Загальні проблеми міфу в філософії О. Лосєва

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

 

 

 

Кафедра філософії  та соціології

 

 

 

ОЛЕКСІЙ ЛОСЄВ

 

«ФІЛОСОФІЯ МІФУ»

 

РЕФЕРАТ

до кандидатського іспиту з філософії

 

 

 

 

Виконала  аспірантка

кафедри педагогіки

ЛНУ імені  Тараса Шевченко

Ткаченко  Юлія Юріївна

__________________

     (підпис)

 

 

 

 

 

Луганськ-2013

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1. Загальні проблеми міфу  в філософії О. Лосєва……………………………....4

2. Філософський метод О. Лосєва……………………………………………......6

3. «Діалектика міфа» як складова міфології О. Лосєва…………………..…….9

ВИСНОВКИ……………………………………………………..…………….....12

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..………..………………………...14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Міф є слово, що звучить, інспірує зримий образ і усунуте від  логічно-понятійного структурування реальності, ініціюючи тим самим  запуск продуктивної здатності уяви, обмежити яку може тільки жорсткий контроль "раціо" та конструює систему заборон. Дане визначення уточнює формулу О. Лосєва, виведену в його "Діалектиці міфу": міф є магічне ім'я, творить чудеса. У зазначеному аспекті міф трактується як особлива наука про форми правильного уяви, символічно виражають буття. Всякі явища, по О. Лосєва, розглянуті як предмет живого людського досвіду, обов'язково суть міфи.

Становлення міфології, міфів, міфологічної свідомості має давню історію. Проблема міфотворчості не є новою. До неї зверталися достатньо фахівців в різні часи і різного напрямку. Це, перше за все, такі класики міфологічних досліджень як Е. Дюркгейм, Е.Кассірер, Л.Леві-Брюль, К.Леві-Строс, О.Лосев, Ю.Лотман, Е.Тайлор, М.Еліаде, Дж. Фрезер, І.Хейзінга, К.Юнг та багато інших.

В українській філософській думці  ця тема досліджувалася В.Горським (історична  міфологія в сучасній українській  культурі), О.Кирилюком (універсальні виміри культури), С.Кримським (універсально-культурні  структури українського народу), М.Юрієм (менталітет українського народу) та багатьма інших.

Міф є формою прояву міфологічної свідомості, але проектується на всі  сфери життєдіяльності. Міфологічна  свідомість перехрещується з іншими видами людської свідомості і, таким  чином, виникають політичні, економічні, історичні, соціальні міфи. Як невід’ємна частина людської свідомості, міфологічне  має свою логіку, особливим чином  пояснює оточуючий світ та процеси, що в ньому відбуваються, і найяскравіше воно проявляється в періоди потрясінь, трансформацій і критичних обставин. Міфологічній свідомості, яка сприймає як архаїчні міфи, так і міфи сучасні, притаманна важлива властивість  – некритичне ставлення до себе і до змісту міфу, взагалі нерозуміння  самого факту його створення й  існування. Тому людство постійно перебуває під впливом міфів: соціальних, культурних, національних, політичних. Є три причини необхідності та об’єктивності існування міфів: психологічна, онтологічна та соціальна.

Починаючи з XVIII-XIX ст. філософія, спираючись на досягнення етнографії, лінгвістики, соціології, соціальної психології, намагалася пояснити міф як функцію культури, як специфічний спосіб соціальної регуляції. Основним принципом такого пояснення став розгляд міфу як необхідної реакції колективної свідомості на соціальні потреби в колективних діях, на потреби психологічної властивості (подолання страху, невпевненості, пом'якшення стресів, потреба у зразку для наслідування). Міф при такому способі його інтерпретації зближувався не стільки з наукою, але з ідеологією, мораллю, політикою, релігією.

