Словянские божества

 

 

 

 

Рис. 154. Козацький дуб на острові  Хортиця на Дніпрі. 

 

 

 
Рис. 155 к. Дуб Перуна в експозиції Музею народної архітектури та побуту України. 

 

 
 

 

 

  

 

Рис. 156. Дуб Перуна. (За Я.Боровським).  

 

У стовбур на висоті 6 м, перед його розгалуженням, вмонтовано кабанячі щелепи, у вигляді квадрата, сторони якого сягали 34 см. На стовбурі виявлені залишки від дії вогню, можливо, обрядового вогнища. Радіовуглецевий аналіз дуба показав, що він функціонував як святиня в VІ-VІІІ ст. На дубі, піднятому у 1909 році, стовбур якого заввишки 16-20 м, в тому місці, де розходяться гілки, міцно було прикріплено чотири кабанячі щелепи, по дві поруч, одна над одною, які утворювали квадрат, що, безперечно, свідчить про певні культові дії. Аналіз показав, що щелепи належали чотирьом кабанам. В дуб, на думку археолога Я.Боровського, вони були вставлені після відповідної жертовної церемонії. 
Вивчення обох дубів біля Києва вказує на існування об'єднаного культу дикого кабана і дуба. Як ми уже говорили, подібні культові дії пов'язані з поклонінням наймогутнішому богу Русі - Перуну. Саме йому і були присвячені обидва дерева [86, с. 53-62].  
Одним з джерел для вивчення язичницьких вірувань є різноманітні керамічні вироби та малюнки на них. Так на численних поселеннях Зарубинецької, Черняхівської та інших культур, як і в минулі часи на трипільських поселеннях (Кліщів, Ворошилівка, Вінницької обл.), знайдені вироби з глини у вигляді "хлібців" - це невеликі глиняні повторення округлих буханців хліба. Найчастіше трапляються їхні мініатюрні копії. У глину "хлібців" додавали рослинні домішки та злаки. На Черняхівському поселенні у с.Лепесівка (Хмельницька обл.) велику кількість хлібців знайдено в будинку-святилищі. А на поселенні Корчак один з хлібців орнаментовано хрестом. 
Міфологічну роль виконували також камені - символи міцності та вічного існування. Однією з таких пам'яток є камінь з Межигір'я (Тернопільська обл.). Це плоска кам'яна плита розміром 4,6х2,5 м, що спиралася на три менші камені. У одному з кутів плити вибито хрест розміром 0,72х0,8 м. Від нього до двох кінців плити відходили дві канавки - стоки [90, с. 53-62]. 
На Черняхівському поселенні біля Обухова на Київщині на трьох гранях великого валуна вибито різноманітні солярні знаки, рослинні мотиви, зображення людей та дерев. Автор цього дослідження Н.М.Кравченко датує його ІІІ-ІV ст. і відносить до носіїв Київської культури [94, с. 301].  
Майже на кожній дослідженій пам'ятці І тис н.е. знайдені прикраси з язичницькою символікою - амулети, що підвішувалися на шию або носилися в торбинках. Їх виготовляли з металу, кістки, каменю і глини. Найпоширенішими були різноманітні підвіски з дірочками або вузликами, прикрашені крапками. На поселеннях Зарубинецької культури характерними були шумові підвіски - амулети. З них складалися намиста, куди входили металеві дзвіночки, різноманітні кільця, ланцюжки тощо. За уявленням наших предків, такі шумові намиста повинні були відганяти злих духів. Серед племен Дністро-Дніпровського межиріччя І тис н.е. поширеними були так звані лунниці - амулети-підвіски на честь шанування Місяця. 
Як обереги використовували і намисто.  
На посуді майже всіх слов'янських культур І тис. н.е. зображувалися різноманітні солярні знаки та хрести, в тому числі у вигляді свастики, яка походить від рівнобічного хреста, вписаного у квадрат. Як відомо, цей знак має зв'язок із сонцем та вогнем, визначаючи сторони в космосі, сторони світу, а також тісно пов'язаний за змістом із знаком хреста.  
Знак хреста є дуже давнім: зафіксований ще на кераміці трипільської культури. Утворений він чотирма променями. Спочатку хрест імітував найдавніше знаряддя для добування вогню, а пізніше перетворився на універсальну емблему - поєднання небесного вогню (Сонця) і вогню землі. В минулому було поширене уявлення про небесне походження земного вогню, як вогню подарованого людям небом. Хрест виступає язичницьким символом воскресіння та безсмертя, він здатний відлякувати будь-яку погань і має цілющі властивості [77, с. 642].  
Виключно чітко визначає значення хреста І.С.Винокур: "Хрест - давній магічний символ. Він існував ще в кам'яному і бронзовому віках у багатьох народів .

