Колізійне реформування у зоні зовнішньоекономічної діяльності

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний  університет імені Петра Могили

Факультет політичних наук

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ:

Колізійне регулювання  у сфері  зовнішньоекономічної діяльності

 

 

 

Виконавець:

Викладач:

 

м. Миколаїв – 2013 р.

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Колізії як предмет регулювання в МПП………………………………. ...4
2. Правове регулювання зовнішньоекономічної  діяльності…………….7
3. Колізійне регулювання у сфері  зовнішньоекономічної діяльності…...12

Висновки………………………………………………………...……………….16

Список використаних джерел та літератури………………………………....17

 

ВСТУП

Проблеми, пов'язані з  вирішенням колізій, давно досліджувались у науковій літературі не тільки в  загальнотеоретичному аспекті, а й  стосовно міжнародного приватного права. Адже застосування цього методу саме в цій галузі права відбувається частіше, ніж у інших. Тому стає зрозумілим, що у деяких правових системах колізійне  право вважається значною частиною міжнародного приватного права чи повністю ототожнюється з ним.    Надзвичайно актуальним питання колізійного методу врегулювання є для сфери  зовнішньоекономічної діяльності.      Саме тому, актуальність даної роботи  полягає у недостатній вивченості даної проблематики, що провокую виникнення великої кількості колізій у сфері зовнішньоекономічної діяльності.      Об’єкт дослідження – це метод колізійного регулювання у МПрП.  Предмет – колізійне регулювання у сфері  зовнішньоекономічної діяльності.            Мета дослідження полягає у вивченні  нормативно-правової бази, яка використовується при розгляді  питань зовнішньоекономічної діяльності та її аналізу, як джерела норм для вирішення колізій.      Головними завданнями даного дослідження є аналіз колізійного методу правового регулювання та особливості його використання у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

 

 

 

 

1. Колізії як предмет регулювання в МПП.

