Лікувально-оздоровчий туризм

Серед основних принципів організації санаторно-курортної справи радянських часів були доступність санаторно-курортної допомоги населенню, надання путівок до санаторіїв та пансіонатів відпочинку, головним чином, безкоштовно або на пільгових умовах зі сплатою 30% їхньої вартості за рахунок бюджету соціального страхування, а у дитячих санаторіях і в санаторіях для хворих на туберкульоз - тільки безкоштовно за рахунок коштів державного бюджету.

У СРСР була створена найпотужніша мережа дитячих спеціалізованих санаторіїв, куди приїжджали діти після перенесення захворювань органів дихання, серцево-судинної системи, шлункового тракту, суглобів, нервової системи. В УРСР у таких санаторіях щорічно лікувалося близько 135 тис. дітей. Для реабілітації дітей із різними відхиленнями у стані здоров'я було створено понад 200 спеціалізованих санаторіїв з таким розрахунком, щоб у кожній області функціонували санаторії за трьома основними профілями: пульмонологічні (захворювання легень), психоневрологічні, кардіоревматологічні. Одним із найпопулярніших дитячих курортів в УРСР стає Євпаторія (9 дитячих санаторіїв). Одночасно з розширенням дитячих санаторіїв відкривалися піонерські табори санаторного типу. Взагалі в усіх санаторно-курортних закладах УРСР щорічно лікувалося та відпочивало понад 600 тис. дітей, які прибували з усіх регіонів СРСР.

У 1984 р. в Україні налічувалося 1480 санаторіїв, санаторіїв-профілакторіїв, пансіонатів лікування та відпочинку, які були розраховані на одночасний прийом 331 тис. осіб. У цьому ж році санаторно-курортним лікуванням і всіма видами організованого відпочинку було охоплено понад 54 млн. осіб, які приїжджали з різних кінців держави, а інколи й з-за кордону.

Із розпадом СРСР і здобуттям Україною незалежності став формуватися вітчизняний рекреаційний комплекс — це стало початком четвертого етапу розвитку лікувально-оздоровчого туризму в Україні. У 1991 р. колишня радянська система управління туризмом була зруйнована. Величезні проблеми, які пов'язані з економічною кризою, перебудовою системи управління держави, не змогли не позначитися і на санаторно-курортному комплексі України. Практично повна відсутність державного фінансування і системи управління в перші роки незалежності призвело до значного занепаду галузі.

Однак по мірі подолання соціально-економічної кризи поступово змінюються форми власності, джерела фінансування, методи управління на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. У 1995 р. було прийнято Закон України "Про туризм" (останні зміни до цього закону були внесені у 2003 p.), у 2000 р. - Закон України "Про курорти". Тепер розробляється проект Державної програми розвитку санаторно-курортної галузі на 2005-2015 pp., що безумовно сприятиме розвитку оздоровчого туризму.

Отже, історія становлення та розвитку рекреації лікувально-оздоровчого туризму в Україні свідчить про те, що в цій сфері нагромаджено величезний досвід функціонування!, а сучасна незалежна Україна отримала велику матеріальну і наукову спадщину в галузі лікувального туризму, і це має стати вагомим чинником оздоровлення нації, бути стратегічним і економічним ресурсом України на міжнародному ринку.

У цьому плані важливо розглянути сучасний стан санаторно-курортної інфраструктури в Україні, оскільки вона є передумовою і запорукою майбутнього розвитку лікувально-оздоровчого туризму[1, c. 26-29].

 

 

 

3. Організація лікувально-оздоровчого  туризму на території України

За даними Міністерства фінансів України, на реконструкцію та будівництво закладів санаторно-курортного комплексу впродовж 1997-2002 pp. було виділено коштів на суму понад 200 млн. грн. Але за умов складної економічної політичної ситуації в Україні фактичні обсяги цих вкладень у зміцнення матеріальної бази зростають повільно і не відповідають потребам галузі.

Санаторно-курортні заклади (СКЗ) є одними з основних складових інфраструктури лікувально-оздоровчого комплексу. За даними державного комітету статистики, станом на 01.01.2004 р. в Україні загальна кількість санаторно-курортних закладів тривалого перебування становила 3261 одиниць, що на 1,9% менше, ніж у 2002 р. При цьому фактично надавали послуги 2,6 тис. закладів, а решта (661) і зовсім не працювали.

