Соціально-філософські погляди Бертрана Рассела

     Заперечення, що тут можна висунути, полягає  в тім, що нам не цілком ясно, чому судження про власне знайомство із чимось, обов'язково повинне включати в якості безпосереднього конституенту тільки “речі”, з якими ми також повинні бути безпосередньо знайомі. Приміром, ми знаємо істину “Юлій Цезар був знайомим з Марком Антонієм”. Однак, як Юлія Цезаря, так і Марка Антонія ми знаємо тільки за описом. Так що, цілком можна собі представити, що й у судженнях про те, що Я знайомий з тим-то й тим-то, деякі з таких конституентів (наприклад, “Я”) відомі нам саме по описі (приблизно того ж типу, що ми мали вище, у випадку зі столом).

     Слід  зазначити, що Бертран Рассел не обмежує сферу предметів, про які можливе знання як результат знайомства, тільки як з “конкретними існуючими речами”. Він стверджує, що крім таких речей ми також можемо мати безпосереднє знайомство з універсаліями, тобто, загальними ідеями, такими як “білизна”, “розходження”, “братерство” і т.д. Тут проявляється своєрідний платонізм Бертрана Рассела, досить послідовно проведений ним у книзі “Проблеми філософії”. Правда расселовського обґрунтування самої можливості знайомства-знання універсалій викликає певні питання. Філософ, насамперед, розглядає такі універсалії, які можна відчути, як, наприклад, кольори, смак і т.п. і говорить, що ці якості “проявляються” у чуттєвих даних, з якими ми – відповідно до його теорії – саме й перебуваємо у відносно безпосередньому знайомства. Тут, звичайно, легко заперечити, що почуттєві дані знайомлять нас щораз із яким-небудь конкретним проявом тої або іншої “якості” (кольори, смак тощо), а не з власне універсалією. Бертран Рассел і сам відзначає, що, наприклад, коли ми бачимо яку-небудь білу пляму, ми завжди знайомимось із конкретною плямою. Але, продовжує він, після багаторазового спостереження різних білих плям, ми легко навчаємося виділяти за допомогою абстракції загальну їм усім білизну й, тим самим, знайомимо з власне білизною [31,с.101].

     Однак, філософ не зупиняється на питанні про природу цього абстрагування, і це істотно послаблює його аргументацію. Адже якщо припустити, що таке абстрагування являє собою особливого роду логічну процедуру, очевидним стає опосередкований характер отриманого в такий спосіб знання білизни. А виходить, перед нами типовий випадок знання за описом (“білизна - це поняття, що є результатом операції абстрагування”). Те ж саме заперечення можна висунути й проти расселовського обґрунтування знання-знайомства часових-просторово-тимчасових відносин і відносин подібності.

     Згідно Бертрану Расселу, фізичні об'єкти як такі, так само як і свідомість інших людей не належить до тих предметам, які можуть бути відомі нам через безпосереднє знайомство [31,с.52]. Знання про такий рід предметів можливо тільки за описом. Під описом (дескрипцією) філософ має на увазі фразу виду "той-те-таке-те й те-те-такий-те", розрізняючи при цьому невизначену і визначену дескрипції (що виражаються в англійській мові при допомозі невизначеного і визначеного артиклів відповідно). Докладно свою теорію дескрипцій Бертран Рассел розвив у класичній статті “Про позначення”, де, зокрема, розглянув, яким чином можуть бути осмислені експліковані вираження, у яких відсутнє предметне значення (такі як “нинішній король Франції”).

     Тут варто відзначити, що важливість знання за описом зумовлена тим, що воно відкриває можливість виходу за межі особистого досвіду. Втім, будь-який опис повинен бути в принципі переборний, що знаходить вираження в наступному фундаментальному принципі, прийнятому Бертраном Расселом: “Кожне висловлення, що ми можемо зрозуміти, повинне складатися повністю з конституентів, з якими ми знайомі” [31,с.58]. Цей редукціоністський принцип, що стверджує зведення будь-якого знання в остаточному підсумку до знання як результату знайомства, пояснює, чому філософ повинен був допустити можливість безпосереднього знайомства з універсалі ями, адже будь-яке висловлення обов'язково містить хоча б один термін, що представляє загальне поняття. Отже, без можливості знайомства з універсаліями повне зведення до знання як результат знайомства виявилося б просто неможливим.

     Переходячи  тепер до знання істин, насамперед слід зазначити, що на відміну від знання речей, тут ми зіштовхуємося із зовсім новою проблемою – проблемою можливої помилковості того, що ми можемо приймати за знання. Теорія істини Бертрана Рассела, яка є, власне кажучи, корреспондентною,

“(1) допускає, що істина має свою протилежність, а саме, неправду,

(2) робить  істину властивістю переконань, але 

(3) робить  цю властивість повністю залежною від відношення переконань до зовнішніх речей” [31,с.123] .

