Теоретичні аспекти дайвінг-туризму

 

 

Вступ

 

 Екстремальний туризм  – вид спортивного туризму, що  вимагає, як правило, спеціальної  підготовки туристів і що полягає  в подоланні перешкод (походи  в гори, занурення у воду з  аквалангом, сплав по річках, лазіння  по скелях зі спеціальною страховкою  і т.д.). Мета екстрім-турів – пережити гострі відчуття.

Дайвінг – дорогий різновид екстремального туризму який дуже популярний у всьому світі. Дайвінг означає підводне плавання з аквалангом. Основними складовими дайвінгу є навчання дайвінгу, організований сервіс з продажу та оренди дайвінг-спорядження, дайвінг-тури і дайвінг-сафарі.

На даний момент дайвінг стрімко набирає популярність. З кожним днем кількість нирців тільки зростає. Це дуже цікавий вид спорту, який здатний відкрити таємниці історії, культури та природи кожному, хто може перебороти страхи і зануритися в морську безодню. Можна вибрати для себе по-справжньому кращий дайвінг, оскільки недорогі чартерні авіаперельоти і спрощення візових режимів між країнами дозволяють спробувати різні місця для занурень.

Сказане вище свідчить про актуальність обраної теми.

Інформаційною базою послужили роботи: Кифяк В.Ф., Любіцева О.О., Масляк П.О., Мальськаої М.П., Антонюк Н.В., Ганич Н.М., Правика Ю.М., Пуцентейло П.Р., Устименко Л.М., Афанасьєва І.Ю., Смаль І.В., Сокола Т.Г., Лойко О.Т., Дотан К.І., Зорина І.В., Каверіна Т.П., Квартальнова В.А., та матеріали соціальних мереж.

Метою курсової роботи є географічна характеристика дайв-туризму

При вивченні даної проблеми ми поставили наступні завдання:

1. дослідити історія розвитку підводного плавання;
2. розглянути історію розвитку підводного плавання;
3. дослідити географію дайвінг-туризму.

 

Предметом дослідження є екстремальний туризм. 

Об'єктом дослідження є географія дайвінг-туризму.

Методологічну базу пропонованої роботи становлять діалектичний метод наукового пізнання, загальнонаукові і частнонаукові  методи теоретичного аналізу, такі як літературний, логічний, історичний, статистичний.

Структура курсової роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, семи додатків. Загальний обсяг роботи 33 сторінки.  При виконанні курсової роботи було використано 23 джерела.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти дайвінг-туризму

 

1. Історія розвитку підводного плавання

 

Історія людського прагнення досліджувати морські глибини знає чотири основні "методи" дайвінгу, серед яких пірнання з аквалангом з'явилось в останню чергу.

Першим був дайвінг із затримкою подиху, відомий також як фрі-дайвінг і скін-дайвінг. Ці форми дайвінгу дотепер використовуються як для спортивних, так і для комерційних цілей (до таких дайверів можна віднести нирців Японії й Кореї або, наприклад, ловців перлів архіпелагу Туамото). При скін-дайвінгу повітряні порожнини нирця протягом усього занурення стискуються зростаючим тиском води. Кожне таке занурення обмежується декількома факторами, серед яких самими головними є час затримки подиху й нестача кисню. Як правило, це хвилина чи навіть менше[17].

Наступний спосіб занурення під воду – це дайвінг у камері – повітряному дзвоні, коробі й т.п. Камери дозволяли підтримувати навколо дайвера тиск, приблизно рівний атмосферному, і запобігати впливу тиску води на тіло людини. Існує кілька типів таких камер: порожня металева куля, що опускається з корабля за допомогою металевого кабелю; куля з контролем плавучості (у цьому випадку кабель для спуска й підйому не потрібний); індивідуальна міні-субмарина, що здатна переміщатися у водному просторі в будь-якому напрямку за допомогою власного двигуна. Всі ці камери мають потребують системи забезпечення свіжим повітрям і видалення вуглекислого газу. За формою міні-субмарина являє собою твердий костюм, що має малоу гнучкість й здатний витримувати тиск на глибині: дайвер фактично перетворюється в підводний човен. У такому одязі він здатний працювати на глибині до сотень метрів.

Дайвінг зі стисненим повітрям, що подається з поверхні, - наступний щабель розвитку підводних робіт. У цьому випадку повітря подається дайверу через шланг і надходить у регулятор (у більш сучасних системах повітря надходить прямо в костюм). Пристрої цієї категорії включають кесони – великі пристрої, що забезпечуються стисненим повітрям й використовуються найчастіше для роботи з мостами й у тунелях. У всіх цих апаратах дайвер дихає повітрям під тиском, рівним тиску води на даній глибині, тому існує ризик виникнення декомпресії. Для глибоководних занурень використовуються спеціальні суміші – гелієво-кисневі або гелієво-азотно-кисневі[10, c. 256].

