Характеристика природно-рекреаційного туристичного комплексу в Чехії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Суспільно-історичні ресурси Чехії

Суспільно-історичні рекреаційно-туристичні ресурси – об’єкти та явища антропогенного (соціально-економічного, суспільно-історичного) походження, залучені в сферу рекреації та туризму. Наявність значних природних будівельних матеріалів спричинила розвиток архітектури, що мала провідні позиції в історії країни, перевищуючи значення живопису чи літератури. Дослідники застерігають називати безумовними шедеврами значні архітектурні споруди в Чехії через те, що художня ініціатива в Європі належала Франції, Італії, Великій Британії. Саме там (а не в Чехії) народились важливіші мистецькі ідеї, технології і стилі, які митці Чехії старанно засвоїли та розвинули. Тому значущість архітектурних споруд Чехії надзвичайно висока. Навіть бурхливі історичні події оминули більшість історичних та архітектурних пам'яток Чехії, яка зберігає та демонструє споруди від романської доби до сьогодення, зруйнованих чи перебудованих в інших країнах. Західноєвропейську архітектуру неможливо уявити без готики Чехії і Моравії, чеських палаців,соборів і замків доби бароко і рококо, споруд сецесії і постмодерну. Але є й руїни давніх фортець, замків, покинутих костелів.

Романська доба

Письмові свідоцтва про наявність поселення на території Праги належать до 2-ї половини 9 століття, хоча слов'янське поселення виникло тут значно раніше. А вже в кінці 9 ст. за наказом князя Боржевоя побудована і перша церква Діви Марії. Серединою 10 століття датовані звістки про місто Прагу купця Ібрагіма ібн Юхима, що сповістив про майже столітнє місто, побудоване з каменю та дерева, що мало розвинену торгівлю. Вже у 973 р . був створений празький єпископат. На горі постали кам'яні фортечні мури, під захистом яких постали ротонда Св. Віта, палаци для князя та єпископа, костел та монастир Св. Георгія, кам'яні і дерев'яні.

Новим центром міського життя після 1061р. став замок Вишеград, де оселився після 1067 р.князь Вратислав ІІ. Тут і побудували каплицю Св.Мартина, що збережена донині. У 12 столітті відбулося будівництво нових фортечних мурів з вежами в Празькому Граді (замку), що закінчили лише наприкінці століття. На перетині шляхів в долині під градом (замком) виник торгівельний центр та великий ринок. Тут постав купецький двір Тин (захищене тином подвір'я), навколо якого оселилися купці. А на Малій Стороні оселилися єврейські мешканці міста, про єврейську синагогу тут сповістив літописець Косма у 1124р. Купецьке поселення під замком швидко ставало середньовічним містом, де головували ремесла, торгівля, фінансові операції, а не сільське господарство. Різні поселення на берегах Влтави пов'язав дерев'яний міст, який зруйнувала чергова повінь. Близько 1165р. замість дерев'яного побудували кам'яний міст Юдифи. Споруди романської доби (1100−1250рр.) в Празі — важкі, складені з кам'яних брил без розчину, мають маленькі подвоєні вікна. Фасади прості, прикрашені аркатурними поясками, вхідні портали — заокруглені, в тимпанах — грубуваті рельєфи біблійної тематики. Склепіння ще не мають ребер. Серед романських споруд, що збереглися:

• залишки ротонди Св.Віта
• ротонда Св.Мартина
• Страговський монастир(залишки споруд)
• ротонда Св.Хреста
• базиліка Св.Петра та ін.

Готика

В добу готики (13 —14, частково 15 століття) Чехія увійшла в коло розвинених і культурних країн Європи, що мала значну самостійність попри формальне підпорядкування Священній Римській імперії германської нації. Тут активно розвивались торгівля, ремесла, міське життя, архітектура.

Архітектори швидко засвоюють нові архітектурні ідеї. Малостійка дерев'яна архітектура заміняється кам'яною, що сприяє її безпеці та збереженню на століття. Зразки чеської готичної архітектури мало чим поступаються зразкам готичної архітектури інших країн, винятків тільки два — архітектура Франції та Італії. Готичний собор ставав домінуючою будівлею міських майданів, згуртовуючи навколо себе ратушу та будинки мешканців з готичними галереями першого поверху — характерна ознака багатьох чеських міст з доби готики і надалі. Готичні собори Чехії — часто зального типу, коли головна нава дорівнює висоті бічних нав або мало її перевищує. Трансепт розвитку не отримав (поперечна нава, що надає плану форму хреста), його майже не використовують. Нема й вежі над середхрестям, як у соборах Британії. Наріжні стіни товсті, могутні, позбавлені додаткових опор, як у соборів Франції. Їх висотний образ відігравав значну роль просторового орієнтиру. Вузькі високі вікна прикрашені вітражами. Трудоміська технологія та війни ставали на заваді будівництву: великі собори залишались недобудованими, як це сталося з грандіозним собором Святого Віта в Празі. Його добудували у формах, наближених до середньовічної манери Парлержа, лише наприкінці 19 та на початку 20 століття. Але саме готичні собори Чехії стали найбільшими церквами країни. Серед них:

• собор святого Віта, Прага
• собор Успіння Богоматері, Седліце, Кутна Гора
• собор бенедиктинського монастиря, Кладруби.

Шедевром пізньої готики Чехії став собор Святої Варвари у Кутній Горі.

Доба відродження та маньєризму

В 2-й половині 15 століття в Чехії склалися умови для розвитку ідей відродження. Першою значною спробою в архітектурі відродження став Владиславський зал в Празькому Граді (замку). Це палацова зала для свят, балів і турнірів; світська, нецерковна за призначенням. Але архітектурні форми важкі, компромісні, виростають з готичних уявлень, про що свідчать склепіння з нервюрами. Більш ясні, ренесансні форми притаманні Королівському палацу Летоградек (палацу для перебування влітку). Будівництво розпочали італійські архітектори під керівництвом Джованні Спаццо. Видовжений корпус палацу має низку галерей, відкритих у садок, розпланований за італійськими зразками.

Маньєризм не мав поширення в архітектурі Чехії, попри те, що Прага в кінці 16 - на початку 17 століть була значним центром маньєризму в Європі. Але він тісно гуртувався навколо двору імператора Рудольфа ІІ, мав суто палацовий характер. Тут працювали відомі представники маньєризму (Арчімбольдо, Адріан де Вріс, Бартоломеус Шпрангер), хоча вони і не були архітекторами. Маньєризм в Чехії відбився в потягу до незвичного, до екзотичного (співаючий фонтан —проект Ф. Терцио, 1562 р.), мармуровий фонтан Кроцина — Національний музей у Празі; кабінет курйозів Рудольфа ІІ з колекціями дивовижних артефактів від мінералів і античних монет до витворів американських індіанців). Серед споруд перехідного періоду від маньєризму до бароко — Матьяшова брама. Потяг до незвичного згодом проявиться і у чеському бароко.

У цей період будується кілька замків з відкритими аркадами внутрішніх дворів на зразок палаців в Італії (замок Літомишль, Їндржихув Градец). За місцевою традицією частина фасадів прикрашена графіті — монохромними стінописами з імітацією діамантового русту чи сюжетами біблійних та батальних цен.

