Слова професіоналізм

3. Назви житлових і господарських  приміщень та їх частин, знарядь  праці, предметів побуту (абцаба  – одвірок, лутка, стовп у  стіні; ковганка – дерев’яний  посуд для затовкування сала; колиба – чабанський курінь; кошниця  – повітка для зберігання качанів  кукурудзи).

4. Назви народних музичних інструментів (дримба – залізний інструмент  у вигляді пружинистої залізної  пластинки; трембіта – духовний  музичний інструмент).

5. Демонологічні назви (арідник  – злий дух; мольфар – чарівник; мавка – казкова лісова істота).

 

3. Семантичні діалектизми. До  семантичних діалектизмів зараховують  слова, які однакові щодо вираження  з загальновживаними, але відмінні  від них   за значенням (вага  – колодязний журавель; вино - виноград; губа - гриб; пасіка – просіка;  хвиля – гарна погода; берег – гора, схил гори; іти – їхати; підлий –поганий; верх – димар; гостинець – шлях; година – гарна погода).

Діалектна лексика виділяє найдрібніші  деталі явищ, предметів, реалій навколишньої дійсності, що  дає широкі можливості  в художньому стилі  для максимального наближення до дійсності; для опису життя з усіма подробицями, відтворення місцевого колориту й типізації  характерів. Місцева лексика в художньому творі виправдана лише тоді, коли вона потрібна для кращої характеристики зображуваного, зрозуміла читачам і вживається з почуттям міри  і кількісно не порушує художньо-естетичних рис тексту.

2. Професійна і термінологічна  лексика

До термінологічної лексики належать слова і словосполучення (аналітичні номінативні одиниці), використовувані для точного, максимально несуперечливого визначення понять, які становлять специфіку найрізноманітніших галузей науки і техніки.

Термін (лат. terminus – межа (межовий  знак), кінець) – це слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної  галузі знання або діяльності.

Термінологія – це сукупність термінів, що позначають поняття конкретної галузі.

При всій багатогранності спеціальних  галузей наукового знання і властивих  їм понять, зафіксованих у відповідних  термінологічних системах, існує  ряд спільних ознак, які визначають суть будь-якого терміна як лексичної одиниці спеціального, обмеженого функціонування:

1) системність;

2) наявність визначення (для більшості  термінів);

3) тенденція до однозначності  в межах конкретної системи  термінів (термінології);

4) відсутність супровідних експресивних  значень;

5) стилістична нейтральність.

Розрізняють два важливих лексико-семантичних  процеси:

1.Термінологізація.

2.Детермінологізація.

Під термінологізацією треба розуміти сукупність мовних процесів, у результаті реалізації яких формуються конкретні слова – терміни, що належать до відповідних часткових   термінологічних систем. Існують такі основні способи термінологізації:

1) використання для позначення  наукового поняття загальновживаного  слова, внаслідок чого воно термінологізується і переходить до розряду лексики обмеженого вживання (сторона (трикутника), вершина (трикутника), коло (геометрична фігура), гора (термін  географії)).

2) термінологічна  деривація, тобто  використання засобів словотвору, характерних для  української мови (провідність, ультрапромені, антитіла, метамова).

3) адаптація відповідно до фонетичних  і граматичних закономірностей  мови термінів – слів іншомовного  походження, більшість з яких  належить до лексичних  інтернаціоналізмів (абревіатура, ідіома, контекст, тембр, фонема, елізія, резотатор).

Детермінологізація призводить  до того. що  будь –який термін може стати загальновживаним словом. Як зазначає Суперанська А.В.: “Термін  втрачає свою строгу концептуальність, системність, однозначність і  набуває прагматичних властивостей, яких він раніше був позбавлений, тобто виникає нове слово  з термінологічним значенням, яке вимагає уже не дефініції, а тлумачення”. Розрізняють дві стадії детермінологізації:

1) уподібнення терміна до загальновживаних  слів у зв’язку з активним використанням його поза межами спеціальної  термінологічної системи (у засобах масової інформації);

2) розвиток нових значень на  основі метафоричного вживання.

