Нормы транспортного права

Зміст

 

Вступ ……………………………………………………………………….. 3

 

1.Поняття, ознаки, структура норм транспортного права. Види норм транспортного права……………………………………………………... 4

 

2.Джерела транспортного права…………………………….…………... 9

 

3.Транспортні правовідносини. Поняття, ознаки та їхня характеристика………………………………………….……………….. 11

 

Висновок ………………………………………………………………….. 14

 

Перелік використаних джерел ………………….................................... 15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Вивчення дисципліни «Транспортне право» має важливе значення в  системі всебічної підготовки майбутніх  спеціалістів. Студенти засвоюють найважливіші поняття адміністративного, кримінального  та цивільного права в регулюванні  транспортних правовідносин, набувають  навички з використання чинного  законодавства у професійній  діяльності.

Недостатня правова підготовка фахівців призводить до втрат у сфері  економіки, порушень в транспортній інфраструктурі.

Вивчення і засвоєння  студентами зазначеної дисципліни сприяє усвідомленню необхідної побудови правової держави і дотримання верховенства Конституції України та права  в суспільстві.

 

 

1.Поняття, ознаки, структура норм транспортного права. Види норм транспортного права

Вказуючи на транспортне  право, як на цілісну правову систему, що має складне утворення, ми не можемо обійти увагою такої первинної категорії  даної системи, якою є норма транспортного  права. Така норма є передумовою  існування транспортного права, її слід розглядати, насамперед, як первинний  фактор усієї транспортної правової системи.

Відповідна (загальна) норма  права (в тому числі й транспортного) — це загальнообов'язкове формально визначене правило поведінки, що встановлюється і охороняється компетентними органами держави, навіть якщо ці правила поведінки зазначені у транспортних договорах. Норми транспортного права, як і норми інших галузей права, виконують функції регулятора відповідних суспільних відносин. Вони відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їх регулювання є суспільні відносини, що формуються й відбуваються у сфері транспорту. Вони або вимагають від особи чи організації визначеної поведінки (тобто виконання тих чи інших дій, а іноді й утримання від них), або дозволяють їм здійснення дій за своїм власним розсудом. Так існує правова норма, в силу якої автотранспортні підприємства й організації зобов'язані систематично поліпшувати свою економічну роботу, вдосконалювати методи перевезень і шукати додаткові резерви для зниження собівартості й підвищення рентабельності перевезень. Тобто ця норма пропонує автотранспортним підприємствам визначену активну поведінку. І навпаки, якщо вказано, що не допускаються до перевезення ручна поклажа вогненебезпечні та вибухові речовини, то це означає, що пасажир повинен утриматись від подібних дій. Правова норма, згідно з якою пасажир має право заявити при здаванні багажу його цінність, надає пасажиру можливість діяти за власним розсудом.

Як було вже вказано, норма транспортного права — це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов'язковості в чітко встановленому порядку. Проте, такою норма транспортного права стає лише тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом в межах його компетенції і в рамках визначеної процедури. Обов'язковою ознакою норми транспортного права є те, що вона являє собою правило, здійснення якого забезпечується державою. Тобто реалізація норм транспортного права забезпечує, з одного боку, створенням державою реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правовій нормі зразків поведінки, а з іншого — засоби заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки, а також можливого застосування санкцій у разі невиконання вимог транспортної правової норми.

Виходячи з вищезазначеного  можна вказати такі ознаки норм транспортного  права:

1. вони є формально визначеним правилом поведінки;
2. вони являють собою правило поведінки, яке має загальнообов'язковий характер, оскільки формулюється і встановлюється державою;

3) вони набувають властивостей нормативності та загальнообов'язковості в суворо встановленому порядку;

4) забезпечуються державою.

Ще один важливий фактор у зазначенні транспортної правової норми: як і іншим правовим нормам, їй притаманна певна структура. Транспортно-правова  норма, як і норми інших галузей  права, має свою структуру, під якою розуміється: внутрішня побудова норми, визначений порядок взаємозв'язків, взаємообумовленості складових  частин та елементів норми.

У правовій науці найпоширенішою є ідея про триелементну побудову правової норми, відповідно до чого вона логічно складається з диспозиції, гіпотези й санкції.

