Соціально-філософські погляди Бертрана Рассела

     Найбільш  видатні з філософських робіт Бертрана Рассела по теорії пізнання – “Аналіз свідомості” (1921) і праця, що підсумувала багаторічні міркування, “Людське пізнання, його сфера й межі” (1950). Це добротні, цікаві добутки. Але у своїх загальнофілософських міркуваннях про пізнання Бертран Рассел часто повторює багато відомого з робіт Юма, Канта, Мілля, Маха та ін. Що без сумніву ново, так це цікава для нього й успішно вирішена задача: дати емпіризму минулого, що, як правило, спирався на психологію, ефективний логічний апарат. В ідеях і методах математичної (або символічної) логіки, що успішно розвивалася в той час, він виявив потужне підкріплення традиції емпіризму, номіналізму й атомізму в теорії пізнання. Пізніше, підсумовуючи досягнуте їм у цьому напрямку, філософ відзначить: “Сучасний емпіризм … відрізняється від емпіризму Локка, Берклі і Юма впровадженням математики й розвитком могутньої логічної техніки” [13, с. 662].

       В аналітичній філософії теорія пізнання завжди займала особливе й навіть привілейоване положення.Вивчення людського пізнання, його передумов, природи та меж традиційно вважається тут найважливішим завданням філософського дослідження. Звичайне пізнання розуміється як процес придбання знань, тобто як процес, у ході якого відбувається перехід від незнання до знання. Цікаво відзначити, що прийнятий в англомовній філософській літературі термін епістемологія найчастіше тлумачиться саме як теорія знання (theory of knowledge), що цілком відповідає тій центральній ролі, що категорія знання відіграє в переважній більшості концепцій аналітичної епістемології. Такі теми як: що таке знання; як ми отримуємо знання; чим знання відрізняється від “простої думки”; до яких меж ми можемо покладатися на знання інших людей; що ми можемо протиставити характерному для скептицизму запереченню можливості знання – займають належне місце в дослідженнях з аналітичної теорії пізнання.

     У сучасній аналітичній філософії сформульоване велике число різних епістемологічних теорій. Ці теорії часто розходяться між собою по тим чи іншим важливим питанням змістовного характеру. Проте, всіх їх поєднує специфічний “аналітико-філософський” стиль або форма філософствування, для яких характерним є, по-перше, розгляд будь-яких філософських проблем насамперед через призму аналізу мови (“лінгвістичний поворот”), по-друге, активне залучення певної технічної термінології, а по-третє, високий рівень вимогливості (прийнятих стандартів) стосовно доказовості й аргументованості висунутих положень [1]. Крім того, у значній мірі єдиної залишається предметна область аналітичних епістемологічних досліджень з її концентрацією на знанні та проблемі його обґрунтування. 
РОЗДІЛ 2. Бертран Рассел як методолог науки 

2.1. Логічний аналіз  як метод дослідження  мови 

     Творчість Бертрана Рассела мала визначний вплив на сучасну філософію, особливо в англомовному світі. Дослідник зробив аналіз домінантною методологією професійної філософії. Різні аналітичні течії на протязі попереднього століття так чи інакше мають витоки з попередніх творів філософа.

     Найважливіші  логічні відкриття Бертрана Рассела – теорія описів і теорія логічних типів. Обидві вони мають важливі філософські наслідки. Головний предмет теорії описів – вираження, що позначають, що забезпечують інформативність повідомлень і зв'язок мови з реальністю. Бертран Рассел звернув увагу на характерні труднощі їхнього вживання, породжувані нашою схильністю за кожним граматично правильним вираженням вбачати відповідний йому об'єкт. (Наприклад, ми говоримо: “Я зустрів людину”, хоча людини взагалі зустріти неможливо. Вираження “Нинішній король Франції” як би вказує на реальну особу, у той час як такого не існує.) Узагальнюючі вираження мисляться як позначення якихось абстрактних сутностей (універсалій), що веде до “реалізму” платонівського типу. Це мало місце, зокрема, у теорії австрійського філософа-неореаліста А.Мейнонга, дослідження якого зіграли не останню роль у формуванні проблематики аналітичної філософії. А. Мейнонг думав, що “золота гора”, “круглий квадрат” тощо можуть розглядатися як справжні об'єкти. А це вело до серйозних ускладнень, аж до порушення канонів логіки й навіть головного з них – закону протиріччя.

