Державне регулювання страхової діяльності

      Держава не може знаходитися осторонь від страхової діяльності, інтересів населення та економіки в цілому. Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог вітчизняного законодавства про страхування, ефективного розвитку страхових послуг,  захисту прав та інтересів страхувальників,  страховиків,  інших зацікавлених осіб і держави.    Регулююча функція держави в страховій діяльності може проявлятися в різних формах:  прийняття законодавчих актів,  що регулюють страхування,  встановлення в інтересах суспільства і окремих категорій його громадян видів обов'язкового страхування, проведення спеціальної податкової політики, встановлення різного роду пільг страховим компаніям для стимулювання такого роду діяльності, а також створення особливого правового механізму,  який забезпечує нагляд за функціонуванням страхових організацій. Основною метою держаного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування та розвитку ефективно функціонуючого ринку страхових послуг,  створення необхідних умов діяльності страхових компаній різних організаційно-правових форм, захист інтересів страхувальників, страховиків третіх осіб. Державне регулювання повинне стимулювати до успішної діяльності на страховому ринку страховиків,  які мають потужну фінансову та матеріальну базу,  тобто можуть гарантувати, з великою долею імовірності,  виконання взятих на себе зобов'язань.  Тому процес державного регулювання діяльності страхових компаній спрямований,  в першу чергу,  на забезпечення їх фінансової стійкості.     

      Правомірним є те. що основним завданням фінансово-правового регулювання, поряд з регламентуванням створення, розподілу та використання грошових коштів страхових фондів, –  є забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності страховиків. Разом з цим, державне регулювання повинне максимально обмежувати діяльність на ринку спекулятивних та фіктивних компаній,  які спроможні спричинити шкоду як окремим групам страхувальників,  так і страховій справі в цілому.  Саме тому,  значення державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю важко переоцінити.

      Отже. регулююча функція держави в страховій діяльності проявляється в наступному:

–  прийнятті  нормативно-правових актів,  що регулюють  страхову діяльність,  в тому числі йфінансові правовідносини в цій сфері;

–  встановленні обов'язкових видів страхування  в інтересах суспільства і  окремих категорій його громадян;

– проведенні спеціальної податкової політики;

– встановленні різного роду пільг страховим компаніям для стимулювання їх діяльності;

–  створенні  особливого правового механізму,  що забезпечує нагляд за функціонуваннямстраховиків і виконанням,  поряд з нормами інших галузей законодавства,  вимог фінансового законодавства.  Як відомо,  страховий нагляд –  є системою заходів державного регулювання страхової діяльності, що здійснюється уповноваженим державним органом з метою упорядкування, забезпечення стабільності та безпеки страхових відносин,  що формуються між страховиками та страхувальниками, контролю за фінансовою стійкістю суб'єктів страхового ринку.  В той же час,  існуюча специфіка страхування як сфери підприємництва,  а також особливості української практики залишають свійвідбиток на змісті та формі державного регулювання.

      В зв'язку з наведеним вище,  доцільно навести основні принципи державного регулювання танагляду в сфері страхування є [1, с. 47–48]: 

–  визначення соціально значущих ризиків і вибір форми організації страхових відносин, покликаних забезпечити захист інтересів громадян в разі їх настання;

–  формування повноцінного регульованого страхового ринку,  заснованого на поєднанні

підприємницьких інтересів страховиків і забезпеченні їх фінансової стійкості та платоспроможності для безперебійного здійснення страхових виплат за укладеними договорами страхування;

–  визначення повноважень і функцій державного органу страхового нагляду та надання  йому владних повноважень для забезпечення дотримання страхового законодавства всіма суб'єктами страхового ринку;

–  формування системи антимонопольного регулювання  з метою захисту конкуренції  на страховому ринку і недопущення використання монопольного становища його окремих суб'єктів задля отримання необґрунтованих комерційних переваг;

–  установлення податкових стимулів до розвитку страхових  відносин у пріоритетних,  для економічної і соціальної стабільності, видах страхування тощо.

