Музей коштовностей

Вступ

Музеї – це культурно-освітні  та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення,збереження та використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань  національної і світової історико-культурної спадщини.

Основними напрямами музейної справи є культурно-освітня та науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експ зиційна, фондова, видавнича, реставраційна та пам’ятко-охоронна робота. Охорона, реставрація та поповнення музеїв і музейних експозицій є важливим завданням на шляху популяризації туристичного регіону, адже більшість музеїв повинна бути включена в екскурсійні маршрути, що і зумовлює актуальність досліджуваного питання.

Функції музеїв широкі й складні, а форми діяльності – різноманітні. Музеї мають багато особливостей і специфічних рис, які зумовлюють їхні наукові, культурно-освітні та ідеологічні функції і зближують їх із відповідними закладами.

Головним завданням  музеїв України в наш час є  їх інтеграція з європейським і світовим музейництвом, нові форми співпраці, обмін інформацією. Зрозуміло, що самотужки музеям це не під силу, насамперед, через відсутність відповідної технічної бази та фахівців певної кваліфікації.

Географічна мережа музеїв України доволі розгалужена. Практично кожний районний центр має свій краєзнавчий музей. А визначні музейні колекції зосереджені в музеях столиці й найбільших регіональних центрів держави.

Як справжній  діамант Східної Європи, Львів  нагадує музей під відкритим  небом, у ньому знаходиться 2000 історичних, архітектурних і культурних пам'яток. Сьогодні Львів є скарбницею національних ідей та культури, це економічний, освітній та культурний центр Заходу України. У ньому багато музеїв, картинних галерей, театральних та музичних труп.

3

 Серед найбільш  значних у всій Європі львівських музеїв є: Львівська галерея мистецтв (картинна галерея), національний музей, історичний музей, музей історії релігії, музей етнографії та художнього промислу, аптека-музей, літературно-меморіальний музей І.Франка, літературно-меморіальний музей С. Крушельницької, музей народної архітектури та побуту (Шевченківський гай), природознавчий музей, музей "Русалки Дністрової", музей арсенал.

Через те, що Галичина з 1918 по 1939 роки була територією Польщі, більшовицько-сталінські культурні репресії не зачепили її. Саме тому, якщо на українських землях СРСР знищено 80% культурного спадку, у Львові збереглися чи не найбагатші в Україні збірки книг, творів мистецтва. Більше половини архітектурних пам'яток України - у Львові.

Звичайно, український музей, зокрема й Львівський музей історії релігії, володіє величезною кількістю експонатів та історичних даних. Фонди музея є безцінним надбанням українського народу, тут зберігаються раритети європейської і світової культури, що, без сумніву, викликає значний інтерес до ознайомлення з ними, зокрема й через Internet.

Львівський  музей історії релігії – найбільший музей цього профілю в Україні, експозиція якого присвячена пам’яткам сакрального мистецтва різних епох, народів, культур і вірувань планети. У фондах музею зберігається понад 100 тис. предметів, зокрема, сакральні предмети трипільської культури, вірувань стародавніх Єгипту, Греції, Риму та Візантії, велика збірка ікон XVI–XX ст. (близько 1 тис.), сакральна скульптура, надгробки, велика колекція стародруків XVI–XVII ст. Музей є вагомою науково-дослідною установою. Він має спеціалізовану бібліотеку релігієзнавчого профілю.

Львівський  музей історії релігії відкриває  перед нами нові грані розуміння  релігійних вірувань всіх часів та народів. Експонати вартують того, аби з неабиякою цікавістю повернутися в музей знову.

 

 

4

 

РОЗДІЛ 1. Сутність, призначення

аналітико-синтетичного огляду

 

Аналітико-синтетична переробка  інформації (та документів) — це процеси перетворення інформації, що міститься в документі, чи сукупності їх з метою виявлення потрібних споживачеві відомостей, порівняння їх з інформаційними потребами чи запитами споживачів та узагальнення.

Аналітико-синтетична переробка  інформації (також використовується термін "наукова обробка інформації") — це процеси перетворення інформації, що міститься в первинному документі, з метою створення вторинних документів.

Відомо, що аналіз і синтез є головними методами мислення. Аналіз (грец. analysis — розкладання, розчленування) і синтез (грец. synthesis — з'єднання, поєднання, складання) — це процеси уявного розчленовування цілого на складові частини і возз'єднання цілого з частин. Метою науково-дослідної діяльності та АСПІ в її ході є витяг з документів нових фактів або відомостей, які в цих документах в явному вигляді не виражені. Нові відомості логічно виводяться з наявної інформації, причому для цього додатково залучається так звана екстралінгвістичні інформація (тобто інформація, що не міститься в цих документах). Відомо, що в мирний час не менше 80 % розвідувальної інформації видобувається шляхом аналітико-синтетичної переробки відомостей, які з несекретних джерел — газет, журналів, книг, теле- і радіопередач, матеріалів всесвітньої павутини та ін. Завданням спеціаліста-аналітика в цьому випадку є витяг з тексту одного або кількох документів таких відомостей (частиною засекречених), які в цих документах в явному вигляді не містяться [2, c. 15].

Аналітично-синтетична переробка (АСП) документів полягає в представленні  кожного окремого документа або їх певної сукупності в такому вигляді, який максимально відповідає тій чи іншій завданню науково-

5

інформаційної діяльності. Потреба в аналізі  та синтезі наукової інформації, здійснюваному  спеціальними службами, виникла внаслідок  прискореного розвитку науки і техніки. А саме:

• кількість з'являються наукових документів по будь-якому, навіть самому вузькому предмету стало настільки великим, що вчений або фахівець вже давно не має часу читати або хоча б переглядати усі відповідні його інтересам джерела;
• виникла гостра необхідність не тільки у відомостях про наукову інформації, але і в самій наукової інформації, тобто в конкретних фактичних даних або в так званій фактографічної інформації. Така інформація повинна бути попередньо піддана критичної оцінки і оброблена з урахуванням її призначення та використання;
• у науково-технічній літературі публікується дуже багато наукової інформації, яка є ненадійною, застарілої або навіть неправильною. До того ж наукова інформація зазвичай буває розсіяна по різним документам,опублікованим або підготовленим в різний час, на декількох мовах і в різноманітній формі. Тому виникла потреба не тільки в зборі, систематизації та фізичної «конденсації» такої інформації, але і в її критичній оцінці та узагальненні 

Наукова обробка документів як сукупність процесів аналізу і синтезу

Внутрішній зв'язок цих  процесів вбачається в наявності  двох операцій — аналізу і синтезу. Аналіз і синтез — це загальнонаукові  методи пізнання. Аналіз передбачає розчленування об'єкта вивчення на складові,виявлення його властивостей, відношень тощо. Аналіз дає можливість нарізно вивчати окремі складові об'єкта. Синтез — це вивчення об'єкта в його цілісності, єдності, взаємозв'язку його частин та властивостей. Розглядаючи аналіз і синтез як загальнонаукові методи навчання, в аналітико-синтетичній обробці інформації їх одночасно розглядають і як прийоми, що дають змогу багатоаспектно характеризувати документи. Таке розуміння аналізу і синтезу пояснюється тим,

6

 

що в документах показано результати, досягнуті на тому чи іншому ступені процесу пізнання. Такі види обробки, як науковий переклад, реферування, досить чітко, хоч і з неоднаковою повнотою, відбивають цей шлях. Але аналітико-синтетична обробка не тільки показує хід аналізу і синтезу в процесі пізнання, а й сама використовує ці методи [10, c. 32].У ході інформаційного аналізу здійснюється вивчення документа, тобто виявлення ознак, елементів, необхідних для характеристики цього документа за допомогою того чи іншого виду наукової обробки. Так, при складанні бібліографічного опису з'ясовують відомості про авторів, назву документа, де і коли його було опубліковано тощо. При систематизації та предметизації аналізують перш за все зміст документа,з'ясовують його головну і другорядні теми, проблеми, аспекти розгляду їх тощо. Одержані в результаті аналізу відомості об'єднують, тобто синтезують — у формі бібліографічного опису, у формі позначення класу, до якого зараховано документ, в інших формах. Таким чином, у процесі синтезу створюється новий документ, у якому подано новий взаємозв'язок елементів. Кожному виду наукової обробки притаманне певне співвідношення аналізу і синтезу, певний рівень проведення їх. Так, аналіз і синтез, що здійснюються при складанні бібліографічного опису, як правило, значно простіші, ніж у процесі анотування, індексування.Слід зазначити, що аналітико-синтетична обробка документів не обмежується здійсненням аналізу і синтезу. їй притаманне також використання методу абстрагування, який допомагає виділити з усіх ознак документа саме ті, що найцікавіші користувачам, відкинути другорядні. Метод узагальнення забезпечує згортання інформації, яку містить первинний документ, передбачає застосування способів перетворення великих обсягів інформації у компактнішу, але досить містку форму. Унаслідок аналітико-синтетичної обробки первинних документів одержують вторинні документи. Ці документи — бібліографічні описи, анотації, реферати тощо — можуть бути організовані в різноманітні джерела вторинної інформації, інформаційно-пошукові системи. Такі системи можуть бути традиційними (бібліотечні та бібліографічні каталоги, бібліографічні та

