Визначні історико-культурні памятки Криму

Крим - мальовничий півострів на півдні України, рекреаційні можливості якого воістину унікальні. Сама природа створила тут прекрасні кліматичні умови для відпочинку. Відпочинок в Криму - це цілющий клімат, тепле море, сонце, пляжі, гори. І це лише мала частка того, що приваблює туристів на відпочинок у Крим, який завжди славився своїми курортами, чудовими винами, пам'ятниками історії, культури та мистецтва. Готелі Криму пропонують широкий спектр послуг по розміщенню груп і індивідуалів, організації семінарів, конференцій та корпоративних виїздів.

Унікальні методики лікування в санаторіях Криму дозволяють відновлювати здоров'я при самих важких недугах. Санаторії Криму успішно лікують захворювання серцево-судинної, сечостатевої та нервової систем, органів дихання, шлунково-кишкового тракту, опорно-рухового апарату, гінекології, шкіри, безпліддя та інші. Відпочинок в Криму - найкращий спосіб поєднати чудовий відпочинок з ефективним оздоровленням.

 

Ластівчи́не гніздо́— памятка архітектури та історії , розташована на стрімкій 40-метровій скелі Аврори Ай-Тодорського мису в с.м.т. Гаспра (АР Крим).

Будова нагадує середньовічний лицарський замок. Ластівчине гніздо стало  своєрідною емблемою Південного берега Криму. Зображення«Ластівчиного гнізда» рознесли по всьому світу мільйони листівок і фотокарток. Достовірна історія його мало відома, напевно, тому переплетена з легендами, які із задоволенням розповідають екскурсоводи і з ще більшим задоволенням слухають туристи, із завмиранням серця поглядаючи вниз .

Історія

Чомусь вважаеться, що споруда  на скелі з'явилася у другому  десятилітті минулого сторіччя . Насправді, спорудженню майже 130 років. Невідоме, навіть,ім'я першого власника —  якраз того, хто наважився першим побудувати дачу на цьому скелястому п'ятачку.В російсько-турецьку війну 1877—1878 років на лікування в Крим приїхав поранений генерал, для нього на місці майбутньої фортеці був споруджений дерев'яний будиночок, (тоді багатьом героям були подаровані землі в Криму), з його вікон було видно лише море і небо. Перший власник, очевидно, був романтиком, він назвав це місце «замком любові». А якій любові це присвячувалося — залишилося таємницею! «Замок Любові» ми можемо побачити на полотнах відомих художників-мариністів: І.К.Айвазовського, Л. Ф. Лагоріо, А. П. Боголюбова, — а також на фотографіях того часу. Доречно зауважити, сама будова була дерев'яною і не дуже вражаючою.

Другим господарем цієї дивовижної дачі став придворний лікар А. К. Тобін. Про нього також залишилося дуже мало відомостей .Після його смерті будиночком якийсь час володіла вдова, яка незабаром продала ділянку московській купчисі Рахманіной . Вона знесла стару будівлю , і незабаром з'явився дерев'яний замок, названий нею «Ластівчине гніздо».

Свій нинішній вигляд «Ластівчине гніздо» отримало завдяки нафтовому промисловцеві , баронові Штейнгелю . Він займався бакинською нафтою, а відпочивати йому подобалося в Криму . Німецьке бачення «Ластівчиного гнізда» сильно нагадувало середньовічні замки батьківщини барона . Він придбав на скелі Аврори дачну ділянку і вирішив побудувати там романтичний замок, що нагадує середньовічні споруди на берегах Рейну . Проект нового будинку був замовлений інженерові і скульпторові Леоніду Шервуду, синові архітектора Володимира Шервуда, автора Історичного музею на Червоній площі в Москві. Вже в 1912 році на тісному майданчику Лимен-бурун стояв оригінальний готичний замок . Задумана архітектором ступінчаста композиція виходила з малих розмірів ділянки Будівля 12-метрової висоти розташовувалася на фундаменті шириною 10 і завдовжки 20 метрів. «Пташиним» об'ємам відповідав внутрішній устрій: передпокій, вітальня, сходи і дві спальні послідовно розташовувалися в двоповерховій башті , яка підносилася над скелею, поряд, на краю на шматочку землі , що залишився, був сад, але через 15 років землетрус обрушив цю частину у воду.

