Автор работы: Пользователь скрыл имя, 06 Октября 2015 в 19:47, лекция
Суспільство як система, що самоорганізується та саморозвивається..
Рушійні сили та суб’єкти соціального розвитку.
Економічна, соціально-політична та духовна сфери життя суспільства..
Суспільний прогрес, його критерії, типи та напрями розвитку.
До духовної сфери відносяться створення й використання, споживання, функціонування ідеальних цінностей: знань (зокрема наукових); типів світогляду; філософського і релігійного мислення, творів мистецтва, етичних норм, принципів, ідеалів, їх відображення в свідомості й поведінці людей, цілих верств населення; освіти і виховання.
Суспільна свідомість має свій зміст, структуру, закономірності функціонування й розвитку. За своїм змістом вона є відображенням суспільного буття людей. Але, як і свідомість взагалі, суспільна свідомість — не пасивно-дзеркальне, а активне відображення, яке виражає певне ставлення до буття, до наявної дійсності, певні соціальні потреби й інтереси. їх усвідомлення спрямовує діяльність людей на досягнення мети, зумовленої цими потребами й інтересами.
Структура суспільної свідомості представлена різними рівнями, сферами та формами (або видами).
За гносеологічним критерієм у суспільній свідомості виділяють буденний і теоретичний рівні. В буденній свідомості відображається буття людей, соціальних груп, уся сукупність суспільних відносин і процесів, в їх переломленні через повсякденний досвід. Тут ще немає проникнення в глибоку сутність наукового розуміння закономірностей соціальних процесів. На теоретичному рівні здійснюється пізнання сутності, закономірностей, тенденцій розвитку соціальних явищ, створюються узагальнені понятійні моделі, концепції. Це рівень діяльності спеціалістів — учених, дослідників.
За соціологічним критерієм розрізняють такі сфери суспільної свідомості, як суспільна психологія, ідеологія та наука. Суспільна психологія — це сукупність психічних явищ, процесів, особливостей, характеристик людей певних соціальних спільностей; це психологічний бік взаємодії, взаємовпливу людей. До суспільної психології відносяться колективні уявлення, думки й гадки, вірування, передсуди, а також колективні емоції, настрої, афекти, мрії, прагнення, типові психологічні установки, звички, традиції, риси характеру, особливості менталітету тощо.
Свої психологічні особливості мають люди різних соціальних груп, станів, класів, національностей, професій, вікових категорій тощо.
Іншу сферу суспільної свідомості становить ідеологія — система поглядів, ідей, учень, яка в узагальненій, теоретизованій формі виражає позиції, інтереси, прагнення певних соціальних спільностей. Ідеологія — на відміну від соціальної психології, яка формується значною мірою стихійно, — це продукт спеціальної, цілеспрямованої діяльності мислителів, політичних діячів, юристів, моралістів, мистецтвознавців, богословів, філософів і т.п. з позицій інтересів певного класу. Вона викладається у відповідних документах, трактатах, різного роду публікаціях, поширюється засобами масової інформації. Ідеологія може бути істинним або перекрученим, ілюзорним вираженням соціальних інтересів, мати прогресивний або реакційний характер, сприяти або перешкоджати розв'язанню назрілих історичних завдань.
Ідеологію треба відрізняти від науки, хоч вони можуть мати риси схожості, «точки зіткнення», а інколи й переплітатися. Для науки головне — істина, яка в своєму змісті не залежить від будь-чиїх інтересів чи прагнень.
У структурі суспільної свідомості виділяють такі її форми, як: політична, правова, моральна, естетична, релігійна, філософська і науки, які склалися історично — на основі багатоманітності людської діяльності й суспільних відносин.
4. Проблема прогресу і перспектив людства
З давніх-давен люди почали замислюватись над питанням: чи мають історичні зміни в суспільстві певну спрямованість? Куди саме йде історія? Чого можна чекати в майбутньому? Чи людство йде до вищих форм суспільного життя, до більш справедливих і гуманних соціальних відносин, до більш високої культури й моральної свідомості, чи, навпаки, воно рухається по низхідній лінії (назустріч термоядерній катастрофі, до згубного перенаселення Землі, до біологічного виродження людини і т.п.)? Як бачимо, суперечки ведуться навколо питань, пов'язаних з проблемою історичного прогресу, перспектив людства.
