Паризький і Лондонський клуби, їх роль у регулюванні міжнародного валютно-кредитного ринку

У 1995—1998 pp. було скорочено заборгованість більше ніж 30 країн із низьким рівнем доходу, з них сім країн отримали скорочення боргу на 67 %.

Ліонські умови. З 1997 р. введено в дію Ліонські умови, які також розраховані на країни з низьким рівнем доходу. Вони передбачають 80-відсоткове зниження боргових зобов’язань і приведення співвідношень зовнішній борг/експорт до рівня 200—250 % та платежі/експорт — до 20—25 %. Дія Ліонських умов доповнюється програмою МВФ і Всесвітнього банку щодо зниження платежів у МВФ, запровадженою в 1997 р. Уперше ця програма була застосована до Уганди, де завдяки їй співвідношення борг/експорт у 1998 р. знижено до 202 %, потім у Болівії — зниження до 205 %.

Ініціатива НІРС. З метою подолання кризи заборгованості найбідніших країн із найбільшою зовнішньою заборгованістю МВФ та Всесвітній банк уперше погодилися списати частину боргів цих країн, виступивши в 1996 р. зі спільною Ініціативою НІРС (Highly Indebted Poor Countries Initiative). У 1999 p. дану ініціативу було переглянуто, і тепер вона має назву Посилена Ініціатива НІРС.

Ініціатива НІРС має кілька особливостей, які відрізняють її від попередніх умов скорочення боргу. По-перше, вона розширює список боргів, що підпадають під скорочення, включаючи в нього заборгованість перед багатосторонніми кредиторами (міжнародними фінансовими організаціями). До цього часу МВФ та Світовий банк могли тільки надавати додаткові кредити своїм клієнтам, у яких були проблеми з обслуговуванням боргу.

По-друге, Ініціатива встановлює чіткий індикатор сталого зовнішнього  боргу, якого має досягнути країна. Сталий зовнішній борг — це такий обсяг зовнішнього боргу країни, за якого очікується, що вона здатна виконувати поточні та майбутні зобов’язання з обслуговування боргу в повному обсязі без потреби у скороченні чи відстроченні боргу, без акумулювання несплачених сум боргу та без загрози зростанню економіки країни.

У рамках Ініціативи НІРС індикатор  сталого зовнішнього боргу встановлено  у вигляді двох співвідношень: приведеної вартості боргу до експорту (не більш ніж 150 %) та до державних доходів (не більше 250 %).

По-третє, для реалізації Ініціативи були .знайдені нові джерела та механізми фінансування скорочення боргу. Вони охоплюють продаж частини золотих запасів МВФ і надання можливості Світовому банку та іншим міжнародним організаціям використовувати частину власних ресурсів. Було також створено Довірчий фонд НІРС (НІРС Trust Fund), у який можуть робити внески офіційні донори для того, щоб допомогти міжнародним організаціям скорочувати борг.

Окрім того, що Посилена Ініціатива передбачає більший розмір скорочення боргу, вона має дві основні відмінності від попереднього варіанта, що стосуються умов реалізації програми:

Щоб здобути право на скорочення боргу за цими умовами, країна-боржник  має не тільки показати хороші результати проведення економічних реформ, як передбачалося першим варіантом, а  й розробити та впровадити в життя  Стратегію подолання бідності. Отже, відбулося зміщення акценту від  макроекономічної та структурної політики до соціальної сфери.

Було знято жорсткі  часові обмеження щодо початку завершальної стадії програми, тобто стадії, коли кредитори надають 90-відсоткове списання чистої приведеної вартості боргу. У  першому варіанті Ініціативи ця стадія розпочиналася після трьох років успішного виконання запланованих заходів, а в «посиленому» варіанті вона може розпочатися раніше за умови успішного виконання взятих зобов’язань та, відповідно, пізніше ніж через три роки, якщо країна не зможе досягти необхідного результату.

Стандартні класичні умови. У рамках Паризького клубу передбачено також стандартні (класичні) умови реорганізації зовнішнього боргу для країн із середнім рівнем доходу: реструктуризація до 100 % боргу (у деяких випадках тільки основної суми боргу) зі строком погашення 10 років з п’ятирічним пільговим періодом та на основі ринкових ставок процента.

Категорії країн-боржників:

• Найбідніші країни — Торонтські, Лондонські, Неапольські та Ліонські умови.
• Бідніші з країн із середнім рівнем доходу — Х’юстонські умови.
• Багаті країни з середнім рівнем доходу — стандартні умови Паризького клубу.

Винятки: в окремих випадках сума зовнішнього боргу країни може бути скорочена на особливих умовах з політичних та інших причин.

