Закономірності і динаміка розвитку науки

Розділ 3. Динаміка розвитку науки

У початковий період становлення науки відбувалося повільне збільшення обсягу накопичуваних нею знань. Але вже до середини XIX спостерігається його подвоєння через кожні п'ятдесят років. Сьогодні, в епоху науково-технічної революції (НТР), подвоєння відбувається кожні півтора року. Понад 90 % всіх науково-технічних відкриттів і винаходів припадає на ХХ століття. Збільшення кількості інформації (лат. informatio – роз'яснення, виклад; сукупність відомостей) незмінно супроводжується і зміною її якості, накопиченням нової інформації і появою у людини нових здібностей і можливостей її емпіричного і теоретичного узагальнення. Це визначає горизонт пізнання, властивий тій чи іншій культурно-історичній епосі. Він мінливий і рухливий, його передній край безперервно входить в ті сфери, де накопичуються факти, пояснення яких лежить за межами можливостей існуючих теорій і вище загальноприйнятого розуміння. Їх інтерпретація вимагає розробки нових інструментів пізнання (більш тонкої апаратури, нових методів дослідження, форм і способів узагальнення), що неминуче веде до розширення горизонту пізнання, зміні наукових уявлень, заміні простих теорій більш складними.

Чи є межа пізнання, чи існує остаточна теорія і те універсальне знання, яке здатне пояснити все – ці питання постійно перебувають у полі зору методології та теорії пізнання. Відповіді на них перекриваються з проблемою пошуку об'єктивної наукової істини та можливості існування абсолютної наукової істини.

Об'єктивна істина – це знання, яке адекватно відображає властивості об'єкта пізнання і закономірності його розвитку. Розкрити її – означає відокремити знання від омани, встановити закономірності розвитку об'єкта і його взаємозв'язку, що відображають дійсний стан речей. Вона не залежить від суб'єкта, що пізнає і його суб'єктивної думки. Її достовірність доводиться практичним досвідом людства.

Абсолютна наукова істина, як точне і повне відображення дійсності, є якийсь недосяжний ідеал, бо сама дійсність нескінченно складна, багатовимірна, знаходиться в постійному русі і зміні, а те, що доступно нам для спостереження, і ми самі, всього лише її невелика частина. Рухливість і мінливість світу об'єктивно зумовлюють рухливість і мінливість наших уявлень про нього. Але динаміка розвитку наших уявлень відстає від динаміки розвитку світу. Бо розвиток світу носить випереджаючий характер. Це і зумовлює принципову незавершеність науки і наукової картини світу. І навіть встановлені наукою фундаментальні закони і принципи природи або побудовані нею моделі справедливі лише в певних межах. Чим глибше людина проникає в безодні природи, тим більше відчуває свою безпорадність перед неозорістю її кордонів і розумінням обмеженості своїх пізнавальних можливостей. Очевидно, необхідно йти не в напрямку нескінченного розширення меж пізнання, до чого прагне сучасна наука, слідуючи античної натурфілософії в пошуках перших «циглинок» Світобудови. Швидше за все, потрібно шукати якусь внутрішню рівновагу, «речей сполучну нитку», до яких так прагне східна філософія. Спроби встановити абсолютну істину в пізнанні природи великий вчений, лауреат Нобелівської премії з фізики, наш сучасник Стівен Вайнберг образно назвав мрією про остаточну теорію.

У загальному випадку об'єктивна істина відносна, її абсолютність справедлива лише в певних граничних умовах. Але це не означає, що світ непізнаваний. Це означає лише те, що в процесі освоєння дійсності відбувається поглиблення пізнання, розширюються його межі, і цей процес нескінченний, бо нескінченна сама Природа. І правильніше було б говорити не про істину, а про рівень розуміння світу, який складається на тому чи іншому етапі розвитку науки.

Як відбуваються наукові відкриття, чи є якісь закономірності їх появи і чи можна їх спланувати? В історії пізнання робилися неодноразові спроби відповісти на ці питання і виявити закони і механізми розвитку науки. На цей рахунок існує кілька точок зору.

У період підйому і спокійного розвитку йде накопичення наукових даних і їх осмислення. Але раптом з'являються такі факти, які виявляються незрозумілими в рамках вже існуючої теорії. Їх кількість накопичується, вони вступають в протиріччя з її вихідними положеннями. Підсумком вирішення протиріччя, як правило, є наукова революція, що виявляється в зміні концептуальних моделей і супроводжується якісним стрибком в науковому мисленні. При цьому відбувається зміна аксіоматичного апарату, спадають старі принципи, поняття, методи дослідження, висуваються нові концептуальні ідеї, змінюються уявлення про світ. Коли теоретичні висновки складаються в цілісну несуперечливу систему знань, кажуть про народження нової наукової парадигми.

