Окупація Маньчжурії. Створення Манчжоу-Го. Китайське питання в Лізі Націй

         

Реферат

На тему: «Окупація Маньчжурії. Створення Манчжоу-Го. Китайське питання в Лізі Націй»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

План

1. Небезпечний ворог на теренах Східної Азії
2. Окупація Маньчжурії
3. Створення Маньчжоу-Го
4. Китайське питання в Лізі Націй
5. Висновки
6. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Небезпечний ворог на теренах Східної Азії

 

Як відомо, у Першій Світовій Війні Японія, не дивлячись на тісні  урядові та військові зв’язки  з Німеччиною, виступила на боці Антанти, бо, як пояснювалось, це через виконання британо-японського договору 1902 року. Завдяки підтримки США та Англії, Японії вдалося укласти вигідний для неї мирний договір. Згідно якого, Росія визнавала Корею сферою впливу Японії, віддавала Південний Сахалін, Ляодунський півострів, Порт-Артур. Цей договір зміцнив позиції країни вранішнього сонця у Південній Маньчжурії та створив сприятливі умови для анексії у 1910 році Кореї та подальшої експансії в Китаї й Південно-Східній Азії [1].

Скориставшись подіями на Заході і заклопотаністю держав у  їх вирішенні, Японія проводила територіальні  загарбання. В період Першої Світової Війни вона висунула Китаю «21 вимогу»,  прийняття котрих означало перехід  Піднебесної під повний політичний, військовий і економічний контроль Токіо. Але Англія і США виступили  проти таких дій, бо вважали неможливість таких подій і непідготовленість  Японії. І, дійсно, невдовзі офіційне Токіо  відмовилось від найтяжчих вимог  таких як створення спільної японо-китайської поліції та побудови змішаних японо-китайських військових заводів [1,45].

Про Японію можна сказати, що ця держава суттєво зміцнила свої позиції під час Першої Світової Війни, зокрема в Азійсько-Тихоокеанському  регіоні, її війська розташовувались  на території Китаю, Маньчжурії, Кореї, російського Далекого Сходу,  колишніх німецьких колоній у Тихому океані. Але під час Вашингтонської конференції  позиції Японії дещо були утиснуті. США відчували, що Японія – це стає потужнім конкурентом в регіоні  і тому у результаті допомоги об’єднаних зусиль європейських дипломатів вдалося  потіснити країну вранішнього сонця  в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а також змусили офіційне Токіо  розірвати договір з Британією.

У 1927 році прем’єр і міністр  закордонних справ  Японії Танака Гійті (1863-1929) (див. фотографія зліва) у  секретному меморандумі («Меморандум  про основи позитивної політики в  Маньчжурії і Монголії») накреслив  етапи японської агресії, яка  передбачала загарбання усього Китаю, Монголії, Індокитаю, Бірми, Південно-Східної  Азії ,Індії та окремих територій  СССР. Японія хотіла створити «Велику  Азію» і прагнула монгольського панування [2,34]. Варто зазначити, що Японія звернулась до істориків, які почали стверджувати, що Маньжчурія – ні історично, ні етнографічно не має нічого спільного з Китайською імперією ,і тільки Японія має право володіти цією землею. Саме дух таких стверджень ліг в основу меморандуму.

Деякі витяги з меморандуму  Танаки: "Ми повинні бояться того дня, коли   Китай об'єднається і його промисловість почне процвітати ". "Для того щоб завоювати справжні права в Маньчжурії та Монголії  ми повинні використовувати цю область як базу і проникнути в решту Китаю під приводом розвитку нашої торгівлі. Маючи у своїх руках всі ресурси Китаю, ми перейдемо до завоювання Індії, архіпелагу, Малої Азії, Центральної Азії і навіть Європи ". «Азія для азіатів» , «Японія на чолі Азії»

Окрім зазначених цілей, в 

Меморандумі Танаки ставились  цілі:

• Ослаблення США
• Повне підпорядкування Китаю і напад на СССР

Впродовж багатьох років  Меморандум Танаки був підтвердженням агресивної політики Японії. Під №169 в документах Токійського міжнародного воєнного трибуналу для Далекого Сходу над головними японськими воєнними злочинцями 1946-1948 рр. цей меморандум, за ініціативи США, був представлений  як програма-максимум збройного захвату  Євразії задля досягення світової гегемонії. Але були сумніви з  приводу оригінальності документу. Зокрема є думка, що Танака дійсно предавав такий меморандум імператору, але положення цього переданого тексту і змісту тесту, що поширився  в пресі різняться. Наразі оригіналу  документу ніхто не знайшов. Але  не дивлячись на те, що цього фантомного документу ми не бачили і можливо  ще не скоро побачимо ясно одне, що зовнішня політика Японії протягом багатьох років  розвивалась шляхом, намічений в  Меморандумі Танаки [3].