Рис. 157. Язичницькі хрестоподібні  знаки. 
(За Б.О.Рибаковим). 

 

Цей символ, як відомо, був своєрідною імітацією знаряддя для здобуття вогню. Земний вогонь в  уявленні давніх поєднувався з вогнем небесним - сонцем. Ось чому зображення хреста символізувало відповідне поєднання  ідеї про вогонь на землі і на небі. Це первісна емблема вічного  вогню - сонця" [90, с. 134].  
Хрестоподібні зображення особливо часто наносилися на керамічний посуд черняхівської культури. Не викликає сумніву, як вважає І.С.Винокур, сітчастий орнамент, який досить поширений на горщиках, це не що інше як символи хрестів. 
Традиція нанесення хрестоподібних зображень на керамічних виробах простежується і за матеріалами наступної пори VІ-VІІ ст. н.е. Більше того цей ритуальний мотив існував і в часи Київської Русі ІХ-ХІІІ ст., він має своєрідне завершення в етнографічних матеріалах українського та інших слов'янських народів ХІХ - початку ХХ ст. 
Коло. Це другий широковідомий знак у Черняхівській культурі. Він представлений у вигляді циркулярного орнаменту на різноманітних формах керамічного посуду, а також у виробах з кістки, на ювелірних предметах з бронзи тощо.

 

 

 

 

Рис. 158. Язичницькі колоподібні знаки. 
(За Б.О.Рибаковим). 

 

 
Як і в Трипільській культурі, слов'яни І тис. н. е. широко застосовували  в ритуалах окремі керамічні вироби. Так, наприклад, черняхівці окремі посудини виготовляли лише для обрядових цілей: триручні вази-чаші та кубки. 
Яскравим прикладом таких керамічних виробів є кубок із поховання Раковецького могильника, на чорнолощеній поверхні якого зображено чотири виразних солярних знаки. Безсумнівно, ці символічні солярні знаки створюють образ сонця, яке посилає тепло і світло на землю і сприяє рясному врожаю  
Отже, форма кола здавна пов'язувалася з формою сонця. А широке застосування кільцевого орнаменту свідчить про особливе шанування Сонця, як в минулі часи трипільським, так і черняхівським населенням. 
Солярні знаки широко представлені не лише в орнаментації посуду, а й на виробах з кістки та металу. Так на деяких гребенях нанесено по 12 солярних знаків. Цікаво, що і на пірамідальних кістяних підвісках кількість солярних знаків складає теж 12. Дослідники вважають, що ця цифра відображає ідею 12 місяців у році [90, с. 136].  
Одним з найпоширеніших орнаментальних мотивів на кераміці більшості культур України І тис. н.е. є зигзаг або хвилястий орнамент. 
На думку дослідників, цей знак відомий ще з часів Трипільської культури. Існує гіпотеза, що він є стилізованим зображенням змії, яка обожнювалася в свій час і трипільцями, і наступним населення бронзового та раннього залізного віків. Між іншим, Л.Я.Штернберг на підставі етнографічних даних дійшов висновку про взаємозв'язок хвилі та зигзагу з блискавкою, вогнем і водою - силами, що сприяють родючості. 
Необхідно підкреслити, що населення України І тисячоліття н.е. порівняно з попереднім часом прагнуло глибше розпізнавати навколишній світ, а відтак і використати здобуті знання в своїй практичній, передусім господарській, діяльності. Про це свідчать знайдені на черняхівських поселеннях Ромашки (Київщина) та Лепесівка (Хмельниччина) сакральних посудини . 

 

 

 

Рис. 159. Реконструкція землеробського календаря за орнаментами на посудинах 
з Лепесівки на Хмельниччині та Ромашкове на Київщині.  
(За Б.О.Рибаковим). 

