Забеспечення фінансової стійкості страхової компанії

 

 

ВСТУП

Актуальність теми. Ефективно функціонуючий страховий ринок є невід’ємною складовою фінансової інфраструктури країн з ринковою економікою. В умовах невизначеності та широкого спектра ризиків страхові компанії покликані надавати надійний страховий захист юридичним і фізичним особам, сприяючи їх ефективному функціонуванню та забезпечуючи їх впевненість у майбутньому. Стійкість страхових компаній є не лише важливою передумовою їх виживання, але й запорукою успішної реалізації їх місії та стратегічних цілей.

Фінансова стійкість страхових  компаній є основною умовою, за допомогою  якої інститут страхування може повноцінно виконувати свою багатопланову роль у процесі суспільного відтворення.

Метою дослідження є ознайомлення з теоретико-методологічними засадами фінансової стійкості страхових компаній та умовами забезпечення фінансової стійкості страховиків.

Об’єктом дослідження  є економічні відносини, що виникають  у процесі надання послуг страховими компаніями.

Предметом дослідження є  теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій оцінки й забезпечення фінансової стійкості страхових компаній, які надають послуги з ризикових видів страхування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Сутність та значення фінансової стійкості страховика.

 

Під фінансовою стійкістю  страхових операцій розуміють балансування доходів з витратами за страховим  грошовим фондом, що формується зі страхових  внесків сплачуваних страхувальниками (премій).

Фінансова стійкість – це такий стан страхової компанії, коли обсяг її активів достатній для погашення зобов’язань, тобто страхова компанія платоспроможна. Іншими словами, фінансова стійкість страхової компанії – це таке її становище, коли вкладені в страхову діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від проведення страхових операцій, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність страхової компанії від зовнішніх залучених джерел формування активів [1].

Фінансова стійкість передбачає здатність страхової компанії зберігати заданий режим функціонування за найважливішими фінансово-економічними показниками. Вона може розглядатися як результуюча категорія, що характеризує рівень стійкості роботи страхової компанії, її здатність забезпечити стабільні економічні показники й ефективно адаптуватися до змін у зовнішньому оточенні та внутрішньому середовищі.

Фактори, які визначають надійність умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх  належать фактори, обумовлені впливом  зовнішнього середовища тобто фактори, що визначають стан фінансового ринку, національної й світової економіки, політичний клімат в країні, а також форс-мажорні обставини. Якщо ж дія зовнішнього середовища відносно стабільна, то остаточне положення підприємства визначається внутрішніми факторами.

До внутрішніх належать фактори, обумовлені професійним рівнем персоналу і якістю менеджменту, а також стратегією підприємства, забезпеченістю власним капіталом, внутрішня політика підприємства. Крім того до внутрішніх факторів надійності підприємства відноситься фінансова звітність, її якість, склад акціонерів, розмір та масштаби діяльності консервативність, прозорість і публічна активність.

Існує думка, що надійність підприємства прямим чином залежить від його розміру та масштабів  діяльності. Неможна не погодитись, що великі підприємства мають більші можливості щодо якісного обслуговування клієнтів в середині країни і за її межами, зазвичай вони добре капіталізовані і універсальні. Але і їх діяльність супроводжується ризиками, адекватними обсягам і видам операцій. Тому розмір підприємства може свідчити  про його вірогідну надійність.

Виділяють фактори фінансової стійкості (як причина) і показники фінансової стійкості (як результат або наслідок діяльності). Фактори є рушійними силами, умовами, причинами, які визначають той або інший показник. Розрізняють внутрішні фактори (якими може управляти сама компанія) і зовнішні (які диктуються ззовні, ринком і його кон'юнктурою). Такий розподіл багато в чому умовний, оскільки один і той самий фактор у різних умовах може виступати як внутрішнім, так і зовнішнім [5].

Узагальнюючи існуючі  в економічній літературі підходи, можемо виділити фактори, що впливають на фінансову стійкість страхової компанії: 1) статутний фонд, його структура і склад; 2) страхові резерви (достатні для майбутніх виплат); 3) система перестрахування; 4) ступінь залучення страхової організації в інвестиційну діяльність; 5) якість страхового портфеля (величина, стійкість і структура); 6) склад і структура тарифної ставки; 7) мобільність (здатність адекватно реагувати на зовнішні та внутрішні дестабілізуючі чинники);  оптимальна структура страхової організації; 9) склад і структура витрат, стратегія компанії стосовно витрат; 10) інфляція, час, тривалість звітного періоду; 11) стратегія страхової організації щодо обсягу нерозподіленого прибутку; 12) гарантійні фонди страховика, участь у централізованих резервних фондах і добровільних фондах страхових гарантій; 13) маркетингова політика і менеджмент страхової компанії; 14) кон'юнктура ринку [2].

 

2. Умови забезпечення фінансової стійкості страховиків

 

Основою фінансової стійкості страховиків є наявність сплаченого статутного капіталу, страхових резервів, а також система перестрахування. Статутний капітал (статутний фонд) страхових організацій спочатку формується за рахунок бюджету (обов'язкова форма страхування) або за рахунок коштів від продажу акцій та інших цінних паперів.

Мінімальний розмір статутного капіталу залежить від різних видів страхування і перестрахування. Статутний капітал акціонерного страхового товариства закритого типу створюється за рахунок внесків засновників і продажу акцій працівникам даного товариства, акціонерного страхового товариства відкритого типу - шляхом обміну внесків на акції засновників і продажу акцій по відкритій підписці чи на аукціоні біржі [1] .

Акумуляція коштів страхового фонду досягається насамперед за рахунок росту числа страхувальників  і застрахованих об'єктів.

Проблема забезпечення фінансової стійкості може розглядатися подвійно: як визначення системи імовірності дефіциту коштів у якому-будь році і як відношення доходів до витрат за минулий тарифний період.

 Ступінь дефіцитності  коштів страхової компанії залежить  від величини страхового портфеля.

Для визначення ступеня імовірності  дефіцитності коштів (ДК) застосовується коефіцієнт Коньшина :

 

Де    - сума доходів за тарифний період, грн.;

- сума коштів у запасних фондах, грн.;

- сума витрат за тарифний період, грн.

 

Чим менше значення коефіцієнта  ДК, тим вища фінансова стійкість страховика. На величину показника ДК, як видно з формули, не впливає розмір страхової суми застрахованих об'єктів.

Однак варто мати на увазі, що коефіцієнт Коньшина дає найбільш точні результати, коли страховий  портфель страховика складається з  об'єктів із приблизно однаковими по вартості ризиками (тобто без  катастроф, землетрусів, загибелі космічних кораблів, літаків і т.п.).

Фінансова стійкість страхових операцій буде тим вищою, чим більшим буде коефіцієнт стійкості страхового фонду [3].

Важливим фактором, що характеризує фінансову стійкість страхової організації, окрім статутного капіталу і резервних фондів, є рентабельність страхових операцій, що виражається відношенням балансового (валового) прибутку до дохідної частини:

 

Оскільки у силу невиробничого характеру діяльності страхових організацій доход не створюється, а формується прибуток за рахунок перерозподілу коштів страхувальників, тобто необхідного і доданого продукту, створеного в інших виробничих сферах. Тож більш коректним є визначення рентабельності страхових операцій як показник рівня прибутковості, тобто відношення загальної суми прибутку за визначений період до сукупної суми платежів за той же період:

 

де Д - прибутковість;

 

- сума балансового прибутку за  рік, грн.;

 

- сукупна сума страхових внесків  за рік, грн.

 

Варто мати на увазі, що доходи від страхових платежів при добровільному страхуванні являють собою ціну від продажу страхових послуг. У той час як при державному страхуванні ціна продажу регламентується калькуляційною ціною. В умовах ринкової економіки калькуляційна ціна і ціна продажу можуть не збігатися [5].

