Автор работы: Пользователь скрыл имя, 18 Апреля 2013 в 23:57, дипломная работа
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вивчення умов для забезпечення ефективного функціонування національного ринку страхових послуг у період становлення ринкової економіки, адаптація світового досвіду у галузі страхування відповідно до національних особливостей, становлення в Україні цивілізованого страхового ринку, що забезпечить успішне здійснення економічних реформ, стабільний розвиток національної економіки, подальшу інтеграцію у світове господарство, розвиток світової економіки та міжнародних відносин.
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ
1.1 Страховий ринок та його структура
1.2 Роль посередників на страховому ринку
1.3 Об'єднання страховиків та його функції
1.4 Державне регулювання страхової діяльності
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
2.1 Загальна характеристика страхового ринку України
2.2 Аналіз фінансово-економічних показників діяльності страхового ринку України
2.3 Особливості проведення перестрахувальних операцій
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ
3.1 Зарубіжний досвід функціонування страхових ринків
3.2 Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Удосконалення закону також вимагали зобов'язання України, що виходять з підписаного в 1994 р. Угоди про партнерство і співробітництво з Євросоюзом. Таким чином, з одного боку, потреби внутрішнього росту, а з іншого боку, — євростандарти призвели до появи в 2001 р. Закону “Про страхування в Україні” у новій редакції.
Визначну роль у розвитку вітчизняного страхування зіграла затверджена урядом Програма розвитку страхового ринку від 14 вересня 1998 р. У ній передбачалося дозволити пряму присутність іноземного страховика в Україні в середині 2000 р. Погодьтеся, досить сумнівне положення, особливо, у світлі очевидної слабкості вітчизняного страховика. Ще більше сумнівів викликає те, що зазначена програма була прийнята саме тоді, коли почала розвертатися масштабна кампанія по підтримці вітчизняного виробника.
Відповідно до Закону “Про страхування”, іноземні страховики вправі створювати на Україні тільки спільні підприємства зі своїми українськими колегами з 49%-вою часткою власної участі.[1] Вітчизняні страховики тільки було почали звикати до того, що їхні іноземні конкуренти з'являться на українському ринку через 2 роки. Однак, потім хтось підказав нашим чиновникам заглянути в Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і країнами ЄС і виявилося, що „судний день” наступить набагато раніше: 16 червня 1999 р.
Перед іноземними страховими компаніями відкриваються дійсно великі можливості в тих нішах страхового ринку, де ще не ступала нога вітчизняного страховика. Насамперед, це страхування життя, майна громадян, страхування виробничих ризиків. Одним словом, найбільш капіталомісткі сектори страхового ринку.
Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС містить ряд досить жорстких положень, що вимагають виконання ряду зобов'язань, у тому числі і зобов'язань по страхуванню. Наприклад, в галузі страхування встановлюється 5-річний перехідний період, протягом якого Україна повинна “адаптувати своє страхове законодавство або умови здійснення страхової діяльності страховиками, їхніми дочірніми підприємствами, а також філіями країн Євросоюзу”. Іншими словами, ці умови повинні бути не гірші, ніж Україна надає третім країнам або своїм національним страховикам. Це говорить про те, що з 17 червня 1999 р. повинні бути зняті всі обмеження, для того щоб страховики країн-членів Євросоюзу могли тут засновуватися і здійснювати свою діяльність.
Міцно зайняти лідируючі позиції на фінансових ринках вітчизняним страховикам дозволила фінансова криза у 1998 р. На відміну від інших фінансистів, страховики швидко оправилися від кризи. У результаті, починаючи з 1998 р. середньорічне зростання валових показників страхування складає 80%, ринок страхових послуг щорічно росте майже вдвічі. Однак, настільки стрімке зростання причин для самозадоволення не дає: питома вага страхування у ВВП України, як і раніше, залишається низькою. Наприклад, у 2003 р. питома вага страхування у ВВП склала близько 3,5%. Правда, це більше, ніж у минулі роки: у 2000 р. – 0,9%, у 2002 р. – 2%. Тому потенціал для росту страхового ринка України значний. До того ж, вітчизняним страховикам ще тільки має бути завоюватися довіра у споживачів.[36]
На думку багатьох фінансових аналітиків, у порівнянні з іншими видами підприємництва, страхування на Україні є однією з інвестиційно привабливих галузей національної економіки. Розширення кола бажаючих заробити на почутті страху людини не зменшилося навіть після збільшення нормативу статутних фондів страховиків. Відповідно до законодавства, компанії, що займаються майновим страхуванням, до кінця поточного року повинні наростити свій статутний фонд із 0,5 до 1 млн. євро. Страховим компаніям, що здійснюють страхування життя, слід ще більше наростити свої фінансові “мускули”: з 0,75 до 1,5 млн. євро. У такій законодавчій новації, успішно випробованої в банківській системі, безумовно, є позитив. Однак, на практиці далеко не всі страховики здатні потягнути такий фінансовий тягар, тому на страховому ринку знову очікується велике скорочення. Переважна більшість компаній по обсягах власних активів є малими і середніми, найчастіше не здатні вчасно сплачувати своїм клієнтам страхові відшкодування.