Така структура найбільш повно відповідає й нормі транспортного  права з точки зору її логічної побудови.

Одначе С.С. Алєксєєв відокремлює структуру логічної норми від структури норми-припису, остання з яких складається з двох елементів — гіпотези та диспозиції або санкції. На існування двочленної структури правових норм звертає увагу А.М. Колодій. Він зазначає, коли норма права реалізується у правовідносинах, то мають реалізуватися всі три її елемента. Проте, якщо правовідносини розвиваються без порушень, то санкція не реалізується, що дає підстави зробити висновок про можливість існування двочленної структури норми, яка складається з гіпотези й диспозиції. Причому те, що називають санкцією, є диспозицією особливого виду правових норм (охоронних).

Гіпотеза — це частина транспортної правової норми, в якій міститься вказівка на ті умови, за яких наступає чинність правил, що встановлені в диспозиції.

Диспозиція — це частина транспортної правової норми, в якій у вигляді владного примусу визначається те, як повинні (чи можуть) вести себе суб'єкти — учасники транспортних суспільних відносин.

Санкція — це частина транспортної правової норми, що містить вказівку на ті правові наслідки, що наступають через порушення правила, зафіксованого в диспозиції, чи умови, зазначеної в гіпотезі.

Для прикладу відносно структури транспортної правової норми можна зазначити таке: згідно з діючими правилами, пасажир при проїзді в пасажирському потязі зобов'язаний сплатити вартість проїзду — придбати квиток. Якщо він їде без квитка, то з нього стягують штраф.

Гіпотезою в цьому разі буде вказівка на ті обставини, за якими  з'являється обов'язок пасажира сплатити проїзд і придбати квиток при проїзді  в пасажирському потязі.

Диспозиція в даному випадку  — це вказівка на відповідний обов'язок пасажира.

Санкція — це встановлені правовою нормою заходи стягнення, що застосовуються до пасажира, який не сплатив свій проїзд (штраф за безквитковий проїзд).

Зміст зазначених структурних  елементів може бути цілком визначений, частково визначений або відносно визначений.

Транспортному праву притаманна також класифікація правових норм, яку можна диференціювати за такими напрямами:

а) за функціональною спрямованістю — регулятивні й охоронні;

б) за предметом регулювання — матеріальні та процесуальні;

в) за формою (характером) припису — зобов'язуючі, забороняючі, дозволяючі, заохочувальні, рекомендаційні;

г) за метою дії — за простором, часом, суб'єктами.

Регулятивні норми — це певна сукупність норм, які встановлюють юридичні права і обов'язки суб'єктів транспортних відносин, розрахованих на правомірну поведінку і, як правило, не містять у собі санкцій. Наприклад, Закон України «Про автомобільний транспорт» (ст. 9) встановлює, що надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню відповідно до закону.

Охоронні норми — це певна сукупність норм, які передбачають державний припис за вчинення правопорушення і містять відповідні санкції. Наприклад, ст. 93 Повітряного кодексу України встановлю відповідальність перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу й багажу в розмірі його оголошеної цінності або в розмірі дійсної вартості.

Матеріальні норми — це певна сукупність норм, за допомогою  яких здійснюється вплив на суспільні  відносини шляхом прямого і безпосереднього  закріплення порядку утворення  транспортних органів, їх діяльності та встановлення правового статусу, прав і обов'язків суб'єктів транспортних правовідносин. Наприклад, Закон України  «Про дорожній рух» (ст. 34) встановлює обов'язкову реєстрацію й облік усіх видів транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування.

Процесуальні норми — це певна сукупність норм, що встановлюють процедуру здійснення прав і обов'язків учасників транспортних відносин. Наприклад, Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усих типів, марок і моделей, причепів і мотоколясок встановлено єдиний на території України порядок реєстрації, обліку й видачі реєстраційних документів і номерних знаків зазначених транспортних засобів, строки й послідовність подання необхідних документів, а також органи, правомочні розглядати питання реєстрації. Справа в тому, що процесуальні норми — це не тільки норми передбачені кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, адміністративно-процесуальним правом, а й норми, не пов'язані з примусовою реалізацією відповідних норм матеріального права. У цьому зв'язку слід погодитися з думкою А. М. Колодія про наявність у сучасному українському праві різноманітних процесуальних галузей права.