О. Лосєв у "Діалектиці міфу" розкриває проблему буттєвого  розуміння і виправдання міфу, визначаючи його через "ім'я". Важливою складовою логіки імені є проблема тотожності внутрішнього і зовнішнього  образу речі (що розуміється як свого  роду унікальна особистість), синтез форми і змісту.

Аналізуючи співвідношення і взаємозв'язок науки і міфу, О. Лосєв стверджував, що "міф не наука і не філософія, і ніякого відношення до них не має", що наука не з'являється з міфу, а міф не передує науці.

Аналіз, здійснений О. Лосєвим, дозволяє сформулювати наступне: міф - це яскрава і справжня дійсність, що відчувається, речова, тілесна реальність, сукупність не абстрактні, а пережитих категорій думки і життя, що має своєї власної істинністю, достовірністю, закономірністю і структурою і в той же час містить в собі можливість відчуженості від нормального перебігу подій, можливість існування ієрархії буття.

 

 

 

 

 

1. Загальні проблеми міфа у філософії О. Лосєва

Філософії О.Лосєва властивий насамперед, момент подолання пантеїзму в монізмі. Це синтез символу і перевизначення двох меж - першосутності і чистого досвіду.

О. Лосєв починає свою роботу над осмисленням міфу на рубежі переходу російськомовної філософії під владу ідеології - і відповідно до цього дозволяє виникають питання. Нелегко розбиратися в його системі (яка і сама по собі непроста), бо її перекриває прихована філософія, а поверхня тексту іноді несе випадковий, внесений ідеологічної корекцією характер.

Будь-яка річ має свій власний ейдос (одиничність рухомого спокою самототожного відмінності), що виявляються в чистому структурованому досвіді-акті. Символ (символічно те, що різна) - збігається структурою зі структурою першосутності (буттям самим по собі), але виражається енергійно (особистісно).

Міф - розгорнутий дійснений символ, комунікація людини і Бога (відкритість особистості Бога в енергії або здійснення символу). Денатуралізація предметної області внаслідок уведення декількох критичних чинників - критики силогістичної логіки та побудови нових, предікаторних логік (чистої логіки), а також критики психологічних теорій, підміняють в той час теорію свідомості, - призвели до втрати предмета філософського дослідження і загострили проблему «основного питання філософії», що приховує в своїй основі невизначеність свідомості як явища. Вирішення цієї проблеми полягало в перевизначенні поняття "явище" і дозвіл на підставі даного визначення проблем "свідомого", "до-свідомого" і "поза-свідомого". Для багатьох філософів початку століття ця тенденція визначила їх прагнення розібратися в проблемі міфу.

Для російськомовних філософів ця проблема стала проблемою містичних одкровень. Для О. Лосєва ця проблема стала проблемою всієї його філософської концепції, в якій злився інтерес до міфу як форми свідомості і до міфології як форми комунікації з Богом.

         2. Філософський метод О. Лосєва

О. Лосєв називав себе "філософом міфу", що цілком логічно, бо всі його роботи, в тій чи іншій мірі - спроба відкрити світ міфу для мислячого читача. Поза міфологічної сфери не можуть бути зрозумілі ніякі з його робіт, бо в будь-якому аналізі - від аналізу чисел до аналізу музичних творів – О. Лосєв використовує розгляд міфологічних першопринципів понять, концептів, категорій.

Філософія міфу – це область філософських рефлексій над природою  такого феномену культури як міф. Стану розквіту ця область філософського знання набуває в ХХ столітті. Цікаву онтологічну концепцію міфу вибудував відомий російський філософ О.Лосєв (1895–1988). Відчувши недостаттність позитивістських підходів, він спробував дати сутнісно–смислове розуміння міфу через застосування діалектико–феноменологічного методу. О. Лосєв хоче схопити міф у його чистому, безпосередньому вигляді. У своїй праці «Нариси античного символізму і міфології» О. Лосєв подає своє розуміння міфу в такому визначенні: «Міф є ейдос, інтелігентно співвіднесений із самим собою і здійснений у вигляді мови речі, іншими словами, це по речовому дана ейдетична інтелігенція, особиста і жива істота, або просто жива» [4, 489].

