Слова професіоналізм

Тема 5  Активна і пасивна лексика  сучасної української мови. Стилістична  диференціація лексики

 

Зміст

1. Активна лексика  сучасної української літературної мови.

2. Пасивна лексика сучасної української літературної мови.

3. а) застаріла лексика;

4. б) неологізми;

1. Лексика сучасної української літературної мови з погляду сфер вживання:

5. а) загальновживана лексика;

6. б) спеціальна лексика:

7. діалектна лексика;

8. професійна і термінологічна лексика;

9. в) лексика окремих соціальних груп.

2. Стилістична диференціація лексики.

 

1. Активна лексика сучасної української літературної мови

У виконанні мовою різноманітних  функцій першорядна роль належить словам. Словниковий склад мови, як систему  динамічну і відкриту, постійно супроводжують  два процеси, зумовлені не стільки  мовною практикою, як суспільною:

1. Поява у мові нових слів  або розширення значень, що  викликане потребою людини називати  нові предмети, явища, поняття,  які з’являються у суспільно-економічному, політичному, культурному житті  народу;

2. Зникнення старих предметів  і явищ, понять, що зумовлює випадіння з ужитку слів, що їх позначали.

Відхід слів на периферію відбувається повільніше, ніж поява нових. Названі  процеси зумовлюють характеристику лексики з погляду її вживання у мовленнєвій практиці: частина  словникового складу  мови належить до слів активного вжитку, інша перебуває на периферії вживання і характеризується як пасивна лексика.

До активної частини лексики  належать слова, які називають предмети, явища, поняття, найбільш суттєві для  сучасного суспільства. Розрізняють:

1) активну лексику  мови;

2) активний запас слів окремої  категорії носіїв мови (наприклад,  слова предикат, суфікс, лексема  – використовуються лінгвістами,  входять до активної лексики  сучасної української мови, але  не всі носії мови використовують  дану лексику у повсякденному спілкуванні). Активний запас слів носіїв мови набагато менший від активної лексики мови в цілому: він залежить від рівня культури й освіченості людини.

Активній лексиці притаманна  розвинена система властивих  словам значень і відтінків, що забезпечує виконання найбільш важливої мовної функції – комунікативної, і, як правило, ці слова  стилістично нейтральні, тобто вживані в більшості стилів мовлення. Ця частина лексики зрозуміла  всім носіям мови, не має  відтінків застарілості чи маловживаності або незвичної новизни.

2. Пасивна лексика  сучасної української літературної  мови

До пасивної лексики  належать слова, що рідко вживаються носіями мови у процесі спілкування  у зв’язку  з тим,  що реалії, названі цими словами, рідкісні, чи вийшли з ужитку, або  тільки починають запроваджуватись у суспільне життя.

а) застаріла лексика

Її склад неоднорідний. У ньому розрізняють слова  за ступенем їх архаїзації. Одні з них  зовсім вийшли з ужитку і не побутують  у сучасній мові. Без відповідних  коментарів і пояснень вони взагалі не зрозумілі: (Наприклад, чарнець – міра місткості, об’єму; марець – березень; кріс – рушниця; баяти - розповідати).

Інші вживаються  в  мові, але  рідко, тільки у певних функціональних стилях і контексті, але носіям мови зрозумілі (корчма, гетьман, свита, воістину).

Архаїзація може бути зумовлена змінами у суспільному  житті (зникають з побуту предмети, події, явища) і дією лінгвістичних  факторів (для називання тих самих  предметів, явищ, подій виникають  нові більш прийняті для даного часу слова). Застарілі слова поділяються на архаїзми та історизми.

Історизми у сучасній українській літературній мові не мають   синонімічних замінників. Це слова, вживані  для позначення предметів, явищ, понять, які вийшли з ужитку, припинили  існування у зв”язку із соціально-побутовими та суспільно-політичними змінами. Історизми використовуються сучасними письменниками в мові історичних творів. Відтворюючи факти минулих історичних епох, письменник активізує і слова, які цим епохам належать.

Виділяють такі групи історизмів:

1. Які характеризують структури  суспільства, соціального стану,  суспільних взаємин (боярин, поміщик,  князь, купець, наймит, гімназист).

2. Урядові та військові  чини, адміністративні посади (війт, городовий, десятник, капрал, осавула, урядник, запорожець, кошовий).

3. Назви установ, організацій  (земство, волость, управа, собор,  ратуша, магістрат).

4.Назви професій (бондар, вугляр, чумак, кожум’яка, лакей,  покоївка).

5. Побутові звичаї, обряди (досвітки, вечорниці).

