Двосторонні відносини Польщі з Словаччиною, Словенією і Угорщиною

ВСТУП

За останні роки Польща значно розширила свою роль і зміцнила позиції у відносинах із країнами Європи й Заходу, підтримуючи і  встановлюючи дружні відносини як з  Західним світом, так і з іншими європейськими державами.

Події 1989 р. повністю змінили  карту Центральної Європи, і Польщі довелося встановлювати відносини  з сімома новими сусідами. Польща досягла  хороших взаємин з усіма партнерами, підписавши угоди про дружбу і співпрацю, які замінили зв'язки, розірвані з крахом Варшавського договору.¹ Це призвело до трансформації міжнародних відносин в Європі. Країни цього регіону позбавлені диктату Москви, почали пошуки нових рішень, що привело до активної політики в Центральній Європі, як двосторонньої, так і у вигляді "нового регіоналізму".

Внаслідок свого трагічного історичного досвіду з постійними прикладами невірних союзників і  одночасної агресії більш могутніх сусідів (наприклад, Розділи Польщі, Друга світова війна), польська зовнішня політика зацікавлена в співпраці з сильним партнером, здатним надати достатньо сильну підтримку під час критичних ситуацій. Для Польщі, яка знаходиться на перехресті найважливіших геополітичних осей континенту (Схід-Захід та Північ-Південь), Центральна Європа стала "зоною безпеки".²

Співпраця Польщі з країнами регіону була одним з елементів, які визначили швидкість інтеграції Польщі до НАТО та Європейського Союзу. На рубежі 1992 і 1993 років, у відповідь на неоднозначні сигнали інших партнерів, Польща постійно підкреслювала свою прихильність до розвитку регіонального співробітництва. Особливо інтенсивно розвиває Польща відносини з найближчими сусідніми державами: Словаччиною, Словенією та Угорщиною. Ці країни пов’язує спільна історія, участь у регіональних організаціях і спільний європейський напрямок зовнішньої політики.

РОЗДІЛ I. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ І СУЧАСНИЙ ЕТАП ВІДНОСИН ПОЛЬЩІ З СЛОВАЧЧИНОЮ

Після того як Німеччина  «возз'єдналася» з Австрією, а Варшава схвалила цю подію, Берлін підтримав домагання Польщі на Вільно і Вільнюську область, в обмін на визнання німецьких прав на Клайпеду. Берлін і Варшава продовжили «плідну» співпрацю - в агресії проти Чехословаччини , її розчленовуванні.

Польська еліта з самого початку створення Чехословаччини висувала до Праги територіальні претензії. Юзеф Пілсудський взагалі заявляв, що «штучно і потворно створена Чехословацька Республіка не тільки не є основою європейської рівноваги, але, навпаки, є його слабкою ланкою». Поляки хотіли ще в 1918 році розширити свою державу за рахунок Чехословаччини, претендуючи на ряд територій, особливо їх цікавила Тешинська область.

У 1938 після Мюнхенської угоди багато словаків з числа екстремістського крила автономістів виступили з вимогами повного відділення від чехословацької держави. Внаслідок цієї угоди взяла гору лінія на розчленування Чехословаччини; Угорщина і Польща приєднали до себе частини території Словаччини. Коли в березні 1939 Гітлер захопив Прагу, німецькі і словацькі нацисти створили окрему словацьку державу. Його уряд являв собою нацистську диктатуру на чолі з президентом Тісо.³

Словаччина була єдиною країною Осі, крім Німеччини, що взяла участь у польській кампанії. Готуючи вторгнення до Польщі, намічене на вересень 1939, вермахт звернувся до Словаччини по допомогу. Хоча історія словацької армії на той момент налічувала лише шість місяців, вже було сформоване невелике мобільне військо, що складалась з ряду піхотних і артилерійських батальйонів. ⁴

Було створено дві бойові групи для спільної з німецькою  армією кампанії в Польщі. Перша група — невилика бригада під головуванням Антоніна Пулініча, що складалась з шести піхотних батальйонів, двох артилерійських батальйонів і групи бойових інженерів. Друга група під головуванням Густава Маляра була мобільною, складалась з двох батальйонів мотокінноти, посилених дев'ятьма моторизованими артилерійськими батареями. Ці дві групи були сформовані на базі відповідно 1-ї та 3-ї словацьких піхотних дивізій. Під час кампанії вони з боями пройшли через Нови Сонч та Дукельський перевал у напрямку Дембиці і Тарнува на півдні Польщі.

Існування Першої Словацької республіки фактично завершилося 4 квітня 1945, коли Червона Армія захопила Братиславу і зайняла всю Словаччину. Де-юре держава припинила існування 8 травня 1945, у день капітуляції словацького уряду перед генералом Волтоном Волкером, командувачем XX Корпусом 3-ої Армії США вавстрійському Кремсмюнстері.

Після Другої світової війни  Чехословаччина заявила, що вважає кордонами  держави ті, що існували до Мюнхенської  угоди, таким чином відмовляючись  від територій, відторгнутих Словацькою державою від Польщі в 1939 році. 20 травня 1945 в Трстено було підписано угоду про повернення цих територій Польщі, і чехословацькі прикордонники повернулися на домюнхенській кордон, незважаючи на протести місцевого населення, яке не бажало переходу в польське підданство.