Бароко и рококо

Бароко було принесено на землі Чехії австрійськими завойовниками. Після поразки у 1620 рсословних (чеських) військ в битві при Білій Горі імперська влада розпочала справжню ідеологічну війну в Чехії, що схилилася тоді до протестантизму. Ідеологічний тиск мав на меті навернення чехів у лоно католицизму. Землі чеських феодалів конфіскували і роздали австрійським магнатським родам. Австрійські репатріанти дотримувались католицизму і розпочали швидку забудову в своїх нових маєтках замків-палаців, костелів, каплиць. Чехія пережила справжній будівельний бум. Аби прискорити будівництво, в країну запрошена ціла армія архітекторів та будівників з Італії, Австрії, німецьких князівств, навіть з Франції. В Чехії:

• Якопо де Ваккані, архітектор
• Франческо Каратті (бл. 1620–1677), архітектор
• Карло Лураго (1615–1684), архітектор
• Авраам Лейтнер (1639–1701), архітектор і виконроб
• Джованні Доменіко Орсі, архітектор
• Жан Батіст Матеї(1630–1696), архітектор
• Андреа Спецца, архітектор
• Джованні де Гальяно П'єроні (1586–1654)
• Ніколо Себрегонді, садівник
• Джованні Баттіста Алліпранді (1665–1720), архітектор
• Бартоломео Баччо Б'янко, художник
• Пауль Ігнац Байєр (1656–1733)
• Матьяш Бернард Браун (1684–1738), скульптор
• Фердинанд Максиміліан Брокоф (1688–1731), скульптор
• Андреас Філіп Квітайнер, скульптор
• Конрад Макс Зюсснер, скульптор
• Крістоф Дінценгофер(1655–1722), архітектор
• Йоган Бернгард Фішер фон Ерлах (1656–1723), архітектор
• Абрахам Лютнер (1640–1701)
• Йоган Георг Германн, скульптор
• Йоган Лукас фон Гілдебрандт  (1668–1745), архітектор
• Джанбартоломео Комета (1620–1687)
• Доменіко Галлі (?- 1675), художник
• Йоган Рудольф, художник
• Мішель Леопольд Вільман, художник
• Йоган Кристоф Лішка, художник
• Франц Антон Куен, скульптор.

Зросли пізніше і свої талановиті архітектори, нехай і з іноземним корінням, серед яких:

• Кіліан Ігнац Дінценгофер (1689–1751)
• Ансельм Мартин Лураго(1701–1765)
• Ян Блажей Сантіні Айхл (1677–1723)

Дослідники стверджують, що і раннє чеське бароко в місцевій культурі мало агресивний характер австрійських завойовників. Показовими були створення комплексів Валдштейнського палацу  з садом та Клементінуму. Вальдштейн придбав декілька будинків та земельних ділянок під Градом, зруйнував їх і наказав збудувати розкішний палац з садом італійського типу, небаченим до того в Празі. Грандіозним будівельним майданом став і Клементінум що постійно перебудовувався і мав собор, храми, гуртожитки, монастир єзуїтів та велику бібліотеку, декілька внутрішніх дворів. Здається, усі кращі архітектори — іноземці першої генерації працювали тут — від Доменіко Орсі і Франческо Каратті до Жана Батіста Матеї.

Але ситуація доволі швидко змінилася на протилежну. Після завершення Тридцятилітньої війни Чехія увійшла в період стабілізації. Бароко як стильова система було прийняте і отримало подальший розвиток. Незважаючи на агресивний характер початкового бароко, перша генерація архітекторів і скульпторів завдала надзвичайно високий рівень проектних рішень і їх практичного виконання. Бароко Чехії практично не мало учнівського періоду пошуків чи вагань, а відразу отримало значущі і досконалі архітектурні форми і образи, які вдало використовувало та розвивало.

Бароко Чехії не було монополізоване в якомусь одному центрі, а охопило значні території країні і пішло у провінції. І досі в невеликих містах країни можна зустріти цікаві або значущі зразки барокової архітектури в провінційних замках — палацах, фарних церквах і каплицях. Вони вдало вписані в місцевий рельєф, створюючи ансамблі з природним оточенням і мають важливе містобудівне значення.

Створення нових палаців і католицьких храмів логічно потягло за собою створення релігійної та декоративної скульптури, розвиток ювелірства, барокових меблів, витворів з богемськогоскла, а пізніше — порцеляни. Пас задніх лише чеський живопис бароко, що не дав жодної значущої фігури (на кшталт Аннібалє Каррачі, Гверчіно, П'єтро да Кортона, Джованні Баттіста Тьєполо) окрім майстрів портрету (Ян Купецький, Карел Шкрета).

