Проте чи можлива в принципі точка зору абсолютного імморалізму? Зрозуміло, мова йде не про окремі вчинки, що суперечать вимогам суспільної моралі, не про злочинців в звичайному сенсі, а про мораль як систему  поглядів, уявлень, розпоряджень, вимог і тому подібне З цієї точки зору те, що проголошує Ніцше, так би мовити, зрушені, поставлені на незвичне місце ці самі рамки. Точніше кажучи, у нього прийнятий інший критерій добра і зла.

     Отже, в порівнянні з попередньою традицією  позиція Ніцше характеризується тим, що якщо вся європейська філософська традиція претендувала на створення або перебудову етики, не роблячи замах при цьому на саме мораль, то Ніцше претендує на створення не лише нової або підновляючої системи етики, але і нової моралі. Жоден з філософів минулого - ні Платон, ні Арістотель, ні Августин Блаженний, ні Хома Аквінський, ні Кант - не заходив настільки далеко : кожен з них претендував на створення нової етики як філософії моралі, але не самій моралі. Іншими словами вони прагнули концептуализировать мораль свого часу, виявити її основні риси, фундаментальні основоположення і показати витікаючі з них следствия.

     Критика релігії і філософії біля Ніцше  повністю знаходиться під владою етичних мотивів. Він захоплюється деякими якостями, які, як він вірив (може бути і правильно), можливі тільки біля аристократичної меншості; більшість, на його думку, має бути засобом для піднесення меншості, більшість не можна розглядувати як що має якісь незалежні домагання на щастя і благополуччя.

     Етика Ніцше є етикою самовиправдання ні в якому звичайному сенсі цього слова. Він вірить в спартанську дисципліну і здатність терпіти, так само як і заподіювати біль ради важливої мети. Він ставить силу волі найвище. "Я оцінюю силу волі, - говорить він, - по кількості опору, який вона може надати, по кількості болю і тортур, які вона може винести, і знаю, як обернути її до її власної вигоди. Я не указую на зло і біль існування пальцем докору, але, навпаки, я плекаю надію, що життя може одного дня стати ще злішою і ще повнішою страждань, ніж коли-небудь."

     Є усілякі практичні аргументи, що показують, що спроба досягти мети, яку ставив Ніцше, насправді приведе  до чогось зовсім іншого. Потомствені  аристократи дискредитовані. Єдиною практично можливою формою аристократії є організація типа фашистської або нацистської партії. Подібна організація викликає опозицію і, ймовірно, буде переможена у війні; але якщо вона і буде переможена, то вона повинна незабаром стати не чим іншим, як поліцейською державою, де правителі живуть в постійному страху бути убитим, а герої поміщені в концентраційні лагери. У такому суспільстві довіра і чесність підірвані доносами і передбачувана аристократія надлюдини вироджується в кліку тремтячих боягузів.

     Етичним питанням, в протилежність політичному, є питання про співчуття. Співчуття  виражається в тому, що стаєш нещасним із-за страждань інших, і це до деякої міри природно для людської істоти. Маленькі діти засмучуються, коли чують, як плачуть інші діти. Але розвиток цього відчуття у різних людей йде по-різному. Деякі знаходять задоволення в тому, що заподіюють страждання, інші, наприклад Будда, відчувають, що вони не можуть бути повністю щасливі до тих пір, поки яка-небудь тваринна істота страждає. Більшість людей емоційно ділять людство на друзів і ворогів, співчуваючи першим, але не другим. Такі етики, як християнська і буддист, містять в своїй емоційній основі універсальне співчуття, а етика Ніцше - повна відсутність співчуття "В цілому сострадние паралізує закон розвитку - закон селекції. Воно підтримує життя в тому, що дозріло для загибелі". Проповіді Ніцше часто направлені проти співчуття, і відчувається, що в цьому відношенні йому було неважко слідувати своїм заповідям.

     "Людське,  дуже людське" вийшло з присвяченням "пам'яті Вольтера", що одне вже могло викликати скандал, і з підзаголовком "Книга для вільних розумів", хоча, як признається автор вже на перших сторінках, "коли мені це було потрібно, я винайшов для себе і "вільні розуми"...таких розумів немає і не було". Проте він сподівається, що "наша Европа матиме серед своїх синів завтрашнього і післязавтра дня таких веселих і зухвалих хлопців".

     Книга ця, складена з дев'яти відділів, кожен з яких аналізує аспекти  людського буття в світі, людського  суспільства і людської свідомості показує, як мало в людині і його житті справжньої величі і свободи, як сильно покріпачив він себе багаточисельними уявленнями і забобонами, що склалися в моральні встановлення і як спокійні і беззубі його думка, наука, вихолощено мистецтво. Все це тільки "людське".

