Контрольная работа по дисциплине "Предпринимательство"

1. Дайте визначення підприємницькому менеджменту.

Поняття і цілі менеджменту

Підприємницький успіх залежить не лише від економічних можливостей  фірми чи обсягу виконаних операцій, а й від мистецтва згуртування  всього виробничого колективу підприємства для досягнення поставлених цілей, від уміння організувати ефективну  реалізацію товарів, дієвого управління персоналом, фінансами, виробничими  потужностями. Забезпечити це покликаний особливий вид управлінської  діяльності, котрий називається менеджментом (англ. — управляти). У широкому розумінні  менеджмент означає вплив на систему  чи діяльність для досягнення певних цілей. У сучасній економіці поняття  «менеджмент» широко вживається поряд із поняттям «управління».

Менеджмент здійснюється через послідовне виконання управлінських рішень керівника-менеджера.

Мистецтво менеджменту полягає  передусім у налагодженні чіткої й ефективної організації роботи, за якої дотримується незаперечне підпорядкування (субординація) керівників різних рівнів, виконання їхніх обов'язків, функціонування системи в цілому.

Рівні менеджменту

Діяльність менеджера  має два основних рівні — стратегічний і оперативний.

На стратегічному рівні  визначаються мета і завдання організації  менеджменту на тривалий період, засоби й методи досягнення поставленої  мети, плануються основні напрями  діяльності підприємства. Цей рівень діяльності передбачає визначення видів  продукції, яка буде випускатись, та ринків, на яких вона продаватиметься, а також засобів та завдань  менеджменту, що забезпечать передбачуваний випуск та збут продукції. Так формується стратегія фірми.

На оперативному рівні  окремо з'ясовуються дії працівників  протягом конкретного періоду. Визначаються окремі цілі підприємства та менеджменту  й люди, відповідальні за їх реалізацію.

Особисті якості сучасного  менеджера

Як керівник і організатор, менеджер повинен мати певні якості, які б дали йому змогу спрямовувати діяльність колективу у потрібне русло з максимальною ефективністю. Розглянемо деякі з них.

Вміння реалізувати індивідуальний підхід до працівників.

Кожна людина — це особистість  з притаманними лише їй рисами. Одним  із завдань менеджера є розпізнавання  нахилів своїх співробітників для  найповнішого використання їх у повсякденній діяльності. Когось цікавить швидкий  заробіток, інших — великий, декому — постійний заробіток важливіше, ніж великий, когось влаштовує стабільність становища фірми, інших цікавить кар'єра або просто потреба у  спілкуванні. Використання в інтересах  фірми здібностей і прагнень кожного  працівника є головною метою індивідуального підходу менеджера.

Комунікабельність. Уміння спілкуватися — один із ключів до успіху, мк підлеглі, так і керівництво чи ділові партнери прихильніше ставляться до людей, які вміють спілкуватися. Здатність переконувати, шукати компроміси, згладжувати суперечності — найголовніші характеристики керівника.

Інтелект. Необхідною умовою управлінського успіху є високі розумові здібності менеджера. Уміння всебічно аналізувати інформацію, встановлювати  причинно-наслідкові зв'язки і приймати на основі цього правильні рішення  є запорукою підприємницького успіху.

Здатність навчати і навчатися. Менеджер мусить бути талановитим учителем для своїх підлеглих. Адже формування знань, умінь та навичок у персоналу  — це, зрештою, підвищення їхнього  фахового рівня, ефективності роботи всього колективу. Сам керівник теж повинен  постійно орієнтуватися у нових  ситуаціях, щоб ознайомити з ними найближчих підлеглих і нести  ці знання іншим співробітникам своєї  фірми, підприємства чи установи.

Вимогливість. Кожна поставлена мета має бути досягнута, інакше авторитет керівника може бути втрачений.

Здатність до виваженого ризику, особливо в управлінських рішеннях, гарантує уникнення багатьох проблем, пов'язаних із підприємницькою діяльністю.