     Аналіз  мови виявляв всі нові й нові логічні головоломки і супутню їм філософську плутанину, найбільш характерні для абстрактних рівнів міркування. Гостріше всього це виявилося в парадоксах засад математики, із чим і зіштовхнувся Бертран Рассел. Здоровий глузд й уроки філософського критицизму підказували йому, що реально все виглядає не так, як часом нам це змальовує мова.

     У зв'язку із фразами, що позначають об’єкт, філософ виявив і спробував вирішити три основні труднощі.

(1) Було  показано, що в деяких випадках  два вислови “А” і “В”, що позначають той самий предмет, не обов'язково тотожні, і тому не завжди замінні одне іншим без шкоди для істинності похідного вислову. Пояснюється це на прикладі. Припустимо, що Георг IV поцікавився: “Чи є Вальтер Скотт автором новели "Уеверлі"?”. А оскільки так воно й було, то начебто, можна без шкоди для змісту замість виразу “автор "Уеверлі"” підставити: Скотт. Але тоді вийде, начебто Георг IV побажав довідатися, чи є Скотт Скоттом. Але ж навряд чи можна запідозрити, що першого джентльмена Європи при цьому цікавив закон тотожності, іронізує філософ. Він встановлює, що вислів “автор "Уеверлі"”, не тотожно імені “Скотт”, хоч і не означає чогось відмінного від Скотта. У противному випадку висловлення “Скотт є автором "Уеверлі"” було б помилковим, а це не так. Тобто як би “дає збій” закон тотожності.

(2) Було  виявлено також, що в деяких конкретних випадках не “спрацьовує” закон виключеного третього (одне із двох повинне бути щирим – або “А є В”, або “А не є В”). Наприклад, жодна знаюча людина не визнає щирим твердження “Нинішній король Франції лисий”: адже у Франції сьогодні немає короля. Але його не можна визнати й помилковим, тому що в такому випадку щирим було б протилежне твердження “Нинішній король Франції не лисий”. А це теж не підходить: адже якщо перебрати осіб, що є лисими, а потім – не є лисими, то в жодному із зазначених переліків ми не виявимо нинішнього короля Франції.

(3) Нарешті  було встановлено, що небездоганна і ситуація із законом протиріччя. Так, Бертран Рассел прийшов до висновку: заперечення існування чого-небудь завжди суперечить саме собі. Справді, якщо висловлення “А відрізняється від В” істинно, то між А и В є відмінності. Якщо ж воно помилково, то виходить, що між А и В немає відмінності, і це можна виразити так: “Відмінності між А и В не існує”. Але як неіснуюча сутність може бути суб'єктом висловлення? Адже стверджуючи, що щось не існує, ми приписуємо неіснування чомусь, тобто предметом нашого судження виступає щось, а не ніщо. Інакше кажучи, твердження про неіснування тих або інших предметів самі собі суперечать [4].

     Пам'ятаючи рекомендації Лейбніца, Бертран Рассел – замість мрячних філософських міркувань – розробив і застосував до таких проблем новітній апарат логічного аналізу.

     Методу  аналізу було дано також філософське тлумачення й застосування. Первісна розробка основних логічних понять, що послужили відправним пунктом для аналітичної філософії, належить Бертрану Расселу – його логічному вченню і його філософській інтерпретації. Продовжуючи дослідження Пеано і Фреге в області логічного аналізу, філософ не обмежився застосуванням даного методу до математики. Він першим широко привернув увагу філософів до символічної логіки, першим застосував метод логічного аналізу до теорії пізнання в цілому, поширив його на рішення філософських проблем. Завдання аналізу – не вивчення об'єктів, не одержання нових істин про світ (це справа науки), а уточнення, прояснення змісту слів та виразів, що становлять знання. Це досягається шляхом перекладу, переформулювання менш ясних положень у більше ясні.