Разом в Україні у 2003 р. в СКЗ було оздоровлено 2869S76 осіб, з них іноземців - 307330 (10,7%). Це становить 38,7% від загальної чисельності внутрішніх туристів. Активність відвідування СКЗ набула позитивних темпів розвитку з 1999 р. і продовжується п'ять років поспіль. Темпи приросту з 2002 по 2003 pp. становлять 3,6%.

Окрему групу СКЗ становлять дитячі оздоровчі заклади. У 2003 р. в Україні налічувалося 10890 дитячих оздоровчих таборів, в яких відпочили 1235305 дітей різного віку (порівняно з 2002 р. більше на 17%).

За формами власності СКЗ розподіляються так: державна - 40%, колективна - 55%, приватна - 0,8%, власність міжнародних організацій - 4,2%.

Домінуючою формою власності для найбільших санаторно-курортних установ є акціонерна.

Питома вага профспілкових санаторіїв у загальнодержавному масштабі становить нині 24%, з число хворих, які отримали лікування у цих санаторіях, - 41% від загальної чисельності хворих в усіх санаторіях; крім того, 19% усіх оздоровлених припадає на дітей і підлітків, 38% - на постраждалих від наслідків чорнобильської катастрофи.

Цілком закономірно, що основна маса санаторно-курортних установ, особливо розрахованих на "середній клас", перебуває нині у стані "мертвого сезону". Це пояснюється тим, що натепер при середній зарплаті близько 350 грн. ціна путівки на 24 доби становить від 600 до 2000 грн.

Середній коефіцієнт завантаженості санаторно-курортних закладів в середньому по Україні збільшився з 0,38 у 2002 р. до 0,40 у 2003 р. При цьому мінімальне використання місткості закладів (9%) спостерігається у Луганській та Миколаївській областях, а максимальне (78%) в Ялті, від якої трохи відстали Саки (66%), Євпаторія (62%), Кирилівка (69%), Моршин (48%), Трускавець (53%) [7].

В цілому можна виділити таку спеціалізацію курортів України:

- лікування органів травлення (курорти з питними мінеральними  водами) - Миргород, Моршин, Трускавець, Закарпаття, Березівські мінеральні  води, Рай-Єленівка, Одеса (Куяльник), Бердянськ, Сатанів тощо;

- серцево-судинні хвороби, функціональні розлади нервової  системи - Південний берег Криму, Конча-Заспа, Пуща Водиця, Ворзель, Слов'янськ, Слов'яногірськ, Одеса тощо;

- лікування органів дихання - Південний берег Криму (особливо  Алушта та Ялта), є умови для  лікування в Очакові, Слов'янську  тощо;

- хвороби кістково-м'язової  системи і суглобів, периферичної  нервової системи, жіночих і чоловічих  статевих органів - грязьові курорти: Саки, Євпаторія, Гола Пристань, Бердянськ, Слов'янськ, Куяльник, Феодосія, Маріуполь, а також курорти з радоновою (Хмільник) і сірководневою мінеральною  водою (Немирів) тощо;

- хвороби нирок і сечевивідних  шляхів - Трускавець, Березівські мінеральні  води, Сатанів та ін.;

- запальні захворювання  нирок - Ялта (влітку), Трускавець та  ін.;

- захворювання шкіри —  курорти на сірководневих мінеральних  водах у Львівській області (Немирів) і Закарпатті;

- захворювання на цукровий  діабет - Трускавець, Миргород, Березівські  мінеральні води [6].

Існують і спеціалізовані відділення та санаторії:

- реабілітація після інфаркту  міокарда - "Лівадія" (Крим), "Лермонтовський", "Росія" (Одеса), "Карпати" (Закарпаття), "Хмільник" (Вінницька обл.), "Ювілейний" (Слов'янськ), "Металург" (Маріуполь) тощо;

- реабілітація після інсульту - "Лермонтовський" (Одеса), "Хмільник" (Вінницька обл.), "Гай" (Харківська  область);

- реабілітація після оперативного  втручання на органах травлення - санаторій ім. М. Горького (Одеса), Миргород, Харківська область;

- реабілітація після аварії  на ЧАЕС - "Миргород", "Бердянськ", ім. Кірова (Ялта), "Черемош" (Моршин), "Рай-Єленівка" (Харківська область), "Металург" (Маріуполь) та ін.;

- лікування травм хребта  і спинного мозку, дитячого церебрального  паралічу - санаторій ім. Бурденко (Саки), "Слов'янський" (Слов'янськ);

- неврологічний профіль - "Орлине гніздо" (Ялта);

- хронічний гломерулонефрит - "Запоріжжя" (Ялта) -імітація середньоазіатського  клімату пустелі;

- захворювання периферичних  судин - "Донбас" (Слов'янськ);

- лікування вібраційної  хвороби - "Ударник" (Євпаторія)[8].