     Розвиваючи  свою теорію істини, Бертран Рассел задіє поняття факту (що перетворилося потім у центральне поняття його філософії логічного атомізму). Переконання істинне, якщо йому відповідає деякий факт, і хибне, якщо відповідного факту немає. Взагалі, з погляду пізнішої термінології, більш адекватним було б назвати цей вид знання саме “знанням фактів”. Адже знання, як правило, тлумачиться як щось, що ставиться до позамовної дійсності (або дійсності, що виходить за межі свідомості). У свою чергу, дійсність (“світ”) – відповідно до філософії логічного атомізму – є не що інше, як сукупність фактів, кожний з яких являє собою особливу конфігурацію предметів (“речей”). Таким чином, якщо наше переконання істинне, те це означає, що ми знаємо відповідний факт. Однак в “Проблемах філософії” Бертран Рассел веде мову саме про знання істин, так що питання про взаємовідносини термінів “істина”, “факт”, “пропозиція”, “судження” у їхньому відношенні до знання, залишає тут враження деякої неясності.

     Підводячи підсумки своєму дослідженню видів  знання, філософ пише: “Ми можемо тепер здійснити огляд джерел нашого знання, у тім порядку, як вони з'являлися в ході нашого аналізу. Насамперед ми повинні розрізняти знання речей і знання істин. Кожне з них має два види, один безпосередній, а інший похідний. Наше безпосереднє знання речей, що ми назвали знайомством, буває двох типів, залежно від того, чи є відома річ конкретним предметом або універсалією. Серед конкретних предметів ми маємо знайомство з почуттєвими даними та (імовірно) із самими собою. Для універсалій, очевидно, не існує принципу, за яким ми можемо вирішити, які з них можуть бути відомі як результат знайомства, однак, ясно, що до числа тих, які можуть бути відомі таким чином, ставляться якості, що ми відчуваємо, просторово-тимчасові відносини, відношення подібності й певні абстрактні логічні універсалії. Наше похідне знання речей, що ми називаємо знанням за описом, завжди включає як знайомство із чимось, так і знання істини. Наше безпосереднє знання істини може бути названо інтуїтивним знанням, і відомі в такий спосіб істини можуть бути названі самоочевидними істинами. Такі істини включають ті, які тільки стверджують, що відображене у відчуттях, а також певні абстрактні логічні й арифметичні принципи і (хоча й з меншою часткою впевненості) деякі етичні висловлення. Наше похідне знання істини складається із усього того, що ми можемо вивести із самоочевидних істин, використовуючи самоочевидні принципи дедукції” [28, с.16; 24, с.34].

     Здійснене Бертраном Расселом розрізнення між знанням речей і знанням істин (знанням фактів) є в цей час загальноприйнятим і відповідає характерному для багатьох аналітичних епістемологічних концепцій розподілу знання на предметне (предикативне) і пропозиціональне знання. Крім того, іноді ще виділяють і так називане практичне знання, як практичне вміння що-небудь робити. Треба, однак, відзначити, що предикативне й практичне знання звичайно трактуються в аналітичній філософії як допоміжні його види. Як основний вид знання, знання у власному змісті, розглядається саме пропозиціональне знання, тобто знання про те, що має місце той або інший факт.

     Напрямок  філософії, імпульс якому дав  Бертран Рассел, сформувався у вигляді логіко-аналітичного емпіризму. Загальний світогляд емпіризму з'єднався в ньому з методами аналізу, що виникли із сучасної логіки, насамперед з відкриттів самого філософа.

     Разом з Готлобом Фреге Бертран Рассел стояв у джерел сучасного логіко-методологічного дослідження мови. Саме вони поставили питання, пошуки відповідей на які потребували так багато зусиль логіків, лінгвістів, філософів у наступні десятиліття.

РОЗДІЛ  3. Соціально-філософські погляди Бертрана Рассела 

     За  часи своєї довгої кар’єри Бертран Рассел зробив значний внесок  не тільки в розвиток логіки та філософії, але й в широке коло інших тем таких, як освіта, історія, політична теорія та релігійне вчення. Окрім того, багато з його рукописів на різноманітні теми як наукові, так і гуманітарні, мали великий вплив на декілька поколінь читачів [27].