     Основою расселовського аналізу фраз, що позначають (теорії описів), стало припущення, що значення вислову, що позначає об’єкт, можна зрозуміти або шляхом прямого знайомства з відповідним предметом, або за допомогою його опису. Знайомство – безпосередня вказівка на іменований предмет, його наочне, почуттєве пред'явлення. Опис – словесна характеристика предмета по його ознаках. Щоб уникнути плутанини, Бертран Рассел запропонував чітко розрізняти імена й описи як два різних типи відносин знаків до об'єкта. Крім того, він відзначив, що опис може бути певним – відноситися до індивідуального конкретного предмета (“столиця Англії” і т. ін.) і невизначеним – таким, що відноситься до класу предметів. Новим важливим уточненням філософа стало розмежування власних імен і певних описів, які Фреге вважав однотипними. Було підкреслено, що навіть певний (індивідуалізований) опис все-таки прямо не вказує на відповідний предмет, оскільки бере ознаку в абстракції від його носія. У результаті можна, наприклад, розуміти вислів “людина, що відкрила еліптичну форму планетних орбіт”, але не знати, що цією людиною був Кеплер.

     Нарешті, у теорії описів було запропоноване  нове тлумачення виразів, які включають у себе фрази, що позначають об’єкт. Бертран Рассел підкреслив, що вираження, що позначають, самі по собі не мають значення, є неповними символами (що ставляться перед якимсь х) і тому можуть бути осмислені й виконувати функцію позначення лише в складі висловів. Таким чином, він прийшов до висновку, що труднощі в розумінні фраз, що позначають, породжуються неправильним аналізом виразу, до складу яких вони входять. Істотну роль в адекватному аналізі грає розуміння висловлення в цілому як змінної, зміст якої залежить від висловів, що до нього входять [22,с.283].

     Логічне навчання послужило для Бертрана Рассела базою побудови більш широкої філософської концепції. Він сам відзначав, що його логічна доктрина привела його у свою чергу до певного виду філософії, що як би обґрунтовує процес аналізу. Свою філософію Бертран Рассел прямо базує на своїй логіці: “Моя логіка атомістична. Звідси атомістична й моя метафізика. Тому я волію називати мою філософію "логічним атомізмом" ” [логічний атомізм].

     Логічний  аналіз був тісно пов'язаний з філософськими концепціями номіналізму та емпіризму, і його оголосили універсальним методом, що має філософську значимість. “Успіхи в математиці другої половини XIX в., – писав філософ, – були досягнуті просто терплячими детальними міркуваннями. Я вирішив, що такий метод треба застосувати і до філософських проблем”. При цьому Бертран Рассел був схильний вважати логічний аналіз єдино продуктивним способом рішення філософських проблем. Расселовська концепція аналітичної філософії була викладена в його статті “Про науковий метод у філософії”. “Кожна справді філософська проблема, – підкреслював він, – це проблема аналізу”. Таким чином, розробки Рас села призвели до аналітичного розуміння предмета філософії.  

2.2. Теорія пізнання 

     Нові  ідеї в області логічного аналізу  знання виявилися досить ефективними для рішення завдань, що традиційно вважалися філософськими. Це привело Бертрана Рассела до переконання, що логіка, навіть у її сучасному формалізованому виді, глибоко пов'язана з філософією. Відмінною рисою аналітичної філософії насамперед стало небувале зближення логіки й теорії пізнання. У числі робіт філософа, виконаних у логіко-философському ключі, виділяється його “Дослідження значення й істини” (1940). У ньому для аналізу філософських проблем пізнання успішно застосовуються спеціальні логічні й лінгвістичні методи.

