Міжнародні розрахунки, поняття і визначення, принципи й умови міжнародних розрахунків

Міністерство  освіти і наукиУкраїни

Державний вищий  начальний заклад

Економіко – технологічний  університет транспорту

 

 

 

 

 

Міжнародні розрахунки, поняття і визначення, принципи й  умови міжнародних розрахунків

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 3-го курсу

    групи  3-МО-2*

Букреєва К.С.

 

 

Київ – 2011

 

План

1. Міжрегіональні розрахунки та їх форми
2. Поняття акредитиву:

• відзивний;

• непідтверджений безвідзивний;
• підтверджений безвідзивний;
• на пред’явника
• акцентний;
• з відстроченим платежом;
• відновлюваний;
• оборотний;
• допоміжний;
• трансфертний.

3. Перевани та недоліки акредитивних розрахунків для експортерів та імпортерів.

4. Способи надання покриття.
5. Інкасо:

• Чисте;

• Документарне.

6. Стадії застосування інкасо.

7. Банк переказу.
8. Використана література.

 

 

 

 

1. Міжрегіональні розрахунки та їх форми

Міжнародні  розрахунки — це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товаророзпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами.

Порядок здійснення міжнародних  розрахунків регулюється міжнародними документами, які розробляються  спеціально створеними організаціями  — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної  торгівлі ООН та ін.

Форми міжнародних  розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються  не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а ще й  міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями, такими як Єдиний чековий закон, затверджений Женевською конвенцією у 1931 р., Єдиний закон про переказний та простий  вексель, прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 р., Уніфіковані правила  та звичаї для документарних акредитивів, остання публікація яких здійснена  Міжнародною торговельною палатою  у 1933 р.; Уніфіковані правила для  інкасо 1996 р. та інші, які регулюють  окремі форми і способи міжнародних  розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій. Такий рівень уніфікування міжнародних  розрахунків із боку світового співтовариства спричинений інтернаціоналізацією господарських зв'язків, збільшенням  обсягів міжнародних торговельних угод і, отже, розрахунків, універсалізацією банківських операцій.

У зв'язку з тим, що міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, з одного боку, на їх ефективність впливає  динаміка валютних курсів, з іншого боку, нормальне функціонування міжнародних  товарно-грошових відносин досягається  лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн, безперешкодного  руху грошей. Таким чином, найефективніше включення тієї чи іншої країни в  міжнародний поділ праці та міжнародні валютні розрахунки можливе тільки на основі конвертованої валюти.

Конвертованість валют немов  розмиває національні кордони під  час руху товарів, послуг, переміщення  капіталу на світовому ринку. Так, експортеру, який реалізує продукцію за кордон з оплатою у валюті імпортера  або валюті третіх країн, конвертованість  валют забезпечує можливість безперебійного перетворення одержаної виручки у власну національну валюту для підтримання нормального кругообігу його коштів усередині країни. Аналогічно вирішується проблема розрахунків для імпорту товарів, які підлягають оплаті в іноземній валюті: через механізм конвертації здійснюється обмін національної валюти імпортера на потрібні інвалютні кошти для платежу.

Вільна конвертація національної грошової одиниці — це не тільки форма зв'язку між національним та світовим господарствами. Вона забезпечує країні:

— вільний вибір виробниками  і споживачами найвигідніших  ринків збуту та закупівлі усередині  країни і за кордоном;

— розширення можливостей  залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за кордоном;

— стимулювання іноземною  конкуренцією ефективності, гнучкості  і пристосовування підприємств  до умов, що змінюються;

— підтягування національного  виробництва до міжнародних стандартів щодо ціни, витрат, якості та асортименту;

— можливість здійснення міжнародних  розрахунків у національних грошах.

Валютні та інші обмеження, які заважають здійсненню зовнішніх  операцій, змушують торговельні фірми  у всьому світі ретельно вивчати  питання експортно-імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового  законодавства; вимоги з екології й  охорони праці; юридичні вимоги до товарів (послуг), їх упакування та маркування; особливості тарифів і квот; торговельного  ембарго; антидемпінгового законодавства; наявності конвертованої валюти і стабільності місцевої валюти в  країні потенційного партнера. З цією метою торговельні фірми можуть навіть призначати місцевих агентів  для збору необхідної інформації в країнах потенційного покупця (продавця), проведення маркетингових  досліджень.

У міжнародній практиці використовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків. При цьому  за останні кілька років значно зросла популярність недокументарних розрахунків  через їх простоту і дешевизну.

У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають  недокументарні форми розрахунків. Документарні поширені в розрахунках  з країнами третього світу, а також  з деякими країнами Східної Європи. Це пов'язано з тим, що документарні форми дають можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.

Документарні форми розрахунків  широко використовуються в українській  зовнішньоторговельній практиці. Зокрема, документарні акредитиви за імпортними операціями використовуються в розрахунках  з партнерами із Західної Європи, Північної  Америки, Японії, тобто з розвинутими  країнами, які враховують підвищений ризик партнерських зв'язків з  Україною і низьку платоспроможність  українських імпортерів. Під час  експортних операцій українські підприємства і банки використовують акредитиви в розрахунках із країнами третього світу, платоспроможність яких оцінюється низько. Водночас багато українських  підприємств успішно використовують недокументарні форми розрахунків.

Однак кожна форма розрахунків  передбачає певний ризик для експортера або імпортера, це залежить від багатьох чинників: від виду товару, ступеня  взаємної довіри контрагентів, наявності  кредитної угоди, платоспроможності  зовнішньоторговельних партнерів, рівня попиту і пропозиції на товар, надійності залучених банків. Тому кожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик.