Середньооблікова кількість працівників санаторно-курортних закладів у 2003 р. складала 121,1 тис. осіб і зросла на 7,7% проти 111,7тис. осіб у 2002 р.

При тому, сучасний стан інфраструктури санаторно-курортного комплексу України можна оцінити майже як критичний. Зокрема, організаційно не завершене створення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у цій сфері, не вирішене остаточно питання власності щодо деяких здравниць. Дотепер не проведено інвентаризацію всіх розташованих на території України санаторно-курортних та оздоровчих закладів, а окремі курорти останнім часом або не функціонували зовсім, або через високу вартість оздоровлення та послуг не завантажувалися повністю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Лікувально-оздоровчий туризм — один з найперспективніших видів туризму України. Він розвивається за рахунок значних ресурсів: морського узбережжя, гарячих, теплих і холодних мінеральних джерел, лікувальних лиманових родовищ грязі, лісів тощо, якими багата країна. Інтерес до лікувально-оздоровчого туризму в Європі постійно зростає, що в значній мірі обумовлено демографічними тенденціями.

Особливостями лікувально-оздоровчого туризму є тривалість перебування, середня вартість перебування і лікування, вік.

     Україна має всі  необхідні умови для розвитку  рекреаційного комплексу. У країні  є лікувально-оздоровчі, спортивні (туристичні), пізнавальні системи  комплексу. У нас багато рекреаційних  ресурсів: бальнеологічних (мінеральних  вод, грязей), кліматичних, ландшафтних, пляжних, пізнавальних. Найважливіший  принцип санаторно-курортного лікування - його комплексність, тобто. використання  різноманітних природних лікувальні  чинники разом із дієтотерапією, фізіотерапією, ЛФ, лікарської терапією  та інші методами. Основним природним  лікувальним чинником є клімат. Досвід показує, що майже в  усіх областях України щорічно  проводять свій відпочинок тільки  неорганізованим способом кілька  мільйонів чоловік. Але слід відмітити, що в результаті аварії на  Чорнобильській АЕС якість рекреаційних  ресурсів помітно знизилася.

На мою думку, Україна завдяки унікальному природно-рекреаційному потенціалу, зростанню потреби населення в послугах санаторно-курортних закладів, збільшенню зацікавлення цією сферою іноземних туристів володіє усіма передумовами для відновлення і розвитку лікувально-оздоровчого туризму. Головною перешкодою для цього є відсутність державної і регіональної стратегії розвитку санаторно-курортного господарства області, яка б передбачала активний вплив на його інвестиційну привабливість.

 

Список використаної літератури

1. Агафонова Л. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів/ Людмила Агафонова, Ольга Агафонова,; Київський ун-т туризму, економіки і права. - К.: Знання України, 2007. - 351 с.

2. Гостиничный и туристический  бизнес: Учебник/ Под ред. Чудновского  А.Д.. - М.: ЭКМОС, 2008. - 351 с.

3. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного  бізнесу: Навчальний посібник. –  К,: ЦУЛ, 2007. – 272 с.

4. Биржаков,М.Б. Введення ЄІАС у туризм /М.Б.Биржаков. -Спб.: Видавництво торговий дім "Герда", 2009. -292с.

5. Туризм  и гостиничное хозяйство: Учебное  пособие. /Под ред. Шматько В.Л.–  М.: ИКЦ „МарТ”; Ростов н/Д: Издательский центр „МарТ”, 2005. – 352с.

6. Крапива, С. В 2007 г. объем  украинского рынка организованного  туризма может составить 1 млрд.у.е. /С.Крапива // Бизнес. - 2008. - №42. – С. 118-124.

7. Гладун Е. . Экологические  последствия международного туризма// Журнал Евразийских Исследований. – 2008. – № 2. – С. 26-29.

8. Глобалізація та проблеми  економічного розвитку країн  у сучасних умовах: зб. матеріалів  круглого столу (2 квітня 2007 р.) / Чернігівський  держ. ін- т права, соціальних технологій  та праці. / В. В. Бондар (ред.). – Чернігів: Чернігівські обереги, 2009.