Економіка Японії

Тема 6. Економіка Японії

1. Особливості економічного розвитку Японії

Територія Японії становить 372 тис. км2, чисельність населення 127 млн. осіб, столиця Токіо, державний устрій конституційна монархія, національна валюта єна.

Японія належить до найрозвиненіших країн світу. За обсягом ВНП та ВВП вона поступається тільки США, а за душовими вимірами цих показників навіть їх випереджає. Її частка у світовому ВНП становить 14% , у світовому промисловому виробництві — 12%. Японія знаходиться серед світових лідерів за виробництвом чорних металів, електроенергії, автомобілів, суден і особливо комп'ютерної техніки. Частка Японії у світовому виробництві кольорових телевізорів становить 60%, у виплавці сталі — 14%, штучних волокон — 12%. Вона посідає друге місце у світі за тоннажем торговельного морського флоту і перше місце за виловом риби. Вона є значним експортером капіталу, вона — найбільший кредитор у світі, її банки — найпотужніші на світовому кредитно-фінансовому ринку. Японські готові товари, в першу чергу, електроніка, завойовують ринки майже всіх країн світу завдяки високій якості й надійності. Водночас Японія поглинає великі обсяги енергоносіїв, мінеральної і сільськогосподарської сировини, продовольства, імпортуючи їх з інших країн. Сальдо японського зовнішньоторговельного балансу зводиться зі значним позитивом протягом останніх десятиліть. Але наприкінці XX століття економічний розвиток країни уповільнився, його темпи помітно нижчі, ніж в інших розвинутих країнах. Японія опинилася перед необхідністю здійснення серйозних економічних реформ.

В минулому столітті Японія здивувала світ: першого разу, — коли перемогла у війні з Росією (1904 — 1905 рр.), коли цього ніхто не сподівався; другого — в 60-70-х роках, перетворившись із країни з застарілою технічною базою, низьким рівнем виробництва й життя населення на країну з найпередовішою економічною структурою, країну високих темпів економічного зростання, з рівнем ВВП на душу населення одним із найвищих у світі. Цей економічний феномен назвали "японським дивом". І дійсно, Японія, яка взнала нищівної поразки у Другій світовій війні, із зруйнованою економікою, змогла в короткий термін випередити всі європейські країни і посісти друге місце у світі за економічним рівнем. Економічний успіх Японії був здобутий специфічними методами, які дещо відрізняються від тих, що опрацьовані в інших розвинутих країнах.

2. Фактори економічного  розвитку Японії

Особливостями, що визначають оригінальність японської економічної моделі, є історико-економічні умови; рішучість у проведенні економічних реформ і їх ефективність; специфіка соціальних відносин всередині країни, зокрема, в напрямку уряд-бізнес-населення. На відміну від США Японія не багата на природні ресурси. Вона має невеликі поклади вугілля й мідної руди. Земельні ресурси дуже обмежені, обробляється тільки 14% всієї площі країни. Брак землі в певній мірі компенсується ресурсами океану, яким Японія оточена з усіх боків; риба з давніх давен була та значною мірою є і сьогодні основним постачальником тваринних білків в раціоні японця.

Отже, національні природні ресурси не можуть слугувати міцною базою економіки, її підґрунтям. Але самий їх дефіцит спричинив в значній мірі особливість економічної структури Японії і, зокрема, її зовнішньоекономічних зв'язків: вона спеціалізується на виробництві й експорті готової продукції, а імпортує паливо, сировину й продовольство. Імпорт енергоносіїв складає 80% від їх споживання в Японії. Це створює ємний ринок відповідних товарів, що приваблює ресурсозабезпечені країни, причому не тільки ті, що розвиваються, а й навіть США, Канаду й Австралію.

Для розуміння специфіки економічного розвитку Японії слід урахувати особливості її економічної історії. Вона характеризується двома суперечливими процесами: тривалою свідомою ізоляцією Японії від навколишнього світу і готовністю впровадити в національну економіку найкращі здобутки світової наукової і технічної думки. Ізоляція, яку правлячі кола країни ретельно підтримували, сприяла не тільки збереженню національних традицій і зміцненню національної самосвідомості, але й мала економічні наслідки. Один з них полягає в тому, що японці неохоче допускають до себе іноземців — не тільки у фізичному розумінні, але й іноземний капітал і товари. Частка іноземних інвестицій в японській економіці незрівнянно нижча, ніж японських в інших країнах. Менталітет пересічного японця сформувався таким чином, що він впевнений: "Японське — найкраще", тому надає перевагу національним товарам перед іноземними.

