Організація соціального страхування (на прикладі компанії, що надає рекламні послуги)

Завдання на курсову роботу з дисципліни "Соціальне страхування" Тема: «Організація соціального страхування (на прикладі компанії, що надає рекламні послуги)»
.
	Необхідно:
1. Дати загальну характеристику  системи соціального страхування  в Україні.
	на основі приведених нижче даних, з приведенням усіх необхідних розрахунків:
2. Визначити розмір допомоги  з тимчасової втрати працездатності  найманого працівника
3. Провести розрахунок єдиного  внеску на загальнообов'язкове  державне соціальне  страхування, який сплачується як роботодавцем, так і за кожним найманим працівником
(  підприємство належить до		2	класу проф. ризику виробництва)
4. Необхідно заповнити і привести  у додатку до курсової роботи  звіт щодо суми нарахованого  єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (затверджений Постановою  правління Пенсійного  фонду України 08.10.2010  № 22-2, додаток 4)
№         з/п	П.І.Б.	Нарахована заробітна плата  за лютий 2012р., грн.	Примітки
1	Абашкін П.С.	1598,0	Знаходився на лікарняному з 7.02 по 16.02.2012 р.
2	Авєрєнцева Н.П.	2218,0
3	Бобров П.М.	2850,0	Працюючий інвалід
4	Болотіна С.К.	2631,0
5	Каплунов А.Н.	2224,0
6	Катаєва А.Т.	3184,0
7	Камишов О.І.	11326,0	Нарахована премія у  розмірі 3000 грн.
8	Рябов В.В.	5851,0
9	Редько С.С.	1657,0
10	Шевченко Г.П.	1561,0
	Абашкін П.С. працює на підприємстві з 1.09.2011 р., до цього страхового стажу не має.
	Одержані Абашкіним  доходи у попередні місяці:
№         з/п	Місяць	Нарахована заробітна плата, грн	Примітка
1	січень 2012 р.	2785,0
2	грудень 2011 р.	2034,0
3	листопад 2011 р.	2112,0
4	жовтень 2011 р.	1045,0	Знаходився на лікарняному  з 2.10. по 9.10. 2011 р.;   одержав лікарняні у розмірі 380 грн.
5	вересень 2011 р.	2829,0

 

 

Вступ

 

В умовах трансформації  економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності  до приватної, розвитку конкуренції  й підприємництва, гостро постала  проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Актуальність даної  теми в тому, що однією з функцій  держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян ( безробіття, втрата працездатності ), створення ефективної пенсійної системи.

Об’єктом дослідження  є соціальна політика держави, її структура, цілі, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.

 

Розділ І. Соціальна політика держави

1.1 Державне регулювання соціальних процесів

 

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціальної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.

→ Соціальна сфера – підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.

→ Соціальна політика:

• діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;
• система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.
• це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знеціненя трудових заощаджень.

→ Державне регулювання  соціальних процесів — вплив органів  державної влади за допомогою  різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

 

Мал.1.1  Об’єкти соціальної політики

 

Соціальна політика держави  включає:

• регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);
• вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;
• розподіл і перерозподіл доходів населення;
• формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;
• створення системи соціального захисту населення;
• забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

 

• захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:

• життєздатності суспільства;
• стабілізації та розвитку суспільства;
• консолідації суспільства.

 

Мал. 1.2. Завдання соціальної політики

1.2 Моделі  соціальної політики держави

 

→ Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту  в адміністративно-командній економіці  — превалювання ідеї вторинності  соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий контроль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розподілу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, отриманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; заохочення колективних форм споживання, у тому числі в "натуральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соціальних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим трансфертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

→ Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

→ Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави.

→ Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через  державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців.

→ Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

→ Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

 

 

1.3. Модель соціальної політики в Україні

 

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити  соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах.

→ Соціальні амортизатори – це механізми соціального захисту.

 

Мал. 1.3.  Призначення соціальних амортизаторів

 

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

• системної, соціально-економічної трансформації;
• структурної перебудови;
• виходу на новий щабель економічного розвитку;
• переходу до нового рівня цивілізації.

 

Мал. 1.4. Етапи формування та реалізації соціальної політики

 

Цілі соціальної політики перехідного періоду

Стратегічного характеру:

• наповнення реформ соціальним змістом;
• розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;
• активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;
• забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;
• створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;
• стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;
• забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;
• гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;
• формування ефективної системи соціального захисту населення;
• реформування пенсійної системи;
• розвиток соціальної інфраструктури, створення  умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;
• зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.

 

Поточного характеру:

• погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;
• забезпечення прожиткового мінімуму;
• боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;
• захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;
• обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;
• створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;
• запобігання соціальній деградації тощо.

 

Мал. 1.5. Суб’єкти соціальної політики  України

 

Методи впливу держави  на розвиток соціальної сфери:

• правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;
• прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);
• соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;
• впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;
• прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;
• встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;
• державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);
• державний вплив на ціни та цінотворення;
• обов'язкове соціальне страхування в різних формах;
• пенсійне забезпечення;
• розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;
• підготовка та перепідготовка кадрів;
• організація оплачуваних громадських робіт;
• соціальне партнерство.