Економіка Японії

В таких умовах необхідна була докорінна перебудова структури японської економіки. Енергетична криза спонукала до впровадження енергозберігаючих технологій. Значно скоротилися питомі витрати палива на виробництво одиниці товару. Різко загальмувалися темпи виробництва електроенергії й чорних металів. Подорожчання робочої сили призвело до суттєвого зниження частки продукції легкої промисловості. Натомість швидкими темпами розвивалися наукоємні види виробництва, особливо електроніка й робототехніка.

Частка промисловості знизилася порівняно з 50-60 роками, але все ще є вищою, ніж в США або західноєвропейських країнах, а частка послуг дещо нижча.

Сільське господарство Японії, незважаючи на дефіцит земельних площ, забезпечує 70% потреб країни в продуктах харчування. Основні культури: рис, картопля, цукрова тростина й цукровий буряк, цитрусові. Значна частина овочевих культур вирощується в штучному середовищі. Сільське господарство відрізняється високою інтенсивністю й врожайністю, високим рівнем хімізації.

У сільському господарстві переважають дрібні ферми. Уряд захищає аграрний сектор протекціоністськими заходами. Тільки в 1994 р. було знято заборону на імпорт рису, незважаючи на те, що японський рис дорожче за американський у 2,5 рази і таїландський — у 5 разів.

Промисловість Японії дедалі більше орієнтується на наукоємні галузі.

Частка машинобудування в структурі обробної промисловості піднялася з 30% в 60-х роках до майже 60% в 90-х роках. Пріоритетними галузями стали електроніка, аерокосмічна техніка, телекомунікаційні засоби, робототехніка. Частка Японії у світовому виробництві кольорових телевізорів становить понад 60% , роботів — 50%, напівпровідників— 40%. Крім того, Японія посідає перше місце у світі за виробництвом суден (52% світового обсягу), автомобілів (30%), тракторів, металообробного устаткування. Незважаючи на зниження ролі традиційних галузей, позиції Японії досить міцні у світовому виробництві сталі (14%), штучних волокон (12%), гуми, холодильників, пральних машин.

В 70 — 80-х роках уряд підтримував депресивні галузі шляхом їх санації: перспективні підприємства одержали кредити й пільги, безнадійні було закрито. Найбільш складною була ситуація в таких галузях: виплавка алюмінію й мартенівської сталі, виробництво хімічних добрив і волокон, суднобудування, текстильна й швейна промисловість. В 90-х роках держава відмовилася від опіки неконкурентоспроможних галузей; їх продукція стала заміщуватися імпортом. Значною мірою цей імпорт складається з товарів, вироблених філіями японських корпорацій за кордоном.

Особливістю японської економіки є об'єднання приватних підприємств у різні асоціації, кооперативи, союзи. Деякі з таких об'єднань перетворюються на великі концерни світового значення. В промисловості широко відомі такі корпорації як "Тойота моторе", "Мацусіта електрик", "Соні", "Хонда мотор", "Хітачі", "Такеда кемікал індастріз", "Канон", "Фудзіцу", "Фузді фото фільм", "Ніппон електрик компані" , "Міцубісі хеві індастріз", "Тошіба".

У сфері послуг найбільшого значення набули торгівля, фінансові, банківські послуги, інформатика, зв'язок, туризм. Зростає роль послуг, пов'язаних з обслуговуванням виробництва: консалтинг, інжиніринг, маркетинг.

З середини 80-х років Японія стала найбільшим кредитором світу; загальна сума її зарубіжних активів перевищує 1 трлн, дол. Золотовалютні резерви Японії складають 362 млрд. дол. (2000 р.), значно більше, ніж у будь-якій іншій країні. Японія не має зовнішніх боргів, перевищення її зарубіжних активів над зобов'язаннями досягає 600 млрд. дол.

За експортом прямих інвестицій Японія у 80-х роках минулого століття посідала перше місце, в 90-х роках вона поступилася США та Франції. Найбільшими інвесторами є компанії "Хітачі", "Мацусіта", "Тойота", "Соні", "Ніссо іваї". Основна частка інвестицій (понад 40%) направляється до США.

Кредитно-фінансова система Японії представлена приватними й державними банками. Державі безпосередньо підпорядковані Центральний банк Японії і Японський банк розвитку, низка громадських фінансових організацій.

В 2001 р. три провідні банки — "Даїті кангьо", "Фудзі" і Промисловий банк — почали реалізовувати план об'єднання в холдингову групу "Мідзухо", яка за розмірами активів стане однією з найбільших у світі. Планується також формування ще двох холдингів: один з них складатиметься а банків "Токай", "Асахі" і "Санва", а інший —- з банків "Сумітомо" і "Сакура", які об'єднуються в єдиний банк під назвою "Сумітомо міцуї".

У складі спеціалізованих фінансових організацій для дрібного й середнього бізнесу в Японії існує 450 кредитних асоціацій кооперативних організацій та близько 400 кредитних союзів. Нараховується 270 компаній по операціях з цінними паперами. Японську фінансову систему об'єднує міжбанківська інформаційна система телекомунікацій, яка зв’язує за допомогою комп'ютерної мережі 5300 фінансових організацій і 42000 філій, що сприяє оперативному переведенню коштів.

Динаміка економічного розвитку Японії у другій половині XX століття відрізняється зміною ритму в залежності від характеру економічних процесів, що відбувалися як всередині Японії, так і на світовому просторі. Можна визначити три періоди, які чітко виокремлюються за темпами росту економіки.

Перший період охоплює 50-ті — 60-ті роки з дуже високими темпами розвитку. В 50-х роках пересічний приріст ВВП становив 16%; це був час відбудови японської економіки, оснащення виробництва новітньою технікою, значних капіталовкладень у промисловість і сільське господарство, В 60-х роках приріст дещо знизився, але все ж таки залишався досить високим, в середньому 11%.

Другий період (70-ті — 80-ті роки) характеризується помірними темпами: 3,8 — 4,5%. Це був час стабілізації вже зрілої економіки. Невисокі темпи в цей період пояснюються також появою проблем, про які вже говорилося: енергетична криза, необхідність структурної перебудови промисловості.

Третій період розпочався в 90-х роках і відзначається вкрай низькими темпами приросту ВВП — в середньому 1,4% , що значно нижче темпів розвитку інших розвинутих держав, конкурентів Японії на світових ринках.

Здавалося, що у 2000 р. японська економіка вже виходить із стагнації. Проте вже в останньому кварталі того ж року вона показала черговий спад, який продовжився також і у 2001 році. За прогнозами Банку Японії, у 2001 р. очікувалось скорочення ВВП на 0,9-1,2%, а в 2002 р. ще на 1,1%. За оцінкою МВФ скорочення ВВП Японії у 2001 р. складало 1,7%.

Промисловість у 2000 р. показала приріст в 5,7%, але вже на початку 2001 р. розпочався спад: в січні виробництво скоротилося на 4,2% порівняно з груднем минулого року; в другому кварталі воно знову скоротилося. Зо оцінкою експертів, зростання промислового виробництва в цілому за 2001 р. не перевищив 0,8% .

Скорочення виробництва призвело до зростання безробіття. Хоч рівень безробіття в Японії нижчий, ніж в більшості інших розвинутих держав, він має тривожну тенденцію до зростання.

По Японії прокотилася хвиля банкрутств. Тільки у 2000 році збанкрутіло понад 19 тис. компаній — на 23% більше, ніж в 1999 р.

Намагаючись стимулювати економіку, уряд збільшує державні витрати. Японія має величезний державний борг — 6,6 трлн. дол. або 130% до ВВП (в 1991 р. — 61%).

Причинами тривалого спаду японської економіки наприкінці XX століття є макроекономічні зміни. Тривалий час Японія має велике позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Приток капіталу від експорту японські банки використовували не стільки для вкладення у виробничі потужності промислових підприємств (через високу вартість робочої сили), скільки в спекулятивні операції з акціями та в нерухомість. Курси акцій та ціни на земельні ділянки штучно завищувалися; акції купувалися для їх подальшого перепродажу. Цей процес одержав назву "мильної бульки". В 1990 р. "булька" лопнула, ринкова ціна акцій і земельних ділянок почала спадати. Це призвело до утворення й накопичення боргів банкам з боку корпорацій, які вкладали свої вільні кошти в ці активи. В 1995 р., вперше за післявоєнний період, почалося банкрутство багатьох банків.

Криза фінансової системи відбилася й на реальних секторах економіки Японії. Знизилися темпи капіталовкладень, їх частка у ВВП зменшилася з 20 до 15% , оскільки підприємства втратили частину ресурсів для фінансування інвестицій, а також знецінилося майно (нерухомість), яке є заставою під банківські кредити. Збанкрутування банків і ускладнення з одержанням кредиту (через знецінення застави) спровокувало масове банкрутство японських компаній. Капітал і виробництво дедалі більше йшли за кордон у філії японських корпорацій та спільні підприємства, оскільки внутрішній ринок звузився.

Іншою причиною спаду є дефляція. Рівень внутрішніх цін, в тому числі на споживчі товари, вкрай низький і має тенденцію до зниження. Споживання товарів населенням скорочується також через зростання безробіття, через страх втратити роботу. Норма заощаджень в Японії була завжди високою; в 90-х роках вона становила 32,5% , тоді як у США тільки 16%. Побоювання втратити роботу спонукає людей більше заощаджувати, ніж витрачати. В 2001 р. частка доходів, що йде на споживання, скоротилася до 69% порівняно з 74% рік тому, внаслідок цього споживання скоротилося на 4,4% . Це ще більше звужує внутрішній ринок Японії.

Спад в економіці Японії обумовлений також і зовнішніми причинами. В 1998 р. відбулася економічна криза в країнах Південно-Східної Азії — в регіоні, де Японія завжди мала пріоритетні позиції. Це призвело як до скорочення японського експорту, так і до падіння виробництва численних філій японських корпорацій, які розташовувалися в регіоні, іншим фактором стало гальмування економіки США з другої половини 2000 р. і особливо у 2001 р. Сполучені Штати являють собою найбільший ринок для японських товарів та зарубіжних інвестицій, отже, падіння темпів економічного розвитку в найбагатшій державі світу боляче відбилося й на економіці Японії у 2001 році. До того ж політика США спрямована на послаблення свого основного конкурента. Вона встановлює протекціоністські перешкоди, переважно нетарифного характеру на шляху японських товарів; особливо часто уряд США вимагає від Японії "добровільного" скорочення експорту на американський ринок.

Такі непрості проблеми постали перед урядом Японії на початку нового тисячоліття.

3. Економічна  модель Японії

На високі темпи зростання японської економіки було спрямовано її господарські механізми, які утворилися після Другої світової війни, своєрідні риси яких виділяють особливу модель. Але таємниця "японського економічного дива" не може бути повністю розгаданою без урахування особливостей соціально-економічних відносин в японському суспільстві і специфіки менталітету японського працівника.

Характерною рисою організаційної структури японського бізнесу є вертикальна інтеграція фірм. Великі компанії об'єднуються з середніми та дрібними; таке об'єднання має назву кейрецу. Це класична форма: "материнська фірма — дочірня фірма". Великі корпорації передають замовлення на малі та середні підприємства з нижчим рівнем заробітної плати, щоб знизити собівартість продукції. Іноді малі фірми виступають як венчурні, виконуючи ризиковану роботу. Головна фірма перетворюється на "мозок", зосереджуючись на інноваційній та інвестиційній діяльності. Субпідрядними відносинами охоплено понад 60% дрібних і середніх компаній в обробній промисловості. Особливістю відносин між великими компаніями є взаємне володіння акціями одна одної; проте пакет акцій чужої компанії не повинен перевищувати 5-10%.

Рисою, що суттєво відрізняє Японію від інших держав, є специфічна організація праці. Вона полягає в системі довічного найму і визначення ставки зарплати, а також залежності службової кар'єри від стажу роботи й віку працівника. Коли робітник або службовець наймається фірмою, то він може розраховувати (в разі сумлінної праці) на роботі в цій фірмі аж до виходу на пенсію. Навіть під час кризових ситуацій фірма намагається не звільняти кадрових працівників. Це стає можливим завдяки особливій системі заробітної плати. Базова ставка плати порівняльно невелика, а різні премії й надбавки часто її перевищують; під час економічної скрути премії скасовуються, і працівник одержує тільки ставку, а фірма економить на заробітній платі.

Ставка заробітної плати зростає відповідно до стажу роботи працівника у фірмі і його віку; це дуже контрастує з американською системою найму, де працівника цінують тільки за його професійні якості. Зі свого боку, працівник японської фірми відповідає їй вірою і відданістю. Всередині фірми панують патерналістські відносини: молодший за віком і стажем працівник в усьому полягається на свого керівника й не дозволяє собі його критикувати. Керівник вважає своїм обов'язком опікати підлеглого, іноді навіть втручаючись у сферу його особистого життя (наприклад, дає йому поради щодо одруження). Керівник не боїться, що молодий і талановитий підлеглий може його "обійти" по службі: його солідний вік і стаж є надійним захистом проти конкуренції.

Система довічного найму й просування по службових сходах в залежності від стажу тривалий час діяла досить ефективно. Вона дисциплінувала робітників, страйки були рідкісним явищем. Проте поступово вона прийшла в протиріччя з вимогами науково-технічної революції: в умовах надзвичайної інформаційної динаміки від працівників, і особливо від керівника, вимагається швидкість реакції на безперервну зміну ділової ситуації й оперативність прийняття рішень. Люди з віком втрачають цю властивість, але в японських фірмах залишаються на посадах вищих, ніж дехто із здібних молодих людей.

В певній мірі це протиріччя усувається системою групового прийняття рішень. Оголошується проблема, яку необхідно вирішити. Всі співробітники фірми беруть у цьому участь. Починається розробка рішення на нижчих щаблях фірми, на яких свої ідеї пропонує молодший персонал; потім їх наробки "підіймаються догори" для опрацювання досвідченими фахівцями й керівниками; нарешті, остаточне рішення приймає президент фірми або головний менеджер.

Особливістю японського працівника є неймовірна працелюбність і дисциплінованість. Післявоєнна економічна реформа й наступні реформування були здійснені не в останню чергу через ці якості японського народу. Надзвичайна ретельність робітників японських фірм часто дивує іноземців. Нерідкі випадки, коли робітник відмовляється від користування відпусткою, щоб продемонструвати свою відданість фірмі. Тривалий час заробітна плата японських працівників була значно нижчою, ніж в Європі або в США; це сприяло конкурентоспроможності японських товарів, які за якістю відповідали найвищим вимогам світового ринку.