Історичну основу МПП завжди складали так звані колізійні  норми.  
«Колізія права», умовно перекладається з латинської мови як «зіткнення», позначає протиріччя правових систем, обумовлене різним змістом права в кожній державі. У випадках правовідносин з іноземним елементом завжди виникає так званий «колізійних питання»: необхідно вирішити, який з двох «коллізірующіх (зіштовхуються)» законів підлягає застосуванню.  
Про колізії (зіткненні) законів та виборі закону тут можна говорити лише образно для позначення процесу, який відбувається в свідомості судді, який вирішує питання про законодавство, що підлягає застосуванню у конкретному випадку, коли мова йде про відносини з іноземним елементом. Суддя в цьому випадку повинен зробити «вибір законодавства», керуючись відповідними вказівками права своєї країни. Він повинен у своїй вітчизняному праві знайти вказівки на те, право якої країни підлягає застосуванню при фактичному складі: вітчизняне чи іноземне? Далеко не завжди наявність іноземного елемента веде до застосування іноземного закону; в деяких випадках, незважаючи на наявність іноземного елемента в складі справи, суддя при вирішенні справи повинен буде керуватися все ж власним законодавством. При наявності іноземного елемента «колізія» може бути дозволена і на користь власного закону. [1]     Сукупність колізійних норм кожної конкретної держави являє собою колізійне право. У цьому сенсі колізійне право має національний характер, кажучи про коллизионном праві, наприклад, Великобританії, Росії, США, Німеччини, Швейцарії, Угорщини і т.д. З колізійного права, по суті, і починалося міжнародне приватне право взагалі. Недарма МПП до відносно недавнього часу асоціювалося лише з колізійними нормами навіть на континенті. Наприклад російський вчений кінця XIX-поч. ХХ ст. М.І. Брун, характеризуючи МПП відзначав, що термін «МПП» конкурує з іншим: «вчення про колізії або конфлікті законів», «вчення про територіальні межі законів». Він, зокрема, пише, що міжнародне приватне право - «це сукупність правил, що визначають закони якої держави повинні нормувати приватне юридичне відношення, в якому беруть участь іноземці або яке виникло за кордоном».         Розглядаючи колізію права в різних її проявах і з позицій декількох методологічних підходів, неоднозначно визначають саму сутність даної категорії слід повернутися до класичного розуміння колізії права як зіткнення правових систем, що включають різні матеріальні норми, що включають однорідні цивільні правовідносини. Більшість учених, переважно вітчизняних поділяють таку точку зору (Л. А. Лунц, І. С. Перстерскій, С. Лебедєв, С. Б. Крилов, М. М. Богуславський, В. С. Хоздняков, О.Н. садків).  
Підставою виникнення колізії права є наявність іноземного елемента, існування якого в цивільному правовідношенні змушує робити вибір між правовою системою, в якій розглядається спір, і правовою системою, до якої належить «іноземний елемент».   
 Тягар вибору правової системи лежить на національних судах загальної юрисдикції, а також на державних і міжнародних комерційних арбітражних судах. Саме суди є основними правозастосувальними органами, вирішення яких грунтується на конкретній правовій системі. Вибір права опосередковується на правосвідомості суддів, а вирішується за допомогою спеціальних норм, встановлених в національному законодавстві кожної держави, іменованих «колізійними нормами».    
 У практичній діяльності, питання, пов'язані з колізією права, вирішують в основному судді арбітражних судів, причому в рівній мірі як державних, так і громадських (третейських). Випадки застосування колізійних норм судами загальної юрисдикції в РФ поки одиничні, що, очевидно, пов'язано або з правовим нігілізмом юристів у питаннях МПП в цілому, або відсутність спеціальних знань в області правопорядку та підстав застосування іноземного права у судового корпусу.   
 Джерела колізійного право можуть бути виражені в самих різних формах, властивих праву взагалі. У переважній більшості випадків колізійне право представлено актами так званого писаного права - законами та підзаконними актами, а також міжнародними договорами поряд з цим норми коллизионно-правового регулювання у відповідних країнах містяться і в судових рішеннях-прецеденти, а також звичаї.    
 У ряді країн колізійне право кодифіковано.  
1.В одних випадках це всеосяжні кодифікації в рамках МПП як такого (Німеччина, Австрія, Швейцарія, Угорщина, Польща та ін.)  
2.В інших - часткова кодифікація норм, які відносяться до окремих підгалузей та інститутів МПП. У Росії частина 3 Цивільного кодексу РФ, а також відповідні інститути сімейного, цивільно-процесуального та інших галузей права, відповідні розділи Кодексу торгового мореплавання РФ 1999 р., Повітряного кодексу 1997 р., і т.д. У Монголії - міжнародного приватного права присвячений особливий розділ Цивільного кодексу 1994  
Прикладом найбільшою в світі кодифікації колізійних норм служить відомий Кодекс Бустаманте 1928 р., який містить колізійні норми практично всіх найважливіших областей МПП, що існували на момент створення акта.  
Колізії законів, які вирішуються МПП, виникають в області приватно-правових відносин. В умовах міжнародного життя речові, зобов'язальні, інші цивільно-правові, сімейні, трудові відносини як би припиняють державні кордони, утворюючи ситуації, коли суб'єктивні права їх учасників, що виникають під дією національного законодавства по один бік кордону, реалізуються та (або) потребують захисту по іншу її сторону. У разі відмови прийняти такі права і - як наслідок - застосувати іноземний закон, під дією якого вони виникли, можливість безперешкодного, безущербного здійснення міжнародного спілкування, міжнародних контактів ставиться під загрозу. Подібне на жаль, трапляється: наприклад, укладені шлюби, виявляються «кульгає», які користуються правовим захистом за межами країни, де вони були оформлені. Очевидно, що такі ситуації небезпечні для самих учасників відносин і для суспільства в цілому.   
 Наявність недоліків коллизионно-правового способу є та обставина, що сторона правовідносини часто не може передбачити в момент вчинення дії, яка колізійна норма буде застосована судом, а, отже, і що в кінцевому рахунку буде дозволено виникає цивільно-правове відношення. Це відбувається в результаті того, що згідно колізійної норми вибір компетентного правопорядку може залежати від того, яким саме іноземним елементом ускладниться відповідне правовідношення. Оскільки вгадати це досить складно, колізійна норма іноді стає правилом з необмеженою відсиланням. Найбільш часто таке становище може складатися в торговому мореплаванні, де з-за ризику мореплавання, з'являється велика ймовірність несподіваного ускладнення вже наявних відносин і виникнення нових.  
Іншим недоліком колізії права є та обставина, що часто судді зобов'язані застосувати, до вирішення спору по суті, чуже законодавство, яке вони не знають і не можуть знати з тим ступенем детальності, як своє. У результаті справедливе і правильне вирішення спору стає проблематичним.  
Ще одним недоліком є ​​застосування права конкретної держави до відносин, які протікають поза території не тільки до цієї держави, але і в міжнародному просторі.   
 Нарешті, оскільки самі колізійні норми знаходяться в законодавстві різних держав, виникає колізія між самими цими нормами. Так, згідно колізійної норми однієї держави повинен застосовуватися іноземний закон, але згідно колізійної норми держави, куди відіслала вищевказана норма, застосуванню підлягає іноземне законодавство. Таким чином, може виникати так звана «зворотне відсилання», дозвіл якої викликає значні труднощі. Крім того, розбіжність у змісті цивільного та колізійного права різних держав, призводить до «кульгавою відносинам», коли по праву однієї держави ці відносини є юридично дійсними, а по праву іншої держави - вони не законні й не викликають ніяких правових наслідків [2].

