Марксизм та його фальсифікація більшовиками

Витоки ідеології  більшовизму пов'язані не тільки з марксизмом. Аналізуючи ідеологію більшовизму, Є. Маланюк влучно зауважив, що вже в перших проявах більшовизму російський народ відчув традиційний дух історичного царизму, котрий росіянину істотно притаманний. Російська революція, будучи розпадом імперії, знайшла в більшовиках зміну обслуги імперської машини.

Однією із суттєвих передумов появи більшовизму було поширення соціалістичних ідей. М. О. Бердяєв відзначив три стадії їх розвитку в Росії: утопічний соціалізм, народницький соціалізм та науковий, або марксистський. Зумівши скористатися "брендом" соціалізму, більшовики були надто далекі від утілення в життя навіть його засад, не говорячи вже про комуністичні ідеї.

Одним із суттєвих чинників становлення ідеології  більшовизму був нігілізм. Згідно з твердженням М. Бердяєва, російський нігілізм заперечував Бога, дух, душу, норми й вищі цінності. В основі російського нігілізму лежало визнання гріховності всілякого багатства й розкоші життя, всілякої творчої надмірності в мистецтві, у думці. Нігілізм уважав гріховною розкішшю не лише мистецтво, метафізику, духовні цінності, але й релігію

Заслуговують на увагу статті Осипа Дяківа-Горнового, провідного діяча ОУН, який різко критикував фальсифікацію більшовиками марксизму. Критика більшовизму займала у публіцистичній спадщині діяча одне з головних місць.

 О. Дяків доводить, що: «Більшовики в корені відійшли від букви марксизму: в СССР немає знищення експлуатації людини, Марксова критика капіталістичного ладу цілком актуальна, якщо її прикласти до большевицького ладу і політики, протилежні Марксові і теорії про найвидатнішість російського народу, теорія великодержавності, як добра для усіх народів». Звідси змінюється і роль більшовицької партії – не боротьба проти експлуататорських класів, а охорона великодержавницьких планів.

 «Марксизм, - зазначає О. Дяків, - є тією теорією, що найбільше б’є по них самих, яка цілковито заперечує большевицьку теорію і демаскує їхню політику. Єдиний вихід – взяти на список заборонених всі твори Маркса і Енгельса».           О. Дяків зазначає, що йде повне перебудування ідеології і внесення одверто нових елементів, що суперечать Марксові. Основне положення, що розбиває гасло про те, що в СРСР соціалістичний лад – це те, що в СРСР немає суспільної власності на засоби виробництва, ними володіє лише більшовицька партія.

О. Дяків вказує також на хибності більшовицької критики капіталістичної держави та що в СРСР немає класів і визиску. Маркс і Енгельс говорили, що визиск людини людиною може бути лише через приватну власність, але в СРСР не тільки приватна власність є джерелом творення класів. Тут експлуататорський клас утворився не на основі приватної власності, а необмеженої політичної влади, яка зосереджує в своїх руках всі багатства країни. Процес, що відбувається в СРСР протилежний до капіталізму: там багатство приводить до влади, а тут (в СРСР) влада до багатств. Не лише О.Дяків, а й інші теоретики та публіцисти ОУН чудово підмітили і у своїх працях показали, що в СРСР витворився новий клас партійної номенклатури, який проводить політику державного капіталізму. Теоретик вважав, що в СРСР немає ніякого соціалізму, а, отже, не може бути переходу до комунізму. Що комунізм сталінські вельможі уявляють собі, як «радянська влада плюс атомна бомба».

Для того, щоб  сформувати коректну позицію у своєму ставленні до наукової спадщини К. Маркса, потрібно щонайперше відокремити автора «Капіталу» від ідеології російського більшовизму. Фактично то не був марксизм у його первозданному вигляді. Можна послатися у цьому на думки відомого публіциста  Г. Лисичкіна. У 1993 р. ним опубліковано книгу «Карл Маркс — найлютіший ворог російських більшовиків», де глибоко осмислюються порушені проблеми.

