Никомахова этика

Характеризуючи перекручені форми  держави, Платон розташовував їх у порядку  зростаючої деградації в порівнянні з ідеалом.

Виродження аристократії мудрих, за його словами, спричиняє затвердження приватної власності й звернення  до рабів вільних хліборобів із третього стану. Так виникає критсько-спартанський тип держави, або тимократія (від "тімі" - честь), панування найсильніших воїнів. Держава з тимократичним правлінням буде вічно воювати.

Наступний вид державного устрою - олігархія - з´являється в результаті скупчення багатства в приватних осіб. Цей лад заснований на майновому цензі. Владу захоплюють деякі багаті, тоді як бідняки не беруть участь у керуванні. Олігархічна держава, що роздирається ворожнечею багатіїв і бідняків, буде постійно воювати саме із собою.

Перемога бідняків приводить до встановлення демократії - влади народу. Суспільні посади при демократії заміщаються за жеребом, внаслідок чого держава псується свободою в нерозбавленому виді, понад усяку міру. У демократії панують свавілля й безвладдя.

Нарешті, надмірна воля звертається  у свою протилежність - надмірне рабство. Установлюється тиранія, найгірший вид держави. Влада тиранів тримається на віроломстві й насильстві. Тиранічний лад - це найважче захворювання держави, повна відсутність у ньому яких би те не було чеснот.

Ідеальним державним устроєм Платон називає правління, де сполучені  початки демократії й монархії. До таких початків належать: демократичний  принцип арифметичної рівності (вибори по більшості голосів) і монархічний принцип геометричної рівності (вибір по заслугах і достоїнству). Демократичні початки держави знаходять своє вираження в діяльності народних зборів. На сполученні демократичних і монархічних принципів будуються вибори колегії 37 правителів і Ради з 360 членів. Замикає ієрархію державних органів таємне "нічні збори", у яке входять 10 самих мудрих і старих стражів. Їм вручається верховна влада в державі.

Розвинув ідеї Платона Арістотель. Говорячи про демократію й олігархію, Арістотель відступає від формальних критеріїв їхнього розмежування й висуває на перший план ознака майнового положення пануючих. Багаті і незаможні, вказував філософ, становлять як би два полюси, діаметрально протилежні частини будь-якої держави, так що залежно від переваги тієї або іншої сторони встановлюється й відповідна форма правління. Корінна причина політичної нестійкості, заколотів і зміни форм держави укладається у відсутності належної рівності. Олігархія збільшує існуюче нерівність, а демократія надмірно зрівнює багатих і простий народ. Соціальною опорою влади в политті виступають представники середнього класу

Участь народу в керуванні обставлено тут такими застереженнями, які практично позбавляють його можливості вирішувати державні справи. Вільнонарождені, що не володіють багатством або чеснотою, не допускаються до заняття вищих посад. Аристотель погоджується надати їм право брати участь у дорадчій і судовій владі, але з умовою, що в народної маси не буде вирішального голосу.

Як приклади змішаного державного ладу в "Політику" названі аристократична Спарта, Крит, а також "прабатьківська" демократія, уведена в Афінах реформами Солона.

Якщо охарактеризувати античність в цілому, то можна виділити такі напрямки критики демократичної форми правління. По-перше, це ймовірна непорядність правлячої еліти, що тягне за собою легке маніпулювання громадською думкою.

По-друге, це викривлення принципу рівності до зрівнялівки, що означає придушення думки меншості і не сприяє розвитку здібностей.

Найвизначнішим ідеологом римської аристократії в період республіки був  знаменитий оратор Марк Туллій Ціцерон. Ціцерон наполягав на тому, щоб державна влада була вручена мудрецям, здатним наблизитися до збагнення світового божественного розуму. Цицерон визнає рівність всіх людей від природи й можливість досягнення мудрості кожним, хто одержить утворення. Майнові й соціальні розходження між людьми, із цього погляду, виникають не від народження, а в чинність сталих у суспільстві відносин. Він доповнив аналіз демократизму обґрунтуванням ідеї законності. Щирий і перший закон, здатний наказувати й забороняти, є прямий розум всевишнього Юпітера", - затверджував Цицерон. Цей вищий, природний і неписаний закон виникає задовго до того, як люди об´єдналися в цивільні громади, і його не можна змінити голосуванням народу або рішенням суддів (тут - відвертий випад проти навчань рабовласницької демократії). Закони держави повинні відповідати встановленому в природі божественному порядку - у противному випадку вони не мають законної чинності. На стражу божественного природного закону зобов´язані стояти жерці. Виникнення права, підкреслював Цицерон, "варто виводити з поняття закону. Тому що закон є чинність природи, він - розум і свідомість мудрої людини, вона - міряло права й безправ´я". Права мудрих і гідних громадян, включаючи право власності, випливають безпосередньо із природи, із природного закону.

Цицерон визначає державу (res publica) як справа народу, де під народом розуміється "з´єднання багатьох людей, зв´язаних між собою згодою в питаннях права й спільністю інтересів". У трактуванні Цицерона право виступає основою держави, його визначальним початком. Держава в такому розумінні виявляється вже не тільки моральним співтовариством вільних громадян (яким воно представлялося Платонові й Аристотелю), але й правовим співтовариством. Запропоноване Цицероном поняття держави зіграло значну роль у наступному розвитку політико-правової теорії.