Любов як соціальна цінність особистості в суспільних відносинах

У підрозділі 1.2. Дослідження феномена любові в соціальній філософії зазначається, що дослідження соціальної цінності феномена любові здійснювалося переважно в соціальних теоріях релігійного спрямування, які в основу суспільних відносин покладали християнські заповіді любові. Як головну потребу людського серця, а відтак, осередок щасливого буття любов висвітлювалася в соціально-утопічних теоріях українських мислителів. Особливого значення дослідження цього феномена набуває в російській релігійній філософії. Зокрема, в ідеї "істинної любові" В. Соловйова здійснюється спроба цілісного підходу до вивчення цього феномена в контексті філософії всеєдності. Та, хоча В. Соловйов зауважує, що любов, як Афродіта Небесна, неможлива без повноти буття, яке може надати їй лише Афродіта Земна, він не виводить поняття "істинної любові" з єдності різних проявів цього феномена, а узалежнює його від розвитку та рівноцінності особистостей. В сучасних дослідженнях з соціальної філософії важливого значення вивченню впливу любові на суспільні відносини надають П. Сорокін, Г. Маркузе, Ф. Тьонніс, П. Рікер та ін. Але в дослідженнях П. Сорокіна та Г. Маркузе переважає ототожнення феномена любові з еросом. Ф. Тьонніс та П. Рікер розглядають окремі прояви любові. Хоча Ф. Тьонніс у праці "Теорія спільноти" доводить, що спільнота єднається тими зв'язками, які утворює любов і як основа сім'ї, і як основа дружніх стосунків, яка створює родинний дух (concordia - сердечну єдність), він розглядає ці прояви любові поза цілісністю. У П. Рікера також окремо досліджуються різні прояви любові. Так, наприклад в праці "Історія та істина" він розглядає ерос, а роботу "Любов та справедливість" присвячує агапе.

У підрозділі 1.3. Любов як основа моральнісності та комунікативний принцип зауважується, що для тлумачення любові, яке склалося в античній традиції, було властивим співвідносити її прояви з моральнісністю. Важливість еросу для держави, як підкреслював Платон, полягає саме у тому, що він може спонукати до моральнісних вчинків завдяки головній своїй властивості - прагненню до краси. Справжня філія, зауважував Арістотель, можлива лише між доброчинними людьми. Агапе, яка отримала свій розвиток в християнській моралі, являє собою вищий прояв моральнісності, який розкривається у добровільній жертовності. Тлумачення різних проявів любові через відношення до спільного поняття моральнісності дає змогу цілісного сприйняття феномена любові. Цілісне розуміння феномена любові як єдності понять еросу, філії та агапе дає можливість трактування його як основи моральнісності та дієвості комунікативного принципу. Якщо за В. Соловйовим головними відношеннями є благоговіння, співчуття та сором, які він визначає як основу моральнісності, то саме в агапе - благоговінні перед вищим - виражається буття, у філії - відношення до рівного буття та в еросі - відношення до нижчого (тілесного) буття. В своїй цілісності любов є вищим проявом багатовимірності людського буття.

У РОЗДІЛІ 2. Місце та значення любові в системі особистості розглядається взаємозв'язок любові з розвитком особистісного начала в людині. Шляхом співставлення ідеї "істинної любові" В. Соловйова з концепцією системи особистості С. Кримського, в яких основні компоненти співпадають, доводиться, що цей зв'язок є прямим та взаємозалежним. Система особистості, ідею якої обґрунтовує С. Кримський, містить у собі три головні компоненти: наявність сорому, що виявляється у відношенні до нижчого начала, співчуття до рівного буття та таїни, яка виявляє її зв'язок з вищим буттям. Відповідно, ідея "істинної любові" В. Соловйова ґрунтується на подібних відношеннях: благоговінні перед вищим началом, співчуття до рівного буття та сорому щодо нижчого начала. Концепція С. Кримського також пояснює думку В. Соловйова про залежність "істинної любові" від рівня розвитку особистості, і навпаки. Ідею залежності розвитку особистості від любові розглядали М. Лоський, С. Франк, Е. Фром, М. Шелер, П. Сорокін, представники "філософії діалогу" та ін.

У підрозділі 2.1. Типологізація особистостей розглядається типологізація особистостей за Т. Адорно, А. Маслоу, М. Лоським, В. Томасом та Ф. Знанецьким та здійснюється їх співставлення. Розглядається становлення особистості в результаті спрямованості дії на самого себе та на Іншого. Пропонується схема процесу становлення особистості. Її основними етапами є: 1) початковий, для якого характерна актуалізація особистісного начала під впливом зародження внутрішнього конфлікту; 2) проміжний, який пов'язаний з проблемою вибору, в якому загострюється конфлікт; 3) висхідний, в якому відбувається усвідомленням власної свободи, що виникає внаслідок здійснення вибору. Завдяки співставленню цієї схеми з системою особистості, яку пропонує С. Кримський, та типологізаціям, які створюють Т. Адорно, А. Маслоу, М. Лоський, В. Томас та Ф. Знавецький, розкривається продуктивний вплив любові на процес становлення особистості, в якому знімається напруження конфліктного етапу в її розвитку. Показано, що в колі "егомережі" авторитарної особистості любов як орієнтація на солідарність, яку досліджують В. Томас та Ф. Знавецький, може стати на заваді розвитку особистісного начала.

У підрозділі 2.2. Формування ціннісних орієнтацій особистості зазначається, що ціннісні орієнтації визначають духовний стрижень особистісного буття, який М. Шелер співвідносить з "порядком любові та ненависті". Формування ціннісних орієнтацій відбувається в співвідношенні любові особистості до Добра, Істини, Краси, інших людей та до самої себе. Система цінностей, яку визначає для себе особистість, залежить від рівня її розвитку, від її типу та від ціннісних орієнтацій, які домінують в суспільстві. Якщо творчій особистості притаманна орієнтація на вищі загальнолюдські духовні моральні цінності, то особистості міщанського типу орієнтуються на ті цінності, які домінують у суспільній свідомості. Але орієнтація на повсякденні прагматичні цінності, яка домінує в сучасному суспільстві, накладає свій відбиток на загальний розвиток культури, яку презентують творчі особистості.

У підрозділі 2.3. Любов як соціальна цінність особистості окреслюється багатофункціональність соціальної цінності феномена любові, яка розкривається в її властивостях, насамперед у властивості об'єднувати (від поєднання статей до єднання спільноти, яке відбувається шляхом акцентування в індивідах почуття любові, яке виявляється в запереченні егоїзму); у властивостях сприяти продуктивному розвитку особистості; створювати почуття безпеки стосовно Іншого завдяки довірі, яку вона викликає; відтворювати нову якість міжособистісних стосунків; чинити противагу "егомережам", які підсилюють роздроблення суспільства. Завдяки виокремленню понять соціальної цінності та особистої установки розглядається, яким чином любов як соціальна цінність набуває значення особистої установки, і навпаки, як особистісна установка на любов може набувати значення соціальної цінності. Зокрема зазначається, що особистісна установка є індивідуальним двійником суспільної цінності і може бути розглянута як особливий психологічний процес, який проявляється в співвіднесеності людини з соціальним світом за посередництва деякої соціальної цінності. Доводиться, що на відміну від дії любові, яка виявляючись в запереченні егоїзму, сприяє розвиткові особистості, протидією любові є екзистенційний страх перед Іншим.

У РОЗДІЛІ 3. Місце любові в системі суспільних відносин розглядається вплив любові на формування соціальних інституцій. Доводиться, що любов в її цілісному розумінні служить моральнісною основою для різних форм соціальної солідарності. Розкривається загальнолюдське значення цінності "довершеної любові" в розвитку глобального суспільства, яка враховує багатовимірність людського буття і тим самим зберігає людиновимірність людської спільноти.

У підрозділі 3.1. Вплив любові на формування соціальних інституцій зазначається, що як феномен соціальності любов є формотворчою основою спільноти типу Gemeinschaft, виконуючи визначальну роль у формуванні шлюбу та сім'ї - основи спільноти. Як основа моральнісності любов корелює з інституціями моралі, виховання та освіти. Як основа релігійної спільноти - Церкви - любов набуває значення головного орієнтиру в функціонуванні такої інституції, як релігія. Як предмет художньої творчості вона виявляється основоположним фактом художньої культури. Важливість феномена любові для функціонування держави в цілому доводив ще Платон, але в наш час, коли все більшої ваги набувають суспільні відносини типу Gesellschaft, соціальна цінність любові потрапляє в царину ресентименту, що спричинює цілий ряд девіантних проявів у суспільній свідомості. Виконуючи формотворчу функцію спільноти типу Gemeinschaft, любов зберігає людиновимірність суспільних відносин. Завдяки властивості створення безпосередніх зв'язків вона чинить опір роздробленню суспільства на "егомережі", які виникають в опосередкованих відношеннях типу Gesellschaft.

Підрозділ 3.2. Від любові до солідарності присвячено дослідженню наслідків ідеї всезагального людинолюбства, яка виникла в ХХ ст. внаслідок відмови від ідеї християнської любові, що призвело до виявів в суспільній моралі різних форм ресентименту, які досліджував М. Шелер. Доводиться, що негативні наслідки ресентименту зумовлені тим, що в подібних настановах зберігається утопічний характер, який не витримує перевірки дійсністю. Так само як ідея християнської любові зосереджується на одному прояві феномена любові - агапе, ідея всезагального людинолюбства зосереджується на одному прояві любові - філії, що не може задовольнити найголовнішу потребу людини - прагнення до повноти любові, про яку говорив Х. Ортега-і-Гассет. "Довершена любов", у якій виявляється повнота цього багатовимірного феномена, узасадничує такі форми соціальної солідарності, які позбавлені негативних виявів ресентименту.

У підрозділі 3.3. Загальнолюдське значення цінності любові в розвитку глобального суспільства дається характеристика глобалізаційних процесів сучасного світу, головною проблемою яких є, на наш погляд, побудова нової ціннісної парадигми. Доводиться, що нова аксіологічна парадигма осмислення суспільного життя може бути збагачена новим поняттям - "довершена любов" - в осмисленні загальнолюдської цінності такого значимого в житті людини феномена, як любов. Загальнолюдське значення соціальної цінності "довершеної любові" полягає в тому, що в ній розкриваються можливості подолання одномірності людини, поняття якої для характеристики сучасних соціальних проблем вводить Г. Маркузе. Завдяки тому, що поняття "довершеної любові" виходить з багатовимірності людського буття, введення його в дослідження з проблем нової соціальної теорії забезпечує збереження людиновимірного підходу до розуміння особистості, суспільних зв'язків та людської спільноти загалом.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження одержано низку висновків:

- вплив феномена любові на різні сфери соціального життя виявляється завдяки дослідженню трьох головних понять: "еросу", "філії" та "агапе" - в цілісності, як "довершеної любові", що враховує багатовимірність людської істоти, відображаючи взаємодію тілесного, душевного та духовного вимірів людського буття;

- на сучасному етапі розвитку глобального суспільства, в якому головного значення набуває проблема визначення прийнятної для всіх ціннісної парадигми, поняття "довершеної любові", підкреслюючи багатовимірність людського буття, ставить феномен любові в ряд загальнолюдських цінностей, які зберігають людиновимірність суспільних відносин;

- соціальна цінність феномена любові багатофункціональна, їй притаманно об'єднувати (від поєднання статей до єднання спільноти, таке єднання виявляється в запереченні егоїзму); сприяти продуктивному розвитку особистості; створювати почуття безпеки по відношенню до Іншого завдяки довірі, яку вона викликає; відтворювати нову якість міжособистісних стосунків; чинити опір "егомережам", які підсилюють роздроблення суспільства;

- в системі суспільних відносин феномен любові в цілісному розумінні відіграє формотворчу функцію в таких соціальних інституціях, як: шлюб, сім'я, виховання, мораль, релігія, церква, екуменічні рухи та ін., та загалом, будучи основою спільноти типу Gemeinschaft, зберігає людиновимірність суспільства;

- визнання соціальної цінності любові знаходиться в залежності від суперечливого співвідношення цінності любові Іншого та любові до Іншого;

- протидією розвиткові любові як в особистісному житті, так і в суспільному постає екзистенційний страх перед Іншим, який на противагу дії любові, що полягає в запереченні егоїзму, підсилює його;

- "довершена любов" є моральнісною основою різних форм соціальної солідарності на відміну такої орієнтації на солідарність, яка в колі "егомережі" авторитарної особистості призводить до негативних наслідків, що уповільнюють розвиток особистості та викликають різні прояви ресентименту, які розінтегровують суспільство: ворожнечу, ненависть та бажання помсти.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Жулай В.І. Любов до Іншого в світлі ціннісних моделей та соціальних теорій. // Filosofia prima.- К., 2001. - № 1.- С. 116-125.

2. Жулай В.І. Дія та протидія любові в суспільних відносинах. // Філософська думка.- К., 2002.- № 1.- С. 131-146.

3. Жулай В.І. Любов до Іншого в контексті уявлень про новий глобальний простір. // Мультиверсум: філос. альманах: зб. наук. праць / гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 29.- К.: УЦДК, 2002. - С. 119-127.

4. Жулай В.І. Любов у суспільних відносинах. // Філософські обрії: Наук.-теор. часопис, 2002. - №8. - С.154-164.

5. Жулай В.І. Любов як теургійна творчість (за християнськими поглядами В. Соловйова). // Християнство. Контекст світової історії та культури. Науковий збірник / Ред. кол.: А.М. Колодний, П.Л. Яроцький. - К.: Гнозис, 2000. - С. 194-196.

6. Жулай В.І. Соціально-філософський зміст феномена любові (за творчістю Ф. Достоєвського та Вл. Соловйова). // Наукові записки культурологічного семінару. - Вип. 1. Наука - навчанню. - К.: ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України, 2001. - С. 98-104.

7. Жулай В.І. Любов як соціальна цінність особистості. // ХХІ століття і сучасна науково-практична інноваційна культура. Матеріали ІІІ Аспірантських читань.- К.: "КІТЕП", 2001.- С. 20-23.