6. Назви старовинної амуніції, зброї, військових регалій (лати, мушкет, панцир, сагайдак, рогатина, булава).

7.Знаряддя праці (кайло,  мотовило,  гребінка, ступа, соха).

8. Одяг і головні  убори (очіпок, плахта, сап’янці, жупан,  запаска, намітка, сиряк, кирея,  кобеняк).

9. Монети, грошові одиниці (алтин, злотий, гульден, катеринка, таляр, крейцер).

10.Одиниці виміру і  ваги (аршин, вершок, гони, десятина, ківш, хорець, лікоть, п”ядь).

11.Старовинний посуд  (коновки, куфа, куманці).

12. Назви зниклих народів  (печеніги, половці, ассірійці).

13.Релігійні організації  та їх учасники (орден, єзуїт,  домініканець, тевтонець).

Історизми вживаються у наукових, публіцистичних, художніх творах. Історична  лексика тут виступає  у звичайній  номінативній функції. В інших випадках деякі групи історичної лексики використовуються як засіб створення  урочистості, пафосу, гумору, іронії, сатири.

Архаїзми – це слова, що називають  предмети, явища, дії, які зберігаються у сучасному житті, але в процесі  розвитку мови втратили свої первісні номінації. Вони використовуються у творах сучасної  тематики для надання  описуваним явищам відтінку урочистості, іронії. Тому їх ще називають стилістичними архаїзмами. Архаїзми і їх сучасні лексичні відповідники у словниковому складі мови сприймаються як синоніми.

Якщо історизмам властива номінативна функція, то архаїзми використовуються як категорія виразно стилістична.

Виділяють такі групи архаїзмів:

1. Власнелексичні – витіснені  з мови іншими лексичними одиницями  (перст – палець; бран – полон;  ректи – говорити; зигзиця – зозуля; зріти – бачити; ланіти – щоки; чадо - дитя).

2.Лексико-словотвірні – застарілі  слова, що мають корені як  і сучасні, а різняться від  них словотвірними елементами (імати  – мати; возсіяти – засіяти;  урозуміти – зрозуміти; рибар  – рибалка; вой - воїн).

3.Лексико-фонетичні – застарілі  слова, які різняться від сучасних  звуковим оформленням (глас –  голос,  піїт – поет,  крівавий  – кривавий, сей – цей, серебро  - срібло).

4. Семантичні – слова, у структурі  лексичних значень яких  є активно  вживані і застарілі (живіт – частина тіла; ім. Життя; лікоть – частина тіла; міра довжини).

Архаїзми бувають різними за походженням:

1. Власнеукраїнські (дзигарі, мисник).

2. Старослов’янські (грядущий, десниця,  отрок, ратний).

3. Запозичені (баталія, вояж, редут,  респективний).

б) неологізми

Неологізми – нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з’являються у  мові. Їх виникнення спричинене потребою давати  назви новим предметам, які постають внаслідок розвитку економіки, науки, культури, в результаті розширення й поглиблення зв’язків  з іншими народами.

Неологізм, як і будь-яке слово  – категорія історична. Нове слово  є неологізмом, поки не стане загальновживаним.

Значна кількість сучасних нормативних  слів була неологізмами:

• поч. ХХ ст.: видавець, перекладач, україніст, гуморист, незалежність, співачка, громадянство.
• середина ХХ ст.: комбайн, кінофільм, генетика, кібернетика, комп’ютер.
• 80- 90- ті роки: дискета, картридж, менеджер, брокер.

Неологізми бувають:

1. Лексичні, в яких новими є  зміст і звукова оболонка.

2. Семантичні – стара звукова оболонка наповнюється новим змістом (піонер, кулак, петля).

Неологізми, що в останні 50 – 60 років  увійшли до словникового складу сучасної української мови, поділяються на такі групи:

1. Суспільно-політична лексика:  апартеїд, ескалація, неоколоніалізм.

2. Терміни з різних галузей  науки, культури, мистецтва (алгоритм, вірусологія, геохімія, фотонарис,  аспірантура, магістратура, бакалавр).

3.Виробничо-технічні терміни (космонавтика, нафтопровід, тракторист, птахоферма).

4.Лексика,  пов”язана з  новими предметами  побуту (відеомагнітофон, метро, лайнер, сканер, радіола, ксерокс, холодильник).

5. Нові терміни у військовій  справі (атомна (воднева) бомба, ракетна  зброя, авіадесант).

6.Назви осіб  за характером  і родом діяльності (ескаваторник, оператор, програміст, дилер, кілер).

