Міжнародні розрахунки, поняття і визначення, принципи й умови міжнародних розрахунків

— оплата строкового переказного  векселя;

— виплата банківських  позик;

— оплата товарів;

— поставка товарів відповідно до умов контракту.

Трансфертні акредитиви добре адаптовані до сучасних вимог міжнародної торгівлі. Торговець (посередник), який одержує оплату від покупця у формі трансфертного документарного акредитива, може скористатися ним для розрахунків зі своїми постачальниками, що дає йому можливість здійснити цю трансакцію практично без використання власних ресурсів. Покупець уповноважує банк відкрити безвідзивний акредитив на користь торговця. Банк-емітент повинен чітко вказати, що акредитив є трансфертним.

Серед зазначених видів акредитивів  виділяються покриті та непокриті. Тобто може бути передбачене або  непередбачене валютне покриття, що виступає забезпеченням та джерелом платежів бенефіціару за даним акредитивом. Покриття може перераховуватись одночасно  з виставленням акредитива на всю  суму або в міру фактичних виплат з акредитива.

Поширеною формою міжнародних  розрахунків у сучасних умовах виступають інкасові операції.

Головна перешкода для  ефективного використання акредитивів  — це значна невідповідність між  документами, що вимагаються та подаються  за акредитивом. В операції з акредитивом  всі документи мають відповідати  його термінам та умовам із здійснення платежу (акцепту).

Щоб запобігти цьому, експортер  має бути впевненим, що акредитив  відповідає контракту про купівлю-продаж. Вирішення потенційних проблем  експортер має розпочинати одразу після одержання акредитива, оскільки заявник (покупець/імпортер) може не погодитися з невідповідностями в документах, або невідповідності виявляться після відвантаження товарів. За наявності невідповідностей, неприйнятних для експортера, він може просити  імпортера відкоригувати акредитив  у банку-емітенті. Запит імпортера  щодо коригування акредитива необхідно здійснити до моменту відвантаження товарів.

На відміну від передоплати, акредитив надає експортерові надійну  гарантію повної оплати. Вигідний для  експортера, цей метод розрахунків  у зовнішньоторговельних операціях  також дуже зручний для імпортера.

 

3. Перевани та недоліки акредитивних розрахунків для експортерів та імпортерів.

Переваги  акредитивних розрахунків для експортера:

- мінімальний ризик несплати. Експортер, погоджуючись з термінами  та умовами акредитива для  здійснення оплати за продукцію,  яку він має намір закупити, звертається до банку-емітента  чи до підтверджуючого банку  з метою зробити оплату. Банк  не може відмовитися від оплати, якщо він узяв на себе безвідзивне  зобов'язання щодо цієї операції;

— швидкість та зручність: оплата банком здійснюється швидше і  значно надійніше, ніж інкасо від  експортера.

Недолік акредитивних розрахунків для експортера полягає у зниженні конкурентоспроможності. Оскільки імпортер зазнає значних витрат і здійснює великий обсяг роботи з паперами, експортер, який продає товари лише за акредитивом, може обмежити свій ринок, зазнаючи труднощів у пошуку покупців.

Переваги  акредитивних розрахунків для імпортера:

— можливість кредитування та фінансування;

— безпека операції: імпортер може бути впевнений, що експортерові доведеться дотримуватися всіх термінів та умов акредитива до моменту оплати. Оскільки банк не несе відповідальності за якість та відповідність наданих  документів, імпортер все-таки залежить від надійності експортера. Отже, імпортер може бути впевненим тільки у відповідності  документів акредитиву.

Недоліки  акредитивних розрахунків для імпортера:

— збільшення витрат та незручність. Найчастіше імпортер є єдиним, хто  здійснює витрати за акредитивом (на відміну від інкасо, де витрати  здійснює експортер). Акредитив коштує дорожче за інкасо й забирає більше часу на оформлення.

Для експортера покритий акредитив  із погляду надійності, безумовно, привабливіший, ніж непокритий, оскільки мінімізує  ризики, пов'язані з країною імпортера.

 

4. Способи надання покриття.

Аналіз практики застосування акредитивної форми розрахунків  дає підстави сформулювати три основних способи надання покриття:

а) відкриття банком-емітентом  депозиту у виконуючому банку;

б) кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого  банку в банку-емітенті чи іншому банку; в) надання виконуючому банку  права списувати суму акредитива з відкритого в ньому кореспондентського рахунку банку-емітента.

Слід зазначити, що і в  науковій літературі, і в банківській  практиці під "покритими акредитивами" мають на увазі акредитиви, які  відкриваються банком-емітентом  після того, як заявник надасть  цьому банку покриття. У даному випадку виконання акредитива здійснюється банком-емітентом за рахунок не власних  коштів, а коштів, попередньо наданих  йому заявником акредитива. Така схема  покриття характерна для роботи банків-резидентів України зі своїми клієнтами.

Якщо український резидент є експортером і бенефіціаром за виставленим на його користь акредитивом, вибір його виду (покритого чи непокритого) залежить від надійності банку-емітента. При цьому, як правило, застосовується така формула: за високої надійності банку-емітента використовується непокритий акредитив, за недостатнього рівня  надійності — покритий.

Практика роботи вітчизняних  банків засвідчує переважне використання покритих акредитивів. За результатами проведеного нами опитування фахівців підрозділів документарних операцій комерційних банків покриті акредитиви застосовуються насамперед як форма  страхування ризиків, пов'язаних із економічною і політичною ситуацією  в країні імпортера, а також —  зі складністю проведення претензійно-позовної роботи щодо стягнення заборгованості в разі невиконання банком-емітентом  зобов'язань за акредитивом. Під  поняттям "складність" мають на увазі передусім недостатню обізнаність  з міжнародним законодавством та брак коштів, які мав би виділяти експортер на претензійно-позовні  дії.