Незважаючи на самоізоляцію, Японія пройшла основні етапи соціально-економічного розвитку, що притаманні розвинутим країнам. Поворотним пунктом її історії була антифеодальна революція "Мейдзі" (1867 — 1898 рр.), яка розчистила шлях ринковим відношенням в економіці й надала початок формуванню буржуазії. З цього ж часу починається стрімкий процес промислового перевороту, який перетворив Японію на індустріальну державу на початку XX століття. Розпочинається широка економічна, політична і воєнна експансія Японії, об'єктом прямування якої був регіон Східної, Південно-Східної Азії та Океанії. Цьому сприяла світова війна: великі колоніальні держави були глибоко занурені у європейські справи й не помітили, як Японія їх поступово виштовхує з Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Вона захопила Корею, Маньчжурію, Тайвань та низку островів у Тихому океані. Японські товари (в той час переважно вироби легкої промисловості) розповсюдилися по країнах регіону; японці краще знали традиційні смаки жителів Південно-Східної Азії, ніж європейці та американці.

Перед Другою світовою війною Японія вже мала потужний військово-промисловий комплекс, що спирався на розвинуту важку промисловість. Особливістю її було те, що енергетична й металургійна бази були розташовані поза Японськими островами, а саме — в японській колонії на Північному Сході Китаю. Це в роки війни мало негативні наслідки, оскільки сировинні бази були відрізані від машинобудівного комплексу. Незважаючи на антифеодальну революцію, залишки феодалізму ще не були остаточно викоренені. Великі землевласники і взагалі аристократія мали великий вплив на правлячі кола, на імператорський двір. В період між двома світовими війнами посилюється роль держави в економіці. Була проголошена "загальна мобілізація нації", що означало підготовку економіки до війни. В галузях стратегічного призначення (нафтова, вугільна, хімічна промисловість, чорна й кольорова металургія) була встановлена система фіксованих цін і утворено планово-розподільчий апарат. Компанії, що виконували військові замовлення, були підпорядковані міністерству озброєнь. Активне втручання державних органів в економічні процеси зберігається, по суті, аж до кінця XX століття; лише наприкінці 90-х років, проголошується дерегуляція економіки.

У довоєнній Японії, окрім уряду, контроль над економікою здійснювали великі монопольні об'єднання, концерни на чолі з сімейними холдингами, так звані "дзайбацу". Вони одержували найбільші військові замовлення й саме вони були найактивнішими прибічниками участі Японії у війні. Найпотужнішими концернами були "Міцуї", "Міцубісі", "Сумітомо", "Ясуда", "Окура". Концерн "Міцуї" охоплював банки, страхові компанії, підприємства гірничої, хімічної, електротехнічної галузі, відігравав значну роль у зовнігапій торгівлі. Концерн "Міцубісі" (у складі 120 компаній) контролював видобуток мідної руди, виробництво мінеральних добрив, нафтопереробну промисловість і судноплавство. Концерн "Сумітомо" контролював чорну металургію, а "Ясуда" володів найбільшими банками, страховими й промисловими компаніями.

Переведення японської економіки на воєнні рейси посилило роль важкої промисловості, особливо металургії, хімічної промисловості (наприкінці 30-х років Японія вийшла на перше місце у світі за виробництво штучного шовку — матеріалу для виробництва парашутів), військового машинобудування. Проте занедбаними опинилися галузі цивільного виробництва.

Надмірна монополізація економіки хибними сторонами виявилася в процесі війни. Японія не тільки зазнала поразки, але й опинилася в неймовірно руйнівному стані. Промислове виробництво наприкінці 1946 року складало лише 10% довоєнного рівня, його частка у світовому виробництві складала лише 1%, а частка експорту у світовій торгівлі лише 0,5%. Японія була окупована американськими військами. Верховний штаб окупаційних військ розробив післявоєнну економічну реформу, яка наполегливо втілювалася в життя під керівництвом американського економічного радника Доджа. Основні напрямки реформи:

-демілітаризація економіки;

- декартелізація (антимонопольні заходи);

- завершення аграрної реформи.

Було вирішено, що агресія ніколи вже не повинна вийти з Японської землі. В конституції Японії записано, що витрати на військові цілі не повинні перевищувати 1% від ВВП; цей пункт дійсний і сьогодні.

Декартелізація полягала в ліквідації "дзайбацу". Холдингові компанії були розпущені, було здійснено широкий розпродаж їх акцій, вони були подрібнені відповідно до прийнятих антимонопольних законів. Лише за два роки 70% акцій перейшло у володіння громадян. Надмірна концентрація економіки була послаблена. Проте найбільші монополісти зберегли свої основні позиції. Перше місце посів концерн "Міцубісі", друге — "Сумітомо", третє — "Міцуї", а четверте "Ясуда". Під дію демонополізації не потрапили банки.

Аграрна реформа основною метою визначила ліквідацію великих земельних володінь і перерозподіл їх селянам-орендаторам за викуп по ринковій ціні. Після проведення реформи селяни-власники складали вже 62%, орендарі — 5,5%. Частина землі залишилася в руках поміщиків, проте вони вже не могли активно впливати на відносини в аграрному секторі.

Була здійснена фінансова стабілізація, в рамках якої надавалася американська фінансова допомога, поставлялися пальне, продовольство й медикаменти. Всі гуманітарні товари продавалися за гроші, а виручка йшла на фінансування сільського господарства. Крадіжка й розбазарювання коштів припинялись окупаційною владою. Японія повністю розплатилася за цю допомогу через 10 років.

Пріоритетом економічних реформ визначено піднесення виробництва. Військові заводи були демонтовані під контролем американських окупаційних влад. Заборона виробляти військову продукцію пішла на користь Японії, оскільки вона зосередила зусилля на цивільних технологіях. В той час, коли провідні держави світу відволікали значні кошти на гонку озброєнь, Японія освоювали ринки цивільної продукції. Більше того, вона немало заробила на чужих воєнних конфліктах. Підчас війни в Кореї і В'єтнамі американська армія давала багато замовлень японським фірмам на поставку продовольства, обмундирування, на різні металовироби, ремонт військової техніки тощо. Це було неабияким стимулом розвитку японської економіки, що розглядається як беззаперечний факт. В окремі роки військові замовлення американської армії давали до третини усіх валютних надходжень Японії.

В рамках економічної реформи були впроваджені такі заходи:

• введено процедуру банкрутства, здійснено реорганізацію й ліквідацію збанкрутілих компаній;
• відтворено контроль уряду над ключовими галузями економіки;
• заморожено ціни й заробітну плату;
• відтворено централізоване постачання підприємств.

Таким чином, роль держави в післявоєнній відбудові економіки Японії не тільки не принизилася, але й зросла. Посилення урядового керування відбудовою зруйнованої економіки не є унікальним явищем, притаманним тільки Японії, — ця модель була застосована також у повоєнні роки в Італії, Франції, ФРН, але активна роль держави в регулюванні японської економіки збереглася і в післябудівні періоди, і це є специфічною рисою Японії. Реформа впроваджувалася в умовах жорсткої дисципліни: саботажники штрафувалися, навіть могли опинитися у в'язниці, а їх майно конфісковувалося.

Нарешті, вже наприкінці американської окупації, була здійснена "шокова терапія", яка включала такі заходи:

- бюджетну реформу, основою якої став баланс державних доходів і витрат по всіх статтях, скасування дотацій збитковим підприємствам;

- нову кредитну політику, яка полягала у відмові від фіксованих цін;

- валютну реформу, яка встановлювала фіксований курс єни до долара на рівні 360 єн за долар.

Післявоєнна економічна реформа оздоровила японську економіку; вона стала тим трампліном, з якого почалося бурхливе піднесення Японії у світовому економічному просторі.

Усі розглянуті вище фактори сприяли швидкому розвитку економіки Японії в другій половині XX століття. Їх вплив був неоднаковим в залежності від конкретної ситуації, яка складалася як у середині країни, так і в світовій економіці. На зміну ситуації японська економіка реагує зрушеннями в структурі виробництва й динамікою розвитку.

Як вже зазначалося, в економіці Японії довоєнного періоду основна частка виробництва припадала на важку промисловість — металургію, енергетику, важке машинобудування, основну хімію й нафтопереробку. Така структура в основному зберігалася до 70-х років минулого століття. Оскільки на світових ринках в ті часи сформувалася тривала тенденція падіння цін на сировину, в тому числі мінеральну, Японія нарощувала потужності в галузях важкої індустрії на імпортованих рудах металів, нафті й газу, хімічній сировині. Практично не маючи залізної й марганцевої руд, а з кольорових металів видобуваючи тільки мідь, Японія протягом майже всього минулого півстоліття посідала друге місце в світі за виплавкою сталі, алюмінію, міді й деяких інших кольорових металів. За потужністю нафтопереробних заводів вона поступається тільки США, хоч вся її нафта надходить з інших країн.

Особливо швидкими темпами розвивалося машинобудування. Якщо виробництво в обробній промисловості в цілому збільшилося за 1953-1971 рр. в 11 разів, то в машинобудуванні — у 26 разів. Відносно дешева робоча сила обумовлювала конкурентоспроможність також трудомісткого виробництва — автомобілебудування, радіо й телевізійної техніки, легкої промисловості. Наприкінці 60-х років Японія вийшла на перше місце у світі за виробництвом транзитних радіоприймачів і телевізорів, а згодом і металорізальних верстатів.

З 70-х років зовнішньоекономічна ситуація для Японії суттєво змінюється. По-перше, різко підвищуються ціни ва нафту, а також на деякі інші природні ресурси, — що боляче відзначалося на японській економіці; енергоємні й металоємні види виробництва втратили стимул подальшого розвитку. В 1973 -1974 рр. імпортні ціни зросли в 2,1 рази, в 1979 — 1980 рр. — на 86%. По-друге, розвинуті країни вступили до стадії постіндустріального розвитку, коли традиційні галузі, особливо металургія, важке машинобудування, основна хімія вже не відіграють провідної ролі. По-третє, заробітна плата японського робітника підвищилася і досягла рівня інших розвинутих країн; це ліквідувало перевагу Японії у собівартості продукції за рахунок дешевої робочої сили.