Критика» у певному сенсі є не що інше як  система  основоположень  для метафізики  якнауки,  бо  саме  у  ній  розглянуто  ті  проблеми, навколо  яких  точилася  гостра  боротьба  у  тогочасній філософії  та науці. Кантівська критична філософія не тільки активно долучилася до цієї полеміки,  а  й  по-новому  визначила  зміст  дискусійних питань. На думку М. Гайдеґґера, цими старими (і водночас новими) питаннями, розробленими Кантом у першій «Критиці», були проблеми  традиційної метафізики – природа метафізики, можливості  її  існування; метафізика  як основа і форма науки. М.  Гайдеґґер  стверджує, що Кант шукав  не якоїсь нової «філософсько-догматичної метафізики»,  суттєво  скомпрометованої спекуляціями Вольфа та його школи. Насправді  засновника трансцендентальної філософії цікавила «метафізика в межах наукового розуму = онтологія, і лише в цьому сенсі він її використовував»¹⁰.

Отже, рецепція кантівської критичної філософії впродовж ХІХ–ХХ  ст.  є важливою методологічною передумову осмислення її проблематики,  зокрема самих метафізичних питань. Можна виокремити три етапи такої рецепції. Перший пов’язаний із німецьким спекулятивним ідеалізмом,  другий – із різноманітними варіантами неокантіанського  трансценденталізму,  причому  для обох періодів (а надто для другого) характерне негативне ставлення до будь-яких натяків на метафізичні (онтологічні)  чинники кантівського філософування. Третій етап,  позначений  усвідомленням ролі кантівської метафізики і схарактеризований  як «сучасна онтологічна інтерпретація».

 

4. Філософія критичного раціоналізму

 

Критичний рацiоналiзм – це напрям фiлософiї i методологiї науки, його засновник i найбiльш авторитетний представник Карл Поппер, значну увагу придiляв також i соцiально-фiлософськiй проблематицi, спираючись при цьому на певну унiверсальну рацiоналiстичну методологiю. Оскiльки рацiоналiзм, на думку Поппера, це готовнiсть вислухати критичнi зауваження i вчитися на досвiдi, то вимога дотримання цих принципiв може бути застосована не тiльки до будь-якого фiлософа або науковця, прихильного до раціоналістичної традицiї, але й до соцiального реформатора¹¹.

Поппер наполягає на тому, що науковi теорiї повиннi бути побудованi таким чином, щоб забезпечити  можливiсть їх спростування у процесi зiткнення з фактами та критики, внаслiдок чого спростована теорiя замiнюється на бiльш досконалу. Тобто теорiя проходить чотири фази розвитку: проблема; спроба вирiшення—гiпотези; усунення помилок—фальсифiкацiя гiпотез чи теорiй; нова i бiльш точна постановка проблеми в результатi критичної дискусiї. Саме така схема розвитку, заснована на методi спроб i помилок, забезпечує, на думку Поппера, прогрес наукового знання.

На думку Поппера, усе  наше знання соцiальних умов засноване на досвiдi, отриманому в результатi таких експериментiв; найбiльш «iнформативними» будуть експерименти, якi здiйснюють поетапне реформування соцiальних iнститутiв,—це дозволяє з’ясувати специфiку їхньої взаємодiї, налаштувати функцiонування цих iнститутiв вiдповiдно до наших намірів. Некритичний рацiоналiзм, як своєрiдний антагоніст критико-рацiоналiстичного пiдходу знаходить своє втiлення у фiлософiї та соцiальнiй iнженерiї (про некритичний рацiоналiзм у науцi не йдеться, оскiльки справжня наука виступає як зразок рацiональностi i керується критико-рацiоналiстичним пiдходом)¹².

На думку Альберта, той, хто вiдстоює в теорiї пiзнання критичний метод, дотримується думки, що на помилках можна вчитися (власна точка зору зазнає критики й зiставляється з можливими альтернативами, на фонi яких чiткiше проявляються ї ї недолiки), не зможе вiддати перевагу у вирiшеннi полiтичних проблем нiякому iншому методу. Оскiльки такi альтернативи часто уявляють собi набагато кращими, нiж вони є насправдi, то здається доречним вступати в суперечку з поборниками iнших точок зору й тому вбачати за теоретичним плюралiзмом соцiальний i полiтичний плюралізм¹³.

Таким чином, мiж епiстемологiєю i соцiальною фiлософiєю Поппера iснує тiсний взаємозв’язок, оскiльки вони спираються на однi й тi самi принципи (потенцiйної помилковостi, критики та плюралiзму) та спiльний метод (спроб i помилок). Вiдмова ж вiд цих принципiв, призводить до розповсюдження некритичних форм рацiоналiзму та навiть iррацiоналiзму. Однак, важливо пiдкреслити, що критичний рацiоналiзм не обмежується виключно сферами науки (у тому числi i соцiальних наук), фiлософiї або соцiального реформування. Вiн може позицiонувати себе навiть як певна свiтоглядна система, що дозволяє орiєнтуватися й дiяти далеко за межами науки. Критичне прийняття рацiоналiзму—це також i моральний вчинок, який повинен грунтуватися на вiрi в розум. Прийняття рацiоналiзму вимагає враховувати результати наукового мислення в галузi етики. Прагнення до iстини, критичний метод i полiтична свобода виявляються тiсно пов’язаними мiж собою. Тому, критичний метод повинен пiдтримуватися iнституцiйно.