Такими ж  є оцінки одного із найпомітніших  вчених першої половини ХХ ст. Й. Шумпетера. «Між Марксовими ідеями й більшовицькою  практикою та ідеологією, — писав  він, — існує така сама прірва, яка  існувала між релігією покірливих жителів Галілеї і практикою та ідеологією середньовічних князів церкви чи феодальних воєначальників». Така жорстка оцінка відповідає істині. Протягом тривалого часу радянська офіційна пропаганда цілеспрямовано працювала на ідею більшовизації та сталінізації марксизму, його пристосування до потреб авторитарно-бюрократичної системи .

Одним з виявів цього стало пристосування теорії К. Маркса до ідеологічної концепції  більшовизму щодо ролі особи в  суспільному процесі. Розглядаючи структуру потреб та інтересів людини, він виходив з того, що вони реалізуються як на індивідуальному, так і на суспільному рівні. К. Маркс не лише не протиставляв особисті й суспільні інтереси людини, а, навпаки, виходив з того, що останні є функціонально похідними від перших. Базуючись на цьому, К. Маркс й Ф. Енгельс сформулювали принцип про те, що вільний розвиток кожної особи є умовою вільного розвитку всього суспільства.

Саме ці гуманістичні ідеї К. Маркса були найбільш спотворені більшовизмом. У праці Сталіна «Анархізм чи соціалізм» зазначається: «марксизм і анархізм — побудовані на зовсім протилежних принципах... Наріжний камінь анархізму — особа, звільнення якої … є головною умовою звільнення маси, — колективу. З точки зору анархізму звільнення маси неможливе доти, доки не звільнено особу. З огляду на це його лозунгом є: «Все для особи». Що ж до марксизму, то його наріжним каменем є маса, звільнення якої — головна умова звільнення особи. Таким чином, на думку марксизму, звільнення особи неможливе доти, доки не звільниться маса. Цим зумовлюється й зміст його лозунгу: «Все для маси».

Уже з часу свого  зародження більшовизм виступив як суспільно-політична течія, яка лише прикривалася марксистською фразою, а на ділі була антимарксизмом. Надзвичайно точно про це писав Й. Шумпетер: «З давніх-давен єретики незмінно проголошували, ніби вони не руйнують те чи те вчення, що дісталось у їхні руки, а, навпаки, намагаються підносити його первісну чистоту. Ленін, перейнявши усталену часом традицію, вихваляв і надміру омарксював Маркса». Водночас, розбіжності між К. Марксом і В. Леніним торкалися не просто «незгоди щодо другорядних питань марксового вчення. У дійсності йшлося про відступ від його найголовнішої суті».

Обґрунтовані  вище положення дають змогу зрозуміти, наскільки підступною була офіційна пропаганда, яка насаджувала явно брехливу ідею щодо тотожності ленінсько-сталінського більшовизму й спадщини К. Маркса.

Про необхідність переосмислення наукової спадщини К. Маркса висловилися найавторитетніші політологи та економісти Заходу, що представляли практично всі напрямки сучасної суспільної думки. Це явище дістало  назву «ренесанс Карла Маркса». Його дослідженню було присвячено не одну монографію. Щодо визначення безпосередньої мети «ренесансу» типовим був вислів П. Самуельсона. У десятому виданні підручника «Economics»  автор так сформулював смисл цієї проблеми: завдання полягає в тому, щоб «відвоювати Маркса у марксистів».

Філософські ідеї К.Маркса, Ф.Енгельса та В.І.Леніна одержали специфічну інтерпритацію і розвиток у країнах Європи. Тут до нього ставились творчо і критично: філософи розробляли окремі сторони чи аспекти ідей марксизму. Серед тих, хто займався розробкою філософських ідей марксизму, — філософи з відомими у світі іменами: угорець Д. Лукач, француз Ж.-П. Сартр, німці і водночас американці Е.Фромм  та Г.Маркузе, німець Ю.Хабермас, багато інших. Непоодинокими є спроби синтезу філософських положень марксизму з фундаментальними положеннями інших філософських течій. Сказане свідчить, що ідеї філософії марксизму справили надзвичайно глибокий вплив як на розвиток філософської думки, так і на життя суспільства і продовжують функціонувати у духовній культурі кінця XX ст.