      Складний характер взаємовідносин в страхуванні та участь в цих відносинах державних органів обумовили регулювання декількома галузями права –  адміністративним,  цивільним та фінансовим правом.  Цивільне право регулює договірні відносини в цій діяльності,  адміністративне і фінансове – відносини, засновані на державно-владних спонуканнях. Фінансово-правові норми визначають систему і організацію страхування,  його види,  порядок здійснення обов'язкового страхування,   ліцензування страхової діяльності,  забезпечення фінансової стійкості страховиків,  а також здійснення державногонагляду за страховою діяльністю.

      Основний метод фінансово-правового регулювання страхової діяльності –  владно-вартісний метод, якому властивий імперативний характер, що проявляється у владних приписах одним учасникам страхових відносин з боку інших,  які виступають від імені держави та наділені,  в зв'язку з цим, відповідними повноваженнями.  Такий метод,  властивий адміністративному праву,  але в страховому праві він має специфіку,  обумовлену своїм конкретним змістом,  а також складом органів,  що уповноважені державою на власні дії. Страхове право складається із множини окремих фінансово-правових норм,  сукупність яких виражається в складній цілісній системі,  що відображає адміністративно-правовий характер багатьох суспільних відносин.

      Отже,  хоча відносини між страховиками,  страхувальниками,  третіми особами відбуваються у цивільно-правовій сфері та,  все ж таки,  адміністративне регулювання страхової діяльності є важливою складовою забезпечення ефективної діяльності страхової галузі. Це пов'язано з рядом причин, а саме:

–  страхова діяльність є фінансовою діяльністю,  яка суттєво впливає на стан фінансового  ринку держави в цілому;

–  страхування  виконує важливу соціальну функцію,  виступаючи механізмом захисту страхувальників від несприятливих подій,  що загрожують життю,  здоров'ю та майновим інтересам застрахованих або третіх осіб; 

–  особливістю  страхування є розрив у часі між  отриманням страховиком страхових  платежів і відшкодуванням ним збитків (якщо страховий випадок мав місце). Відповідно, повинні бути передбачені механізми забезпечення фінансової стійкості страховика з тим, щоб він зміг виконати свої зобов'язання, а також підходи щодо контролю за дотриманням ним своїх зобов'язань.

      Враховуючи вище наведене,  держава має бути активним та провідним учасником-регуляторомиправовідносин, які складаються у сфері страхових послуг. У світовій практиці існує три типи фінансово-правового нагляду та регулювання державою страхової діяльності [2, с. 44]:

І. Фінансово-правове  регулювання страхової діяльності здійснюється на рівні вищих центральних органів влади (є найбільш розповсюдженим).  До їх компетенції відноситься прийняття нормативно- правових актів,  які регулюють страхову діяльність;  встановлення видів обов'язкового страхування; проведення спеціальної податкової політики; запровадження різного роду пільг для страхових компаній з метою стимулювання їх діяльності;  створення правового механізму,  для забезпечення нагляду за функціонуванням страхових компаній тощо.  Прикладом такого підходу до регулювання діяльності страховиків є Росія,  Німеччина,  Велика Британія та інші країни.  Так,  німецька модель передбачає зосередження регулюючих функцій у федеральному центрі, а територіальні органи федеральних земель здійснюють контроль переважно поточної діяльності страховиків.

ІІ. Фінансово-правове  регулювання здійснюється як на державному (федеральному) рівні, так і на рівні окремих територій (провінцій,  штатів тощо).  Так,  наприклад,  у Канаді функції контролю за діяльністю страховиків рівномірно розподілені між федеральним центром і провінціями (так звана«дуалістична модель»).

ІІІ.  Фінансово-правове  регулювання страхової діяльності здійснюється виключно на рівнітериторій (наприклад штатів).  Так,  державне регулювання страхового ринку в США здійснюють департаменти і бюро з нагляду за страховою діяльністю, створені при урядах штатів. На федеральному рівні відбувається координація процесу регулювання страхового ринку недержавною установою, а сааме Національною асоціацією представників із питань страхування (NAIG),  яка серед іншого встановлює вимоги до страховиків щодо обсягів резервів та управління активами.

