Принципи права як філософська категорія

- перед законом

- перед судом

-прав і свобод людини і громадянина

-обов’язків людини і громадянина.

Рівність перед законом відома ще Римському ius civile:leges cum omnibus simper una atque iadem voce loquuntur-закони говорять до усіх одним і ти же голосом. Рівність перед законом передбачає також рівний захист на основі закону. Тобто рівність перед законом знаходить своє необхідне продовженя у рівності перед судом.

Таким чином з точки  зору права спільні ознаки людей  є набагато важливішими ,ніж очевидні розбіжності між ними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Принцип свободи

Хоча для кожної правової системи принцип свободи виступає джерелом змісту,в масштабах історичної політико-правової ідеї він –лише форма,адже уявлення про свободу було принципово відмінним у різні епохи. Ще від Б.Констана пішла традиція виділення принаймі двох свобод:свободу древніх,яка полягала у можливості участі у загальному(політична свобода),та свободу сучасних людей,яка полягає у можливості користування індивідуальною незалежністю. Щодо першої ,то Гоббс підкреслював,що це свобода не приватних осіб,а держави. Тому можна стверджувати,що історія свободи в ці епохи є історією того,чого не було.

Парадигма свободи змінює свою форму у Новий час,коли в  політичній теорії виникає розуміння  того,що стан свободи-це природний стан людства.

Індивідуальна свобода  розглядається у негативному  та позитивному значенні.

Негативна свобода полягає у відсутності опору. Філософи зазначають,що якою б широкою не була негативна свобода,необмеженою бути вона не може,виходячи з двох причин:

-свобода одного індивіда  зіштовхується із свободою і  іншого;

-принцип свободи конкурує  із принципами справедливості,рівності та іншими цінностями.Згадується Дж.Локк,котрий зауважував,що нашою свободою ми зобов’язані обмеженням свободи, «бо хто б міг бути вільним,якби будь-яка інша людина за своєю примхою могла б його тиранити».

Найбільш прийнятним засобом для гарантування свободи виступають закони.Так Цицерон зазначав,що ми усі повинні підкорятися законам аби залишатися вільними. Проте як слушно зауважив Бенжамін Констан, законом може бути заборонено стільки, що свободи взагалі не стане. Таким чином виникає необхідність у існуванні певної недоторканної частки свободи,яка б окреслювалася переліком основних прав і свобод людини.Локк у своїй концепції суспільного договору зазначає,що внаслідок укладення останнього,люди передали державі лише частину своїх прав.Таким чином цей недоторканний запас свободи виводиться із концепції суспільного договору.

Розглядаючи позитивну  свободу,що вона базується на прагненні  людини бути не суб’єктом,а об'єктом.Як зазначав І.Кант,вона виступає своєрідним законодавцем. «Підкорюватися законові,який ти сам для себе встановив,є свободою»,-зазначав Ж.Ж.Руссо.

Яким чином принцип  свободи проектується на правову  дійсність?Насамперед слід згадати,що він становить основу цивільного права.Так принцип диспозитивності,як безпосередній прояв принципу свободи полягає у можливості обрання різних варіантів поведінки суб'єктами.У конституційному праві-можливість обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування.У сімейному праві принцип справедливості закріплений у недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.У трудовому праві принци знаходить свій прояв насамперед у свободі трудового договору.

Також абсолютнотно зрозуміло,що надзвичайно важливим в аспекті  юриспруденції є питання про  підстави для обмеження свободи за допомогою права.Відповідь на дане питання дана Дж.Міллем,який зазначав,що єдина мета,котра надає людству право в індивідуальному чи коллективному порядку втручатися у вільні дії будь-кого із своїх членів-це самозахист.Єдина мета,з якою може бути правомірно використана влада над будь-яким членом цивілізованої громади протии його волі-це запобігання шкоді для інших.Його власна користь  не є для цього достат ньою підставою.

Протее у сучасній літературі часто підкреслюється,що запобігання шкоди іншим-далеко не єдина доречна підстава для обмеження свободи.Так,державу можна виправдати,коли вона забороняє:

1. дії,які завдають шкоди виконавцеві цих дій (юридичний патерналізм)
2. дії,які шкодять лише тим,хто їх вчиняє.

Юридичний патерналізм  знаходить своє закріплення насамперед у вимогах надівати пасок безпеки у автомобвілі,можливості отримання ліків певної категорії лише за рецептом лікаря.

Щодо другої групи,то такі заборони можуть стосуватися абортів,евтаназії  тощо.

Таким чином право  виступає як якісно визначений рівень свободи на певному етапі розвитку соціуму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Таким чином можна  сказати,що принципи права як філософська  категорія-це упорядкована система імперативних вимог,які характеризуються:найбільшою абстрактністю,стабільністю,внутрішньою єдністю та змістовністю,яка у свою чергу своїм джерелом має суспільні  норми нижчого порядку(зокрема норми моралі).Принципи є найбільш концентрованим виразом рис та цінностей ,притаманних правовій системі,які визначають чим є ця система сьогодні і чим стане завтра.