Міжкультурне співробітництво України і Хорватиї

 

 

 

 

 

Міжкультурне  співробітництво України і хорватиї

 

 

 

 

 

 

 

                                                            

 

                                                               виконала:

                                                               студентка філологічного факультету з/в

                                                               спеціальність «культурологія»

                                                               Соболевська Ксенія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хорвати

 

 Особливості  етнонаціонального розвитку

Хорвати становлять більшість  населення Хорватії. Самоназва - хрваті (4,6 млн - у колишній Югославії). Також живуть у Сербії, Боснії та Герцеговині, Угорщині - 14 тис, Австрії- 95 тис, Італії - 5 тис, США - 544 тис, Канаді - 655 тис, Австралії - 150 тис

Належать до динарської гілки балкано-кавказької підраси великої європеоїдної раси, а за мовою до південної підгрупи слов'янської групи індоєвропейської сім'ї. Є деякі відмінності у лексиці хорватів та сербів.

Писемність - на основі латинської графіки.

Віруючі - католики, є невелика кількість православних і мусульман.

У 1990-1991 - Хорватія здобула незалежність. 15 січня 1992 р. Європейська співдружність формально визнала Хорватію незалежною державою.

Основне ядро хорватського народу - у Хорватії та Славонії - майже  тисячоліття знаходились під  владою Угорщини; населення Далмації та Істрії підтримувало економічні та культурні зв'язки з італійцями; хорвати Боснії та Герцеговини відчули  турецький вплив і частина  їх прийняла мусульманство. Внаслідок  політичної роздрібленості країни, про що йшлося вище, природних умов і міжетнічних процесів в різних регіонах Хорватії склалися своєрідні національно-специфічні риси.

Прийшовши на Балкани і  заснувавши тут свою державу, предки хорватів чимало засвоїли від попередніх мешканців - романізованих істрійців, лібурнів та ілірійців. Певні впливи на культуру хорватів мали також давні античні цивілізації Середземномор'я. Однак складна соціально-політична історія, особливо територіальна роз'єднаність хорватських земель внаслідок експансії Венеції на Адріатичне узбережжя, турецькі завоювання та багатовікове гноблення Австро-Угорської монархії перешкоджали етнічній консолідації хорватського народу.

На території Хорватії можна виділити такі історико-етнографічні області:

• західнопаннонську - населену хорватами, що розмовляють на кайкавських діалектах (базьяки, загорці, пригорці і мед-жумурці);
• східнопаннонську, що включає Славонію і Баранью, заселену шопцями;
• дииарську історико-етнографічну область (район Ліки);
• прибрежну Далмацію, до якої входить також південно-західна частина півострова Істрія (буньївці, влахи, чичі);
• острови Адріатики, а також північно-східну частину Істрії, яка заселена бобулами, брачанами, базьяками та фучками.

Культура традиційна і сучасна

За типом господарювання і природних .умов Хорватія поділяється на три області - Паннонську, Динарську та Адріатичну.

У першій розповсюджене землеробство зернового напрямку, городництво, садівництво, виноградарство, культивування технічних  культур, скотарство із стойловим утриманням худоби.

У Динарському регіоні переважало скотарство (вівчарство) відгінно-пасовиськового типу, а на Адріатиці - виноградарство, вирощування ранніх овочевих при терасовій системі землеробства

Головне місце в сільському господарстві займало землеробство (пшениця, жито, ячмінь, овес, кукурудза, картопля), з технічних культур - льон; городництво - цибуля, помідори, огірки, горох, боби, кавуни, дині, гарбузи тощо; виноградарство поширене на 5% території  Хорватії. Садівництво - сливи, яблуні, груші, черешні, вишні. На узбережжі  Адріатики - цитрусові, мигдаль, інжир, маслини.

Найпоширенішими були три  типи орних знарядь - плуг, рало і  плужниця (легкий плуг). Іноді використовували мотики.

Борони були двох типів: найдавніші -з прутиків, прикріплюваних до дошки; і дерев'яні, три - чотирибічні з дерев'яними та залізними зубами. Збирали врожай косами і серпами (гладкі, зазубрені). Молотили ціпом або проганяли худобу (воли).

Розвивалось скотарство: корови, свині, вівці, коні. На рівнині - випас  на пасовищах (влітку), взимку - стойлове утримання; у горах - вівчарство відгінно-пасо-виського типу, з кочів'ям на альпійські луки.

Поширені також птахівництво, рибальство, мисливство. Різні ремесла: ткацтво, прядіння, будівництво житла, гончарство мають давні традиції. Цехова організація існувала до 1860 р. Високого рівня розвитку досягли обробка дерева, каменю, глини, шкіри, металів, килимарство. У 60-ті рр. XIX ст. - налічувалося понад 100 видів ремесел.