На початку 80-х років, коли багато країн почали відчувати труднощі у виконанні зобов’язань з  обслуговування боргів, існувала досить поширена проте, що в більшості випадків достатньо надати кілька відстрочок у поєднанні із здійсненням програм  перетворень під егідою МВФ, — і кредитоспроможність країн-боржників буде відновлено, і вони знов отримують доступ до ринків капіталів. Сьогодні ми знаємо, що такий надмірний оптимізм був заснований на помилковому припущенні: на той час вважали, що труднощі у здійсненні платежів пов’язані з проблемами ліквідності, а не платоспроможності. Але й донині країни-боржники не змогли вирватися з кризи зовнішнього боргу, незважаючи на здійснення глибоких та енергійних програм перетворень із залученням великих нових кредитів.

1.4 Критика Паризького клубу

Безперечно, у Паризького клубу є певні і досить очевидні недоліки. «Гра» відбувається за правилами, установленими кредиторами. Через  слабкість своєї позиції боржники, хоча вони і не згодні з цими правилами, змушені погоджуватися на умови, що диктуються їм. У Паризькому клубі  боржники беруть участь у переговорах  по одному, а кредитори — всі разом, отже боржникові доводиться виступати проти цілого картелю кредиторів. В принципі, з багатьох важливих питань у держав-кредиторів настільки близькі позиції, що одним з найбільш шанованих правил клубу є консенсус. З усіх питань має бути загальна згода: голосування в Паризькому клубі ніколи не проводиться.

Ще більше розчарування відчувають країни-боржники з приводу того, що за такої згуртованості кредиторів весь процес ведення переговорів  і прийняття рішень у Паризькому клубі не регулюється ніякими  положеннями. При прийнятті рішень кредитори відкриті до різноманітних  політичних впливів, і боржники жодним чином не захищені від упередженості  на основі політичних міркувань.

У 1978 р. з боку ЮНКТАД було висловлено думку про те, що процес ведення переговорів про перегляд умов кредитів рівною мірою має забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і боржників. Поки що цього не досягається, оскільки процес переговорів цілком і повністю готується і проводиться кредиторами і в інтересах кредиторів. Переговори в Паризькому клубі жодним чином не сприяють інтересам боржника. По-перше, сама процедура принизлива, по-друге, перегляд боргів дає лише тимчасову відстрочку, але не вирішує проблеми.

II Лондонський клуб

2.1 Сутність та  організація діяльності Лондонського клубу

Лондонський клуб — це неформальна організація банків-кредиторів, створена для врегулювання питань заборгованості іноземних позичальників перед членами цього клубу. Перші засідання Лондонського клубу відбулися в 1976 р. для розгляду питань заборгованості Заїру перед приватними кредиторами.

Лондонський клуб - це форум  для перегляду строків погашення  кредитів, наданих комерційними банками (без гарантії уряду-кредитора). Оскільки такі переговори між суверенними боржниками і комерційними кредиторами часто проходять в Лондоні, цей клуб отримав назву «Лондонського клубу». Цей «клуб» є неофіційним органом, що включає в себе комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни «третього світу».

Діяльність Лондонського клубу схожа по цілях на діяльність Паризького клубу. Відмінність полягає  в тому, що Паризький клуб об'єднує  держави-кредитори в особі представників  центральних банків і міністрів  фінансів країн-кредиторів, тоді як Лондонський  клуб об'єднує недержавні, комерційні банки. Членами Лондонського клубу  є близько 1000 банків з різних країн.

Інтереси банків-кредиторів у Лондонському клубі представляє  банківський консультативний комітет (БКК), в якому представлені ті банки, на які припадає максимальна частина боргу цієї країни. Угода, досягнута між країною-боржником та комітетом, має отримати підтримку банків, на які припадає 90-95% непогашених зобов'язань боржника, і лише після цього дана угода може бути офіційно підписана.

Процедура врегулювання боргу  включає підготовчу роботу, яка включає в себе розробку стратегії врегулювання боргу. Потім країна-боржник проводить консультації зі своїми головними кредиторами з метою створення керівного комітету. Зазвичай країна-боржник обирає банки, які з розумінням ставляться до вимог роботи у складі БКК, що висуваються нею, і які представляють географічні регіони, перед якими країна має боргові зобов'язання.

Завдяки досвіду роботи Банківських  консультативних комітетів вони стали досить компетентними органами для детальної оцінки економічної ситуації країни-позичальника і побудови схеми рефінансування боргу.