Висновки.

Марксистська  філософія переживає важкі часи. У сучасних умовах створились парадоксальна ситуація: марксизм, з панівної ідеології у світовій системі соціалізму, з розвалом її і розпадом СРСР опинився поваленим і відкинутим владними структурами. Важливо пам'ятати: марксистська філософія створилась за певних історичних умов, і тому ставитись до неї належить виважено, як до будь-якої теорії, якій властиві і позитивне, і історичні обмеженості. Правильно оцінити марксистську філософію навряд чи можливо, якщо не враховувати, по-перше, історичних умов її виникнення; по-друге, важливіших проблем, які вона поставила і вирішила; по-третє, історичний шлях, який пройшла марксистська філософія, і зміни, що сталися на її шляху; по-четверте, долю марксистської філософії в сучасних умовах.

Оскільки філософія  марксизму успадкувала соціалістичні  ідеї, практичне втілення яких у  життя через догматизацію цього  вчення породило соціальні тупики, це призвело не просто до переоцінки філософської спадщини, а й до перегляду насамперед ряду фундаментальних його принципів.

Реальний внесок К. Маркса і Ф. Енгельса в становлення  філософії нового типу полягає в  тому, що, утверджуючи її науковий статус, вони проклали шлях до пізнання найзагальніших законів розвитку природи, суспільства і мислення.

Хибою філософії марксизму є недооцінка духовних підвалин як у житті суспільства, так і у життєдіяльності індивіда, що негативно позначилося на оцінці індивідуальності людини.

І, нарешті, філософія марксизму за традиціями німецької класичної філософії, була орієнтована на експансію суспільства щодо природи, навколишнього світу. Це набуло свого втілення в тезі "Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа полягає у тому, щоб змінити його", тобто не діалог, не паритетне начало, а експансія у ставленні до природи, яка мала своє продовження в експансії щодо людини.

Філософія марксизму - це певний пласт культури, фактор суспільного  розвитку. Переоцінка марксизму може привести до негативних наслідків, а недооцінка матиме ще гірші результати. Ігнорування і забуття марксизму може призвести до того, що подальший розвиток філософської думки відкриє новий різновид марксизму, де будуть примножені його недоліки, а достоїнства втрачені. Мабуть, лише історія зможе дати цій філософії неупереджену оцінку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Л і т е р а т у р а

 

1. М.І.Горлач – Філософія, - Харків,- 2000р. ст 198-205.

2. Г.А.Заїченко – Філософія, - К.: „Вища школа”, - 1995р. ст. 62-77.

3. В.Г.Табачовський – Філософія, - К.: „Либідь”, - 1993р. ст. 185-193.

4. Бережной Н.М. Проблема человека в трудах К.Маркса. – М., 1991.

5. Бондаренко Е.Л. Экономическое учение марксизма. – М., 1991.

6. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року // Маркс К., Енгельс Ф. - Тв. - Т.42. - С.88-178.

7. Ленин В. И. Избранные  сочинения : в 10-ти т. / В. И.  Ленин. – Т. 7. – Март-

октябрь 1917.– М. : Политиздат, 1986. – 635 с.

8. К. Маркс и развитие экономической мысли Запада / А. С. Гальчинский, М. Экономика, 1990.

9.На більшовицькому ідеологічному фронті// Дяків-Горновий. Ідея і Чин. Повна збірка творів. – Нью- Йорк –Торонто – Мюнхен, 1968.- 408с.

10.Наше становище до російського народу // Дяків-Горновий. Ідея і Чин.

11.Про свободу преси в СССР// Дяків-Горновий. Ідея і Чин.

12.СССР – країна найжорстокішого гноблення народів і визиску працюючих // Дяків-Горновий. Ідея і Чин.

13.Шовіністичне запаморочення і русифікаційна гарячка большевицьких імперіалістів// Дяків-Горновий. Ідея і Чин. 
14. Маланюк Є. До проблеми большевизму / Є. Маланюк // Большевизм і визвольна боротьба : [збірка статей]. – Видання : ЗЧ ОУН, 1957. – С. 3-73.