Якщо в архітектурному відношенні Ластівчине гніздо зовсім не шедевр, то його художній образ викликає захоплення. Зворушлива самота палацу, що стійко протистоїть морській стихії, виходить від ефектного розташування. Ідея розташування замку на самому краю прямовисної скелі, безумовно, не є заслугою архітектора. Живописне місце вибрав перший власник, який мимоволі увічнив свої марення і підніс нащадкам казку в камені.и з надмірно видатними деталями кріплення.

На початку Першої світової війни маєток купив московський купець П. Шелапутін, що відкрив в замку ресторан . Але незабаром купець помер і ресторан закрився .

У 1927 році Ластівчине гніздо майже загинуло під час сильного землетрусу. Були два поштовхи серед ночі. Перший — слабкий, ніби застережливий, примусив людей вийти з будинків, що допомогло уникнути багатьох жертв . Другий поштовх ударив в повні дев'ять балів. Саме «гніздо» витримало, але постраждала скеля-фундамент. Глибока коса тріщина пройшла від її верхнього майданчика до середини, так що замок міг у будь-який момент обрушитися . Частина опорної скелі обрушилася в море, і оглядовий майданчик загрозливо нависнув над прірвою. Сама будівля майже не постраждала, якщо не рахувати зірваних шпилів і відірваного шматка скелі під нижнім балконом. Проте в стінах з'явилися тріщини, тому стан палацу визнали аварійним, закривши доступ в нього на невизначений термін.

У тридцяті роки тут знаходився читальний зал місцевого Будинку  відпочинку, але незабаром приміщення визнали аварійним і закрили . Пропозицій по техніці безпрецедентного і абсолютно необхідного ремонту поступило багато. Виникла навіть радикальна ідея — розібрати замок пронумерувати камені і плити і скласти в колишньому порядку на новому, безпечному місці. Але це було б вже зовсім не те «Ластівчине гніздо».

Тільки у 1967-68 роках, через  сорок років після землетрусу, робочі «Ялтаспецстрою» виконали цей ремонт, не розбираючи стін. Керував операцією архітектор І.Г. Татієв. Відновні роботи, що почалися в 1968 році, були направлені на зміцнення фундаменту, часткової видозміни фасаду і внутрішніх приміщень. Автор проекту реставрації, ялтинський конструктор В. Н. Тимофіїв посадив крайній блок будівлі на консольну залізобетонну плиту, заведену під центральний об'єм. Таким чином була надійно закріплена крайня частина будинку, що залишилася висіти над обрушеною скелею. Крім монолітної плити, всю споруду обнесли антисейсмічними поясами.Перш за все, потрібно було підвести до об'єкту підйомний кран і іншу достатньо важку будівельну техніку, що було зробити досить складно по дорогах, які призначалися в основному для легкових автомобілів і лише іноді автофургонів з продуктами! Насилу і з ризиком вдалося завершити всі приготування. Скеля виявилася переобтяженою, а робота, тим часом, планувалася довга. Природньо, вона вимагала від будівельників і вправності, і великої мужності.

Звичайно, брали участь тільки добровольці: вони, працюючи в підвішених на скелі люльках, закладали тріщину каменем і заливали бетоном. Під підставу замку підвели залізобетонну плиту, шви одягнули свинцевою оболонкою. Потім, вже без героїзму і не поспішаючи, робочі провели реставрацію будівлі. У такому «антисейсмічному поясі» оновлене Ластівчине гніздо знайшло «друге життя» .