Загальномовні неологізми називають  узуальними.  Крім узуальних, виділяють  індивідуально-авторські, або оказіональні неологізми. Як правило, вони  залишаються  у межах відповідних контекстів, будучи стилістичними засобами увиразнення мовлення. Наприклад, у романі О.Гончара “Собор” зафіксовано такі оказіоналізми: фальшак, військовик, дошкульник,  безбровко, безвірко, хмурко, вимагач, плюндрувач, придбавач, руйнач, руйнитель, сквернитель, алхімічка, вінценосиця, однодумиця, бездумність, вкрадливість, незрушеність, полігонність, зляскування, непривіття, безприюття, повносилля, потойбіччя, хмаровіття, потойбіччя, верхогір’я, впливологія, руковивертання,  запилюжений, зістарений, набовдурений, цупкорукий, німопромовистий (погляд).

3. Лексика сучасної української  літературної 

мови з погляду сфер вживання

а) загальновживана лексика

За сферами вживання лексику  сучасної української літературної мови поділяють на загальновживану  і спеціальну, або лексику обмеженого вживання.

Загальнонародним фондом української  мови користуються всі її носії, незалежно  від місця проживання, способу  життя, суспільного становища, освіти, вікових і статевих особливостей. Загальновживана лексика – це відкрита підсистема, яка може поповнюватись  елементами  лексики обмеженого вживання. Загальновживана лексика кількісно перевищує спеціальну й охоплює всі лексико-граматичні  класи слів, будучи основою всіх функціональних стилів сучасної української літературної мови, усного і писемного її різновидів.

б) спеціальна лексика

Спеціальна лексика (лексика обмеженого використання) не має загального поширення  і функціонує у вузькому колі носіїв мови, пов”язаних між собою територіальною, професійною, соціальною близькістю. Кількісно  це менший шар словника української мови; ця лексика підпорядкована загальнонародній і функціонує в :

1) різних сферах професійної  діяльності;

2) різних територіальних діалектах;

3) мовленні різних соціальних  груп людей.

1.Діалектна лексика

Мова жителів певної  місцевості називається діалектною, а слова, вживані на певній території і відсутні у літературній мові, називаються діалектизмами. Функціонування діалектизмів можливе на всіх мовних  рівнях:

• фонетичному (шос – щось, сатона - сатана);
• морфологічному (щоби с – щоб, му - йому);
• синтаксичному (що чути селом; я не требую їхнею згодою).

Приклади взято з “Тіней забутих  предків” М.Коцюбинського.

Нас же цікавлять лексичні діалектизми, які, залежно від того, в якому  відношенні перебувають з відповідними елементами мови літературної, можуть бути:

1. Власнелексичні діалектизми –  це слова, що за значенням  збігаються з літературними нормативними, загальновживаними, але виражені  абсолютно іншою основою Це  своєрідні дублети загальновживаних  слів Найпомітніше  представлені  вони у системі повнозначних частин мови (чічка – квітка, крумплі – картопля, кибель – відро, стрий - дядько).

У різних говорах  у складі діалектної лексики помітний шар специфічних  емоційно забарвлених вигуків та часток: ади – дивись; бігме, делебі – їй-богу, справді; гейби – немов; к, ік – до.

Іноді лексичні діалектизми поповнюють систему  загальнонародної лексики, функціонуючи  у синонімічних рядах загальновживаних слів, часто виступаючи на периферії  синонімічного ряду як емоційно забарвлені елементи. На межі діалектної і розмовної   лексики загальнонародного вживання стоять такі слова: банітувати – лаяти; пантрувати – стерегти; файний – гарний; видіти – бачити.

2. Етнографічні діалектизми –  назви  місцевих реалій і  понять, що не відомі або не  використовуються поза межами  певного говору. У побуті, матеріальній культурі, характері занять і трудової діяльності, у звичаях і традиціях жителів певної території є місцеві особливості, які і відбито у повсякденному  словнику. Етнографічні діалектизми не мають відповідників у загальнонародній мові і пояснити їх можна лише опосередковано. Серед них виділяють групи:

1. Назви одягу і взуття (кобеняк  – верхній одяг без рукавів;  крисаня – чоловічий капелюх;  сардак – зимовий одяг із  домашнього сукна).

2. Назви страв (галагани –  вид печива; жур – страва з  вівсяного борошна, гуслянка –  ряжанка з овечого молока; плачинда  – різновид печива; лабухи –  від печива; кваша – солодка  страва з житнього борошна;  потапці – їжа з накришеного  хліба, перемішаного з олією).