      Для Україні характерним є перший тип фінансово-правового регулюваннядіяльності страховиків державою. Основним джерелом державного регулювання страхової діяльності є Закон України «Про страхування»,  положення якого регулюють правовідносини в галузі страхування між страховими компаніями і громадянами,  підприємствами,  установами,  організаціями,  третіми особами,  відносини страхових компаній між собою та встановлюють основні підходи державного регулювання страхової діяльності.

      Виконання регулюючої функції держави,  як правило,  покладається на спеціальний орган державний страховий нагляд. Подібна структура існує в багатьох країнах світу. Сьогодні в Україні – це Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг України).  Однак,  через постійний брак коштів Держфінпослуг поки що неспроможна належним чином виконувати роль, відведену їй законодавством.

      В зв'язку з цим,  цікавим є світовий досвід фінансування державного органу регулювання та нагляду за страховою діяльністю [3, с. 77]:

– тип фінансування А – держава фінансує діяльність державного органу регулювання танагляду за страховою діяльністю. Гроші надходять від платників податків;

– тип фінансування В – страхові компанії, за якими здійснюється нагляд, оплачують видатки, пов'язані з наглядом;

– тип фінансування С – частина витрат фінансується за рахунок держави (платників податків), а інша – за рахунок компаній, за якими здійснюється нагляд.

      На думку одного з експертів Міжнародної асоціації страхового нагляду, процедура фінансування органу державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю за типом В є єдино правильним рішенням, в результаті якого забезпечується ефективний нагляд за страховою діяльністю [3, с. 77].

      Повертаючись до розгляду питання специфіки типів регулювання страхової діяльності, необхідно відзначити, що вона може проявлятися в різних аспектах, а саме: особливостях страхового і загального законодавства;  статусі й структурі органів страхового нагляду;  процедурних питаннях допуску до страхової діяльності;  методах і формах регулювання страхової діяльності;  ступені активності використання окремих інструментів регулювання діяльності страховиків тощо.

      В зв'язку з цим,  в економічній науці прийнято виділяти два методи державного регулювання страхової діяльності: прямий і опосередкований

      При використанні опосередкованого методу регулювання страхової діяльності державний орган здійснює вплив на оточення об'єкту регулювання. Завдяки цьому певні тенденції у страховій діяльності стимулюються або гальмуються. Методи опосередкованого державного регулювання страхового бізнесу спираються виключно на фінансово-економічні важелі,  визначають ринкові правила гри,  управляють

економічними  інтересами суб'єктів різних галузей,  зокрема відбувається регулювання фінансової діяльності, грошово-кредитне регулювання тощо.

      Прямі методи регулювання діяльності страховиків характеризуються директивністю.  Держава напряму бере участь в розвиткові системи страхового захисту,  зокрема:  надає гарантії соціального захисту певним групам населення;  здійснює обов'язкове страхування за рахунок бюджетних коштів; визначає основи і порядок участі держави в страхуванні некомерційних ризиків для захисту вітчизняних й іноземних інвестицій та експортних кредитів;  надає додаткові гарантії страховикам,  які інвестують кошти в спеціальні неринкові державні цінні папери з гарантованим доходом; створює цільові резерви, що компенсують неспроможність окремих страхових організацій виконувати зобов'язання за договорами довгострокового страхування життя і пенсійного страхування [10, с. 115].

      Пропонуємо виділити складові методів державного впливу відповідно до сфер діяльності страховиків,  які підлягають регулюванню,  що дозволить систематизувати різні форми державного регулювання відповідно до конкретних складових методів, в рамках яких вони застосовуються.

      Згідно до запропонованих вище міркувань, можна виділити наступні складові прямого державного впливу щодо регулювання страхової діяльності:

– державне господарське управління;

– адміністративно-правове  регулювання;

– стратегічне  планування;

– регулювання  фінансової діяльності.