З останнього різновиду підводних робіт виросло те, що ми тепер називаємо власне дайвінгом, - занурення на стисненому повітрі, що перебуває в балонах, що носяться самим дайвером (тобто скуба – дайвінг). Існують два основних типи аквалангів: з відкритим і закритим циклом подиху. Системи з відкритим циклом подиху, що викидають все повітря в зовнішнє середовище, популярні в дайвінгу для розваги. Системи із закритим циклом подиху відрізняються від них тим, що тут видихуване повітря надходить назад у дихальний контур і після поглинання вуглекислого газу й додавання кисню знову використовується для подиху. Ці системи, що широко використовувалися до появи систем з відкритим циклом подиху, застосовувалися в основному військовими дайверами, які намагалися уникнути появи пухирців на поверхні води.

Зараз існує декілька видів дайвінгу, частину яких прийнято розглядати як розваги або спорт, тоді як інші є професійною діяльністю. Перші - це дайвінг для розваги, а також спортивний і технічний дайвінг, які передбачають занурення на великі глибини й використання газових сумішей. Друге – це дайвінг комерційний і військовий, виконання замовлених підводних робіт, таких як монтаж і демонтаж устаткування, підйом суден, пошук, установка й знищення перешкод, протичовневих загороджень і т.п. Ці різновиди дайвінгу вважаються найбільш високотехнологічними і, як правило, тримаються в таємниці[10, c. 256].

Спортивний дайвінг – це найпростіший вид дайвінгу. Він здійснюється для розваги й одержання задоволення, кінцевою метою таких занурень є знайомство з підводним світом і дослідження флори й фауни морів й океанів. Відчуття невагомості, ілюзія ширяння над безоднею приносить дайверу величезне задоволення. Відмітні риси спортивного дайвінгу очевидні: це простота підготовки, максимум безпеки й мінімум спорядження(див. Додаток А).

Нічні занурення – це вже наступний різновид дайвінгу. Сама можливість бачити в темряві приносить дайверу рідкісне задоволення. У цей час доби можна побачити дивних тварин і риб, котрі ведуть нічний спосіб життя. При нічних зануреннях дайверам уже необхідне додаткове спорядження – лампи, світлові хімічні олівці, стробоскопи. Серед особливостей нічного дайвінгу слід зазначити детальне знання техніки здійснення нічних занурень, гарне знання місця занурення й досвід підводної фотографії в незвичайних умовах[19].

Крім того, група дайверов повинна бути невеликою. При правильній організації занурення й гарних погодних умовах ризик під час нічного дайвінгу мінімальний.

Ще більш складним видом дайвінгу є підлідні занурення. Вони усе ще здійснюються для розваги, однак всі частіше використовуються й у наукових цілях. Такі занурення дають вченим можливість спостерігати й досліджувати вигадливі форми льоду, тварин і рослинність холодного середовища перебування. Це вже досить складний тип занурень. Крім традиційного комплекту спорядження, дайверам-підлідникам необхідні регулятори, що не замерзають, мотузки, страхувальні канати, переговірні пристрої й навіть запасний сухий костюм. У числі особливостей підлідного дайвінгу найбільш примітні тривала й завзята підготовка, гарне знання техніки безпеки, налагоджена взаємодія партнерів, правильність організації місця занурення, знання особливих процедур виконання занурення. Підлідний дайвінг - це спорт підвищеного ризику, безпека дайвера тут залежить від правильності планування, точності й злагодженості проведення занурення. Обов'язково повинні бути продумані дії рятувальників і медичної команди.

Підводна спелеологія – уже не лише одержання задоволення, але й перевірка сили волі. У цьому, як і багато в чому іншому, спелеологічний дайвінг схожий на підлідний: ті ж психологічні перешкоди, ті ж дослідницькі цілі[19].

Так само як підлідний дайвінг, підводна спелеологія вимагає спеціального спорядження й навичок, зокрема вміння користуватися котушкою з мотузкою. Крім того, що підготовка в цій області дайвінгу досить складна й досить тривала за часом, потрібно пам'ятати й про те, що спелеологічні занурення проходять в умовах обмеженого простору з неминучою загрозою клаустрофобії й труднощів, що виникають при використанні газових сумішей. У настільки складних умовах необхідні бездоганно відпрацьовані навички дій в аварійних ситуаціях, сила волі й здатність впоратися з панікою, гарне вміння орієнтуватися. Ризик при подібному зануренні величезний, однак задоволення, одержуване при цьому, максимальне.