2. Правове регулювання зовнішньоекономічної  діяльності. Правовим регулюванням зовнішньоекономічної діяльності є владний вплив на суспільні відносини в сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності з метою їх упорядкування і приведення у відповідність з нормами права. Суспільні відносини виникають між міжнародними та національними органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності; між національними органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності; між національними органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності та суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності; між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Завданнями правового  регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:

• регламентація  суспільних відносин з метою захисту  прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• створення єдиного  правового простору для здійснення суб'єктами своїх прав та обов'язків;

• укріплення співпраці  суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - іноземних контрагентів, які належать до різних економічних, правових, соціальних та культурних систем.

Сферою правового  регулювання зовнішньоекономічної діяльності є всі види взаємопов'язаних відносин, які відрізняються своєю  цілеспрямованістю, змістом та формою. При визначенні сфери правового  регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід враховувати такі моменти:

• з юридичного боку, ці відносини не є однорідними  за своїм характером: серед них  є приватні і суспільні, внутрішні  і зовнішні;

• з точки зору юридичної рівності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, правові відносини можуть складатися із цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних правових відносин.

Таким чином, правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності є комплексним міжгалузевим правовим утворенням, яке потребує застосування відповідних методів правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Розрізняють наступні методи правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

• імперативний метод;

• диспозитивний  метод.

Імперативний метод заснований на владних приписах суб'єктів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які встановлюють порядок виникнення прав і обов'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та санкції за порушення цих обов'язків. Аспект імперативності грунтується на відносинах суб'єктів, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, та суб'єктів, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. У таких відносинах сторони не є рівними: суб'єкти, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, визначають свою владну волю та вимагають від суб'єктів, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, відповідного реагування, відповідної правової поведінки. В цьому випадку поведінка суб'єктів, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, є жорстко регламентованою. Складовими імперативного методу є тарифні та нетарифні заходи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, при застосуванні яких використовуються відповідні правові засоби, способи та типи правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

До правових засобів  відносять дії, спрямовані на формування, видання, застосування, зміну або  відміну різноманітних нормативно-правових джерел.

До правових способів відносять основні та додаткові  способи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. При цьому основними  способами правового регулювання  зовнішньоекономічної діяльності визнані  дозволи, заборони, зобов'язання. Дозволи - норми правового регулювання, які  забезпечують свободу волевиявлення  суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Заборони - норми правового регулювання, які встановлюють міру поведінки, покладаючи на суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності обов'язок утримуватись від вчинення дій, що суперечать нормам права. Заборони мають обов'язковий характер, знаходять закріплення в охоронних нормах, забезпечуються засобами юридичної відповідальності. Зобов'язання - норма правового регулювання, яка передбачає юридичний обов'язок вчиняти певні дії в інтересах суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Зобов'язання є гарантією використання суб'єктних прав і реалізується у формі виконання правових норм.

До додаткових способів правового регулювання відносять  переконання, заохочення, примус. Переконання  — комплекс роз'яснювальних, рекомендаційних  і заохочувальних способів забезпечення правомірної поведінки Суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності. Він  реалізується шляхом застосування роз'яснювальних  заходів, надання необхідної правової допомоги, заходів морального і психологічного впливу (проведення бесід, правового  виховання, агітація, спонукання тощо). Заохочення - спосіб мотивації належної поведінки через застосування матеріального  і морального впливу на суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності. До таких заходів відносять збільшення квот на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, надання державного замовлення, державних кредитів, субсидій тощо. Способи переконання та заохочення, тісно пов'язані, взаємодіють і  співвідносяться між собою. Примус спосіб морального, матеріального та фізичного впливу на волю і поведінку  суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Він реалізується через призупинення або заборону здійснення зовнішньоекономічної діяльності, обмеження видачі квот і ліцензій тощо.

До типів правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносять поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами. Виділяють наступні типи правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності: загально дозвільний, спеціальний дозвільний. Загально дозвільний тип правового регулювання - тип регулювання, за яким передбачається дія за принципом "Дозволено все, що не заборонено законом". Він сприяє розвитку ініціативності, самостійності у прийнятті рішень суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Спеціальний дозвільний тип правового регулювання - тип правового регулювання, за яким передбачається дія за принципом: "Заборонено все, що не дозволено законом". Він передбачає використання заборон у рамках норм права, що активно застосовується в сфері нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та потребує чіткого впорядкування правових відносин, послідовної реалізації принципів законності.

Диспозитивний метод  заснований на можливості обрання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності варіанта поведінки у межах чинного  законодавства. При реалізації диспозитивного методу застосовуються зовнішньоекономічні  договори (контракти), що укладаються  між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, які є різними за правовим статусом.

Імперативний та диспозитивний методи правового  регулювання зовнішньоекономічної діяльності базуються на застосуванні відповідних джерел права.