Розраховуючи тарифну  ставку (брутто-ставку), страховик визначає очікувану вартість страхової послуги, а ціна продажу стає відомого тільки в момент укладення договору. Вартість страхової послуги величина об'єктивна, а ціна продажу формується під впливом цілого ряду факторів: кон'юнктури ринку, цінової політики уряду, процентних ставок у банках. Максимальні ціни визначаються потребами страхувальників, а мінімальні - необхідністю еквівалентності відносин страхувальника і страховика.

Склад і структуру витрат визначають два взаємозалежних економічних  процеси 1) погашення зобов'язань  перед страхувальниками; 2) фінансування діяльності страхової організації. У зв'язку з цим у страховій  справі прийнятною є така класифікація витрат:

витрати на страхові виплати;

відрахування в запасні  фонди і страхові резерви;

відрахування на попереджувальні  заходи (попередження виникнення пожеж, консультації на вибір вогнестійких конструкцій, матеріалів, систем водопостачання і т.п.);

 витрати на ведення  справ[1].

У сукупності ці витрати  складають собою собівартість страхових  операцій. У страховій справі собівартість розглядають в широкому і вузькому значенні.

У широкому значенні слова - це сукупність усіх витрат страховика на надання страхових послуг як безпосередніх (виплат страхового відшкодування чи страхового забезпечення), так і  витрат на забезпечення фінансової стійкості страхових операцій (формування запасних і резервних фондів). У вузькому значенні слова - це витрати страхової організації на ведення справи [2].

Витрати на ведення справи закладають в кошторис брутто-ставки, вони є важливим елементом собівартості страхових операцій. Відповідно до прийнятої класифікації до складу витрат входять витрати на оплату роботи агентів, господарські і канцелярські [3] .

Отже, однією з умов забезпечення фінансової стійкості страхових операцій є завдання вирівнювання розмірів страхових сум, на які застраховані різні об'єкти туризму. Завдання за рахунок передачі частини видів страхування чи їхньої вартості іншим страховикам у перестрахування, що набуває в останні роки щораз більшого значення у страховій справі.

Існують законодавче визначені  вимоги до власних коштів страховика, які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників і прибутку. Статутний фонд - головний елемент функціонування будь-якого суб'єкта господарської діяльності незалежно від форми власності. Він є сумою вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством і статутними документами. Основними вимогами до створення українських страхових компаній, як уже зазначалося, є наявність мінімального розміру статутного фонду - 100 тис. екю (для компаній, створених за участю іноземних юридичних осіб та іноземних громадян, - 500 тис. екю). Важливо, що не менш як 60 % статутного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти для виконання зобов'язань перед страхувальниками в разі нестачі спеціальних коштів. Згідно із Законом України "Про страхування" допускається сплата грошової частини внесків до статутного фонду цінними паперами, що випускаються державою за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів України, але не більш як 25 % загального розміру статутного фонду [4] .

Законодавством забороняється  використовувати для формування статутного фонду кошти страхових  резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити матеріальні активи.

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов'язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нерозподіленого прибутку. Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності [6]  .

Фінансова надійність страховика залежить від правильного розрахунку тарифних ставок, які є ціною за страхову послугу. Цей розрахунок не може бути зроблений без урахування збитковості страхової суми, яка  складається на страховому ринку. Коли визначається ціна за страхову послугу, насамперед ураховується реальна ціна ризику. Крім того, необхідно враховувати величину, однорідність та стабільність страхових операцій. На підставі цих характеристик, сформованого страхового портфеля, а також статистичних даних про настання страхових подій за кілька років і розраховується тарифна ставка. Але не завжди об'єктивні вимірювання доступні страхувальникові, оскільки він не всі розрахунки може виконати, а іноді й не володіє потрібною інформацією. Тоді йому не залишається нічого іншого, як тільки покладатися на свій суб'єктивний погляд щодо вірогідності настання негативних подій і можливих збитків. Відхилення страхової ставки від об'єктивних обгрунтувань може призвести до зниження фінансової надійності страховика та до невиконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками [3].