Дослідження затонулих кораблів – це теж один з різновидів дайвінгу. Такі занурення здійснюються насамперед у дослідницьких цілях, для розкриття таємниць загибелі суден і підняття затонулих об'єктів, і лише іноді – як розвага. У дослідницькому дайвінгу існує три типи занурень: без проникнення, з обмеженим проникненням і з повним проникненням. Залежно від специфіки кожного занурення підбирається спорядження й устаткування, при зануреннях на великі глибини можливе використання газових сумішей.

Ризик і безпека кожного конкретного занурення залежать від його типу, налагодженості взаємодії партнерів, правильного планування й проведення занурення. Але будь-який ризик компенсується величезним задоволенням, отриманим дайвером від зіткнення з історією[4, c. 132].

Так звані технічні занурення відкривають іншу сторінку у типології дайвінгу – високотехнічний рівень занурень. Основною метою таких занурень є дослідження природного світу великих глибин, печер, затонулих кораблів і міст. Занурення на великі глибини, незважаючи на всю їхню технічну складність (вірніше, завдяки їм), дають дайверу можливість краще пізнати підводний світ, розширити межі звіданого. Для багатьох такі занурення – це шанс перевірити свою силу волі й сміливість. Зрозуміло, при таких зануреннях використовується спеціальне спорядження того ж типу, що й при підлідному або спелеологічному дайвінгу, - ліхтарі, переговірні пристрої, балони з особливими газовими сумішами, страхувальні троси й т.п.. Крім обов'язкового використання великої кількості спеціального спорядження, про небезпеку технічного дайвінгу говорить і складність попередньої підготовки.

Дуже велику увагу, звичайно ж, доводиться приділяти питанням безпеки, однак задоволення, що дайвер може одержати від пізнання недоступного, величезне[21].

Комерційні занурення відбуваються найчастіше, тому що вони необхідні для здійснення таких видів підводних робіт, як зварювання, установка й кріплення всіляких конструкцій, підняття підводних об'єктів і т.п. Глибини, на яких ведуться підводні роботи, часом досягають 600 м. При комерційних роботах на настільки великих глибинах застосовується велика кількість спеціального спорядження, причому це спорядження багато в чому відрізняється як від спорядження дайверів - аматорів, так і від спорядження технічних дайверів, як правило перевершуючи його за рівнем технічної складності. Крім спеціальних дихальних сумішей, ліхтарів, хімічних флюоресцентних маркерів і подібних їм пристосувань, роботи на комерційних глибинах вимагають таких елементів спорядження, як костюми із циркуляцією гарячої води, радіостанції й телекамери, пристосування для пересування по поверхні підводних об'єктів. У комерційному дайвінгу, на відміну від всих розглянутих вище типів занурень, застосовуються зовсім інші способи й принципи занурення - дзвони, підводні камери й т.п.

Комерційні водолази в наші дні стали невід'ємною частиною обслуговуючого персоналу на морських і океанських нафтових платформах й інших подібних спорудженнях, що приносить величезну економічну вигоду для промисловості й індустрії. Однак ця професія вимагає великого обсягу теоретичних знань, тривалої й завзятої спеціальної підготовки, постійного вдосконалювання практичних навичок і готовності до ризику при кожнім зануренні.

Комерційні занурення часто є таємними, однак ще більша таємність накладається на військові занурення, які здійснюються, як правило, у диверсійно-розвідувальних цілях. Основні завдання військових занурень - це мінування й підрив кораблів супротивника, порушення його систем комунікації, розвідка, захоплення об'єктів і територій. Відомо про них дуже небагато, Зокрема, те, що для військових занурень використовуються в основному кисневі апарати замкнутого циклу дихання, а для пересування дайвера застосовуються торпедні апарати. Серед особливостей цього виду дайвінгу, крім складності й таємності спеціальної підготовки, слід зазначити використання високих технологій для виготовлення спорядження й устаткування, а також те, що питання безпеки мають значення тільки під час підготовки дайверів до бойових дій[21].

Однак, найбільш екзотичним і чи не самим захоплюючим видом дайвінгу може по праву називатися підводне полювання. Змагання проводяться на відкритих водоймах, а переможцем стає спортсмен, що набрав більше всих по кількості й вазі риби. На жаль, у країнах колишнього Радянського Союзу цей вид спорту не дуже популярний. Пояснюється це насамперед тим, що спортсменам просто ніде тренуватися. У Чорному морі, наприклад, уже давно практично нема на кого полювати. Спортсменам доводиться тренуватися в басейнах, стріляючи по мішенях, а це вже зовсім інша техніка. Інша проблема в тому, що цей вид спорту вимагає великих грошових витрат.