Здійснення Меморандуму  Танаки почалося з окупацією Японією  восени 1932 року північно-східних районів  Китаю (Маньчжурії ,яку було завершено  у 1932 році, тобто за 3 місяці. 18 лютого 1932 року цю територію було проголошено  незалежною від Китаю. Там була створена маріонеткова держава на чолі з імператором  Пу І. Японія украла з ним військовий союз, що передбачав утримання там  її збройних сил [2,32]. Але про ці події детальніше розглянемо в наступних пунктах.

 

2. Окупація Маньчжурії

Японія вже окреслила  свій шлях на розширення зони свого  впливу, що могло бути досягнуто тільки шляхом використання ресурсів Китаю, тож окреслимо хронологію подій плану Токіо.

По-перше, приводом до початку  військових бойових дій проти  військ Гоміндану став так званий Мукденський інцидент у середині вересня 1931 року, коли японці звинуватили  китайських солдат у нібито умисному зруйнуванні залізничної колії. Чан Кайші, остерігаючись широкомасштабного  конфлікту з набагато сильнішою  у військово-промисловому відношенні Японією, наказав своїм військам не вступати в бій і відступати з тих територій, куди просуваються японці. Останні, щоб відвернути увагу  світового співтовариства від подій  у Маньчжурії, на початку 1932 року висадили морський десант у Шанхаї [1,24].  [1,24]. Таким чином, китайці практично не чинили опору і протягом 12 годин вся Південна Маньчжурія була захоплена. 26 жовтня 1931 року японський уряд видає декларацію, яка містила основні принципи японської політики в Маньчжурії.  Декларація проголошувала "взаємну відмову від агресивної політики"; "знищення будь-якого організованого руху, що порушує свободу торгівлі та збудливого міжнаціональну ненависть"; "забезпечення охорони у всій Маньчжурії прав японських громадян" та "повага договірних прав Японії". Китайський уряд заявило, що готове в усьому піти на зустріч Японії, якщо та відкличе свої війська. Але було очевидно, що подібні декларації публікувалися лише з метою запобігання можливих протестів західних країн. Тим часом військова окупація Маньчжурії тривала [5].

Захопивши Мукден, до кінця грудня того ж року японці окупували більшу частину Маньчжурії й вийшли до кордонів СССР. В цей час японському командуванню потрапляє до рук  інформація про те, що Радянський Союз допомагає Китаю зброєю, військовою технікою та інструкторами. 28 жовтня 1931 японський уряд звернулося до радянського уряду з нотою протесту проти цієї допомоги, розцінюючи її як втручання СРСР у конфлікт на боці Китаю. Передаючи цю ноту, японський посол у Москві запевнив, що діями японських військ в Маньчжурії не буде нанесено нікого шкоди інтересам СРСР. Народний комісар закордонних справ Литвинов відкинув цей протест і заявив про те, що Радянський Союз суворо дотримується політики невтручання.

Допомога СРСР Китаю тривала  і, таким чином, в середині листопада японські війська перерізали шлях до Китайсько-східної залізниці. Коли японський посол був запрошений до СРСР, щоб роз’яснити ситуацію, то він пояснив, що японський уряд "приймає всіх можливих заходів до того, щоб уникнути нанесення шкоди інтересам Китайсько-східної залізниці ". Водночас він ясно дав зрозуміти, що японський уряд чекає від  
Радянського Союзу його офіційної заяви про нейтралітет, нагадавши про нейтралітет Японії під час російсько-китайського конфлікту 1929 р. Японська сторона незабаром передала запевнення, що японські війська після наведення порядку в районі підуть на південь. У відповідь, японський уряд почав ще більш активну антирадянську пропаганду, заохочуючи мобілізацію в Маньчжурії нових антирадянських збройних загонів [5].

13 грудня в Японії утворився  новий кабінет військової партії  Сейюкай, який був налаштований ще більш радикально. 3 січня 1932 японські війська зайняли Цзіньчжоу, завершивши тим самим окупацію Маньчжурії [5] .