Збільшена у висоту башта  знайшла декоративність завдяки  чотирьом шпилям. Правильний архітектурний прийом порушив смутне зростання об'ємів, зробивши акцент на крайню частину палацу . Сьогодні відновлений замок офіційно визнаний пам'ятником архітектури минулого сторіччя .

Сучасність

У новітній час біля готичних стін розрісся стихійний ринок сувенірів де продаються тисячі дрібних виробів з кераміки, ялівцю і всіляких пластмас, корали і черепашки тропічних морів, кольорові фотографії, картини. Більше всього видів самого Ластівчиного гнізда: на полотнах, на ватмані, на металевих і пластмасових підносах, на «амфорах» з благородної кераміки . І сьогодні знову запрошує затишний ресторанчик всіх ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

Ластівчине гніздо – гніздо закоханих на романтичну вечерю під зоряним небом в маленькому замку — Замку любові.

[4]

 

Карстове плато  Чатир-Даг з неземними, неначе з  Місяця, пейзажами багате на печери, колодязі та гроти – всього їх тут налічується понад 160. В усіх цих підземних царствах хоч влітку, хоч взимку тримається однакова температура – близько +9 +11ºС. Еміне-Баїр-Хосар, Тисячоголова, Холодна та багато інших тутешніх печер варті того, щоб хоч раз їх побачити. Та найбільш відома з них – унікальна печера “Мармурова”, відкрита у 1987 р. Віднайшли це диво природи спелеологи сімферопольського Центру спелеотуризму “Онікс-Тур” під керівництвом Олександра Козлова.

“Мармурова” – справжня королева Чатир-Дагу: вона займає 60% сумарної площі й 40% загального об’єму всіх карстових утворень масиву.

Печера складається з  трьох головних елементів: прямої Головної галереї завдовжки 725 метрів, звивистої  Нижньої галереї, довжина якої 960 метрів, та бічного “Тигрового ходу”  протяжністю 390 метрів. Спелеологи недарма включають “Мармурову” до п’ятірки найгарніших туристичних печер світу. Тут є на що подивитись: Галерея казок, велетенські зали Головної та Нижньої галерей, щедро прикрашені скульптурними сталагмітами й сталактитами, закручені меандри й таємничі відгалуження... Хоча розвідано вже 2050 метрів печери, екскурсійний маршрут лише трохи перевищує один кілометр. Зате не треба хвилюватися через відсутність альпіністських навиків: вхід до підземного царства пролягає через штучний 10-метровий тунель. Ще в 1992 р. “Мармурову” було прийнято до Міжнародної асоціації обладнаних печер.

До речі, а чому “Мармурова”? Відповідь знають геологи: печера закладена  у верхньоюрських мармуроподібних  вапняках. Печера заглиблюється під землю на 10-80 метрів. А ще геологи запевняють, що це одна з найдавніших карстових печер гірського Криму.

Біля входу гостей зустрічає сам Господар “Мармурової” – де ж це хто бачив печеру без хазяїна? Солідний чолов’яга, вусатий, у шоломі – до такого відразу проймешся повагою, дарма що він з каменю. Спелеологи стверджують, що коли Господар печери починає “плакати”, дослідникам туди ліпше не ходити. Подумаєш, скажуть скептики, то лише казочки для туристів. Але ні, таки правда. І вчені феномен кам’яних сліз можуть пояснити: підвищена вологість у печері є небезпечною для спелеологів, тож коли вода конденсується на камінні біля лазу, змушуючи Господаря плакати, екскурсію до “Мармурової” краще відкласти.