Наприклад, КАЗУЇСТИКА – 1) юридичний  термін; 2) філософський термін; 3) теологічний термін; 4) переносне загальне значення – вправність у суперечках, захисті сумнівних або фальшивих принципів, положень.

До власне професійної лексики  належать слова, вживані групами  осіб на позначення предметів і понять, які безпосередньо пов”язані з професійною діяльністю, родом занять. Професіоналізмам властивий високий ступінь диференціації у називанні знарядь і засобів виробництва, продуктів виробництва та їх складових частин, деталей, різних дій, процесів і супровідних умов, пов’язаних з тією чи іншою сферою діяльності.

Крім професійних слів, вживаних більшістю носіїв мови, є вузькоспеціальні, які ніби деталізують загальнонародний словник. Так, слова човен, весло, сітка, вживаються всіма, але немає потреби  кожному носію мови, крім рибалок, вживати слова дуб, байдак, баркас, фелюга на позначення різних видів човнів.

в) лексика окремих соціальних груп

Основною ознакою виділення  такої лексики є  функціонування її у мовленні різних соціальних груп носіїв мови. Слова, властиві розмовній  мові певного професійного середовища, називають професійними жаргонізмами.  Їх особливість – відсутність системності у функціонуванні, лаконічність, образність, здатність до проникнення в побутове розмовне мовлення. Жаргонізми мають експресивно нейтральні відповідники у загальнонародній мові.

Частіше термін “жаргон” вживається на позначення соціального відгалуження від мови.

Жаргонізми (фр. - jargon) – слова, вживані  у мовленні групи людей, об’єднаних спільністю інтересів, занять, професійною  діяльністю, соціальним станом.

Наприклад, студентський жаргон: хвіст, пара, плавати, шпора, зарубіжка і  т. ін.

Арготизми (фр. argot – замкнутий, недіяльний) – лексика, що характеризує мовлення людей, які свідомо прагнуть зробити  свою мову “таємною”, незрозумілою для  інших. З відповідною метою вживаються спеціально створені або деформовані слова, які мають прямі відповідники у загальновживаній лексиці.

Просторічна лексика  в основній масі перебуває на межі літературного  вжитку, а то й виходить за його межу. До цієї категорії належать слова, перекручені з погляду лексичних норм: чумайдан, транвай; слова і різко зниженим експресивним забарвленням: базікати, свинюка; невмотивовані росіянизми: пожалуйста, понімаєте, невдобно.

Одним з компонентів просторічної лексики є вульгаризми – просторічно-вульгарні слова, що перебувають за межами літературної мови і включають лайки, прокльони, прізвиська.

4. Стилістична диференціація лексики  сучасної української мови

Слово не тільки називає предмет, дію, ознаку, поняття, а й оцінює відповідне явище дійсності, сигналізує про нейтральне, підкреслено позитивне або негативне ставлення до нього з боку мовця. Отже, крім номінативної , слово виконує також  оцінно-експресивну  функцію, яка виражається в усному і писемному мовленні за допомогою спеціально дібраних лексичних засобів, наявних у словниковому складі і зорієнтованих на функціональні стилі української мови – розмовно-побутовий, публіцистичний, офіційно-діловий, науковий, художній. Відмінності між стилями знаходять відображення у стилістичній диференціації лексики.

Значній частині слів не властиве закріплення за яким-небудь одним  стилем. Вони утворюють розряд міжстильової лексики, яка вживається в усіх функціональних стилях. Цьому розряду протиставляється стилістично забарвлена лексика, вживання якої є однією з найважливіших ознак певного стилю.

Міжстильова лексика

Стилістично нейтральна лексика кількісно  переважає у словниковому  складі української мови.  На фоні слів, що входять до її  складу, інші лексичні одиниці виявляють певні емоційні відтінки і реалізуються у якомусь конкретному  функціональному стилі. Ознака нейтральності безпосередньо пов”язана із  загальновживаністю. Ядро загальновживаної лексики утворюють слова, що виступають назвами:

1.Явищ природи;

2.Рослин і тварин;

3.Осіб за родинною спорідненістю;

4.Осіб за професійною або  службовою приналежністю;

5.Предметів побутового середовища;

6. Ознак;

7.Дій, процесів, станів;

8.Просторових і часових характеристик;

9.Кільксних відношень;

10.Одиниць ваги;

11.Службово-граматичних елементів.