 

Так у середині жертовника на поселенні Лепесівка виявлено дві великі вази з трьома вухами-ручками і підвішеними до них кільцями. Широкий плоский вінчик на одній з ваз поділений на 12 секторів з різними малюнками в кожному. Б.О.Рибаков прийшов до висновку, до якого приєдналися інші дослідники Черняхівської культури, що кожний з 12 секторів символізував окремий місяць, а відтак і річний цикл, від січня до грудня. Самі ж посудини призначалися для ворожінь і замовлянь. 
На поселенні Ромашки знайдено сакральну посудину - глечик, прикрашений двоярусним орнаментом. У верхньому ярусі розміщені магічні знаки, у нижньому - штампові квадратики, що зображують окремі дні та календарно точно позначають числа найбільш важливих язичницьких свят на честь Ярила, Купала та Перуна [77, с. 643-644].  
На слов'янських поселеннях І тис. н.е. також застосовувався посуд з зооморфними зображеннями.  
Цікаво, що на ритуальних посудинах зображували тільки домашніх тварин (коня, вола, свиню), що свідчить про їх важливу роль у міфологічних поглядах слов'ян-черняхівців. У останніх важливу роль відігравали й домашні птиці - півні та кури. Їхні кістки та яєчну шкаралупу нерідко знаходять поруч з похованими черняхівцями. Птиці, як відомо, ще в епоху бронзового віку були символами якогось божества. А у слов'ян півень став символом бога Перуна. 
Короткий аналіз археологічних матеріалів, пов'язаних з язичницькими віруваннями давніх слов'ян-праукраїнців, свідчить про те, що вони були спрямовані на покращення господарського добробуту. Тогочасне населення володіло певною сумою знань для ведення свого господарства. З цією метою було започатковано складання землеробського календаря. Разом з тим у цей час формувалися відповідні знання з таких важливих проблем як рух більшості небесних світил та закономірності розвитку природних явищ тощо. 
Про подальші, ґрунтовніші міфологічні уявлення епохи першого тисячоліття свідчить обкладка піхвів меча, яка знайдена у похованні №3 при дослідженні могильника Пшеворської культури у с.Гринів Львівської області. 
Матеріали могильника, який датується 20-40-ми роками І ст. н.е., дають можливість відновити міфологічне уявлення тогочасного населення України, пов'язане з культом предків та героїкою [77, с. 646].  
Піхви разом із мечем та іншою зброєю належали знатній людині, можливо, племінному вождю, або вождю групи племен Подністров'я. Обкладка складається з трьох частин лицевої, тильної та нижньої. Лицьовий бік - комбінований: низ окутий бронзовою бляхою, так само, як і тильний, верх прикрашено карбованими бронзовими ажурними антропоморфними зображеннями. Довжина фрагмента 21,7 см, ширина - 3,54 см. Зображення на ажурній обкладці розділені перегородками, які фіксують п'ятиярусну композицію. 
Зміст цієї унікальної пам'ятки ґрунтовно розкритий Д.Н.Козаком та Р.С.Орловим у спеціальній публікації [95, с. 104-114] та в окремій статті Д.Н.Козака "Духовна культура давніх слов'ян" [77, с. 646-650]. Ми лише підкреслимо, що, як уже говорилося, у похованні №3 могильника Грині знайдено майстерно виготовлену з бронзи накладку для піхов меча. У прямокутних рамках лицьової накладки зображені вовк, що розриває жертву, грифон, акт священого шлюбу героя і героїні, баран, що поїдає молоді стеблини, та озброєний вершник. На думку дослідників цієї пам'ятки, усі п'ять зображень об'єднані в єдину композицію, яка, очевидно, передає давній міфологічний сюжет про походження роду [1, с. 252-253].  
Притримуючись основної проблеми нашого дослідження (витоки духовної культури українського народу), підкреслимо: знахідка обкладки меча з Гриніва має важливе значення в плані порівняння цієї важливої історичної пам'ятки епохи язичництва початку І ст. н.е. (20-30 роки) з заключним періодом цього ж тисячоліття та початком ІІ тисячоліття н.е. (Х-ХІІ ст), коли населення сучасної Тернопільщини і прилеглих регіонів поклонялося відомому Збруцькому ідолу . 

 

 

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

 

Рис. 160 к. Обкладка меча з Гринева на Львівщині. 

 

 
 

 

Рис. 161. Фрагмент обкладки меча з Гринева на Львівщині. 

 

 
Розглядаючи семантику піхов меча з Гринева, не можна не порівняти її з Збруцьким ідолом - пам'яткою пізнього язичництва. Їх об'єднує одна територія розміщення (Подністров'я), приналежність до єдиної етнічної групи, хоча і різних етапів соціально-економічного і культурного розвитку. Слід підкреслити також ідентичність структурної побудови сюжетів, вертикальне розміщення, поділ на три частини, що символізують верх-середину-низ (небо-земля-підземний світ). Це свідчить про те, що вже на рубежі нової ери у слов'янських племен України сформувалися досить розвинені погляди на космогенез, а також глибоке місцеве коріння такої визначної пам'ятки мистецтва й ідеології, яким був Збруцький ідол. 
Порівняльний аналіз цих двох пам'яток дає також можливість простежити уявлення, що склалися в світогляді слов'янського народу протягом І тис. н.е. Якщо світ на початку першого тисячоліття сприймався в зооморфній єдності, то під його кінець він стає антропоцентричним [77, с. 649].  

