Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Января 2013 в 19:51, курс лекций
Основною рисою античної філософії є її звернення до природи. Для давніх греків оточуюча природа була їхньою природною колискою. Вона захищала їх, гріла, годувала. В їх міфологічному пантеоні немає богів в образі злих, хижих звірів.
1. Досократівська філософія та її універсалістські орієнтації:
а) мілетська школа. Геракліт. Піфагор та піфагорійці;
б) криза унітарності мислення (елейська школа);
в) плюралістична тенденція філософського освоєння світу (Емпедокл,
Анаксагор, Демокріт).
2. Класична грецька філософія:
а) проблеми людини в античній філософії. Софісти, Сократ;
б) народження ідеалізму. Платон;
в) систематизація античної філософії. Арістотель.
3. Елліністично-римська філософія.
Афінах створив свою школу - Платонівську академію.
В його вченнях об`єктивний ідеалізм вперше в філософії виступає у формі
філософського світогляду.
Аристотель (384 – 322 рр. до н.е.) – геніальний учень Платона. Народився в
Македонії у родині лікаря царя Амінти ІІ. Пізніше став учителем Олександра
Македонського.
„Всі науки більш необхіднІ, ніж філософія, проте, ліпшої за неї немає жодної”.
Він критикував платонівське розуміння співвідношення ідеї і самої речі.
Твердив, що ідея речі і сама річ не існують окремо.
Аристотель виділив 4 принципи існування будь-якої речі:
1) форма. Не існує жодної речі без форми, яка виступає як сутність буття
речі.
2) матерія. Це потенційна передумова існування речі. Не існує речі без
матерії, як і без форми.
3) рух, який являє собою процес перетворення можливого в дійсне.
4) мета. Результатом будь якого руху має бути реальний результат.
Значення Аристотеля в тому, що він систематизував античну філософію,
розробив вчення практично про всі ділянки людської інтелектуальної діяльності.
3. Елліністично-римська філософія.
Після смерті Аристотеля починається нова доба в історії античного світу.
Зміни пов`язують із наслідками завоювань Олександра Македонського (356 –
323 рр. до н.е.)
Особливістю елліністично-римської філософії стає те, що ряд філософських
шкіл звернулися до проблем особистого життя людей: кініки, епікурейці, стоїки,
скептики. На перший план виступає питання: у чому полягає щастя і як його
досягти?
Кініки були представниками не імущих верств суспільства, тому призивали до
простоти, до життя, близького до природи, глумилися над розкішшю і багатством
та заперечували владу держави та суспільства над людиною.
Епікур вважав, що щастя можна обрести в житті без метушні, в духовних,
інтелектуальних задоволеннях, досягнувши стану атараксії (безтурботність духу)
Стоїки вважали, щоб вести правильне щасливе життя, людина повинна
узгоджувати його з життям природи та її законами. Але до кінця щасливим може
тільки мудрець, який досягає абсолютного спокою (апатії), яка захищає його від
життєвих незгод, бо він не придає їм значення.
Мета життя у скептиків пов`язано не із суспільним ідеалом, а з особистим
устремлінням до щастя. Воно – в незворушному спокою та відсутності
страждань. Безтурботність є вища ступінь щастя для філософа.
Таким чином, філософія античності – це перша самостійна форма
універсальної теоретичної рефлексії, що прийшла на зміну міфології та ритуали.