Найважливішою ознакою міжстильової лексики є те, що вона зрозуміла для кожного носія мови.

Стилістично забарвлена лексика

З огляду орієнтованості на сфери  спілкування, розрізняють усне і  писемне мовлення з властивим  їм внутрішнім розшаруванням щодо стильових  і стилістичних ознак.

Лексика усного мовлення. Основу усної  форми мовлення становить розмовно-побутовий  функціональний стиль. Йому властиві такі ознаки реалізації комунікативного  процесу, як невимушеність, спонтанність спілкування без попередньої  підготовки, чітко виявлена ситуативна зумовленість, що випливає  насамперед з рольових характеристик учасників спілкування, діалогічна форма обміну інформацією. Лексичними ознаками розмовно-побутового стилю є:

1) використання слів з виразним  експресивно-оцінним позитивним і негативним значенням;

2) вживання розмовних варіантів  лексичних одиниць, що мають  інші літературно-нормативні відповідники (заліковка, електричка, хімічка);

Лексика писемного мовлення. Писемним мовленням послуговуються офіційно-діловий, публіцистичний, науковий і художній стилі.

Лексика офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль має кілька різновидів: канцелярсько-діловий, державного управління, юридичний, дипломатичний тощо. Особливості лексики цього стилю – точність, конкретність, лаконічність, неприпустимість експресивно-оцінних нашарувань у значеннях, максимальна стандартизація, уніфікація спеціальної термінології. Офіційно-ділова лексика вживається в різного типу ділових паперах, законах, постановах, розпорядженнях, кодексах, договорах, угодах, нотах.

Лексика публіцистичного стилю. На відміну від інформативних інформаційно-ділового і наукового (функція повідомлення)публіцистичний стиль розрахований на здійснення впливу, чому підпорядковується політична загостреність, підкреслене ідеологічне спрямування текстів. Публіцистична лексика за своїм складом дуже різнопланова. У ній представлені:

а) слова на позначення суспільно-політичних явищ (гуманізм, демонстрація, свобода);

б) одиниці урочисто-піднесеного  звучання (доблесть, героїзм, дерзання, злодіяння, трибун, жертовність);

в) слова викривальної семантики (людолови, інквізитор, загарбник, запроданець, мракобіс).

Лексика наукового стилю. Даний стиль виконує інформативну функцію, основу якої становить диференційована різногалузева термінологія, виділяється загальнонаукова абстрактна лексика. Термінологічна лексика окремих галузей знання об’єднується у відносно замкнені лексичні підсистеми, до яких ставляться вимоги однозначності, дефінітивності, відсутності експресивно-оцінних нашарувань.

Лексика художнього стилю. Вона вбирає всі елементи названих стилів, характеризується вживанням слів у прямому і переносному значенні, використанням всіх засобів виразності – лексичних, синтаксичних, фразеологічних.

Поділ лексики сучасної української  літературної мови за приналежністю до окремих функціональних стилів досить умовний, бо і самі стилі не є непорушними, а взаємодіють і взаємопроникають.  

 

Використана література

1. Волох І.П. та ін. Сучасна українська літературна мова. К., 1976.
2. Жовтобрюх О.П., Кулик В.Д. Курс сучасної української літературної мови. К., 1972.
3. Пономарів О.Д. Сучасна українська мова К., 1991.
4. Сучасна українська літературна мова (за ред. А.П.Грищенка). – К., 1997.
5. Сучасна українська літературна мова. Лексика. Фразеологія. (за ред. І.К.Білодіда) К., 1969.- Т.4.
6. Гнатюк Л. Кононенко О. Українська мова. К., 1995.
7. Доленко М.Т., Дацюк І.І. Кващук А.Г. Поповський В.Д. Сучасна українська мова. Збірник вправ. К., 1989.
8. Доленко М.Т., Дацюк І.І. Сербенська О.А.  Сучасна українська мова. Збірник вправ. К., 2000.
9. Козачук Г.О.Українська мова. Практикум. К., 1991.
10. Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс української мови. К., 1994.
11. Український правопис. Стереотипне видання.- К., 2001.