Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Мая 2013 в 11:48, лекция
Метафизическая система Декарта представляет собой учение о мире, как единстве двух субстанций (неизменимая основа всех явлений и процессов, реальность в аспекте внутреннего единства всех форм её развития, всего многообразия явлений природы, и истории, включая человека и его сознание): протяжённой и мыслящей, что является основой дуализма. К вопросу о существовании материального мира Декарт переходит, углубляя идеи, полученные из внешней реальности. Что существование материального мира возможно, следует из факта, что он является объектом геометрических доказательств, основанных на идее протяжённости (extensa), тем более, что сознание не вторит а хранит его. К тому же в нас проявляется способность, не сводимая к разуму, – способность воображения и чувства. Ум – “мыслящая субстанция (res cogitans), вся суть, или природа которой заключается в мышлении”, чаще всего активном.
"Міркування про метод" (1637) – один із найважливіших творів Р. Декарта, у якому стисло викладено принципи його філософії. Складається з 6 частин: про науки (частина 1); про науковий метод (частина 2); про мораль (частина 3); про існування Бога та безсмертя душі (частина 4); про проблеми фізики (частина 5); про засоби розвитку наук (частина 6).
У першій частині Р. Декарт, визначивши розум як "...здатність правильно судити і розрізняти істинне від хибного", стверджує, що ця здатність однаковою мірою властива всім людям на відміну від тварин, які її позбавлені. Той факт, що деякі люди досягають великих успіхів у пізнанні, пояснюється їх вмінням керувати власним розумом. "Здоровий глузд є річ... найбільш поширена у світі".
Тому центральною проблемою науки і філософії, вважав Р. Декарт, є проблема методу, який потрібен для керування розумом та успішного просування у пізнанні природних закономірностей. При цьому формальну логіку Р. Декарт оцінював невисоко. Вона придатна, на його думку, лише для пояснення відомих істин, а не для відкриття нових. З усіх наук, які "є сукупністю заплутаних суперечливих відомостей", Р. Декарт надає перевагу математиці "за достовірність і очевидність її доказів". Математичні прийоми дослідження Р. Декарт спробував поширити на все достовірне знання:
Р. Декарт формулює "головні правила методу".
В основі першого правила лежать принципи очевидності, "ясності й виразності" в судженнях і уявленнях про предмети. Не слід приймати за істинне нічого такого, яке б не було попередньо визнаним безумовно істинним. Треба старанно уникати поспішності та упередженості у своїх судженнях.
Друге правило передбачає розчленування на частини труднощів, що зустрічаються, щоб легше було їх подолати.
Трете правило наукового методу полягає в керуванні ходом своїх думок, починаючи з предметів найпростіших і таких, що легко пізнаються, і підніматися поволі, як по східцях, до пізнання найбільш складних, від доведеного до недоведеного (рух від простого до складного).
Четверте правило вимагає
По суті, основні правила наукового методу зводяться до наступного: починати з простого й очевидного; шляхом дедукції отримувати більш складні висловлювання; діяти при цьому так, щоб не пропустити жодної ланки, тобто зберігати безперервність ланцюга умовиводів. Для забезпечення виконання цих правил необхідна інтуїція, за допомогою якої схоплюються початкові факти дослідження, і дедукція, яка дає змогу отримувати наслідки з них.
Зі свого наукового методу Р. Декарт виводить правила моралі:
1) підкорятися законам і звичаям своєї країни, притримуючись невідступно релігії, тобто бути законослухняним;
2) залишатися найбільш твердим
і рішучим в реалізації
3) завжди прагнути перемагати
скоріше себе, змінювати свої
бажання, а не порядок світу.
Слід змиритися з думкою, що
в повній нашій владі
"Нарешті, на завершення цієї моралі, – говорить Р. Декарт, – я зробив огляд різних занять людей в цьому житті, щоб постаратися вибрати краще з них".
Р. Декарт визначає основи метафізики, формулює відомий вислів: "Я мислю, отже я існую". З цього приводу говорить: "Я звернув увагу на те, що в той час, коли я схилявся до думки про ілюзорність всього на світі, було необхідно, щоб я сам, таким чином міркуючий, дійсно існував".
Говорячи про сутність людини, Р. Декарт стверджує, що нею є душа, що мислить. "Я – субстанція, вся сутність або природа якої полягає в мисленні..." І далі: "Моє Я, або душа... абсолютно відмінна від тіла... і якщо б його зовсім не було, вона не перестала 6 бути тим, чим вона є". Наша душа безсмертна.
Чітко проявляється раціоналізм Декарта: "...спимо ми чи бадьоримося, ми повинні довірятися в судженнях наших тільки очевидності нашого розуму". Р. Декарт наводить приклади. Сонце бачимо дуже чітко, але воно не такої величини, як бачимо. Можна уявити левову голову на тілі кози, але це не означає, що існують на світі химери.
У п'ятій частині свого твору Р. Декарт накреслив схему послідовного осягнення природних явищ – "великої книги світу". При цьому вважав, що правила механіки є універсальними "правилами природи".
Підкреслює також характерні риси людського інтелекту: користування словами, знаками й універсальність людського розуму.
На завершення Р. Декарт підкреслює практичну спрямованість нової наукової методології, вищою користю якої є сприяння тому, щоб "...зробитися господарями і володарями природи".
Для цього потрібно також здоров'я, турбота про благо інших, найважливішими мають бути турботи не про сучасне, а про майбутнє, потрібна також свобода діяльності.