У цій печері вкотре переконуєшся, що Природа – неабиякої майстерності скульптор. Це вона віками вкривала стіни  печери вапняковими драпуваннями та коралітовим килимом кам’яних квітів, облаштовувала кам’яні водоспади  й озерні каскади, це вона розділила  зали мальовничими колонами й виростила  кам’яні “кактуси” і “перли”, це вона створила сталагміти, схожі  на Мамонта й Царівну-жабу, голови Дракона і Господаря печери, а  ще Діда Мороза (ох, яким дивним здається цей зимовий гість у літньому Криму!). На дні одного з карстових колодязів було знайдено кістки печерного ведмедя – і такі колись тут водились “екскурсанти”. А зал Перебудови зустрічає гостей темрявою – щоб ті ж гості потім ахнули від захвату, коли світло прожекторів заллє цей гігантський простір: 4000 м², більш як 20-метрова висота – це вам не жарти. Ще б пак: зал Перебудови – один з найбільших печерних залів світу. До речі, тільки в “Мармуровій” можна побачити унікальний семиметровий сталагміт, який не виростає з дна, а розлігся на боці поруч з крихкими мереживами маленьких озер. Екскурсоводи називають його “Баштою, яка впала”. І справді, схоже.

На цьому чудеса “Мармурової” не закінчуються.

Є тут ще Палацова зала, де туристів вітають колони “Король” та “Королева”, а поруч юрбиться королівський почет з найрізноманітніших сталагмітів. Є хаос вкритих коралітами кам’яних брил у Залі Троянд, що сховалась  у заповідній Нижній галереї. А ще зали Надій, Люстрова, Балконна, Шоколадна...

Покидаючи “Мармурову”, розумієш, що годинна екскурсія – це дуже мало. І відразу даєш собі обіцянку коли-небудь обов’язково повернутися  в цю тиху підземну казку. А тим часом насолоджуватися враженням, яке печерні фотографії справлять на родичів і друзів, й казати собі: “Я бачив це диво!”

[4]

 

 

Воронцовський палац

(англ. Vorontsovsky Palace; рос. Воронцо́вский дворе́ц) — памятка архітектури та історії в м. Алупка (Автономна Республіка Крим

Початок будівництва 

Бажання мати парадну резиденцію спонукало володаря розпочати створення  палацово-паркового ансамблю. Спочатку роботи почалися на південниму схилі. Первісні будови вели архітектори Франс Боффо і Томас Харрісон.

Англійські родичі графа  дозволили вийти на королівського  архітектора Британії Едварда Блора, який і створив проект з включенням вже побудованих частин(арабська ніша південної центральної частини  палацу).Сам Блор в Крим не приїжджав, але був добре обізнаний про  рельєф місцевості та етапи будівництва.

На відміну від застиглих  форм пізнього класицизму,що панував в Росії, палац побудовано з використанням історичних стилей Англії (пізня готика, тюдорівський стиль 16-17 століть).

В стилі класицизму побудували лише павільон Чайний будиночок в Нижньому парку.

Матеріалом став місцевий камінь вулканічного походження сірий діабаз.

Етапи будівництва 

Столовий корпус,1830-1834

Центральний корпус,1831-1837

добудова Більярдної до Столового корпусу,1841-42

Гостьовий корпус,вхідні флігелі,усі башти,п'ятикутник хоз.корпусів,1838-1844

Бібліотечний корпус,1842-1846

Все будівництво тривало  з 1828 по 1848 рр.Одно і двоповерхові будівлі розташовані на вісі схід-захід з двома брамами.Західна брама головна,схінда менша за розмірами, але краща за естетичними ознаками. Північний фасад палацу виходить в маленький двір, з якого відкривається панорама гори Ай-Петрі.

Парки Воронцовського палацу зі сторони Воронцовського палацу в Алупці.

Найбільший об'єм земляних робіт припав на пріод 1840-1848 рр.,коли військові саперного батальону зробили тераси перед південним фасадом палацу.

Особливості місцевості ( глиби  каміння, маленький ручай, рідкий ліс на півночі ділянки ) були вдало використані при створенні пейзажного парку на північній стороні. Серед садівників, що працювали тут, К.Кебах, В.Гунт, М.І.Третьяков, Бишкович, Глущенко.