Сільські поселення були двох типів: 1) скупчені - схід, рівнини  Хорватії, Примор'я, острови. Було і  вуличне планування 2) розкидані  поселення - гори, узбережжя, Далмація. У цих поселеннях виділялись квартали - махали.

Будівлі робили кам'яні, зрубні, каркасні, глинобитні. Житлові будинки  переважали одноповерхові. У горах  робились будівлі з льохами. На морському  узбережжі зводились двоповерхові. Планування хорватських сільських  будівель було досить різноманітне - від однокамерного до багатокамерного.

Є різні варіанти традиційного народного житла:

-Тимчасове на полях та виноградниках. На узбережжі, на островах - однокамерні споруди - колоподібні в плані, з кам'яними стінами.

-Двоподільний будинок - куча з вогнищем і соба (кімната).

-Триподільний (куча + кімната + кімната).

При зведенні будівель зберігалися  звичаї колективної взаємодопомоги - мода, позаімица. У будівництві брало участь все село. При цьому зберігалися і давні звичаї: заривати у фундамент гроші або гілку маслини, інколи виливали овечу кров. Коли над будівлею зводили дах, на ньому ставили прикрашене деревце і запрошували на обід всіх, хто брав участь у будівництві.

Господарські будівлі  різноманітні, їхня кількість залежала від заможності господаря. У садибі знаходились різні господарські споруди: сараї, хліви, курятник, свинарник, сіновал тощо.

Жіночий одяг краще зберіг традиційні риси. До його комплексу  входили:

-Тунікоподібна сорочка. У Примор'ї носили прикрашені мереживом білі сорочки, аналогічні туніці раннього середновіччя. В деяких інших місцевостях - короткі сорочки типу кофти, які прикрашали вишивкою.

-Домотканний фартух у вигляді незшитого чотирикутного шматка тканини.

-Зшиті спідниці різних кольорів, зібрані в талії.

Зверху на сорочку одягали  довгі або короткі - бавовняні, вовняні, або хутряні безрукавки з широким вирізом на грудях. їх носила дівчина, коли ставала нареченою і заміжні жінки

-Вовняні, шкіряні пояси з металевими прикрасами. Пояси вироблені з металевих ланцюжків.

-Взимку носили білі або темно-сині каптани з сукна, а також різні накидки, підбиті овечим або лисячим хутром.

-На ноги одягали однотонні або різнокольорові панчохи, шкарпетки, опанки,черевики, чоботи.

-Дівчата ходили з непокритими головами , заплітали волосся в одну або дві коси, а зверху одягали вінок. Заміжні жінки носили хустки, чепці, шапочки.

-Прикраси - намисто з коралів, дукатів, срібних монет, бісера. З монет, робили своєрідні фартухи, які були невід'ємною частиною костюму дівчини, що виходила заміж.

Чоловічий традиційний костюм складався з:

-Сорочки - тунікоподібної, прямого крою.

-Штанів вузьких та довгих. Холоші або вільно спадали або прикріплялися до опанків чи заправлялися у чоботи.

-Верхнього одягу - суконної або шкіряної безрукавки, куртки із шкіри або домотканого сукна, довгого плащу типу сербської кабаниці з темного або білого сукна.

-Головного вбрання - хутряної шапки із овечої шкіри, видри або куниці, різних видів капелюхів.

-Взуття - опанків, черевиків, чоботів.

Основна їжа - хліб, замішаний  на дріжджах. Його виготовляють декількома засобами: випікають на відкритому вогнищі; під залізною кришкою; у  глиняній формі. Ці засоби збереглися в приморських селах і гірських динарських районах. У землеробських районах їдять пшеничний хліб, в інших ~ кукурудзяний, подекуди - ячмінний та житній. Крім кислого хліба, їдять ще прісний. Іноді хліб заміняли кукурудзяною кашею. В північних районах їдять галушки, на півдні - мамалиґу. Ці страви вживаються зі свіжим або кислим молоком, вершками. Із гречки варять кашу або теж роблять галушки. П'ють кисле або свіже молоко, з якого роблять сир або вершки.

Там, де розвинуто тваринництво, готують м'ясні страви. В харчуванні мешканців узбережжя значу роль відіграє риба.

Напої - кава, вино, ракія.

У багатьох селах Хорватії, як і Сербії, ще в XIX ст. селяни жили великими неподільними родинами - задругами (див. розділ про сербів).

Як і у сербів, в останні  століття найбільш поширена мала сім'я.