 

Висновки

 

1. В критичній філософії І. Кант встановив межі знання і пізнання, довів хибність догматичної філософії, яка заявляла, що знання може охопити своєю пояснювальною силою все буття, становлення і, навіть, сферу трансцендентного. Кант же поряд із досвідним знанням помістив сферу припущень, що для людей були постулатами, тобто продовженням їхньої етичної волі та вчинку і діяли за законами не логічної, а етичної необхідності. Мета Канта — замінити догматичну теологію критичною, перетворити раціональну теологію зі спекулятивної науки на критичну перевірку дійсних, але постійно невирішуваних проблем людського розуму та засобів вияву морального натхнення під проводом автономного розуму.
2. Рецепція кантівської критичної філософії впродовж ХІХ–ХХ  ст.  є важливою методологічною передумову осмислення її проблематики,  зокрема самих метафізичних питань. Можна виокремити три етапи такої рецепції. Перший пов’язаний із німецьким спекулятивним ідеалізмом,  другий – із різноманітними варіантами неокантіанського  трансценденталізму,  причому  для обох періодів (а надто для другого) характерне негативне ставлення до будь-яких натяків на метафізичні (онтологічні)  чинники кантівського філософування. Третій етап,  позначений  усвідомленням ролі кантівської метафізики і схарактеризований  як «сучасна онтологічна інтерпретація».
3. Сучасний напрям критичної філософії - критичний рацiоналiзм не обмежується виключно сферами науки (у тому числi i соцiальних наук), фiлософiї або соцiального реформування. Вiн може позицiонувати себе навiть як певна свiтоглядна система, що дозволяє орiєнтуватися й дiяти далеко за межами науки. Прийняття рацiоналiзму вимагає враховувати результати наукового мислення в галузi етики. Прагнення до iстини, критичний метод i полiтична свобода виявляються тiсно пов’язаними мiж собою.

Список використаної літератури

 

1. Абдула А.І. Критичний розум та теорія раціональності // Актуальні проблеми духовності. - Кривий Ріг, 2011. - Вип.12. - С. 100-107
2. Белый А. Критицизм и символизм. По поводу столетия со дня смерти Канта // Кант: pro et contra. - Спб, Изд-во Русской христианской гуманитарной академии (РХГА), 2005, с. 553-562. - http://az.lib.ru/b/belyj_a/text_0240.shtml
3. Делёз Ж. Эмпиризм и субъективность: Опыт о человеческой природе по Юму; Критическая философия Канта: учение о способностях; Бергсонизм; Спиноза / Пер. с фр. и послесл. Я. И. Свирский. — М.: Per Se, 2001
4. Козловський В.П. Метафізика і психологія Імануїла Канта: витоки та рецепції // Наукові записки / Нац. ун-т " КМ Академія". - К, 2009. - Т. 89: Філософія та релігієзнавство. - С. 16-22
5. Кривуля О. М. Філософія: Навчальний посібник. – Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2010. – 592 с.  
6. Мінаков М.А. Два Імануїли. Інтелектуальне довкілля кантівської концепції віри розуму // Практична філософія. - 2001. - № 1. - С. 57-67
7. Мінаков М.А. Проблема досвіду в філософії Канта // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. – Київ, 2006. – № 52. – С. 40–52
8. Шишков И.З. В поисках новой рациональности: философия критического разума. - М.: Едиториал УРСС, 2003.

 

 

 

¹ Кривуля О. М. Філософія: Навчальний посібник. – Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2010. – С. 315

² Делёз Ж. Эмпиризм и субъективность: Опыт о человеческой природе по Юму; Критическая философия Канта: учение о способностях; Бергсонизм; Спиноза / Пер. с фр. и послесл. Я. И. Свирский. — М.: Per Se, 2001. – С. 57

³ Белый А. Критицизм и символизм. По поводу столетия со дня смерти Канта // Кант: pro et contra. - Спб, Изд-во Русской христианской гуманитарной академии (РХГА), 2005, с. 553-562. - http://az.lib.ru/b/belyj_a/text_0240.shtml

⁴ Мінаков М.А. Проблема досвіду в філософії Канта // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2006. - № 52. – С. 52

⁵ Шишков И.З. В поисках новой рациональности: философия критического разума. - М.: Едиториал УРСС, 2003. – С. 34

⁶ Мінаков М.А. Два Імануїли. Інтелектуальне довкілля кантівської концепції віри розуму // Практична філософія. - 2001. - № 1. - С. 62

⁷ Козловський В.П. Метафізика і психологія Імануїла Канта: витоки та рецепції // Наукові записки / Нац. ун-т " КМ Академія". - К, 2009. - Т. 89: Філософія та релігієзнавство. - С. 19

⁸ Шишков И.З. В поисках новой рациональности: философия критического разума. - М.: Едиториал УРСС, 2003. – С. 142

⁹ Козловський В.П. Метафізика і психологія Імануїла Канта: витоки та рецепції // Наукові записки / Нац. ун-т " КМ Академія". - К, 2009. - Т. 89: Філософія та релігієзнавство. - С. 20

¹⁰ Козловський В.П. Метафізика і психологія Імануїла Канта: витоки та рецепції // Наукові записки / Нац. ун-т " КМ Академія". - К, 2009. - Т. 89: Філософія та релігієзнавство. - С. 22

¹¹ Абдула А.І. Критичний розум та теорія раціональності // Актуальні проблеми духовності. - Кривий Ріг, 2011. - Вип.12. - С. 102

¹² Кривуля О. М. Філософія: Навчальний посібник. – Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2010. – С. 432  

¹³ Абдула А.І. Критичний розум та теорія раціональності // Актуальні проблеми духовності. - Кривий Ріг, 2011. - Вип.12. - С. 106