Соціальне страхування як фінансова категорія

Рис. 3 – Склад доходів  і видатків Фонду соціального  страхування на випадок безробіття

Управління коштами  здійснює Фонд загальнообов’язкового  державного соціального страхування  на випадок безробіття — некомерційна самоврядна організація. Фонд соціального страхування від нещасних випадків створюється з метою проведення профілактичних доходів з охорони праці, відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування їм завданої матеріальної та моральної шкоди. Функціонування фонду здійснюється за схемою (рис. 4):

Рис. 4 – Склад доходів  і видатків Фонду соціального  страхування від нещасних випадків. Управління коштами здійснює некомерційна самоврядна організація — Фонд соціального страхування від нещасних випадків, який діє під контролем держави, представників застрахованих осіб і роботодавців [10].

4. Збалансованість системи соціального страхування

Система соціального  страхування в Україні не є  повністю збалансованою. Державні цільові  фонди соціального страхування  не в змозі забезпечити необхідний розмір видатків виключно за рахунок  акумульованих страхових внесків. Особливо гостро стоїть ця проблема для Пенсійного Фонду України.

Це пов’язано  з демографічними процесами в  країні, а саме прискореним старінням  населення. Вже нині у пенсійній  системі України на 10 платників  податків припадає 9 пенсіонерів, а  за незмінності рівня участі населення у пенсійному страхуванні до середини 2020-х років кількість пенсіонерів може перевищити кількість платників. Ці процеси справляють дуже негативний вплив на фінансову спроможність пенсійної системи, яка ґрунтується на засадах солідарності поколінь, коли покоління працюючих утримує покоління пенсіонерів.

Умови праці  в Україні та екологічна ситуація справляють негативний вплив на стан здоров’я населення, а економічні проблеми країни ведуть до того, що частка безробітних є досить високою.

В таких умовах навантаження на фонди соціального страхування є значним і для того, щоб вони могли належним чином виконувати свої зобов’язання, необхідні інші джерела фінансування витрат, окрім страхових внесків. Найголовніше джерело – асигнування з Державного бюджету України. Основна мета здійснення соціального забезпечення за рахунок бюджету – матеріальна підтримка осіб, в яких при настанні соціального ризику знижуються доходи, або підвищення доходів особам, в яких вони нижчі прожиткового мінімуму.  Всього було виділено з бюджету 26444,34 млн. грн., а загальна сума видатків Державного бюджету України становила 174631,2 млн. грн. Частка витрат на фінансування фондів соціального страхування склала близько 15%. Це свідчить про те, що система соціального страхування є досить обтяжливою для бюджету і тому вона вимагає реформування, особливо пенсійна система.

Висновки

Соціальне страхування  є фінансовою категорією, яка виражає  економічні відносини, що виникають  в процесі розподілу та перерозподілу  валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров'я. Це вкладення ресурсів, їхнє накопичення, перетворення в капітал, одержання доходу й повернення вкладених коштів у майбутньому в обумовлений термін.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

- наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;

- наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не  мають можливості реалізувати  цю дієздатність.

Інститут соціального  страхування виник як результат  взаємодії двох принципів соціально-економічного управління ризиковими подіями: соціального регулювання економіки та страхування. У межах першого визначали основні орієнтири розвитку суспільства, а в межах другого формувався механізм фінансового забезпечення досягнення соціальних цілей. Систему державного соціального страхування становлять чотири цільові фонди. При цьому між ними чітко розмежовані сфери функціонування. Кожен фонд має закріплені доходи та видатки і відповідну систему управління.

Система соціального  страхування в Україні не є повністю збалансованою. Державні цільові фонди соціального страхування не в змозі забезпечити необхідний розмір видатків виключно за рахунок акумульованих страхових внесків. Особливо гострою є ця проблема для Пенсійного Фонду України. Перехід до ринкових відносин покликав до життя нові нетрадиційні для нашої держави, джерела фінансування соціальної сфери. Це різноманітні благодійні та близькі до них за призначенням соціальні фонди. Роль цих джерел у задоволенні соціальних потреб зростатиме, тому що ринок неминуче породжує соціальну диференціацію громадян, внаслідок чого утворюється значна за чисельністю група людей, які не забезпечуються ні державними структурами, ні підприємствами та організаціями. Реальна фінансова допомога для таких категорій громадян може надходити тільки в порядку благодійності або шляхом збору та перерозподілу коштів інших соціальних груп.

Спеціальні цільові  фонди — це особлива форма організації  фінансів, яка характеризується добровільністю об'єднання коштів різних суб'єктів господарювання та населення для реалізації конкретних цілей і програм у галузі економічного розвитку та розв'язання соціальних проблем.

Джерела надходження  коштів до цільових фондів і напрямки їх витрачання специфічні і залежать від характеру та мети їх створення. Проте можна виділити властиву цим коштам закономірність, яка полягає у переважній частці надходжень від підприємств і організацій, установ та окремих громадян на основі спонсорства. Витрати ж фондів не переслідують мети добування прибутку, хоч у цілому вони можуть і супроводитися одержанням доходу.

Список літератури

1. Основи законодавства  України про загальнообов'язкове  державне соціальне страхування. // Все про бухгалтерський облік. 2001 р. — № 21.

2. Юрій С. І. і  ін. Соціальне страхування: Підручник. — К.: Кондор. — 2004. — 464 с.

3. Внукова Н. М. Соціальне  страхування: Навч. посіб. — К.: Кондор, 2006. — 352 с.

4. В. Й. Плиса. Страхування:  Навч. посіб. — К.: Каравела, 2006.— 392с.

5. Конопліна Ю. С.  Соціальне страхування: Навч. посіб.  — Суми: ВТД "Університетська книга", 2008. — 224 с.

6. Говорушко Т. А.  Страхові послуги: Навч. посіб.  — К.: ЦНЛ, 2005. — 400 с.

7. Вовчак О. Д. Страхування:  Навч. посіб. — Львів: "Новий  Світ — 2000", 2006. — 480 с.

8. Страхування: Підручник. / За ред. С. С. Осадець. — К.: КНЕУ, 2002. — 599

9. Горбач Л. М. Страхова  справа: Навч. посіб. — К.: Кондор, 2003. — 252 с.