Основні поняття та ознаки підприємства

 Такими основними принципами є: самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства і контроль державних органів за його дотриманням.

 

1.3. Основні функції підприємства

 

 Основні функції підприємств. Якщо пригадати основну мету  економіки, економічної системи, то  можна дійти висновку, що підприємство  як основна ланка народного  господарства і покликане реалізувати  цю мету, тобто випускати максимально  можливу кількість товарів і послуг за мінімальних витрат для задоволення суспільних потреб. Для реалізації цієї мети підприємство повинно виконувати певні функції. Розглянемо, який критерій треба покласти в основу класифікації функцій. Найлогічніше таку класифікацію органічно пов'язати зі структурою економічних відносин й доповнити основними аспектами власності. Оскільки в системі економічних відносин розрізняють техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини (відносини економічної власності), то відповідні функції повинні виконувати і підприємства.

 Техніко-економічна функція  передбачає запровадження нової  техніки і технології, впровадження  досягнень науки у виробництва, придбання якісних комплектуючих  виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.

 Організаційно-економічна функція  означає управління процесами  виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці  найманих працівників (або асоційованих  працівників на підприємствах трудової колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.

 Функція реалізації відносин  економічної власності передбачає  управління власністю, контроль  за процесом ціноутворення, розподілом  доходів, випуском акцій та їх  продажем, залученням зовнішніх  джерел фінансування тощо. Функції, зумовлені власністю. Якщо ці функції доповнити аналізом функцій, які впливають з основних аспектів власності, то слід вирізнити правову, соціальну, психологічну та інші функції.

 Так, виходячи з правового  аспекту власності, підприємство  через союзи підприємців повинно  впливати на удосконалення законодавства, економічну політику держави.

 Щодо соціального аспекту  власності, підприємство має створювати  належні умови для підвищення  загальноосвітнього рівня працівників, охорони їх здоров'я, надавати  допомогу працівникам та членам  їх сімей, організовувати відпочинок тощо.

 Психологічний аспект власності  передбачає створення належного  психологічного клімату, формування  у працівників почуття господаря, ставлення до власності підприємства  як до своєї, набуття рис колективізму. У цьому відношенні взірцем є Японія: японець, знайомлячись, називає не своє прізвище, а фірму, на якій він працює. Виходячи з національного аспекту власності, підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності повинно піклуватися про інтереси своєї країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Класифікація підприємств

 

 Для практики господарювання  в ринкових умовах, кваліфікованого  управління підприємствами виключно  важливим є їх чітка і повна  класифікація за певними ознаками. Загальна кількість відокремлених  і згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак: 1) мета і характер діяльності; 2) форма власності майна; 3) належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна і територіальна цілісність; 7) розмір за чисельністю працівників.

 Для переважної більшості  підприємств властивим є комерційний  характер діяльності з одержанням  прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.

 Приватними є підприємства, що засновані на власності  майна окремих громадян, з правом  найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім'ї, виключно їх особистій праці.

 Колективне - це таке підприємство, що ґрунтується на власності  його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

 В Україні функціонують власне  державні та державні комунальні  підприємства. Їх майно вважається  відповідно власністю загальнодержавних  чи адміністративно-територіальних одиниць. Якщо підприємство засноване на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством (зі змішаною формою власності).

 За належністю капіталу і  контролю прийнято розрізняти  підприємства (фірми): національні - капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні - капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються в країні місцезнаходження; змішані - капітал належить підприємцям двох або декількох країн, їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства, це зумовлює місцезнаходження його штаб-квартири; якщо метою створення змішаного підприємства слугує спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним. Саме такі численні спільні підприємства функціонують у різних галузях народного господарства України.

 Найбільш важливою є класифікація  підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.

 Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання усім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі (дрібні) за чисельністю працівників.

 Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основних типи кооперативів: виробничі і споживчі. У перспективі можна очікувати широке розповсюдження кооперативів в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій тощо.

 У державному секторі економіки  однією з форм підприємництва  є орендні підприємства. Оренда означає засноване на договірних взаєминах тимчасове володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів), а також окремі одиниці майна.

 Відокремлені за цією ознакою  господарські товариства являють  собою певні об'єднання підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та ступеню відповідальності за своїм зобов'язанням поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні і акціонерні.

 Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства усім своїм майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Командитним є товариство, яке, поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства.

 Найбільш розвинутою формою  господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації. Акціонерні товариства бувають двох видів: перший - відкритого типу, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фондових біржах; другий - закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

 Акціонерна форма господарювання  має істотні переваги: фінансові - створює механізм оперативної  мобілізації великих за розміром  інвестицій і регулярного одержання  доходу в формі дивідендів  від акцій; економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення працівників у власників певної частики їх майна.

 Технологічною і територіальною  цілісністю володіють так звані  материнські (головні) підприємства  або фірми. Особливістю діяльності  їх є те, що вони контролюють  інші фірми. В залежності від розміру капіталу, що належить материнській (головні) фірмі, а також правового статусу та ступеню підпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні і асоційовані, філіали.

 Дочірнє підприємство (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірних компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.

 Асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями. На відміну від дочірних і асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту і балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

 З-поміж суб'єктів господарської  діяльності осібно відокремлюються  малі (дрібні) підприємства, що складають  основу малого бізнесу. До них відносяться господарюючі суб'єкти з чисельністю працюючих: у промисловості та будівництві - до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.; науці і науковому обслуговуванні - до 100 чол.; галузях невиробничої сфери - до 25 чол.; роздрібній торгівлі - до 15 чол.

 Зрештою класифікація підприємств (фірм) за галузево-функціональним  видом діяльності в цілому  зрозуміла з самої назви окремих  їх груп (видів). Пояснення потребують  хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такими господарюючими суб'єктами розуміють міжнародні орендні фірми - продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.

 

 

 

3. Організаційно-правові форми підприємств

 

 Законодавство України про  підприємства оперує такими поняттями, як організаційні фірми, види  і категорії підприємств. Кожне  з них вживається для класифікації  підприємств за певними ознаками.

 Загалом організаційна форма і вид визначають суб’єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми ст. 2 Закону України “Про підприємства в Україні” виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян: комунальні, державні ( в тому числі - казенні).

 Слід мати на увазі, що  відповідно до чинного на момент  створення підприємств законодавства  в Україні були створені і  діють до цього часу й інші  види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні ( втому числі з іноземними інвестиціями) підприємства.

 Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.

 Колективне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.

 Інакше визначає поняття  колективного підприємства Закон  України “Про власність”, згідно  з яким видів колективних підприємств  стільки ж, скільки суб’єктів  права колективної власності названо в ст. 20 Закону України “Про власність”: колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене на інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство (статті 25 і 26 Закону); виробничий кооператив (ст. 24 Закону); підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян (наприклад, профспілкове - ст. 28 Закону); підприємство релігійної організації (ст. 29 Закону); підприємство, створене господарським об’єднанням (ст. 27 Закону).

 Державне підприємство являє  собою організаційно-правову форму  підприємства, заснованого на державній  власності. Визначення державне  вказує, що дане підприємство  має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об’єктом права державної власності. Підприємству як суб’єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном “на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства”. Оскільки державне підприємство є суб’єктом права повного господарського відання майном, а не суб’єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія — правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону України “Про власність”).