Складові діяльності менеджера

Кожен менеджер мусить чітко  усвідомлювати і послідовно дотримуватися  головних складових управлінської  діяльності: планування, організації, мотивації і контролю.

Планування полягає у  розробленні планів та забезпеченні їх реалізації. Воно визначає основні  показники розвитку виробництва  і способи їх досягнення, а також  прийняття рішень, спрямованих на виконання запланованого.

Планування роботи зазвичай розраховане на певний період (місяць, сезон, рік), після чого проводять  аналіз його ефективності, визначаються переваги н недоліки, які враховуються у подальшому плануванні.

Документ фірми, в якому  викладено основні напрями подальшої  діяльності підприємства, мета і очікувані  результати, називається бізнес-планом.

Організація — складова частина діяльності менеджера, суть якої полягає в координації дій  окремих структурних підрозділів  та досягненні взаємної відповідності  між ними.

Організація як процес передбачає також створення чи поліпшення структури самого підприємства.

Залежно від спеціалізації  підприємства практикують створення  різних організаційних структур, у  яких підрозділи відрізняються варіантами підпорядкування і зв'язків між  собою. Проте структурна досконалість повинна поєднуватися з належною мотивацією працівників до праці.

Мотивація є процесом цілеспрямованого формування у людей зацікавленого  ставлення до праці та її результатів. В управлінській сфері, як відомо, мотивація є одним із вирішальних  чинників підвищення ефективності діяльності. Заходи, до яких може вдаватися підприємець  з метою мотивації, найрізноманітніші: поліпшення умов праці і всього виробництва, подяка, премія, підвищення по службі і  відповідно догана, штраф, зниження робочого статусу як негативна мотивація.

Найбільшою винагородою  для менеджера є досягнення високої  результативності його діяльності, бо це сприяє його самоствердженню як управлінця. Виявляти цю результативність покликаний контроль.

Контроль — це елемент  менеджменту, що передбачає встановлення прямого і зворотного зв'язку між  керівником та виконавцем. Він —  важливий фактор ефективної трудової діяльності і забезпечення реалізації заданої управлінської програми. Суть контролю полягає у перевірці  відповідності наявного стану роботи на підприємстві, передбачуваному планом.

Ефективного контролю можна  досягти, лише застосовуючи його на всіх стадіях виробничого процесу. Для  коригування діяльності підприємства за планом використовується поточний контроль, а при оцінюванні отриманих результатів — підсумковий контроль, на основі якого роблять висновки про ефективність роботи.

 

2. Якими способами може здійснювати підприємницьку діяльність фізична особа?

Фізична особа — у цивільному праві термін, що використовується для позначення людини (громадянина) як учасника правових відносин. Фізична особа також підпорядковується певним нормам та правилам поведінки.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької  діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа  здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної  реєстрації в порядку, встановленому  законом.

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців  є відкритою. Якщо особа розпочала  підприємницьку діяльність без державної  реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оскаржувати  ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Фізична особа-підприємець  відповідає по зобов'язаннях, пов'язаними  з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, крім майна, на яке  відповідно до закону не може бути звернене стягнення.

Фізична особа реєструється підприємцем за місцем прописки (реєстрації).

Приватними підприємцями не можуть бути військовослужбовці, державні службовці, народні депутати, особи, які мають судимість за корисливі  злочини.

Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності (громадяни  — підприємці) Найпростішою формою здійснення підприємницької діяльності є форма приватного підприємництва фізичними особами, тобто без  створення підприємств чи інших  юридичних осіб. Ринкова економіка  надає можливості людині, яка має  бажання, знання, кошти або майно  і на яку не поширюються законодавчі  заборони, розпочати справу і втілити  у життя своє уявлення про ефективну, прибуткову діяльність та, як наслідок, досягти матеріального добробуту.

Спеціального нормативного акта, який встановлював би правовий статус громадянина-підприємця, на сьогодні не існує. Відповідні положення щодо права  фізичної особи на зайняття підприємницькою  діяльністю містяться у гл. 13 ГК України, гл. 5 ЦК України та у відповідних галузевих документах, що регулюють відповідний вид діяльності. 19 жовтня 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон № 2063-Ш «Про державну підтримку малого підприємництва», ст. 1 якого віднесла фізичних осіб — приватних підприємців до суб'єктів малого підприємництва.