Вся історія науки – це низка наукових революцій, безперервна зміна наукових уявлень, парадигм і наукових картин. Наприклад, поява книги М. Коперника «Звернення небесних сфер» (1543г.) послужила початком революції (перехід від геоцентричної до геліоцентричної системи). Або роботи Казанської лінгвістичної школи ( І.О.Бодуен де Куртене, Н.В.Крушевскій та ін ) про мову як систему, що динамічно розвивається, послужили підставою для нової парадигми в гуманітарних науках – формуванню структуралізму (використання структурного методу, моделювання, формалізація і математизація). Або сьогодні, на рубежі II і III тисячоліть, коли людство у своєму розвитку підійшло до межі можливостей біосфери, формується нова парадигма виживання, яка відображається в концепціях (лат. conteptio - розуміння; певний спосіб трактування яких-небудь явищ, основна точка зору, керівна ідея для їх освітлення, провідний задум, сукупність основоположних ідей) і моделях сталого розвитку.

Зміна парадигм, наукових теорій, пізнавальних моделей або картин світу – об'єктивний процес. Ще в 1931 році американський математик і логік К.Гедель довів теорему про те, що в будь-якої теорії, якою б стрункою і самостійної вона не була, обов'язково є внутрішні протиріччя і питання, на які вона не має однозначної відповіді. У процесі вирішення цих протиріч і народжується нове. При цьому більш досконалі теорії та моделі, як правило, в якості окремого випадку включають попередні, а взаємозв'язок між ними здійснюється за допомогою одного з фундаментальних принципів пізнання, про який ми вже говорили – принцип відповідності.

Як правило, напередодні науково -технічних революцій спостерігається вибух у розвитку гуманітарної культури. Підтвердженням цьому є весь культурно-історичний процес. Становленню механістичної парадигми передувала епохи Відродження і Реформації, промислової революції початку XIX століття – епоха Просвітництва, революції в природознавстві початку XX століття – вибух гуманітарної культури кінця XIX століття. Створюється враження, що логічна наука, накопичуючи суперечливі дані, ще й не звертає на них серйозної уваги, а інтуїція філософа, художника, поета наче заздалегідь, вловлює незримі флюїди прийдешніх змін у світогляді.

ВИСНОВКИ

Під закономірностями розвитку науки розуміються стійкі тенденції, що проступають у розвитку, чи суттєві зв'язки, що прослідковуються між етапами, стадіями і фазами цього розвитку. Чим більше наука просувається шляхом систематизації і узагальнення, тим більша ймовірність в освоєнні нових фактів і дослідів.

Традиційна модель будівлі наукового знання передбачає рух по ланцюжку: встановлення емпіричних фактів => первинне емпіричне узагальнення => виявлення відхиляючихся від правила фактів => винахід теоретичної гіпотези з новою схемою пояснення => логічний висновок (дедукція) з гіпотези. Підтвердження гіпотез конституює їх у теоретичний закон.

Основними закономірностями розвитку науки є:

• акумуляція знання;
• революційний характер розвитку науки;
• конкуренція науково-дослідних програм.

Серед проведних ідей динаміки наукового пізання виділяються:

• Динамізм наукового пізнання;
• Зміна наукових парадигм як об'єктивний процес;
• Об'єктивність і відносність наукової істини;
• Принципова недосяжність абсолютної істини і незавершеність наукової картини світу.

Список використаних джерел

1. Концепції сучасного природознавства/ під ред.В.Н.Лавриенко іВ.П.Ратникова. - М., 2004.\
2. Кун Т. Структура наукових революцій. М., 1975.
3. Локатос М. Фальсифікація і методологія науково-дослідних програм. М., 1995.
4. Сучасна філософія науки. М., 1996.
5. Структура та розвитку науки.-М.,1978.
6. Філософський словник /под ред.М.М.Розенталя. М- 1975.
7. Лешкевич Т.Г. «Философия науки: традиции и новации» М.:ПРИОР,2001
8. Зиневич Ю. А., Гуревич П. С., Широкова В. А.  Философские науки. Москва,«Гуманитарий» 1994г.
9. Матеріали web-ресурсів