Регулятивні й правоохоронні, матеріальні й процесуальні норми  діалектично пов'язані між собою. Внутрішній структурний взаємозв'язок між ними ґрунтується на принципі їх рівновеликого співвідношення в  правовій системі. Вони існують у  вигляді єдиної системи законодавства, поділяються на певні види й підлягають систематизації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Джерела транспортного права

 

Норми транспортного права  як комплексної галузі права мають  свої джерела. З теорії права відомо, що джерела (або форма) права —  це конкретні форми зовнішнього  вираження загальнообов'язкових  правил поведінки, встановлених або  санкціонованих державою, через яке  ці правила справляють свій владно-регулюючий вплив на суспільні відносини. Це визначення не є винятком і для  транспортного права з точки  зору юридичного позитивізму.

Ринкова економіка й розбудова  громадянського суспільства вимагають  нових форм упорядкування суспільних відносин. Такими формами все частіше  стають правові договори та прецедентне  право. Судовий прецедент майже  проклав собі дорогу у сфері здійснення господарського судочинства. Наприклад, у Роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 20 листопада 1992 р. № 01-6/1395 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з  перевозок вантажів залізницею»  зазначено, що з метою однакового і правильного застосування законодавства  при вирішенні спорів, що виникають  з перевозок вантажів залізницею, президія Вищого арбітражного суду України  вважає за необхідне дати роз'яснення, де порядок пред'явлення претензій  і позовів, що виникають при перевезеннях вантажів залізницею. В деяких випадках навіть регламентується порядок  об'єднання кількох претензій  в одній позовній заяві (п. 1.8), зміст  комерційного акта (п. 2.2), порядок доведення  провини у разі пошкодження вантажу  внаслідок неправильного його розміщення та закріплення (п. 2.5) та інші положення  судової практики. Таких роз'яснень, оглядових листів інших узагальнюючих  практику документів тільки щодо транспорту понад 80 назв. Отже, обов'язковість, що надана вищою судовою інстанцією практики застосування норм права породжує нові відносини, в яких убачається застосування судової практики як джерела права України.

Транспортно-правові норми  мають своє зовнішнє закріплення  у відповідній системі нормативно-правових актів, які є засобом надання правовим нормам визначеності, загальності й офіційності. Система цих нормативно-правових актів побудована за відповідною ієрархічною структурою. Кожен нормативно-правовий акт являє собою джерело транспортного права і відрізняється від інших за своїми особливостями, які зумовлені цільовою спрямованістю і змістом норм, їх юридичною силою.

Система джерел транспортного  права є однією з найбільш розгалужених серед інших галузей права, що значною мірою зумовлено порівняно  широкою сферою використання транспортних послуг, значною роллю і місцем транспорту в суспільному виробництві. З огляду на різноманітність джерел транспортного права з урахуванням  ієрархічної підлеглості їх доцільно кваліфікувати таким чином.

1. Конституція України — як основний закон.
2. Законодавчі акти України: закони України; кодекси, статути, настанови та інші кодифіковані акти.
3. Постанови Верховної Ради України.
4. Укази та розпорядження Президента України.
5. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.
6. Нормативні накази, інструкції та інші документи центральних органів виконавчої влади (міністерств, державних комітетів і відомств).
7. Нормативні акти (накази, інструкції, правила та інші документи) структурних підрозділів транспорту. Наприклад, Укрзалізниці або Управління Південно-Західної залізниці.
8. Нормативні акти державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, які стосуються транспортних відносин.
9. Міжурядові угоди України з іншими державами, міжнародно-правові акти, ратифіковані й визнані Україною.

 

 

 

3.Транспортні правовідносини. Поняття, ознаки та їхня характеристика

 

Правові відносини — це частина суспільних відносин, врегульованих нормами права, суб'єкти яких є носіями прав і юридичних обов'язків. Вони завжди являють собою відомий суспільний зв'язок між особами — громадянами, організаціями, державними органами, транспортними підприємствами, підприємницькими структурами, державою в цілому, який визначає забезпечену законом міру можливої та необхідної поведінки.