Архітектор і виконроб Лейтнер

До призабутих архітекторів чеського бароко першої хвилі належить і Авраам Лейтнер. Німець за походженням, він один з перших неіталійців на будмайданах Праги. Саме Лейтнер працював разом з Франческо Каратті на будвництві Чернінського палацу. Але Авраам Лейтнер був і цікавим проектантом. Збережені зразки його проектих рішень кінця 17 століття, де він подав низку проектів невеликих споруд в оточенні садів бароко чи барокових обрамлень. Уступчаті чи незвичні за формою споруди Лейтнера, органічно пов'язані з парковим оточенням, стануть попередниками паркових павільйонів доби рококо. Подібні розпланування полюбляв та неодноразово реалізовував італо-російський архітектор Антоніо Рінальді (1710 -1794), один з найкращих майстрів доби рококо.

Незвичний Сантіні Айхл

Навіть серед армії талановитих чеських архітекторів особисте місце посів Сантіні Айхл. Кульгавий архітектор (він мав фізичні вади) наче поставив на меті створенння найнезвичніших споруд. Він онук італійського муляра, що перебрався в Прагу і народився в Чехії. Вкладаючись в стиль бароко, Сантіні Айхл насичував свої плани і споруди переускладненою символікою та тривожним духом католицького містицизму. За 23 роки творчості він встиг задати стільки загадок дослідникам, що їх вистачить вивчати не одному поколінню. Сантіні Айхл став справжнім нащадком творчості геніального італійця Франческо Борроміні, твори якого вивчав в Римі. В Чехії навіть створений сайт прихильників творчості Сантіні Айхла.

Класицизм

В підавстрійській Чехії, як і в інших кутках цієї «лоскутної імперії» не склалися умови для успішного розвитку класицизму. Він був модною забавою небагатьох родин. Австрія наче витратила усі творчі сили на розвиток та розквіт бароко і рококо і заспокоїлась в класицизмі. Так, ранній класицизм в Чехії не отримав розвитку. Ідеї доби просвітництва мали досить обмежений характер. В імперії не сформувалося значного класу буржуазії, яка б згуртувала суспільство на боротьбу з залишками феодалізму, як це мало місце у Франції. Тому класицизм в підавстрійській тоді Чехії мав дуже обмежене розповсюдження і не дав значних зразків міських чи садибних ансамблів на кшталт Франції чи Російської імперії.

Малі архітектурні форми

В Чехії існувала розвинена культура малих архітектурних форм. Барокові палаци і костели завжди облямовували партери, каплиці, скульптури, тераси та сходинки з балюстрадами, що робили нерізким перехід від масштабу реальної людини до монументальних фасадів споруд, що тяжіли до величі і висотності. Навіть провінційні костели облямовані скульптурами, невеликими квітниками, сходинками з балюстрадами, невеликими брамами. Нова доба додала до малих архітектурних форм невеликі монументи історичним особам, пов'язаним з тим чи іншим помешканням (монумент ченцю-досліднику Менделю біля костелу в Брно, алегорії Християнської Віри та Хроносу в Цитолібах, діючі фонтани в Оломоуці, чумні стовпи на площах багатьох міст тощо.)Все це збагачувало людське оточення і робило його більш знайомим, культурним, гуманним.

Чумний стовп

Чумний стовп (іноді Маріанський стовп) прикрашає площі багатьох міст Чехії. Зазвичай їх зводили в подяку Богоматері за припинення епідемії чуми. Традиція ставити стовпи йде від античності. Їх зводили ще у Стародавньому Римі для уславлення імператорів. Католицька церква успадкувала традицію, переосмисливши об'єкт вшанування. Ними стали Мадонна та католицькі святі.