У сучасних умовах основними  формами міжнародних розрахунків  виступають акредитив, інкасо, відкритий  рахунок. Переважна більшість міжнародних  розрахунків вітчизняних господарюючих  суб'єктів здійснюється у вигляді  банківського переказу.

 

2. Поняття акредитиву

Акредитив — це зобов'язання банку здійснити за дорученням клієнта-імпортера і відповідно до його вказівок розрахунок з експортером проти надання останнім необхідних фінансових і комерційних документів. Тобто документарний акредитив — це зобов'язання, оформлене банком на запит клієнта-імпортера (апліканта) щодо кредитування визначеної суми в обумовленій валюті для розрахунків з експортером (бенефіціаром).

Документарні акредитиви можуть виступати в різних формах, що відрізняються за ступенем забезпечення безпеки та терміном дії.

Відзивний акредитив — акредитив, який може бути змінений або взагалі анульований (за наказом апліканта) у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. Він не е юридичним документом, який зобов'язує банк здійснити платіж. Відзивний акредитив не забезпечує бенефіціару належного ступеня безпеки і не може бути підтверджений банком-кореспондентом. Тому сьогодні використання відзивних акредитивів при здійсненні міжнародних розрахунків не дуже поширено. Найчастіше застосовуються безвідзивні акредитиви, тобто чіткі зобов'язання банку-емітента здійснити оплату. Безвідзивний акредитив не може бути змінений або анульований без попередньої згоди з боку бенефіціара.

У разі використання непідтвердженого безвідзивного акредитива банк-кореспондент просто повідомляє бенефіціара про те, що на його користь відкрито акредитив. При цьому він не бере на себе ніяких зобов'язань щодо оплати за цим акредитивом. І якщо бенефіціар надасть банку-кореспонденту документи до оплати, то останній не буде зобов'язаний сплатити визначену в акредитиві суму. Таким чином, при непідтвердженому акредитиві бенефіціар залежатиме від закордонного банку, який відкрив акредитив. Це означає, що дана форма акредитива прийнятна у тому разі, коли ступінь політичного та валютного ризику незначні.

Підтверджений безвідзивний акредитив. Підтверджуючи акредитив, банк-кореспондент зобов'язується сплатити документи, надані бенефіціаром, які оформлені відповідно до умов акредитива. У цьому разі бенефіціар отримує не тільки зобов'язання з боку банку-емітента, але й незалежну гарантію сплати з боку банку-кореспондента. З юридичної точки зору ця гарантія має таку ж вагу, як і зобов'язання банку-емітента.

Використання даної форми  акредитива значно підвищує ступінь  безпеки експортера, оскільки підтвердження  звичайно надається банком, розташованим з ним в одній країні. Найнадійнішим  для експортера є безвідзивний акредитив, підтверджений банком, в якому  відкритий його рахунок.

У міжнародній практиці застосовується класифікація акредитивів залежно  від використання того чи іншого методу оплати.

Акредитив на пред'явника. При використанні цього акредитива бенефіціар одержує оплату відразу після пред'явлення означених в акредитиві документів при повному дотриманні вказаних в ньому умов.

При використанні акцептного акредитива оплата здійснюється у формі строкового переказного векселя, виписаного на імпортера, банк-емітент або банк-кореспондент. Як тільки бенефіціар виконає умови акредитива, він може вимагати, щоб переказний вексель був акцептований та повернений йому.

Бенефіціар може пред'явити  акцептований вексель у свій банк для оплати з настанням строку або для врахування, залежно від  того, бажає він отримати кошти  відразу після пред'явлення векселя  чи ні.

Акцептний акредитив застосовується у тому разі, коли імпортеру необхідний деякий проміжок часу, щоб здійснити  платіж.

Акредитив з відстроченим платежем. При використанні такого акредитива бенефіціар одержує оплату не відразу після надання документів, а у визначений в акредитиві строк. Подаючи необхідні документи, бенефіціар отримує від банку офіційне письмове зобов'язання сплатити кошти з настанням строку. При цьому імпортер стає власником відповідних документів (а отже, товарів і послуг) до виникнення в нього заборгованості на суму, обумовлену в акредитиві.

У разі використання цього акредитива з "червоним застереженням" експортер може одержати позику на визначену суму від банку-кореспондента. Вона витрачається на виробництво або купівлю товарів, які мають бути вказані в документарному акредитиві. Позика виплачується банком-кореспондентом, але при цьому передбачається, що відповідальність за неї несе банк-емітент.

Пропозиція банку-кореспондента  оплатити позику традиційно пишеться червоними чорнилами, звідси і назва  — акредитив з "червоним застереженням".

Автоматично відновлюваний (револьверний) акредитив застосовується в тому разі, коли товари відправляються партіями через визначені часові інтервали. Сума, що сплачується кожного разу за акредитивом, дорівнює вартості часткового відвантаження товару, яке здійснюється у цей момент.

Револьверний акредитив  може бути кумулятивним або не-кумулятивним. Кумулятивність означає, що часткові суми, не використані або використані  частково у попередніх проміжках  часу, можуть бути сплачені у наступних  проміжках. Якщо акредитив некумулятивний, то ці суми не використовуються в подальшому.

Оборотний акредитив. Оборот означає купівлю та продаж переказного векселя або іншого прийнятного для продажу ("оборотного") розрахункового документа. Оборотним є товарний акредитив, відкритий банком-емітентом у валюті тієї країни, де цей банк розташований. Цей акредитив уповноважує названого в ньому бенефіціара виписати вексель на банк-емітент, на будь-якого іншого трасата чи на апліканта цього акредитива. Бенефіціар потім може надати цей вексель будь-якому банку для обороту разом з оригінальним акредитивом та документами, обумовленими в ньому.

Допоміжний акредитив використовується в основному в США. За його допомогою гарантуються такі види оплати та контрактні зобов'язання: