Боротьба з торгівлею людьми та нелегальною міграцією

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «Київський національний економічний університет 
імені Вадима Гетьмана»

 

 

 

 

 

 

Реферат по міжнародній  економіці на тему:« Боротьба з торгівлею людьми та нелегальною міграцією»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

 

 

План

 

Вступ

1. Нелегальна міграція
2. Дослiдження про торгiвлю людьми в Українi.
3. «Люди як товар». Торгівля людьми й досі актуальна для України проблема.
4. Торгівля людьми у сучасному світі.

Висновок

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Багато людей знають про проблему торгівлі людьми - з повідомлень у пресі, соціальної реклами на телебаченні, білбордів... Але мало хто усвідомлює її масштаби, а тим більше може припустити, що це станеться саме з ним. Як свідчить історія, проблема торгівлі людьми має глибоке коріння і суспільство на різних етапах свого розвитку по різному ставилось до неї. Але лише на початку ХХ століття розпочинається міждержавна робота, в рамках якої, світове співтовариство розглядає торгівлю людьми  як проблему боротьби із злочинністю.

За своєю природою торгівля людьми майже у всіх випадках має транснаціональний організований  характер, оскільки в процесі її  здійснення долучаються представники злочинного світу різних країн, а  потерпілих від  цих злочинів можуть переміщувати через цілий ряд державних кордонів.

Для торгівлі людьми не існує  державних кордонів, немає різниці між розвинутими державами і державами, що розвиваються. Вона легко адаптується як до бідності, так і до розкоші, є актуальною майже для всіх народів.

Мета нашого дослідження полягає в аналізі трансформації підходів до розгляду

проблем торгівлі людьми, визначенні динаміки її чинників, нових тенденцій в існуванні торгівлі людьми, спираючись на дослідження, які проводилися в Україні в 2011р., наукові публікації фахівців (Бандурки О.М., Куца В.М., Лизогуба Я.Г., Орлеана А.М. та ін.), а також на практичний досвід організацій, які займаються протидією торгівлі людьми,перш за все підрозділів по боротьбі із злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми МВС України, для формування адекватних стратегій протидії.

Незважаючи на значимість цієї проблеми і великий суспільний інтерес до неї, єдине визначення суті торгівлі людьми з’явилося фактично у 2000 р.у Протоколі по попередженню та припиненню торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покаранні за неї, який доповнює Конвенцію ООН по боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю.

 

 

1. Нелегальна міграція

Високий рівень життя у розвинених європейських країнах й одночасне  зубожіння більшості населення  у країнах Центральної та Південно-Східної Азії зумовили міграцію багатьох людей у пошуках кращої долі. Водночас етнічні, релігійні й економічні потрясіння, що відбувалися впродовж останніх п'ятнадцяти років у країнах колишнього Радянського Союзу, підсилили хвилю незаконної міграції на Захід громадян цих країн.

Україна через своє географічне  розташування стала однією з основних країн на шляху цієї міграції до країн ЄС. Зі Сходу України посилюється  потік незаконних мігрантів через  необлаштовані кордони з РФ та Білоруссю, а із Заходу повертаються особи, затримані у рамках двосторонніх угод про реадмісію з Польщею, Угорщиною та Словаччиною. Водночас, внаслідок складної економічної ситуації Україна сама перетворилася на одну з найбільших країн-донорів нелегальних мігрантів в ЄС .

Незаконна міграція - проблема, яка завдає шкоди економічному, соціальному і культурному розвитку країн. Концепцією національної безпеки України, схваленою ВР України 16 січня 1997 р., неконтрольовані міграційні процеси розглядаються як загроза національної безпеки України, яка може призвести до негативних явищ у різних сферах діяльності як особи, так і державних органів .

Дослідження міграційних процесів, які проводились українськими науковцями, зокрема Ю. Римаренком, Н. Мироненком, А. Мацком, Н. Нижник, свідчать про  те, що це явище на стан злочинності, громадського порядку та громадської безпеки. Воно сприяє розвитку наркобізнесу, торгівлі зброєю, проституції тощо.

Дослідженню тенденцій міграції робочої  сили в Україні вчені почали приділяти  особливу увагу з кінця 90-х років XX ст. Комплексні дослідження нелегальної міграції у різних її аспектах здійснювали такі вітчизняні науковці, як Е. Лібанова, О Малиновська,  С. Пирожков, О. Піскун, О Позняк, І. Прибиткова, Ю. Римаренко, В Трощинський, Ю. Шемшученко та ін. Цими дослідниками вивчалися процеси трудової міграції, в тому числі нелегальної, методи дослідження міграційних процесів узагалі, процеси урбанізації та мобільності населення, основні напрями і заходи державного регулювання цих процесів .

На основі досліджень Ю. Римаренка, О. Піскуна та І. Прибиткова та інших, можна виділити наступні види міграції:

•-    за способом реалізації: організовані та неорганізовані;

•-    за ступенем контрольованості: легальна та нелегальна;

•-    за територіальною ознакою: внутрішня та зовнішня;

•-    за часовою ознакою: постійні, тимчасові, сезонні, кочові;

•-    за відношенням до країни: еміграція, імміграція, транзитна міграція.

Щодо категорії «нелегальної міграції» - серед науковців немає одностайного визначення. Зокрема, під нелегальною міграцією слід розуміти нелегальний в'їзд у державу не постійного місця проживання та виїзд за її межі; нелегальне перебування на території держави не постійного місця проживання (проживання без чинного документального оформлення тривалий час (протягом року і більше); напівлегальне прибуття у державу не постійного місця проживання (мета поїздки не відповідає зазначеній у візі) і подальше нелегальне проживання в Україні для підготовки нелегального виїзду до іншої країни.

Проблему нелегальної міграції потрібно розглядати у площині такого глобального явища, як міжнародна міграція. Дослідження цієї проблеми слід здійснювати у трьох напрямах: міжнародному, європейському та національному, але з урахуванням тих політичних, економічних, соціальних, інтеграційних процесів, які притаманні міжнародним відносинам на сучасному етапі розвитку світової спільноти. Тобто, нелегальна міграція є проблемою як національного, так і міжнародного характеру, з чого випливає необхідність її регулювання і на універсальному правовому рівні. До універсальних правових норм переважно відносяться міжнародні договори, прийняті в рамках Організації Об'єднаних Націй. Ці договори є універсальними за кількістю учасників. Нормативно-правове регулювання процесів нелегальної міграції на універсальному рівні було здійснено шляхом прийняття резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15.11.2000 р. Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження та припинення торгівлі людьми, насамперед жінками і дітьми, та покарання за неї, Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю). Зазначена Конвенція підписана від імені України в м. Палермо 12 грудня 2000 р.

Універсальні правові норми  Конвенції, створені для регулювання процесів нелегальної міграції, є в Протоколі проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю. Протокол підписаний від імені України в м. Нью-Йорку 15 листопада 2001 р. Держави-учасниці цього Протоколу заявляють, що для вжиття ефективних заходів щодо попередження незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, боротьби з ним необхідний всеосяжний міжнародний підхід, у тому числі співпраця; обмін інформацією й інші відповідні заходи, у Протоколі зазначається про виключну необхідність прийняття такого роду акта, оскільки, незважаючи на роботу, проведену на інших міжнародних форумах, не існувало універсального документа, в якому б зачіпалися всі аспекти незаконного ввозу мігрантів та інші пов'язані з ним питання. Мета Протоколу Конвенції «Проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю» полягає у попередженні незаконного ввозу мігрантів і боротьбі з ним, а також у заохоченні співпраці між Державами-учасницями у досягненні цих цілей при забезпеченні захисту прав незаконно ввезених мігрантів.

Сфера застосування зазначеного Протоколу - попередження, розслідування та кримінальне  переслідування у зв'язку із злочинами, визнаними такими відповідно до цього  Протоколу, вони (злочини) носять транснаціональний  характер і зчинені за участю організованої злочинної групи, а також захист прав осіб, які стали об'єктом таких злочинів.

Окремий розділ Протоколу встановлює заходи протидії незаконному ввезенню мігрантів по морю. Його можна визначити  як організаційний, оскільки Державами-учасницями розроблений механізм припинення використання судна, щодо якого є підозра в участі у незаконному ввезенні мігрантів по морю.

Участь України у міжнародній  співпраці щодо боротьби з нелегальною  міграцією лише започатковується. Підписання Протоколу на­шою державою є значним кроком на шляху формування законодавства, спрямованого на боротьбу з нелегальною міграцією.

Що ж стосується національного  аспекта вказаної проблематики, то необхідно зазначити, що відповідні питання регламентуються Конституцією України, законами «Про громадянство», «Про біженців», «Про імміграцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінальним кодексом та низкою інших нормативно-правових документів.

Міграція є характерним явищем нового тисячоліття, що має здатність поширюватися. Разом з тим зростає й кількість проблем, пов'язаних із цією тенденцією: правових,   економічних,   соціальних, етнокультурних, релігійних, психологічних. Їх вирішення можли­ве при координації зусиль усіх   гілок  влади,   комплексному підході до вирішення питання боротьби з нелегальною міграцією та тісному міжнародному співробітництву у сфері вирішення даної проблеми.

 

 

2.Дослiдження про торгiвлю людьми в Українi

 

У боротьбі з торгівлею  людьми в Україні, попри досягнення останніх років, залишаються “білі плями”. Такий висновок звіту під назвою “Торгівля людьми в Україні: Оцінка заходів, спрямованих на протидію”.  Дослідження, яке є свого роду “абеткою” з проблеми торгівлі людьми в Україні, презентували міжнародні організації Британська рада, ОБСЄ, ЮНІСЕФ та Агентство США з міжнародного розвитку.

“Людей уже експлуатують в Україні як вдома, так і на роботі. Тому вони не вважають експлуатацією  себе за кордоном чимось незвичним, якою б серйозною вона не була. Це страждання, які необхідні, аби заробити собі на життя. Таким чином, після повернення додому ці люди не визнаватимуть, що є потерпілими від торгівлі людьми”. Це цитата з інтерв`ю представника неурядової організації з Івано-Франківська – одного зі 134 інтерв`ю, на яких побудована книга.

Дослідники створили свого роду “енциклопедію” проблеми торгівлі людьми в Україні. І дійшли висновку про існування прогалин у боротьбі з новітнім рабством. Інформаційна кампанія, твердять вони, не досягає маленьких містечок і  сіл, і з освітніх програм вилучені чоловіки, а також жінки старшого віку, які раніше традиційно не вважалися групами ризику. Жертви торгівлі людьми не визнають себе такими або не знають, що мають право на отримання допомоги та компенсацію завданих збитків. Закон щодо захисту свідків хоч існує, але не застосовується, а вироки, винесені торговцям людьми, занадто м`які – до трьох років покарання умовно.

Одна з авторів дослідження, віце-президент Міжнародного правозахисного центру “Ла-Страда – Україна” Інна Шваб каже, що работоргівля українцями наразі не йде на спад:

«Багато є жахливих історій, коли дівчат перевозять, неповнолітніх дівчат, під дахами поїздів, завернутих в  скловату для того, щоб їх не можна  було просканувати, перевозять за межі України. Або коли неповнолітнім  дівчаткам, п`ятнадцятирічним, роблять паспорти 18-річних жінок і відправляють танцювати в Сирію, в Арабські Емірати».

Як каже Інна Шваб, дедалі тривожніших  масштабів набирає торгівля дітьми, здебільшого безпритульними та сиротами, причому ця торгівля процвітає всередині самої України:

«Вона навіть більше ніж торгівля дітьми з перетином кордону, бо для  дітей там дуже суворі правила  виїзду, дуже суворі правила оформлення документів для вивозу дітей з  України. Саме тому набагато вигідніше  їх використовувати тут, в Україні. Наприклад, дуже багато випадків, коли дітей з Криму привозять в Київ для жебракування. Коли дітей із Придністров`я продають за копійки в Одесу для використання в порнобізнесі. Порушена кримінальна справа за таким фактом».

Торгівлю людьми часто називають сучасною формою рабства. Однак дослідниця схиляється до думки, що більшість випадків торгівлі людьми – це спотворена форма міграції:

«Не дивлячись на те, що випадків торгівлі людьми дуже багато, є багато успішних випадків. Так, люди працюють нелегально. Але вони отримують гроші, вони підтримують сім`ї, які залишились в Україні. І коли ми проводимо наші превентивні кампанії, коли ми даємо консультації, ми не говоримо людям: не їдьте. Бо для того щоб їх залишити в Україні, потрібно щось запропонувати. Альтернатив в Україні нема. Ми просто розказуємо про їх права, про їх можливості, про те, що необхідно знати і куди треба звертатися за допомогою у випадку, якщо вони є жертвами торгівлі людьми. І наш досвід, вже десятирічний досвід роботи в Україні свідчить, що це найбільш ефективно».

Як каже Інна Шваб, висновки дослідження  “Торгівля людьми в Україні: оцінка заходів, спрямованих на протидію”,  ляжуть в основу нової національної стратегії боротьби з новітньою  работоргівлею, живильним середовищем  для якої служить бідність.

 

3.«Люди як товар». Торгівля людьми й досі актуальна для України проблема

 

322 випадки продажу  людей у рабство виявили торік  українські правоохоронці. Таку  офіційну статистику наводить  Міністерство внутрішніх справ  України. А за останні 18 років жертвами торгівлі людьми стали 100 тисяч українців. Причому йдеться не лише про жінок, з яких роблять повій, а й про чоловіків, котрих використовують для трудової експлуатації. Яким є механізм такого бізнесу в Україні? Хто потрапляє у тенета работоргівців?