Серед страховиків навіть є такі, хто не тільки затримує виплату відшкодувань, але і взагалі не здійснює таких виплат. За даними правоохоронних органів, на сьогодні діє кілька таких “ділків”. У цілому ж у світовій практиці 10-12% виплат здійснюється по помилкових страхових випадках. На Україні ж, по оцінкам експертів Ліги страхових організацій, це відбувається в 16-18% випадках. Як бачимо, 16% — це навіть не кожен п'ятий страховик, і тим більше, не всі страхові компанії країни. Тому говорячи про дотримання законності на страховому ринку, завжди варто уникати будь-яких узагальнень, бути максимально конкретним, конструктивним і перекривати потрібно саме тіньові схеми або ж схеми тіньовиків, замість того, щоб зазіхати на долю легального страхового бізнесу. До речі, на Україні на такий пагубний шлях постійно норовить збитися Держфінпослуг, всупереч устояній закордонній практиці, що втручається в ті сфери, у які держава з ринковою економікою ніколи не дозволить собі втрутитися. Безумовно, на українському страховому ринку є несумлінні компанії. Звичайно, їх мало, але вони кидають тінь недовіри на законослухняних суб'єктів страхового ринку.
З кінця 90-х рр.
рідна держава страховиків
У принципі, жодного негатива в створенні зазначеної Комісії немає, аналогічні органи успішно функціонують у багатьох економічно розвинутих країнах. Інша справа, що статус української Держкомісії дотепер чітко не визначений. Через що, вона часто стала втручатися туди, куди в демократичних країнах держава не втручається. У результаті, між Держкомісією і страховиками стали часто відбуватися конфлікти.
Навряд чи на
Україні хто-небудь буде стверджувати
про досконалість і прогресивність
законодавства про страхування.
Тому тема удосконалення цього
Визнаючи проблему надмірної насиченості ринку страхових послуг дрібними страховиками, для її вирішення фахівці пропонують уже випробуваний спосіб: підвищити розміри мінімального статутного фонду страхової компанії. В обґрунтування приводиться закордонний досвід. Наприклад, у Японії мінімальний статутний капітал СК складає 7,69 млн. дол. США, у Південній Кореї — 18,75 млн. дол. США, а в Китаї — 60,4 млн. дол. США. Навряд чи в цій ситуації можна сліпо копіювати іноземний досвід, без врахування економічної ситуації в кожній конкретно узятій державі і стану ринку страхування. Тим більше, в Україні розмір мінімального статутного фонду не є статичним показником і прив'язаний не до долара, як у деяких країнах, а до євровалюти.
Однак підвищення обов'язкових витрат у бюджетах СК на цьому не закінчилися. З 5 березня 2004 р. Держфінпослуг підвищила розмір плати за ліцензії. У результаті, на даний момент 360 страховикам уже видано понад 600 ліцензій, у середньому, 1 СК придбала 16 ліцензій.
Правда, на цьому комплекс заходів для скорочення учасників страхового ринку обіцяє не закінчуватися. В даний час у стінах ВР України знаходиться законопроект, що передбачає процедуру обов'язкового переліцензування страховиків. Іншим законопроектом передбачається внесення змін і доповнень до чинного закону “Про страхування” щодо скорочення переліку видів обов'язкового страхування з 41 до 13.
Однак, головною “місією” в становленні вітчизняного страхування можна повноправно вважати боротьбу з перестрахуванням. В обґрунтуванні своєї позиції пан Суслов доходить до того, що, слухаючи його великі виступи, складається враження, начебто саме перестрахувальники вивезли всі капітали з України за роки її незалежності і якщо тільки страховим компаніям заборонити здійснювати перестрахувальну діяльність, то відтік капіталу закордон відразу ж припиниться. Хоча аналізуючи цей досвід, усе-таки варто визнати: питома вага перестрахування в економіці країн, що розвиваються, вище, ніж у розвинутих державах. До того ж, з відмиванням грошей борються правоохоронні, а не регулювальні органи. Держава в ході боротьби з відмиванням грошей використовує не абстрактні методи, а переслідує конкретних порушників, не обмежуючи при цьому волю діяльності сумлінних учасників ринку — така практика країн з ринковою економікою.