Незважаючи на наявність  серйозних ризиків, зазначені акредитиви все ж застосовуються у процесі  зовнішньоторговельного обороту. Однак  ступінь їх застосовності зумовлений не природою цих акредитивів, а загальною торговою та інвестиційною ситуацією в країнах розташування зовнішньоторговельних партнерів.

 

5. Інкасо

Інкасо — це операції з комерційними і фінансовими документами або тільки з комерційними документами, що здійснюються банками на підставі одержаних від клієнтів інструкцій з метою:

— одержання акцепту та (або) платежу;

— видачі комерційних документів проти акцепту та (або) платежу;

— видачі документів на інших  умовах.

Залежно від документів, що надаються експортерами до банку, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо — це інкасо векселів, чеків, платіжних розписок та інших документів, що використовуються для одержання платежу.

Документарне  інкасо — це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

 

6.Стадії застосування інкасо

Процес застосування інкасо включає велику кількість етапів, однак всі вони можуть бути згруповані у три основні стадії:

Стадія 1. Визначення умов інкасо

Експортер обумовлює форму  оплати у своїй діловій пропозиції чи приходить до згоди з покупцем щодо умов оплати в ході підписання договору купівлі-продажу. Наприклад, "документи проти оплати (documents against payment)" або "документи проти  акцепту (documents against acceptance)". Встановлені  умови оплати визначають такі типи документарного інкасо.

Документи проти  платежу (D/P). Банку, якому пред'являються документи, надається право передати їх трасату тільки у тому разі, якщо він здійснить негайний платіж. Слово "негайний" (immediate) в міжнародній торгівлі означає "не пізніше дати прибуття товарів".

Документи проти  акцепту (D/А). Банк, якому пред'являються документи, передає їх після того, як імпортер акцептує переказний вексель, котрий сплачується, як правило, протягом 30— 180 днів після пред'явлення або у визначений строк у майбутньому.

Стадія 2. Інкасування платіжної вимоги і переказ документів

Після того, як договір купівлі-продажу  підписаний, експортер відвантажує  товар на адресу покупця або банку, який пред'явить покупцю документи  до оплати. Одночасно він збирає всі необхідні документи (інвойс, коносамент, страховий сертифікат, сертифікат походження тощо) і надає  їх своєму банку разом з інкасованою  платіжною вимогою. Банк пересилає  одержані документи разом з необхідними  інструкціями до банку імпортера.

Стадія 3. Пред'явлення документів та їх оплата

Банк, який пред'являє документи, інформує покупця про надходження  документів, а також ознайомлює його з умовами передачі цих документів. Покупець здійснює платіж або акцептує переказний вексель і після цього  одержує документи. Потім банк, який пред'явив документи, здійснює трансферт  одержаної від покупця суми до банку, що переслав документи, котрий, у свою чергу, кредитує рахунок експортера на цю суму.

В інкасовій  операції, як правило, беруть участь такі сторони:

— експортер (продавець, принципал);

— банк, що пересилає документи;

— банк, що пред'являє документи (інкасо-банк). Термін "інкасо-банк" може бути застосований до будь-якого  банку (за винятком банку, що пересилає  документи), який бере участь у виконанні  інкасованої платіжної вимоги;

— імпортер (покупець, трасат).

 

 

7.Банківський  переказ

Банківський переказ є розрахунковою операцією, яка здійснюється через подання телексного або телеграфного платіжного доручення одного банку іншому. Це наказ одного банку, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на підставі відповідних вказівок клієнта банку щодо умов виплати бенефіціару суми переказу.

Здійснення  банківського переказу включає такі операції:

1) відповідно до укладеного  контракту експортер передає  необхідні документи імпортеру;

2) імпортер виставляє  платіжне доручення в обслуговуючий  його банк;

3) банк імпортера надсилає  до свого банку-кореспондента  наказ про перерахування відповідної  суми на користь експортера;

4) банк-кореспондент перераховує  кошти з коррахунка банку імпортера  до банку експортера;

5) банк експортера зараховує  одержані кошти на рахунок  експортера та авізує експортера  про находження на його користь  відповідної суми коштів.

При надходженні коштів на користь клієнта українського уповноваженого банку іноземний банк-кореспондент зараховує відповідну суму на його коррахунок та надсилає авізо на його адресу. Український банк, у свою чергу, зараховує кошти на поточний валютний рахунок клієнта-експортера та авізує його про надходження на його користь відповідної суми в  іноземній валюті.

На сьогодні переважна  більшість міжнародних міжбанківських платежів здійснюється через Всесвітню  систему міжбанківських фінансових телекомунікацій — SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications). Ця система зараз  об'єднує понад 1800 банків — дійсних  членів та близько 1500 банків на правах асоційованих членів у 88 країнах світу. Система SWIFT забезпечує найбільшу швидкість  та велику надійність і безпеку здійснення міжбанківських розрахунків.

У цілому використання конкретних форм міжнародних розрахунків залежить від розвиненості міжнародної торгівлі, ступеня валютного регулювання  і валютного контролю, рівня розвитку, інтенсивності та надійності розрахункових  операцій, що здійснюються комерційними банками.

Щодо української банківської  системи, то на сучасному етапі найбільш поширеною розрахунковою формою залишається банківський переказ.

 

Використана література:

1. І.М.Школа В.М.Козменко. “Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” ст.47--64
2. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 155—171.
3. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посіб. / О. І. Береславська, О. М. Наконечний, М. Г. Пясецька та ін.; за заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 392 с.