Джерелами правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є конкретні форми вирішення загальних обов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих міжнародними та національними органами регулювання зовнішньоекономічної діяльності, через які ці правила справляють свій владний регулюючий вплив на суспільні відносини, що виникають в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Джерелами правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що містять колізійні норми, є джерела права, які містять правові норми, що врегульовують колізії між іноземними правовими системами, відсилаючи до матеріальних норм тої чи іншої іноземної правової держави. Слід зауважити, що джерел права в сфері зовнішньоекономічної діяльності, які містять лише колізійні норми, у чистому вигляді не існує.     Джерелами правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що містять змішані норми, є джерела права, які містять поєднання матеріальних та колізійних норм в сфері правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Практично всі джерела права, що регламентують здійснення зовнішньоекономічної діяльності, містять змішані норми: колізійні норми сприяють усуненню прогалин, які утворюються при використанні матеріальних норм в цих джерелах. Поєднання матеріальних та колізійних норм в джерелах права дозволяє враховувати конкретні умови виникнення й реалізації прав та обов'язків суб'єктів правових відносин, які виникають в сфері зовнішньоекономічної діяльності [3, с 189-193].

3. Колізійне регулювання у сфері  зовнішньоекономічної діяльності.

Базовим правовим джерелом, що регулює на сьогодні порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [4]. Саме у ньому містяться визначення, види та принципи зовнішньоекономічної діяльності, а також визначаються особи, які можуть бути суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Розглядаючи суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, необхідно звернути увагу, що ними можуть бути, зокрема фізичні особи. Тут можна зробити прив’язку до одного із принципів підприємницької діяльності (самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності), вказавши, що фізичні особи теж мають право на здійснення зовнішньоекономіч­ної діяльності з моменту реєстрації їх як суб’єктів підприємниць­кої діяльності.

Далі доцільно зупинитися на тому, що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності вже не підлягають спеціальній реєстрації як учасники зовнішньоекономічної діяльності у Міністерстві економіки України. Можна винести на обговорення питання про те, чи підлягають вищезазначеній спеціальній реєстрації представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, розглянувши тим самим колізію положень ч. 18 ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та п. 22.20. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»[5]. Під час вирішення цієї та подібних колізій рекомендуємо користуватися ст. 76 проекту Закону України «Про нормативно-правові акти» від 27 січня 2000 р. [6], за якою у випадку колізії між положеннями різних нормативних актів, які мають однакову юридичну силу, повинні застосовуватися нормативний акт чи його окремі норми, що набрали чинності пізніше.

Об’єкти зовнішньоекономічної діяльності фактично визначено у  ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну  діяльність». Необхідно також звернути увагу на те, що наведений перелік не є вичерпним, проте у випадках, передбачених законодавством, може бути обмежений.

Звідси можна зробити логічний перехід до ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій (ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»). Після визначення видів ліцензій і квот, а також умов, за яких вони запроваджуються, варто зупинитися на суб’єкті встановлення режиму ліцензування і квотування експорту та імпорту (за Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» відповідне рішення приймається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України; на | практиці — Кабінетом Міністрів України (див., наприклад, по-| станову Кабінету Міністрів України від 6 січня 2000 р. № 4 «Про переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню у 2000 році» [7]). Після цього можна розглянути заборону окремих видів експорту та імпорту.

 Визначення зовнішньоекономічного  договору (контракту) і міститься  у ст. 1 Закону України «Про  зовнішньоекономічну діяльність».  Згідно зі ст. 6 цього Закону  суб’єкти, які є сторонами ; зовнішньоекономічного  договору, мають бути здатними  до укла­дання договору відповідно  до цього та інших законів  України та/ або закону місця  укладання договору. Це, зокрема,  означає, що на зовнішньоекономічний  договір поширюються положення Цивільного кодексу УРСР та інших актів законодавства, що встановлюють загальні вимоги до зобов’язань, в тому числі — і до їх виникнення, з урахуванням, звичайно, специфіки зовнішньоекономічної діяльності. Ця специфіка може встановлюватися не тільки законо­давством України, а й міжнародними договорами та нормативни­ми актами (класичний приклад — Конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. [8]). Доцільно також звернути увагу на те, що за Конституцією України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Вимоги щодо умов, які мають бути передбачені у зовнішньоеко­номічному договорі та, власне, умови із відповідними поясненнями, містяться у Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Цей же документ дає примірний перелік нормативних актів України, що регулюють питання форми, порядку укладання та виконання зовнішньоторговельних договорів. На обговорення можна винести питання про те, чи є вимоги вищенаведе-ного Положення, зважаючи на його п. 1, обов’язковими для сторін  договору. На нашу думку, умови цього акта мають рекомендаційний характер, адже згідно зі ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України.