Жінка завжди займала підлегле становище у родині і громадському житті, що накладало відбиток на всі  сфери життєдіяльності і знайшло вияв у багатьох звичаях. Наприклад, у Динарському нагір'ї жінка була зобов'язана першою пропустити чоловіка при зустрічі на вулиці.

Хорвати частково зберегли стародавні сімейні обряди, які мають  багато подібних рис з аналогічними обрядами сербів.

Родильні обряди супроводжувались магічними діями. Для того, щоб  уберегти дитину від впливу ворожих  сил, надягали їй на шию червону нитку; коли до немовляти приходив гість, він  повинен був спочатку підійти  до вогню, а після того вже до дитини. Мати дотримувалась визначених правил поведінки, щоб не втратити молоко. При пологах були присутні родички, сусідки і бабка-повитуха. Для  того, щоб полегшити пологи, переливали через голову породіллі воду, виганяли з дому всіх тварин. Новонародженого  хрестили в день появи на світ. У  деяких районах мати не годувала дитину, поки її не охрестять. Називали дітей  ім'ям святого або батьків. Великою  повагою у хорватів користуються хрещені батьки. Нерідкісні випадки, коли дітей однієї пари хрестили різні  куми, таким чином розширялося  коло сімейної спорідненості. Найчастіше кумом ставав той, хто зробив для  родини щось важливе. Після церковного хрещення влаштовували хрестини. Сусідки  і родичі приходили з поздоровленнями, приносили подарунки матері й  немовляті. Особливим ритуалом супроводжувались перші пострижини волосся і нігтів.

Раз на рік, за два тижні  до Нового року, в хорватських селах  проводився цікавий обряд - у цей  день діти збирались навколо матері, зв'язували її, щоб вона відкупилась  від них горіхами, сушеними сливами, цукерками, після чого влаштовували пригощання.

У хорватів, як і сербів, існував  звичай усиновлення дітей бездітними родинами.

Місцем знайомства і зустрічей  молодих були колективні роботи, посиділки, гулянки. Однак, подекуди майбутні чоловік і жінка знайомились після сватання. У Далмації та інших місцевостях, були випадки, коли сім'ї з'єднані узами дружби, домовлялись, якщо в одній сім'ї народиться хлопчик, а в іншій - дівчинка, то згодом вони поберуться.

Іноді шлюби відбувались  без участі сватів: хлопець, одержавши  згоду дівчини, забирав її у свій дім. У деяких місцях і досі існує  звичай умикання нареченої, як і "пробний" шлюб.

У весільному циклі можна  виділити три основних етапи: сватання, зговір і власне весілля. Серед весільних  обрядів багато ігрових, жартівливих  моментів. Так, наприклад, коли свати  йшли за нареченою, то спочатку до них  виводили переодягнених жінок, серед  яких вони мали відшукати справжню наречену. Нареченого з поїздом впускали в оселю молодої лише після викупу.

Великого значення надається  обрядам, мета яких - забезпечити щастя  в шлюбі, дітей. В Істрії, коли подружжя переступало церковний поріг, наречена торкалася за ручку дверей, щоб  шлюб не був бездітним. Коли молода приходила в оселю чоловіка, вона сідала біля вогнища і брала на коліна хлопчика. З подібним звичаєм  пов'язане виникнення своєрідної весільної  комедії-гри "Баба гриби збирала", головна дія якої полягала в тому, щоб молодим на коліна кидали ляльку.

Поховальні традиційні звичаї стійко побутують. Померлого обмивають, одягають, кладуть на стіл. При цьому  закривають дзеркала. Всі, хто приходить, кроплять небіжчика свяченою водою, жінки голосять. Померлого вночі  охороняють, щоб він не став "вампіром". У деяких місцевостях - молодь, охороняючи небіжчика, вдається до ігор. Ховають  родичі й сусіди. На шляху поховальної  процесії є спеціальні місця, де вона зупиняється. Після поховання супроводжуючі покійника очищаються - тримають руки над вогнем. Влаштовують панахиди й поминання. Могили прикрашають квітами й гілками. Поминати покійних ходять на цвинтар.

Ще у недалекому минулому в Хорватії існували звичаї, пов'язані  з залишками давніх обрядів ініціації. На початку травня, юнаки на острові  Крк влаштовували учту, після чого вони могли бути прийняті у товариство дорослих людей. В перший тиждень травня молодь влаштовувала танці під прикрашеною черешнею. В інших місцях перед 1 травнем юнаки прикрашали квітами вікна й двері будинків, в яких жили дівчата. Закохані хлопці перед будинком обраниці ставили прикрашене квітами і стрічками майське дерево.