Варто зазначити, що незадовго до початку захоплення  
Маньчжурії Японія зав'язала з Англією переговори про фактичне розділі Китаю на сфери впливу. Посилення Японії в Китаї означало б послаблення в цьому регіоні США, що було на руку Англії. На лондонських переговорах Японія сміливо почала здійснювати свої плани.

Іншою була позиція США, інтереси яких були безпосередньо порушені японської агресією. 5 листопада 1931 американський уряд відправило  
Японії різку ноту, в якій висловлювався протест проти будь-яких переговорів між Японією і Китаєм до припинення військової окупації.  
Одночасно американська дипломатія домагалася в Лондоні та Парижі загальному виступу проти Японії, однак всі її зусилля виявилися марними.

У загарбаному Японією Маньчжурії видобувалося 93% нафти, 55% золота, 37% залізної руди, виплавлялося 79 % заліза Китаю  [1,24].

 

3. Створення Маньчжоу - Го

Завершивши в лютому 1932 року окупацію Маньчжурії, Квантунська армія почала здійснювати свій план створення  на цій території формально незалежної держави під японським протекторатом.

 29 лютого 1932 в Мукдені було скликано Всеманьчжурське зібрання, на якому 1 березня було розпущено китайську адміністрацію і було оголошено про створення Маньчжоу-Го зі столицею в Чанчуне [6]. У березні 1932 Квантунська армія Японії отримала право контролювати всі шляхи комунікації новоствореної держави за умови побудови нових. 15 вересня 1932 між Маньчжурською державою і Японією було укладено угоду, в першому пункті якої зазначалося, що офіційно Японія має особливі права і привілеї на території Маньчжурії. Другий пункт угоди передбачав перебування Квантунської армії на території Маньчжурської держави та робив її відповідальною за оборону нової країни.

Японія дуже квапилася  створити цю державу якнайшвидше  до приїзду комісії Ліги Націй  на чолі з Літтоном, аби поставити  міжнародний істеблішмент перед  самим фактом. Главої держави став Пу І, останній представник династії Цин. Увесь чиновницький апарат Маньчжоу-го повністю знаходився під контролем Квантунськой армії, їй же належала уся повнота влади в Маньчжоу-Го. Дещо пізніше японці приєднали до Маньчжоу-го провінцію Жехе, оволодівши в цілому територією близько 2 млн. кв. км з населенням більше 30 млн. чоловік.

Квантунська армія -  одна зголовних армій Імперської армії Японії на території китайської Маньчжурії та Кореї. Названа за іменем Квантунської області. Чисельність – 1 000 000 чол., але в ході Другої Світової Війни її чисельність збільшилась до 1 млн. 200 тис. чоловік.

Сам Пу І практично був  позбавлений вирішувати якісь важливі  державні питання, адже навіть незначні рішення приймались в штабі японської армії, а розмови Пу І з міністрами, що призначалися японцями, обмежувалися лише церемоніями прийому та вручення подарунків. Пу І як Верховний правитель обіймав посаду головнокомандувача збройних сил країни. Уряд Маньчжурії, Державна рада, складався з міністрів, яких призначав особисто Пу І після ухвалення їх кандидатур японцями. Реальна влада знаходилася у руках надзвичайного та повноважного посла Японії у Маньчжурській державі та Головнокомандувача Квантунської армії за сумісництвом, якому підпорядковувалися всі японські офіцери-радники в армії Маньчжурії, а також усі японці, що займали будь-які посади в апараті уряду та місцевих провінційних органів влади. Департамент "спільних справ", створений при посольстві Японії у Маньчжурії як координуючий орган та очолюваний японцями, контролював діяльність всіх міністрів та голів департаментів уряду, начальник цього департаменту організовував координаційні наради віце-міністрів, на яких розглядалися проекти законів та постанов, які згодом формально ухвалювалися Державною радою Маньчжурської держави [7].

Цікава  інформація: Економіка Маньчжурії трималася  на японських капіталовкладеннях, а  бойову міць забезпечувала Квантунська  армія Японії. Незважаючи на формально "дружні" відносини між двома  державами, насправді японці на території  Маньчжурії поводили себе як типовий  окупаційний режим. Про це свідчить існування на території Маньчжурії бактеріологічного табору "Притулок", в якому ув'язнені перебували у  нелюдських умовах, та загону 731, що займався розробкою бактеріологічної зброї.