 

Поховальний обряд

 
Дослідження могильників Зарубинецької, Пшеворської, Черняхівської та Київської археологічних культур свідчать, що у слов'ян протягом всього І тис. н.е. панував звичай трупоспалення померлих з подальшим похованням залишків кісток за місцем спалення. Як уже говорилося, обряд спалення у слов'ян був тісно пов'язаний з вірою у священний вогонь, культ якого, зокрема вогнепоклонництво, поєднувався зі вшануванням Сонця. Слов'яни вважали, що вогонь очищав померлих від їхніх гріхів, тому спалюючи небіжчика, відкривав йому шлях до царства світла та вічного спокою. Тим самим очищений вогнем небіжчик ставав недоступним для злих сил. 
Розглянемо поховальну обрядовість племен ранньослов'янської Зарубинецької культури (першовідкривач В.Хвойка, поселення біля с. Зарубинці, поблизу Києва. Загальна хронологія визначається кінцем ІІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.). Трупопокладення на могильниках зустрічаються рідко. А урнові поховання, в яких вміщувалися перепалені кістки померлих, були поширені у Середньому Подніпров'ї та Прип'ятському Поліссі. Інколи перепалені кістки засипалися безпосередньо на дно ями. Розміщувались ями на могильниках, які в свою чергу розташовувалися на найвищих місцях берегів річок. 
Цікаве пояснення цьому явищу висловив Д.Н.Козак: "Розташування могильників на найвищих місцях можна пояснити усвідомленням вертикальної будови світу: гора - небо - житло богів; вода - низ - потойбіччя. Як і на обкладці піхов меча з Гринева, взаємозв'язок цих понять виступає у поховальному обряді досить виразно". 
Як правило, в одному похованні виявлено одного небіжчика, а на Поліссі були виявлені парні поховання дорослої людини і дитини. Урнами були різні горщики, рідше кухлики або миски. Для середньодніпровських зарубинецьких могильників (Велемичі І, Чаплин, Пирогово) типовим був обряд покладання ритуальної м'ясної їжі (диких тварин і птиці). Ритуал поховання супроводжувався глиняним посудом, прикрасами, подекуди - предметами побуту і зброї. Трапляються й безінвентарні поховання. 
На могильниках відомі також поховання без самого померлого, так звані кенотафи, що містять лише похований інвентар. Вважається, що такі поховання люди здійснювали для своїх одноплемінників, які померли або загинули десь на стороні. 
Аналіз поховального обряду племен Зарубинецької культури засвідчує наявність добре розвинених і складних анімістичних уявлень, зокрема про існування людської душі після смерті. Так за матеріалами Пирогівського могильника (Київщина) Л.Скиба висунула цікаву гіпотезу про існування у слов'ян-зарубинців кількох душ небесної і тілесної. Перша при спаленні "відлітала з димом до пращурів, інша залишалась в могилі, що ставала її житлом" [77, с. 651-654].  
Розглянута нами обрядовість племен Зарубинецької культури, зокрема спалювання померлого, що пов'язане з вірою в очищувальну силу вогню і наступним відходом душі до неба, виникла на території України ще у ІІІ тис. до н.е. в середовищі пізньотрипільської культури і продовжувала існувати у племен епохи бронзового віку у ІІ тис. до н.е. в Середньому Подніпров'ї. А наприкінці ІІ - на початку І тис. до н.е. цей обряд утвердився на Україні в епоху раннього залізного віку, зокрема у племен Чорноліської культури та скіфів. Із виникнення Зарубинецької культури цей звичай стає пануючим.  
На території сучасної Західної України у І тис. до н.е. - I ст. н.е. проживало населення відомої Пшеворської культури. Поховальна обрядовість цієї культури має ряд спільних і відмінних рис від поховальних звичаїв зарубинців. Їх спільність - могильники, розташовані на високих пагорбах, подалі від річок, а людські останки після спалення старанно очищувалися від залишків вогнища тощо. 
Специфічною особливістю обряду поховань пшеворців було супроводження більшості померлих воїнів зразками зброї. В поховання рядових воїнів клали спис, у поховання вершника - спис і шпори. Більш поважним воїнам на додачу клали ще щит і меч. Поховання знатних воїнів, як свідчать численні предмети військового обладунку з Гринівського могильника, супроводжувалися майстерно виготовленими піхвами, щитом, наконечниками списів та іншими предметами, на яких викарбовувалися міфологічні сюжети. Доведено, що подібна обрядовість у населення Пшеворської культури виникла під впливом їхніх західних сусідів - кельтів. 
Від кельтів пшеворські племена перейняли також обряд навмисного псування зброї перед покладанням її у поховальну яму. Наприклад, псувалися мечі, розламувалися на дві-три частини наконечники списів, держаки щитів, ножі, шпори тощо. Д.Н.Козак, опираючись на конкретні джерела, підкреслює, що у кельтів цей звичай відображав їхні уявлення про потойбічний світ, в якому небіжчик не зможе використовувати поламану зброю. Спеціальне псування зброї цей же досдідник трактує як страх живих людей перед мертвими, бажанням обеззброїти померлого, звести до мінімуму його шкідливі дії проти живих [96, с. 86-87].  
Страхом живих перед мертвими пояснюється також звичай пшеворських племен встромляти зброю або інші гострі предмети у дно поховальної ями чи в тіло померлого (поховання біля Гриніва).