У 1958 році у Варшаві Польща та Чехословаччина підписали остаточний договір про проходження польсько-чехословацького  кордону. Договір набув чинності 14 лютого 1959. У 2002, Польща і Словаччина зробили деякі подальші незначні коригування цього кордону.⁵

Кінець соціалістичної Чехословаччини в 1989 році під час мирної Оксамитової революції означав також кінець Чехословаччини як цілої держави і привів до створення в березні 1990 року Чеської і Словацької Федеративної Республіки, а потім, з 1 січня 1993 року, двох окремих держав - Словаччини та Чехії («оксамитове розлучення »).

Польща розуміючи, що Чехо-Словаччини розпалася, відразу ж визнала послідовно обидві країни, встановила з ними дипломатичні відносини. Варто зазначити, що в зв'язку з внутрішньою ситуацією в обох країнах та спрямуванням їхньої політики, двосторонні польські відносини з Чеською Республікою розвивалися більш динамічно, ніж зі Словаччиною.

Таким чином, дипломатичні відносини були поновлені ​​після поділу Чехословаччини в 1993 році. Посольство Словаччини розпочало виконання своїх обов'язків у 1994 році, в будинку комерційного радника колишньої Чехословаччини.

 «Договір про добросусідські відносини» від 10 червня 1991 року доповнили «Протоколом про застосування міжнародних двосторонніх угод, укладених між Польщею і Чехословаччиною з 1918 по 1992 роки», який був підписаний в Братиславі 8 березня 1993. Під час переговорів не спостерігалось ніяких непорозумінь та спірних питань. Договір був чинним протягом 15 років з можливістю продовження на наступні п'ять років. Важливе місце в договорі з Чехословаччиною зайняло питання захисту меншин і надання їм усіх прав, відповідно до універсальних і європейських стандартів.⁶

Невдовзі було підписано  ще ряд угод між Польшею та Словацькою республікою:

• Угода про заохочення та взаємний захист інвестицій (Варшава, 18.08.1994);
• Угода про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на дохід і на капітал (Варшава, 18.08.1994);
• Угода про торговельно-економічне співробітництво (Варшава, 18.08.1994);
• Угода про спільний кордон (Варшава, 06.07.1995);
• Угода про місцевий прикордонний рух (Закопане, 06.12.1996);
• Угода про співробітництво і взаємну допомогу у разі катастроф, стихійних лих та інших серйозних аварій (Братислава, 24.01.2000).

Період 1994-1998 років, коли до влади в Словаччині прийшла націоналістична коаліція прем'єр-міністра Володимира Мечіара, відзначається певним погіршенням відносин. Його політика порушувала демократичні норми, затримувала перетворення. В результаті, Словаччина не була включена у першу групу країн, запрошених до вступу в НАТО і ЄС. Це призвело до послаблення інтенсивності двосторонніх відносин. ⁷

Ситуація змінилася після  перемоги коаліції Рудольфа Шустера та Мікулаша Дзюрінди. Відновилася робота Вишеградської групи, яка підтримала кандидатуру Словаччини в НАТО. У 2000 році було створено спільну польсько-чесько-словацьку бригаду для проведення операцій з підтримання миру, штаб-квартира якої знаходиться в Словаччині. Готовність цього проекту була досягнута в 2003 році.⁸

Синонімом нового співробітництва в Центральній Європі, визнаним в усьому світі, стала Вишеградська співпраця. Аналізуючи документи польської зовнішньої політики, можна сказати, що тільки двічі - в 1997 і 1998 роках - не згадується "Вишеградська група", і тільки один раз - у 1997 році - немає згадки про розвиток цієї співпраці, оскільки акцент робиться на односторонній зв'язок з Чехією, Словаччиною та Угорщиною. У 1994-1998 роках зусилля країн Вишеграда переважно були спрямовані радше на інтеграцію з ЄС і НАТО, ніж на лобіювання взаємних інтересів, зустрічі голів держав відбувались нерегулярно.

15 лютого 1991 року у Вишеграді  була підписана Декларація про співпрацю Республіки Польщі, Чехії і Словацької Федеративної Республіки та Угорської Республіки в прагненні до європейської інтеграції. 21 грудня 1992 року в Кракові була підписана Угода про Центрально-Європейську асоціацію вільної торгівлі між Польською Республікою та Чеською Республікою, Словацькою Республікою та Угорською Республікою (CEFTA).⁹

Регіональне співробітництво, незважаючи на деякі труднощі, які виникали в середині 90-х років, зажди трактувалося як інструмент для підвищення стабільності в регіоні, подолання поточних економічних і культурних відмінностей, сприяння збільшенню регіональної свідомості, поглиблення взаєморозуміння і створення спільності інтересів.

У квітні 2003 року президент  Кваснєвський здійснив візит у Словацьку Республіку, а в травні в країну відправився прем'єр-міністр Лешек Міллер.

На даний момент, Польща і Словаччина обговорюють можливість подачі спільної заявки на проведення зимових Олімпійських ігор у 2022 році.

Згідно з цим задумом, змагання з хокею, фігурного катання, керлінгу та ряду інших видів спорту пройшли б на спортивних аренах Кракова. Стрибки з трампліна, біатлон  і біг можуть відбутися на гірськолижному курорті Закопане у 100 кілометрах південніше, а змагання з гірськолижних видів  спорту - в районі гори Хопок в  словацьких Татрах.¹⁰

Отже, Словацька республіка і Польща розвивають свої відносини  переважно в рамках регіональних утворень. Після становлення незалежної Словаччини в 1993 році співпраця розвивалася  менш інтенсивно, ніж з Чехією. Особливо знизилась продуктивність контактів  в період прем’єрства Володимира Мечьяра. В рамках Вишеградської групи Польща надала разом з іншими членами організації значну підтримку евроатлантичним прагненням Словаччини.

РОЗДІЛ IІ. РОЗВИТОК ВІДНОСИН ПОЛЬЩІ З КОЛИШНЬОЮ ЮГОСЛАВСЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ СЛОВЕНІЯ

У період 1989-1991 років польські відносини з Югославією (СФРЮ), були хороші, допоки не розпочався кривавий розпад країни. Надалі Польща повинна була відновити і побудувати з нуля контакти з усіма країнами-спадкоємицями Югославії. З деякими з них, такими, як Словенія і Хорватія, двосторонні контакти були встановлені ще до офіційного звільнення цих країн.

Польща не проявляла значну активність у вирішенні поточних конфліктів у регіоні. Польська політика відбувалась у відповідності з рішеннями міжнародних організацій щодо воюючих сторін, це в основному стосувалось впровадження та застосування санкцій політичного і військового характеру. Єдиною ознакою польської діяльності була дипломатична місія до США і ООН в рамках ЦЄІ, в якій також взяли участь Австрія, Угорщина, Словенія та Хорватія в грудні 1992 року. Головним питанням, яке повинна була вирішити ця місія, було питання про завершення війни в Боснії і Герцеговині.

Тим не менш, це не принесло бажаного результату. Виконуючи обов'язки головуючої країни в ОБСЄ в 1998 році Польща піднімала питання, пов'язані з конфліктом в Косово. Польща відправляла туди своїх цивільних і військових спостерігачів, поліцейських і цілі військові підрозділи в рамках міжнародних операцій, а саме: в Хорватії (UNPROFOR/UNCRO, UNTAES) в Боснії і Герцеговині (UNMBIH, IFOR/SFOR), Македонії (UNPREDEP) і в Косово (UNMIK, KFOR), а також на Превлакському півострові (UNMPO).¹¹

Офіційне визнання Словенії Польщею відбулося 21 січня 1992 року (дипломатичні відносини були встановлені 10 квітня 1992). У березні 1995 року було уклаладено угоди зі Словенією про правонаступництво контрактів колишньої СФРЮ. Разом країни брали участь у регіональних групах (CEI, CEFTA) і переговорах про вступ до ЄС (Люксембузька група).

Польща також підтримувала співпрацю Вишеградської групи з Словенією, але польські політики розуміли, на відміну від, наприклад, чеських, що для того, щоб зберегти свою внутрішню згуртованість у Вишеградській групі, її не можна формалізувати у вигляді членства Словенії в цій же групі. Польща також продовжувала надавати підтримку зусиллям Любляни у вступі в НАТО, таким як співпраця у здійсненні Програми дій щодо членства. Проблеми існують через економічний дефіцит Польщі, через те, що словенські інвестиції у Польщу більші, ніж польські у Словенію (наприклад у фармацевтичній галузі).

Прем'єр-міністр Польщі Лешек Міллер відвідав Словенію з офіційним дводенним візитом 24 і 25 березня 2003 року на запрошення прем'єр-міністра Янеза Дрновшека. Міллер провів переговори з Дрновшеком, а також окремо був прийнятий Президентом Республіки Міланом Кучаном і президентом Національної асамблеї Б.Пахором. Також відбулася запланована зустріч з міністром закордонних справ Словенії Дімітрієм Рупелем. Більшість переговорів відбулися 25 березня. У неділю два прем'єр-міністра спостерігали фінальні етапи зі стрибків з трампліна Кубоку світу в Планіції.¹²

Політичні відносини між  Словенією та Польщею були оцінені  як відмінні. Польща є важливим зовнішньополітичним  партнером для Словенії як в плані двосторонніх відносин, так і у багатосторонніх питаннях. Польща є членом НАТО з березня 1999 року і разом зі Словенією членом так званої Люксембурзької групи країн, що створена для країн, які прагнуть набути повноправного членства в ЄС. Крім того, Польща є членом OECD і активним учасником регіональних альянсів, в тому числі CEFTA, ЦЕІ та Вишеградської групи. У 1997 році Польща завершила дворічний термін роботи в якості непостійного члена Ради Безпеки ООН, і в 1998 році вона головувала в ОБСЄ. У 2000 році Польща головує в CEFTA.