     У теорії пізнання Бертрана Рассела важливу роль відіграє відмінність між двома видами знання: знанням речей і знанням істин. Ці види відповідають двом різним змістам, у яких взагалі може використатися слово “знати”. Насамперед, воно застосовується в тому розумінні, у якому ми знаємо “дані, що поставляють наші органи чуття”. Інший можливий зміст відноситься до наших думок або переконань, до того, що згідно розумінню філософа, називається судженнями. Насамперед, Бертран Рассел докладно зупиняється на знанні речей, виділяючи в ньому два типи: знання у результаті знайомства й знання за описом. Дослідник підкреслює, що знання речей у результаті знайомства значно простіше будь-якого знання істини й логічно незалежно від нього. Знання ж речей за описом, навпаки, завжди включає певне знання істини як джерела і основи. З якого ж роду “речами” можливе безпосереднє знайомство, що не згадується ні в якому логічному висновку або попередньому судженні? Згідно Бертрану Расселу, насамперед, це – дані наших органів чуття. Наприклад, сидячи за письмовим столом, ми безпосередньо сприймаємо його кольори, форму, твердість, гладкість і т.п., і саме ці почуттєві дані, складові, що ми сприймаємо в сукупності з образом столу, і суть цієї “речі”, з якою ми безпосередньо знайомі. Це, однак, зовсім не означає, що тим самим ми одержуємо безпосереднє знайомство зі столом як із фізичним об'єктом! Навпаки, знання столу як фізичного об'єкта філософ характеризує як типовий випадок знання за описом. Опис має тут приблизно наступний вид: “Стіл є фізичним об'єктом, що викликає таке-те й таке відчуття”, тобто ми маємо опис столу за допомогою почуттєвих даних [31,c.7-10]. Тут думка Бертрана Рассела рухається цілком у руслі класичної феноменалістської традиції британського емпіризму. Втім філософ не зупиняється на цьому, вважаючи, що адекватний аналіз нашого знання неможливий, якщо поряд з чуттєвими даними не враховувати деякі інші види речей, з якими також можливо безпосереднє знайомство. Перше, що необхідно додати до знайомства з нашими безпосередніми почуттєвими даними – це знайомство по пам'яті, тобто, знайомство з тими даними наших органів чуття, які ми в цей час безпосередньо не сприймаємо, але які збереглися в нашій пам'яті. Цей вид знайомства уможливлює наше знання про минуле.

     Далі Бертран Рассел розглядає так зване знайомство по інтроспекції, або самосвідомість, що є джерелом знання про окремі стани нашої свідомості. Ми не тільки бачимо сонце, ми усвідомлюємо наше “бачення сонця”, ми не тільки хочемо їсти, ми усвідомлюємо наше “бажання їсти”. По Расселу, це “бачення сонця” й “бажання їсти” виступають як особливі об'єкти, з якими ми також безпосередньо знайомі. Тобто самосвідомість зовсім не тотожно усвідомлення себе в цілому, тобто свідомості власного Я. Іншими словами, знайомство зі змістом нашої свідомості ще не означає безпосереднього знайомства із власною особистістю. “Коли ми намагаємося вдивитися в самих себе, ми очевидно, завжди натрапляємо на деякі окремі думки й почуття, а не на "Я", що має думки й почуття” [31,с.50]. У зв'язку з цим Бертран Рассел порушує наступне питання: чи можна стверджувати, що крім окремих станів нашої свідомості, ми безпосередньо знайомі також і з нашим Я? Відповідь самого філософа на це питання звучить досить обережно: хоча можливість безпосереднього знайомства з нашим Я здається досить правдоподібним, все-таки не можна однозначно стверджувати, що таке знайомство безсумнівно має місце. Коливання Бертрана Рассела стануть зрозумілі, якщо ознайомитися з можливими доводами, які він висуває на користь такого роду знайомства. Власне кажучи, ці доводи виглядають не занадто переконливо. Важко сказати, як би ми могли знати цю істину, якби ми не були знайомі із чимось, що ми називаємо “Я” [31,с.51].