Аналізуючи діяльність Держфінпослуг на страховому ринку, можна часто спостерігати те, що багато проблем регулюються в “ручному” режимі, ступінь державного регулювання ринку страхування вище, ніж це повинно було б бути в країні з ринковою економікою. Звичайно, у такого надмірного державного втручання є своє виправдання: страхове законодавство України та інфраструктура поки ще не зовсім розвинута. Разом з тим, ніколи не слід зловживати зазначеними факторами і вживати всіляких заходів по приведенню страхового ринку під відповідність світовим стандартам, зокрема, євростандартам.
Світова практика виробила два принципових підходи до державного регулювання страхового ринку. Кожний з них реалізується в рамках визначеної системи права – континентальної (романо-германської) і англо-американської.
У рамках континентальної системи діє тверде регулювання страхової справи, що характеризується детальною регламентацією всіх сторін діяльності страховиків і систематичним контролем за дотриманням законодавства при проведенні страхових операцій. Для зазначеної моделі характерні такі форми регулювання, як затвердження органами страхового нагляду страхових тарифів або встановлення рамок коливання тарифів, затвердження змісту типових форм договорів страхування, перевірка виконання бізнес-планів, нагляд за поточними операціями, регулярні перевірки страхових компаній.
У рамках англо-американської
системи права будується
Децентралізована модель державного регулювання (США) відповідає принципам економічного федералізму. Кожен штат має автономну страхову систему і, відповідно, власний орган страхового нагляду, що встановлює нормативи страхової діяльності в штаті і контролюючій звітності функціонуючих у штаті страховиків. Єдиного органу страхового нагляду децентралізована модель не передбачає. На федеральному рівні регулюються лише окремі ділянки діяльності страхових компаній, основні ж регулюючі дії здійснюються органами страхового нагляду в штатах. При децентралізованій моделі велика частина нормативів і вимог до страховиків не уніфікована.
Централізована модель страхування (Великобританія) характеризується єдністю системи регулювання. У цій системі діє єдиний орган страхового нагляду. Усі страховики в країні підкоряються загальним правилам і нормативам. Британська модель була прийнята за основу при створенні уніфікованої системи регулювання на рівні Євросоюзу.[44, c. 138]
Система регулювання страхування в ЄС об’єднує саморегулювання і державне регулювання. Саморегулювання здійснюється міжнародними об'єднаннями страховиків, в основному, Європейським комітетом зі страхування, створеним у 1953 р.
Вітчизняним євроінтеграторам варто пам'ятати, що уніфікація вимог у директивах ЄС зовсім не означає відмовлення від національних систем регулювання страхового ринку. Наприклад, у ЄС за національними органами страхового нагляду залишене виключне право нагляду за вітчизняними й іноземними страховиками, що функціонують у країні, контроль їхнього фінансового стану. Слід також зазначити, що директиви ЄС - це інструмент прямого регулювання, але непряме економічне регулювання цілком здійснюється на рівні національних систем. Тому в ЄС кожна країна на основі однієї зі згаданих вище моделей розвиває свою унікальну систему страхування, що у чомусь подібна з “чистими” моделями, а в чомусь має власну неповторність.
Перший спеціальний нормативний акт, що регламентує страхування, був прийнятий тільки в 1993 р. Навряд чи можна говорити про яку-небудь його істотну роль і піддавати серйозному аналізу, тим більше, це був навіть не закон, а Декрет Кабінету Міністрів “Про страхування”, хоч і мав статус законодавчого акта. Положення урядового Декрету були дуже узагальненими і викликали набагато більше питань, ніж давали відповідей на актуальні питання в роботі починаючих українських страховиків. Правова недосконалість Декрету призвела до того, що на вітчизняному страховому ринку, немов гриби після дощу, з'явилася маса страхових фірм різного калібру.
Прийняття в 1996 р. Закону “Про страхування” зробило вітчизняний страховий ринок більш цивілізованим. Головним перетворенням стало підвищення розміру мінімального статутного фонду страхової компанії і прив'язка його до поточного офіційного курсу євровалюти (у ті часи вона мала назву екю).
Визначну роль у розвитку вітчизняного страхування зіграла затверджена урядом Програма розвитку страхового ринку від 14 вересня 1998 р. У ній передбачалося дозволити пряму присутність іноземного страховика в Україні в середині 2000 р.
Сучасний етап функціонування національного страхового ринку потребує удосконалення системи правового забезпечення й державного регулювання страхової діяльності (удосконалення законодавчої та нормативної бази, прийняття низки законів та нормативно-правових актів, що регламентували б права та обов’язки ринкових суб’єктів та врегулювали механізми здійснення страхування), удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності, впорядкування сукупності видів страхування та вирішення інших завдань. Формування розвинутого ринку страхових послуг в Україні забезпечить сприятливі умови для ринкової трансформації та стабільний розвиток національної економіки, розвиток світової економіки та міжнародних відносин.
Информация о работе Розвиток ринку страхових послуг в Україні