Софісти та іх вплив на античне світогляд

З софістами  постійно сперечається Сократ. Він  відстоює об'єктивну істину і об'єктивність добра і зла і доводить, що бути доброчесним краще, ніж порочним, що порок, за всієї миттєву вигоду, зрештою саму себе карає. У діалозі  «>Горгий» згаданий софіст Пол сміється над моралізмом Сократа, який стверджує, краще терпіти несправедливість, ніж її творити. У діалозі «Софіст» Платон зло іронізує щодо софістів. Він вказує тут, що софіст грає тінями, пов'язуєнесвязанное, зводить у закон випадкове, минуще, несуттєве - усе те, що за межею буття й небуття (Платон каже, що софіст надає буття неіснуючому). Софіст свідомо, користі обманює людей. Платон ототожнює софіста з ритором. Між оратором і софістом різниці немає зовсім, сказано у Платона.Риторику ж Платон трактує різко негативно.Риторике, каже Платон вустами Сократа, немає потреби знати справи, зацікавлена в тому, аби переконати, що недосвідчені знають більше, ніж знають. Платон засуджував софістів за те, що брали гроші навчання. Саме Платон першим додав слову «софіст», т. е. «мудрець», негожий сенс.

 Аристотель  погоджується з Платоном у  цьому, що предмет софістики  - небуття. Він у «>Метафизике», що «Платон був до певної міри прав, коли вказував, що не-суще - це область софістики. У насправді, міркування софістів, можна сказати, найбільше іншого починають працювати з привхідним», випадковим. Аристотель говорить про софістиці як мнимої мудрості: «>Софистика - це філософія мнима, а чи не справжня»

Аристотель  написав спеціальне логічне твір «Про софістичних спростування», де є таке визначення софістики: «>Софистика - це мнима мудрість, а чи не справжня, і софіст той, хто шукає користі від мнимої, а чи не від дійсною мудрості». Аристотель розкриває прийоми софістів. Наприклад, софіст каже дуже швидко, що його противник було усвідомити зміст її промови. Софіст нарочито розтягує своє мовлення, щоб його противнику важко було охопити увесь перебіг його міркувань. Софіст прагне вивести противника з себе, оскільки у гніві вже важко ознайомитися з логічністю міркувань. Софіст руйнує серйозність противника сміхом, та був спричиняє зніяковілість, несподівано переходячи на серйозний тон. У цьому вся зовнішні прийоми софістики.

Для софістики  характерні особливі логічні прийоми. Це насамперед навмисніпаралогизми, т. е. удавані силогізми.Софизм - і є навмисний, а чи не мимовільний паралогізм. Аристотель встановлює два джерелапаралогизмов: 1) двозначність імногосмисленность словесних висловів і 2) неправильна логічна зв'язок думок. Аристотель в 6 мовнихпаралогизмов і сімвнеязиковихпаралогизмов. Наприклад,амфиболия - двозначність словесної конструкції («страх батьків»), омонімія - багатозначності слів (пес - тварина й сузір'я; моя і німий) тощо. буд. Не можна відповісти ствердно чи негативно стосовно питань: «Чи перестали ви бити свого батька?», «Будинку чи Сократ і Кай?».Висмеивает софістів і Арістофан у своїй комедії «Хмари».

Укладання

Оцінюючи  поглядів софістів ми натрапляємо на значні труднощі. З їхніх творів нічого не збереглося, а вивчення з  допомогою прямих відомостей складно  тим, що де вони прагнули створити певну  цільну систему знань. Якщо навчання відбувалося де вони надавали великого значення систематичного оволодінню учнями знаннями, їх єдиною метою було навчити  учнів використовувати надбані  знання на дискусіях і полеміці. Тому значний педалювали риторику.

Моральний релятивізм софістів, їх користолюбство і маніпуляції  словами і логічними принципами почали вносити критики їх філософських принципів. Разом про те софісти  відіграли й позитивну роль духовному  розвитку Еллади. Вони - теоретики риторики. У центрі їхньої уваги - слово. Чимало з подібних софістів мали дивовижним задарма слова.Софисти створили науку про слові.Велики їх заслуги й області логіки. Порушуючи ще відкриті закони мислення, софісти сприяли їх відкриттю. У філософії софісти привернули до проблемі людини, суспільства, знання. У гносеології софісти свідомо порушили питання у тому, як ставляться до навколишнього нас світу думок про нього? У змозі наші мислення пізнати дійсний світ? На останнє запитання софісти відповіли негативно.

>Софисти вчили, що світ непізнаваною, т. е. вони були першими агностиками.Агностики (віддревнегреч. «а» - заперечення і «>гносис» - знання) вчать, що непізнаваною, що немає істини. Проте агностицизм софістів обмежений їх релятивізмом.Релятивизм - вчення у тому, що всі у світі щодо. У гносеології (вченні про пізнанні) релятивізм означає, що істина відносна, що вона залежить та умовами, від місця й часу, від обставин, від чоловіка.Софисти вчили, що істина в кожного своя. Як кому здається, так і є. Тому софісти заперечували не істину, а об'єктивну істину. Вони визнавали лише суб'єктивну істину, точніше, істини. Ці істини віднесено й не так об'єкта, як суб'єкту. Тому ми бачимо говоримо, що агностицизм софістів обмежили їх релятивізмом. Гносеологічний релятивізм софістів доповнився релятивізмом моральним, етичним. Ні об'єктивного критерію добра і зла. Що кому вигідно, те й добре, те й благо. У сфері етики агностицизм софістів переростав в аморальність.

Список використаної літератури

1. Антологія  світової філософії. М., 1969.Т.1. ч.2.

2. Асмус В.Ф. Антична філософія. 3-тє вид. М.: Вищу школу, 1999.

3.Адо П.  Що таке антична філософія?  М.: Видавництво гуманітарної літератури, 1999.

4.Голубинцев, В.О.Данцев А.А., Любченко В.С. Філософія для технічних вузів./Ростов-на-Дону.:Феникс, 2004.

5. Діоген  Лаертський. Про життя, навчаннях і висловах знаменитих філософів. М.: Думка, 1979.

6.ЗвиревичВ.Т.  Філософія древнього світу і  середньовіччя: Навчальний посібник  для вищій школі. – М.: Академічний  Проект, 2004. – 416 з.

7.ЛосевА.Ф.  Історія античної філософії в  конспективному викладі. М.: Думка, 1989.

8. Лур'є З.  Я. Історія античної суспільной думці. Громадські угруповання і розумові руху на еллінському світі. М. – Л., 1999.

9. Лур'є З.  Я.Антифонт, творець найдавнішої анархічної системи. М., 1995.

10. Історія  філософії в стислому викладі.  Пер. зчеш. І. І.Богута.-М.: Думка, 1995 - 590 з.

11.Спиркин  О.С. Філософія. М., 2001

12. Рассел  Б. Історія західноєвропейської  філософії.Р/Д, 1998.

13. Філософія.  Підручник / під ред. Кохановського.  Ростов-на-Дону. 1991.

14.Чанишев  О.Н. Курс лекцій з древньої  філософії. М. 1981.

15. Чернишов  Б.Софисти. М., 1999.