 

3. Класична та інноваційна форми прояву бізнес-культури. Значення бізнес-культури для розвитку підприємства.

3.1. Класична та інноваційна форми прояву бізнес-культури.

Виробниче підприємство —  це окрема спеціалізована одиниця, основою  якої є професійно організований  колектив, який за допомогою наявних  засобів виробництва виготовляє потрібну споживачеві продукцію  або надає послуги відповідного призначення.

Форми виробничого підприємництва:

1. Класичне підприємництво. Орієнтоване на виробництво традиційних товарів для постачання на ринок. Асортимент товарів, який вже давно випускається виробником, відносно стабільний, не підлягає суттєвим змінам за різновидами.

2. Інноваційне підприємництво. Передбачає організацію виробництва з широким використанням інновацій. Результатом такої організації виступає новий товар або товар з принципово новими характеристиками. Практика виробничої підприємницької діяльності у будь-якій формі включає в себе елементи інноваційного процесу.

3.2. Значення бізнес-культури для розвитку підприємства.

Будь-яке підприємство є  частиною економічної культури країни і нею обумовлене. Разом із тим  воно має свою власну культуру. Підприємство розуміють як певну самостійну культурну  систему, що розроблює оригінальні  зразки уявлень і орієнтацій, які  “створюють” як співробітників, так  і функціональні сфери на виробництві.

Основними положеннями бізнес-культури є такі:

• культура підприємства є не тільки його важливою внутрішньою змінною, але й основою існування: вона є підґрунтям формування організаційної структури управління підприємством;

• бізнес-культура є частиною національної та світової культур і одночасно вона повторює їх ознаки в рамках специфічної структури підприємства;

• бізнес-культура включає місію підприємства (найважливішу мету його існування та розвитку); цінності, що розділяють люди, які працюють на підприємстві; традиції, норми і правила поведінки, а також моральні та естетичні принципи, на яких вони ґрунтуються;

 

• культура підприємства є певною цілісністю, яка одночасно складається з елементарних частин – множини індивідуальних і особистих культур, що належать людям, які на ньому працюють;

• слід розрізняти культуру мислення та культуру поведінки окремого працюючого. Останній може міркувати одними цінностями, а на справі виконувати те, що відповідає іншим цінностям (як правило, цінностям підприємства), тобто людина “грає роль” на підприємстві. Найефективніші підприємства, яким вдалося завдяки ідеології та практичним діям сумістити культуру мислення та поведінки своїх працівників.

Багатогранне поняття  культура, відтінки якого виявляються  в таких його визначеннях, як “культура  організації”, “культура підприємства”, “бізнес-культура” та деяких інших, є невід’ємною складовою частиною літератури з менеджменту та підприємництва. Слід зазначити, що вчені та практики в галузі менеджменту та підприємництва впродовж тривалого часу мало звертали уваги на значення чинника внутрішньої  культури підприємства. Вперше про  культуру в управління заговорив  у 1938 році Ч. Барнард при аналізі виконавчої влади. І тільки у 80-ті роки ХХ ст. увага до цього питання знову повернулась, і вже на рівні підприємства.

У широкому розумінні культура (від лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною за історію її існування.

Культура поведінки –  сукупність моральних вимог, які  становляться для людини складовою  частиною її звичок і навиків, які  виявляються в повсякденній поведінці. Культура є породженням свідомості.

Культуру організації  можна розглядати як систему цінностей, філософію, яку поділяють усі  працівники. Організаційна культура змінює внутрішні зв’язки між  працівниками і структурними підрозділами, сприяє посиленню мотивації роботи працівників, забезпечує більш ефективну  координацію, ніж формальна система  контролю і планування. Вона сприяє також покращанню якості інформації і більш широкому використанню її в діяльності підприємства.