2.2 Історія створення Лондонського клубу

Перше засідання Лондонського клубу відбулося у 1976 р. у контексті переоформлення заборгованості Заїру. У період, що передував мексиканській борговій кризі 1982 р., переоформлення звичайно охоплювало прострочені платежі у рахунок погашення основної суми боргу без надання нових коштів. Після боргової кризи в Мексиці банки розпочали численні надзвичайні операції з переоформлення, під час яких до боржників застосовувалися серйозні санкції. З 1985 р. банки усвідомили, що репресивні заходи зменшують імовірність платежів і, таким чином, тільки погіршують становище. З цього часу умови реструктуризації були пом’якшені шляхом зменшення спредів і подовження як періоду консолідації, так і періоду погашення.

Подальший, ще більш фундаментальний  крок було зроблено у 1989 р. в контексті плану Брейді, у якому визнавалася необхідність полегшення сукупного боргового тягаря за допомогою заходів зі скорочення боргу і його обслуговування. «Облігації Брейді» — це цінні папери, що випускаються шляхом обміну позик комерційних банків на нові облігації, забезпечені заставою. Перевагою плану Брейді було те, що при вирішенні питання реструктуризації боргу він пропонував так зване «меню варіантів», що надавало кредиторам більшу гнучкість для ефективного управління своїми портфелями суверенних боргів. Проте не зрозуміло, які переваги отримує позичальник від скорочення боргу і використання «меню варіантів». Переваги можливостей з фінансування, які відкриває врегулювання його боргових проблем, отримані ціною перетворення боргу в цінні папери, які можуть стати предметом купівлі-продажу. Зміна форми боргу означає, що позичальник має менше інформації і менше можливостей впливати на дії своїх кредиторів.

2.3 Специфіка процесу реструктуризації боргів Лондонським клубом

Угоди про реструктуризацію боргів комерційними банками під егідою Лондонського клубу засновані на трьох головних положеннях:

• Положення про спільний доступ. При виплаті заборгованості не припускається дискримінація жодного з кредиторів;
• Положення про рівноправ’я. Усі позики розглядаються на рівноправній основі, що передбачає однакові права на платежі і заставу, які залежать від фактичного обсягу ризику банку;
• Положення про обов’язкову передплату. У випадку дострокових платежів у рахунок погашення боргу їх розподіл між кредиторами проводиться на рівній основі.

Лондонський клуб звичайно проводить свої засідання на прохання боржника, якому або загрожує дефолт, як в останні роки, або який уже  припустив неплатежі і перебуває  під загрозою серйозного накопичення боргу. Боржник, як правило, звертається до банку, від якого очікує співчутливого ставлення до свого запиту; в більшості випадків це банк з максимальною сумою наданих кредитів. Після цього складається перелік усіх кредиторів, і банки призначають координаційний комітет своїм, на який припадає максимальна сума наданих кредитів. Цьому комітетові надаються повноваження діяти від імені всіх банків-кредиторів.

Наступний крок координаційного  комітету полягає у призначенні  різних підкомітетів. Найважливішим з них є економічний підкомітет, в обов’язки якого входить оцінка становища із заборгованістю і загальних економічних перспектив країни з метою інформувати інші комерційні банки-кредитори про можливості боржника з погашення своїх боргових зобов’язань.

Етапи реструктуризації боргу Лондонським клубом:

1. Боржник оголошує мораторій на платежі та складає Інформаційний меморандум.
2. Кредитори формують Банківський консультативний комітет.
3. Вибір посередників з обслуговування, адвокатів та юридичних консультантів.
4. Збори з вивчення стану заборгованості, боржника
5. Узгодження основних умов.
6. Документальне оформлення угоди про перегляд боргу.
7. Підписання юридичних документів усіма сторонами.

Готовність кредиторів проводити  операції зі скорочення боргу помітно  відбилася на ключовому організаційному  принципі перегляду боргу. Скорочення боргу призвело до перенесення центру уваги переговорів зі збереження вартості активів кредитора на досягнення скорочення боргу, достатнього для  відновлення фінансового та економічного «здоров’я» боржника й отримання  в кінцевому підсумку доступу до добровільного міжнародного фінансування.

Погодившись на таке перенесення  основної уваги, кредитори, по суті, визнали, що позичальник не може виплатити  свої борги і що вартість їхніх  активів нижча за повну номінальну вартість. Вони також визнали, що основну проблематику переговорів не слід обмежувати технічними питаннями, які стосуються операцій з реструктуризації боргу. На їхню думку її необхідно розширити для включення всіх факторів, що можуть вплинути на здатність позичальника виконувати ті боргові зобов’язання, які зберігаються після досягнення згоди щодо скорочення боргу.