     Всім  цим "людським" зв'язані людські  душі, і тому, щоб могли з'явитися  знов (як що колись існували спочатку), "вільні розуми", душа повинна  випробувати, "як вирішальна подія  своейжизни" випробувати "великий  розрив" зі всім цим безнадійно людським. "Краще померти, чим жити тут"...і це "тут", це "удома" є все, що вона любила досі!" Виплутуючись з тяжкої антиномії: мораль або свобода, Ніцше передбачає, що традиційна мораль, ззовні приписуюча людині цілу систему заборон і декретів, могла спиратися тільки на презумпцію несвободи. Вибір на користь свободи диктується вибухом внутрішніх сил людської душі, воля.

     "Цей  перший вибух сили і волі  до самовизначення, самоустановлению  цінностей, ця воля до вільної  волі" - приводить душу, в якій зріє вільний розум і наростає "все більш небезпечна цікавість": "Чи не можна перевернути всі цінності? І, можливо, добро є зло( А Бог - вигадка і хитрування диявола? І, можливо, в останній своїй основі все помилково?..." Такі думки прирікають вільний розум на томливу самоту, але в нім бачить Ніцше єдиний шлях до "зрілої свободи духу". Вільний розум живе вже "поза оковами любові і ненависті, зовні "так і ні", добровільно близьким і добровільно далеким". Величезну кількість речей він бачить далеко під собою, вони його не турбують і не торкаються. Він стає "паном над собою, над власними чеснотами", раніше колишніми його панами, а зараз "знаряддями, що стали, разом з іншими знаряддями".

     "Досить, вільний розум знає віднині,  якому "ти повинен" він  покорявся, і знає також, на що він тепер здатний і що йому тепер - дозволено..." Пізнавши це, вільні розуми пізнають тепер і своє завдання "випробувати душею і тілом найрізноманітніші і суперечливі лиха і радощі як шукачі пригод і мандрівників навколо того внутрішнього світу, який зветься "людиною", як вимірники кожного "вище", кожного "сверхиного"... По суті, мова йде про якомусь аналогу коперниканской парадигми: Я, що оберталося раніше навколо об'єктивного світу цінностей (моральних, релігійних, наукових, яких завгодно - людських), відмовляється надалі бути периферією цього центру і хоче само стати центром, що особисто визначає собі міру і якість власної ціннісної галактики.

     Проголошена Ніцше мораль своїм фундаментом  має життя як першу і абсолютну  цінність. Відповідно її рушійний механізм включає не лише роздум і осмислення, скільки інстинктивні реакції. Інстинкти цього роду в найбільшій мірі розвинені у Надлюдини - створеного філософією Ніцше ідеалу людини. Його ще немає в реальності. Заставою його появи служать ті одиниці, на зразок самого Ніцше, які живуть життям провісників. Таким чином Ніцше приходить до того, що стати по-справжньому вільним розумом означає, відчувши і випробувавши все людське, піднятися над ним і звернутися в надлюдину: "Та, для гри творення, брати мої потрібне святе слово твердження: своєї волі хоче тепер дух, свій мир знаходить мир, що втратив". Такий шлях до надлюдини.

3. Проблема надлюдини.

     "Надлюдина  - сенс землі". "Що таке мавпа  відносно людини? Сміховисько або  болісна ганьба. І тим же має бути людина для надлюдини: сміховиськом або болісною ганьбою". "Справді, людина - це брудний потік. Треба бути морем, щоб прийняти в себе брудний потік і не зробитися нечистим...надлюдина - це море, де може потонути ваше велике презирство".

     Найвище, що може пережити чоловік, учить Ніцше  – це "година великого презирства". Презирство до самого собі, до своїх  слабкостів і пороків, до своєї несправедливості, до "жалюгідного достатку собою", званому чеснотою. "Але де ж  та блискавка, що лизне вас своєю мовою? Десь безумство, що треба прищепити вам? Дивитеся, я учу вас про надлюдину: він - ця блискавка, він це безумство!"

     Фрідріх Ніцше спробував минути шлях до надлюдини. Підсумком було безумство. Ступінь  занурення в проблему перевершив міру особистої витривалості. "Хто нападає на свій час, нападає лише на себе". Руйнування традиційних цінностей обернулося саморуйнуванням. На довгі роки на згадку про Ніцше і його спадщину ліг друк "фашистської". Образ надлюдини спотворився до невпізнання і придбав риси "білявої бестії", не щадної нічого і нікого, безжалісно руйнівної мир і його цінності.

     Але ж не в цьому суть надлюдини  Ніцше. Його надлюдина безжалісна перш за все і понад усе до себе, він сумнівається і піддає перегляду  цінності, що є у нього, і встановлення, позбавляють його внутрішньої духовної свободи і радості творчого життя. "У людині тварюка і творець сполучені воєдино". Потрібно пам'ятати, що філософія Фрідріха Ніцше - це унікальний і всім життям здійснений експеримент по руйнуванню усередині себе "тварюки" і вирощення "творця", що прозвав "надлюдиною".

     Людина  має мету усередині себе; його мета - це життя. Ось ця ідея абсолютної цінності людського життя по суті з'явилася  тим гаслом, яке об'єднує всю  творчість Ніцше. З цим гаслом зв'язаний і ніцшеанський ідеал людини - Надлюдина. Цей ідеал, за задумом Ніцше може бути реалізований лише за умови, якщо людство повернеться до витоків своєї історії, коли бал життя правитимуть люди вищої раси - "господарі", люди, що є досконалістю перш за все в біологічному відношенні. Вони не будуть обтяжені ні побутовими, ні соціальними, ні релігійними обмеженнями і забобонами і тому будуть абсолютно вільні.

     Біологічно  обумовленим, вважає Ніцше, є все, що в людському гуртожитку вважається за добро, що складає для людей цінність, включаючи і цінність моральну. Відповідно, немає і бути не може об'єктивно обумовленої моралі. Кожен має таку мораль, яка в найбільшій мірі відповідає вимогам його життя: мораль одного виправдовує все, до чого він прагне; мораль іншого робить його утихомиреним; мораль третього закликає до помсти ворогам і так далі Люди навіть можуть не усвідомлювати, яке насправді джерело їх моральних переконань і уявлень, але це не міняє справи. Всякий має того типа моралі, який більш всього відповідає його природі.

     Найбільш  істотна відмінність між людьми, на думку Ніцше, полягає в тому, що деякі з них від природи  слабкі, інші сильні знову-таки за природою. Відповідно розрізняється і їх мораль. Сильні ("господарі", по термінології Ніцше) цінують особисту гідність, рішучість, наполегливість, самовпевненість, непохитну волю і невичерпну енергію в досягненні поставленої мети. Слабкі ("раби" по тій же термінології) цінують те, що більшою мірою виражається в їх слабкості - жалісливість, мягкосердечие, альтруїзм, і розсудливість і тому подібне

     Колись  господарі панували в житті. У  них була своя мораль, свої поняття  і уявлення про добро і зло. Але з часом їх здолали раби, але перемогли вони не силоміць, а числом. Добром почало визнаватися  те, що більшою мірою відповідає їх інтересам; мягкосердечие, любов до ближнього, покірливість, доброта - всі ці і подібні до них якості піднесені до рівня чесноти. У епоху після повстання рабів пануючим стало і продовжує залишатися рабська мораль. У оцінці пануючої моралі Ніцше хотів зайняти неупереджену, науково обгрунтовану, натуралістичну поезію. Він відзначав, що все йде так, як і повинно йти в умовах, коли раби приемлют мораль рабів. Одне тут погано : навіть господарі зачинають підкорятися цій моралі. Проте Ніцше не міг утриматися на цій об'єктивній, неупередженій позиції, оскільки відчував себе таким, що належить до раси господарів і визнавав їх мораль не лише вищою, але і єдино гідною цієї назви. Релятивістська етика з її тезою : "кожен має того типа моралі, який личить йому" виявляється тільки зовнішньою видимістю. У її підставі лежить етика абсолютизму, згідно якої правильної є тільки одна мораль - мораль господарів. 

Висновок.

     У ученні Ніцше, як в будь-якому серйозному етично філософському дослідженні, є багато цінного для нашого часу. Перш за все, це яскрава критика міщанки. Ніхто до і після Ніцше з такою прозорливістю не зміг передбачати всю небезпеку товариства маленьких, сірих, покірних людей.

     Це, крім того, неприйняття соціальної системи, побудованої або на безмірному підпорядкуванні який-небудь одній ідеології, або на принципах утилітаризму і прагматизму, де знецінене головне - особа, її індивідуальність і неповторність. Це ідея піднесення людини, подолання всього дріб'язкового, буденного, незначного для життя. Багато категорій етичного учення Ніцше увійшли до філософсько-етичної науки і в нашу буденну мову: "переоцінка цінностей", "Надлюдина", тобто "яких дуже багато"; "людське, дуже людське"; мораль "по той бік добра і зла".