* * * 
В першій половині І тис. н.е. під впливом нових історичних умов відбуваються зміни й в ідеологічних уявленнях слов'янського населення. Простежується це насамперед в поховальному обряді. Передусім зникають класичні зарубинецькі могильники, а могильники наступної Київської культури (ІІ-V ст. н.е.) невеликі, безкурганні.  
Все рідше і рідше поховання померлих супроводжуються різноманітними виробами, прикрасами (фібули, пряжки, намиста), знаряддями праці (ножі, пряслиця). Дуже рідко у поховання клали їжу та дари родичів. 
На цьому етапі в уявленнях людей їх захисниками стають боги, а не предки. Боги забезпечували врожайність, плодючість худоби, процвітання роду. Основною причиною такої зміни поруч з історичною ситуацією (велике переселення народів) був вплив на слов'ян ідеології прийшлих племен. Яскравим прикладом є різноетнічні за своїм складом племена Черняхівської культури (слов'яни, готи, дакійці, сармати тощо). Для цих племен характерним був бруталізм?? (співіснування трупопокладення і трупоспалення ). 
Трупопокладення здійснювалося переважно в глибоких грунтових ямах і супроводжувалося великою кількістю поховального інвентаря: цілих посудин з їжею, прикрас, предметів одягу, побутових виробів, ремісничого реманенту .

 
Рис. 131 к. Поховання з с. Заячівка на Вінниччині. Черняхівська культура. ВКМ. 

 

Подібна обрядовість  зумовилася скіфо-сарматськими традиціями. 
А трупоспалення свідчить про давні традиції слов'янської Зарубинецької культури та культури дакійців, германців, Пшеворської та Вельбарської культур. Черняхівські племена померлих ховали за межами поселень. Спалені кістки складалися в урну або ямку з наступним похованням у могильнику.

 

 

Рис. 130. Горщик із залишками трупоспалення. Перша половина І тис. н. е. Поділля. ВКМ. 

 

Поховальні ями  були різними за розмірами. 
У третій чверті І тис. н.е. поховальний обряд слов'ян знову зазнає певних змін. Більшість могильників і поховань тепер розміщувалися за 0,5-1 км від селищ. Наприкінці І тис н.е. у слов'янському світі у поховальному обряді наступає стабілізація, яка проіснувала понад 500 років.

1. Бунятян К.П. Давнє населення України: Навч. посібник. -К., 1999.

2. Геродот із Галікарнасу.  Скіфія. - К., 1992.

3. Давня історія України:  Навч. посібник: У 2 кн./ Толочко П. П., Козак Д. Н., Крижпцыспн С. Д. та ін. - К., 1994. Кн. 1.

4. Залізняк Л.Л. Нариси  стародавньої історії України.-К., 1994.

5. Історія світової  культури: Навч. посібник/Керівник авт. колективу Л. Т. Левчук. - К., 1999.

6. Кармин А.С. Основы культурологии: морфология культуры.-СПб., 1997.

7. Ліндсей Дж. Коротка історія культури. В 2-х томах: Пер. з англ.-К., 1995.