Для О. Лосєва було характерним досить широке тлумачення міфу. Міфом для нього була вся повнота буття людини, весь світ її емпіричного досвіду. Міф є особистісною формою. Як і міф особистість передбачає самосвідомість. Крім того, як і міф особистість є по-речовому втілена самосвідомість. А цей речовий бік самосвідомості є тілесність. Особистість існує в історії. Історичність – це особистісна форма і вона засвоює собі також і міф. Тому «історія є міф» [3, с. 492]. І далі О. Лосєв уточнює, яка ж саме особистісна форма є міфом. Поряд з особистістю він вводить ще одне поняття – лику. Лик – це «образ, картина, смисл явлення, а не субстанція особистості». Тому «міф є не сама особистість, але – лик її» [3, с. 484]. Міф – це не опис і не вияв особистості, а власне її здійснення.

Таким чином, О. Лосєв писав про постійну присутність міфу в сфері людської культури, стверджуючи, що жива реальність може бути названа тільки міфом, а абсолютний, повноцінний міф може бути тільки один - світ антично-християнської естетики. О. Лосєв показує принципову єдність у своїх основах світогляду Античності і Середніх віків, протиставляючи його світогляду Відродження та Нового часу.

Кінцева мета антично-середньовічного  світогляду - прославляння Бога як єдиної справжньої особистості, міф про  яку - і є справжня реальність. За О.Лосєвим, на противагу цьому, кінцева мета світогляду Відродження та Нового часу - «вбити Бога і зайняти його місце».

На думку видатного філософа О. Лосєва, як будь-яка форма освоєння світу, міф є «законним» елементом свідомості в будь-яку епоху людей. Міф (як сказання про життя) дозволяє відтворити цілісне уявлення про світ на основі синтезу раціонального та ірраціонального без претензії на абсолютизацію одного із зазначених компонентів. Він є чинником соціалізації людини через систему табу; є соціально-психологічною потребою людини, бо виконує компенсаторну функцію (міф про світле майбутнє). Міф притаманний і науці, і релігії (віра в їх могутність); притаманний він і політики, представники якої наївно вважають, що можуть все. Міф має місце і в повсякденній свідомості обивателя, який вважає, що все знає, бо міф дозволяє звести складне до простого, зрозумілого і зручного для чуттєвого сприйняття [1, 123-124].

 

 

 

 

 

 

 

 

3. «Діалектика міфа» як складова міфології О. Лосєва

В стародавні часи процес осмислення світу людьми відбувався через міфологію. Міфологічна свідомість виступала як складна форма освоєння дійсності при домінуванні ірраціональної підстави.

Міф характеризується сплавом чуттєвого і логічного, раціонального та ірраціонального. І, нарешті, міф забезпечує функціональність групової свідомості, формує суспільну психологію в усі часи і в будь-якому суспільстві.

Аналіз культури міфу і знайомство з подальшою історією людства побічно свідчить, що Всесвіт створила людину, щоб його очима подивитися на себе і при необхідності відредагувати самотворчество.

Діалектика міфу - не стільки опис інтерпретації особистісністю Бога, скільки міфу-Бога і здійснення міфу в особистості О.Лосєва - філософа. Для О. Лосєва було характерним досить широке тлумачення міфу. Міфом для нього була вся повнота буття людини, весь світ її емпіричного досвіду. У «Діалектиці міфу» в тезовій формі подане наступне розуміння сутності міфу:

1. Міф не вигадка чи фікція, а насамперед категорія свідомості і буття взагалі.
2. Міф не є буття ідеальне, але життєво відчута та речова реальність, що твориться.
3. Міф не наукова побудова, але живе суб’єкт-об’єктне взаємоспілкування, яке вміщує в себе власну, позанаукову, чисто міфологічну істинність, достовірність, принципову закономірність і структуру.
4. Міф – не метафізична побудова, але реально, по-речовому і чуттєво творима реальність, яка є в той же час відчуженою від звичного ходу явищ, а значить і така, що вміщує в себе різну ступінь іцєрарохічності, різну ступінь відстороненості.
5. Міф – це не схема і не алегорія, але символ.
6. Міф не є поезія, але піднесення ізольованих і абстрактно виділених речей в інтуїтивно–інстинктивному і примітивно–біологічно взаємовіднесену з людським суб’єктом сферу, де вони об’єднуються в одну органічну єдність [3, с. 457].

Міф як особистість, або, правильніше, особистість як міф є, у звичних  термінах, лише особистісне буття, що народжується і що стає, дане історично. О. Лосєв приділяє діалектиці міфологічного часу, детально розробленої ще в "античному космосі", особливу увагу. Міф є в такою системою особистісного буттям, даною історично, але не є історичною подією як такою. Міф завжди є слово, "міф є в словах дана особистісна історія" [2, 151].

У такій концепції міфу (отже - світу) неповторним чином  змішалися і синтезувалися, на перший погляд, протилежні, суперечливі одне до іншого вчення, осмислення яких призводить дослідників до різних висновків "головної Лосєвської формули".

О. Лосєв вдався до синтезування в одній категорії понять особистості, історії, слова, ... і ця категорія - "диво". Діалектика міфу як дива - ось чисте опис явища міфу самого по собі, розглянуте з точки зору самого міфу, де чудо - збіг випадково протікає емпіричної історії особистості з її ідеальним завданням. "Міф є чудо" 33 - ось та формула, яка охоплює всі розглянуті антиномії і антитези.

О. Лосєв виділяє чотири типи доцільності: логічну, в результаті якої виходить організм; практичну або вольову, в результаті якої виходить технічна досконалість (наприклад - мораль); естетичну, в результаті якої виходить художній твір; і міфічну або особистісну, в результаті якої виходить диво. Міфічна доцільність - мислимі речі по співвідношенню до її ідеально-особистісного буття, а така мислимо застосовна рішуче до будь-якої речі. "Весь світ і всі його складові моменти, і все живе і неживе, однаково суть міф і однаково суть диво".

Остаточна діалектична формула  міфу така: "Міф є в словах дана чудова особистісна історія. Це і  є все, що я можу сказати про  міф".

ВИСНОВОК

Без сумніву, ключовою фігурою апологетики міфу є Олексій Федорович Лосєв. По всіх тематичних питань, перерахованих у цій рецензії, у нього єпринципові напрацювання, які можна коротко представити. Почнемо з того, що вкажемо на послідовне проведення О.Лосєвим у своїх творах принципу єдності історичного і теоретичного. Його історико-філософські праці та теоретичні трактати додатковими і перегукуються один з одним.Поняття "теоретичного" включає в себе не тільки "логічне", але і внелогіческіе компоненти - ейдетику і поетику, тобто власне міф як стійку форму продуктивної уяви.

Як можлива онтологія  міфу - буттєве його розуміння і  виправдання, так теоретично можливий і історично дійсний міф самої  онтології. О. Лосєв, як ніхто інший, мабуть, помітив цю міфічну складову історико-філософського процесу, висловив її, і, більше того, зумів інтегрувати міф у філософськийдискурс без втрати смислового характеру останнього. Міф не поза онтології, а в ній самій, потрібно тільки дійти до того рівня розвитку онтології, коли міф іманентно виявляється в ній, одночасно проявляючи її саму. О.Лосєв кардинально онтологізіруется міф, паралельно міфізіруя онтологію, і тільки цим спільним рішенням йому вдається виконати нездійсненне: побачити в іманентно образі, як твориться буття, викликане з небуття на ім'я, яке почуто в дарує одкровенні трансцендентного Абсолюту. Міф є граничне розвиток образу, що виражає саме буття.