7

 фактографічні  картотеки, бібліографічні покажчики,різноманітні інформаційні видання) і нетрадиційними (бібліографічні та фактографічні банки даних). Процес створення таких систем також розглядають як сукупність операцій аналізу і синтезу в ході аналітико-синтетичної обробки. Звичайно, аналіз здійснюється при відборі необхідних документів, а далі відомості про окремі документи групуються за різними ознаками, і є підстави вважати це синтезом. Але необхідно розуміти, що в ході такого процесу мають справу не з обробкою окремого документа, а з якоюсь кількістю документів, що вже пройшли певну первинну аналітико-синтетичну обробку. У зв'язку з цим постає питання про доцільність зарахування до такої первинної обробки документів складання оглядів, адже в ході цього процесу аналіз і синтез здійснюються в процесі роботи з кожним документом окремо, а потім одержані відомості узагальнюються у вигляді огляду. Мабуть, цей вид обробки стоїть на межі між науковою обробкою документів і створенням інформаційно-пошукових систем 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8

 

РОЗДІЛ 2. Характеристика музеїв

2.1.Основні поняття, суть.

Музеї – це культурно-освітні  та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань  національної і світової історико-культурної спадщини.

Основними напрямами музейної справи є культурно-освітня та науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна та пам’ятко-охоронна робота . Охорона, реставрація та поповнення музеїв і музейних експозицій є важливим завданням на шляху популяризації туристичного регіону, адже більшість музеїв повинна бути включена в екскурсійні маршрути, що і зумовлює актуальність досліджуваного питання.

Функції музеїв широкі й складні, а форми діяльності – різноманітні. Музеї мають багато особливостей і специфічних рис, які зумовлюють їхні наукові, культурно-освітні та ідеологічні функції і зближують їх із відповідними закладами.

Найголовніша  особливість музеїв полягає в  тому, що вони збирають, вивчають, зберігають і експонують першоджерела або оригінали, тобто ті пам’ятки, які безпосередньо пов’язані з розвитком природи чи людського суспільства. За цією особливістю музеї близькі до інших науково-дослідних установ, які також вивчають першоджерела.

Друга особливість  музеїв та, що вони працюють над дуже різнорідними першоджерелами – використовують геологічні, ботанічні, палеонтологічні, зоологічні, антропологічні та інші природничі колекції, пам’ятки матеріальної та духовної культури, рукописні й друковані документи та книги. Третьою особливістю музеїв є те, що вони використовують свої фонди для популяризації

9

 

першоджерел –  експонують їх в оглядових залах, на спеціальних виставках за допомогою  екскурсій, лекцій чи інших інформаційних  технологій.

Специфіка музеїв виявляється також у тісній взаємозалежності науково-дослідних та освітніх функцій. Збираючи першоджерела та створюючи джерельну базу для наукових досліджень, проводячи власні дослідження, музеї водночас займаються широкою популяризаторською діяльністю. В своїх стінах вони об’єднують спеціалістів-дослідників і популяризаторів, а також сприяють розвитку різних галузей науки.

Отже, музеї  є джерелом національної самосвідомості, ідентичності, саме тому так важливо  з’ясувати їхню пізнавальну цінність. У нашій державі практично не проводили оцінки музеїв та музейних експозицій і більшість з них не включені в туристичні маршрути. Все це негативно впливає на розвиток туристичного бізнесу, обмежує масштаби та якість туристичних екскурсій і маршрутів.

Історія розвитку музеїв, теорія та методика музейної роботи становлять предмет дослідження особливої науки – музеєзнавства, яке вивчає історію та закономірності розвитку музеїв, їхню внутрішню організацію, систему наукового комплектування музейних фондів, документування й зберігання колекцій, а також опрацювання методики побудови музейних експозицій, виставок, різних видів і форм науково-освітньої діяльності музеїв. Науково-дослідна робота є основою діяльності музеїв, зокрема, організація всієї діяльності музеїв на науковій основі – головне досягнення музеєзнавства.

2.2.Класифікація  музеїв

Завдання наукової роботи музеїв такі: глибоке вивчення історії краю, міста чи села;дослідження  музейних колекцій та їхнє наукове  опрацювання; опрацювання окремих  тем, пов’язаних з експозицією музею; розробка

10

експозицій (складання  тематичних структур і тематико-експозиційних  планів); розробка питань методики і  техніки музейної справи.

Розвиток культурно-освітньої  роботи музеїв України сприяв виникненню її різноманітних форм і видів, найпоширенішими з яких є екскурсії, лекції, систематичні зустрічі з відвідувачами, тематичні вечори й конференції, робота пересувних музеїв, зустрічі з видатними людьми, тематичні виставки, дні відчинених дверей тощо.

Сучасна наукова  класифікація музеїв остаточно склалася в повоєнні роки. Вона розрізняє музеї за типами і профілями. Сьогодні за суспільним призначенням та метою діяльності виділяють три типи музеїв:

• науково-освітні  – призначені для широких мас  населення;