     Бертран Рассел широко відомий своїми творами і публічними лекціями на соціальні та етичні теми, а також своєю громадською діяльністю. Він був переконаний, що твердження, в яких висловлюється бажаність чого-небудь як етичної мети або внутрішнього чи кінцевого блага, суть висловлення емоцій і тому не можуть бути істинними або помилковими. Однак це не означає, що варто намагатися подолати етичних почуттів. Мотивом власної діяльності Бертран Рассел вважав прагнення по можливості об’єднати і гармонізувати бажання людських істот [20]. Переслідуючи цю мету, він багато писав на такі теми, як міжнародні відносини, економіка, освіта: “ Перспективи індустріальної цивілізації” (1923), “Освіта і добробут” (1926), “Шлюб і мораль” (1929); “Завоювання щастя” (1930), “Влада” (1938), “Влада і особистість” (1949), “Пружини людської діяльності” (1952), “Вплив науки на суспільство” (1952).

     Бертран Рассел написав чисельні праці, присвячені релігії і церкві, висвітливши ті багатовікові претензії до церковних інституцій та релігійних догм, які не давали спокою багатьом мислителям. Відома його лекція “Чому я не християнин” була пізніше видана окремою брошурою. В ній він надає тлумачення терміну “християнин” і висловлює своє ставлення до аргументів, які висувалися в різні часи, щодо існування Бога. Так, Бертран Рассел відмічає, що з часом люди спростили значення цього терміну. Якщо раніше кожен християнин мав вірити в Бога і безсмертя, розділяти віру в Христу, вважати Христа божественною особистістю, або ж, як мінімум, найкращим і наймудрішим із людей, а також вірити в існування Аду, сучасна людина називає “християнином” того, хто намагається вести доброчинне життя та бути чесним. Поза увагою сьогоднішніх християн також залишилися такі заповіді Христа, як “… не протився злому. Бо хто вдарить тебе по правій щоці твоїй, оберни до нього й другу…” (Мф 5:39), “Не судіть, та не будете судимими” (Мф 7:1), “Тому, хто просить у тебе, і тому, хто хочу позичити в тебе, не відмов” (Мф 5:42), ”… якщо хочеш бути досконалим, піди, продай свій маєток і роздай вбогим…” (Мф 19:21) [15]. А такі страшні дії християн, як інквізиція та хрестові походи, взагалі йдуть в розріз з мораллю, що пропагується християнством. Однак і сама особистість Христа, на думку Бертрана Рассела, не позбавлена протиріч. Так, Христос був сповнений мстивої злоби проти людей, що не бажали слухати його проповіді [15], вбив стадо свиней, вселивши в них бісів, а також згубив смоковицю, проклявши її за те, що вона передчасно не дала скоштувати свого плоду. Він вірив у вічне покарання, яке йде в розріз з людинолюбством, що в тексті твору не раз доводиться цитатами з Біблії.

     Дослідник також звертав увагу на психологічний  бік християнства. Він доводив, що догматики церкви намагалися постійно тримати віруючих у страху. “Страх – ось, що лежить в основі цього явища, страх перед таємничим, страх перед невдачею, страх перед смертю” [15]. І наука, як засіб, який би міг допомогти подолати цей малодушний страх, постійно натикалася на супротив з боку церкви та релігійних канонів. Тож в кінці своєї лекції автор закликає не боятися цього світу, сприймати його таким, який він є. “Ми ж повинні стояти прямо і дивитися відкрито в обличчя світу…Гарному світу потрібні знання, добросердечність і мужність… безстрашний погляд і вільний розум. Йому потрібна надія на майбутнє, … яке може бути створене нашим розумом” [15]. В цих словах Бертрана Рассела проступає його “батьківське”ставлення до людства з усіма його слабостями, яке проте, на думку філософа, заслуговує на щастя. Його дочка у книзі, присвяченій батьку, писала “На християн нарікають за те, що вони стверджують, ніби людина щось значить у Всесвіті, і навіть є вінцем творіння – але мій батько вважав, що людство і його виживання є найважливішою річчю в світі, і чекав, що колись життя стане краще” [33,c.184].

     Однак, Бертран Рассел не тільки сидів і чекав, а активно сприяв цьому усім своїм життям. Його хрещеним батьком був Джон Стюарт Мілль, і переважну більшість зі своїх 97 років Рассел переймався захистом справ, дорогих серцю свого хрещеного: емансипацією жінок, реформуванням освіти, обмеженням влади приватних власників, повсюдним поширенням соціальної свободи.

     Бертран Рассел захопився педагогікою. Він вважав, що батьки мають вчити своїх дітей, що вони “народжуються, аби жити у моральному світі” [33,c.59]. Разом з дружиною дослідник заснував інноваційну школу — Бікон Хілл, де навчалися його діти. Це була невеличка школа, в якій всіляко заохочувався розвиток «вільної думки», тобто атеїстичного гуманізму. Він був переконаний, що раціональна методика виховання може захистити нове покоління від помилок батьків, які втягнули землю в жахіття світової війни.

     Понад те, останні п’ятнадцять років  свого життя він витратив на боротьбу із загрозою ядерної війни: його кампанія проти застосування ядерної зброї та ведення наддержавами політики взаємного ядерного шантажування зумовлювалася, з одного боку, його зростаючою стурбованістю загальноприйнятим політичним курсом, а з іншого – його переконаністю в тому, що Сполучені Штати становлять головну загрозу для миру в усьому світі. Тому в останні роки свого життя Рассел став у лави поборників політики ненасильницької громадянської непокори в Англії і приєднався до поширеного в усьому світі руху протесту проти американської присутності у В’єтнамі. У 1950-х роках він сподівався, що вдасться словесно переконати наддержави відмовитися від ядерної зброї. Це переконання сприяло скликанню Пагуошської конференції, яка дозволила створити постійну мережу науковців, зацікавлених в обговоренні та оприлюдненні цієї проблеми.

     Рассел  народився в родині, яка належала до кола ліберальної аристократії: його дід, лорд Джон Рассел, провів через  Палату громад перший білль про реформування, та й сам він з 1890-го по 1914 рік  був “передовим лібералом”, тобто схвалював зусилля уряду Асквіта, спрямовані на становлення держави загального добробуту, однак він пішов далі за уряд, виступаючи за надання права голосу жінкам та введення величезного податку на земельну власність. Він став непохитним противником Першої світової війни і значною мірою розчарувався в повсякденній політиці. Рассел проголосив себе нерішучим соціалістом: він вважав прийнятним гільдійський соціалізм, хоча й гадав, що він навряд чи набере обертів, – проте його захопила ідея виховання дітей у дусі несприйняття війни. Отож у своїй книзі “Принципи перебудови суспільства” він виступив за виховання “творчого імпульсу”, який, на його думку, формує щиру і щасливу особистість, котра опиратиметься потягу до війни. У 1920-х роках він разом зі своєю другою дружиною Дорою відкрив школу в Бекон Гілл і, очоливши її, втілював у життя ідеї, висловлені ним у працях “Про освіту” та “Освіта і суспільний лад”.

     Потім філософ звертається до проблеми взаємостосунків між статями. У  книжці “Шлюб і мораль” та інших творах він виступив із революційними, за мірками 1930-х років, тезами. Рассел стверджував, що позашлюбні сексуальні стосунки, засновані на взаємному коханні, не є аморальними; захищав “спробні” та “вільні” шлюби, широкий доступ до засобів контрацепції та необхідність сексуального виховання. Так, сучасників глибоко шокувала загалом безневинна думка, висловлена в книжці “Про освіту”,: дитина з раннього віку повинна мати змогу бачити своїх батьків, братів і сестер без одягу [6]. Однак, головною думкою книги “Шлюб і мораль” є ідея про те, що найважливіше у світі – це, любов, і лише вона здатна розбити непереборні перешкоди між окремими людьми; без любові увесь Всесвіт був би холодним, похмурим місцем, наскрізь заселеним байдужими один до одного істотами.

     За  своїми соціологічними поглядами Бертран Рассел був близький до психологізму: в основі історичного процесу і поведінки людей, на його думку, лежать інстинкти, пристрасті. Бертран Рассел стверджував, що з сукупності факторів, що визначають історичні зміни, неможливо виділити головний і встановити об’єктивні історичні закони [3]. В етиці і політиці філософ дотримувався позицій буржуазного лібералізму, виступаючи проти теорій, що проповідували поглинання особистості суспільством і державою.

     Особливістю суспільно-політичної позиції Бертрана Рассела була його активна боротьба проти фашизму, її антиімперіалістична направленість, непримиримість з війною, насильницькими, агресивними методами в міжнародній політиці. Споглядаючи зміни, що відбувалися на політичній арені світу, філософ не міг стояти осторонь. Він висловлював вороже ставлення до марксизму, хоча й відчував виняткову привабливість особистих поглядів Маркса. Однак починаючи зі своєї першої книги “Німецька соціал-демократія” Рассел доводив, що марксизм – це скоріше релігія, ніж наука, і що повалення капіталізму за допомогою соціального катаклізму – непридатно руйнівний шлях до соціалізму. Це його переконання зміцнила російська революція 1917 року, яку він вітав, оскільки вона вивела Росію зі стану війни, але й засуджував у “Теорії та практиці більшовизму” як деспотію, дуже подібну до тої, на зміну якій вона прийшла. Бертран Рассел ніколи не відступався від своєї точки зору за винятком останніх кількох років свого життя, коли вороже ставлення Радянського Союзу до жорстоких акцій американців у В’єтнамі переконало його в тому, що СРСР зрештою стоїть на боці прихильників свободи. Головним його переконанням усі ці роки було таке: зло, якого завжди слід уникати, – це знищення європейської цивілізації.