Ідея суспільно-історичного прогресу набула помітного поширення переважно з XVIII ст. В перекладі з латинської дослівно означає «успіх», «рух уперед». Прогрес означає напрям розвитку, що характеризується переходом від нижчого до вищого, від простішого до складнішого, від менш досконалого до більш досконалого. Це такий тип розвитку, при якому відбувається ускладнення певної системи (в даному випадку —суспільства), зростає міра її організованості, цілісності, динамічності, рухомості, її інформаційна насиченість, стають більш різноманітними функції, розширюються можливості дальшого розвитку. Про прогрес можна говорити стосовно системи в цілому, її окремих елементів, структури й інших параметрів виміру об'єкта, що досліджується в процесі його розвитку.
Ще в Стародавньому світі склалося уявлення про те, що в історії людства, як і в природі, панує циклічність: коли завершується черговий цикл змін і подій, людство повертається до початкового стану і все починається знову. Пізніше на основі осмислення історичного досвіду виникла ідея, що зміни в суспільстві відбуваються у певному напрямку і є незворотними. В релігійно-містичній формі ця ідея виражена в християнському вченні про наступний кінець цього світу.
Історичний вклад у теоретичне осмислення історичного розвитку зробили ідеаліст Г.Гегель та матеріаліст К.Маркс. Згідно з марксистським ученням, історичний процес становить єдність поступальності й циклічності. Прогрес завжди має своєю зворотною стороною регрес (повернення, відступ), тобто зміни в напрямку, протилежному прогресу: зниження рівня організованості й динамічності, зростання хаотичності, збіднення функцій і т.п. Однозначного прогресу чи регресу в процесі розвитку не буває. Можна говорити про переважання прогресивних чи регресивних моментів у розвитку, про співвідношення між ними. Незважаючи на всі суперечності і зворотні рухи, історія людства в цілому йшла по шляху прогресу. Щоб переконатися в цьому, зупинимося на об'єктивних критеріях прогресу.
В галузі економіки, матеріального виробництва — це зростання рівня розвитку продуктивних сил, техніки і технологій, широке застосування у виробництві наукових досягнень. В результаті цього значно зростають можливості планомірного впливу людини на явища й процеси природи у своїх цілях. Перехід від одного способу виробництва до іншого, більш досконалого, створював нові можливості і стимули для прогресивного розвитку продуктивних сил.
Постійно прогресує соціальна структура суспільства, розвиток якої веде до подолання класових антагонізмів, експлуатації одних соціальних груп іншими, усунення соціальної нерівності. Дедалі відчутніше пробиває собі дорогу прогресивна тенденція співробітництва, прагнення людей до загального добробуту.
Прогресивні зміни відбуваються в політичному житті, відмітною ознакою яких є розвиток демократії. Вже перехід від самодержавних, абсолютистських форм управління до буржуазно-демократичних республік і конституційних монархій був значним кроком уперед. Історія XX століття довела нежиттєздатність авторитарних і тоталітарних режимів, їх неспроможність забезпечити щастя й прогрес людства. Нині йдеться про поглиблення й розширення самої демократії, надання їй дійсно всенародного характеру.
В духовній сфері суспільного життя найвиразнішим проявом прогресу є швидкий розвиток науки, її проникнення в усі галузі людської життєдіяльності. Ознакою часу є науково-технічна революція, що знаходить своє матеріальне втілення в автоматизації, роботизації, інформатизації виробництва тощо.
Треба зауважити, що з сучасною науково-технічною революцією пов'язані глобальні проблеми, перед якими опинилося суспільство. З ними, з успіхами їх вирішення безпосередньо пов'язані перспективи людства.
Глобальні проблеми зачіпають не окремі народи, а всі нації, держави, людство в цілому. Вони характеризуються планетарною масштабністю. До них відносяться такі, як екологічна,
демографічна, сировинна, енергетична, продовольча, проблема відвернення світової термоядерної війни, охорона здоров'я, розвиток фізичних і духовних сил людини тощо. Вони зумовлені переважно негативними наслідками дії НТР, нерівномірністю економічного, демографічного, екологічного, політичного, науково-технічного й культурного розвитку різних країн і регіонів, суперечностями у світовому господарстві та міжнародних відносинах.
Питання до самоконтролю: