Проблеми інтеграції України до ГАТТ/СОТ

ГАТТ  покликана виконувати три функції: впливати на державну зовнішньоекономічну  політику розробкою правил міжнародної  торгівлі; бути форумом для переговорів, які сприяють лібералізації і  передбачуваності торговельних відносин; опікуватися врегулюванням спорів.

 З  початку дії Генеральної угоди  було проведено вісім таких  раундів (табл. 1.1). Більшість торговельних раундів стосувалися в основному зниження тарифів, але на останніх раундах почався процес перегляду, реінтерпретації або розширення статей самої Угоди [14, c. 13].

Таблиця 1.1

 Раунди  багатосторонніх торговельних переговорів  ГАТТ

Восьмий (Уругвайський) раунд торговельних переговорів був найбільш конструктивним і багатостороннім з усіх, які  мали місце. Він розглянув як традиційні для ГАТТ сфери (зниження тарифів, уточнення  правил і ліквідацію нетарифних перешкод), так і нові — торгівля послугами  і торговельні аспекти, пов’язані  з правами інтелектуальної власності, а також сфери торгівлі товарами, які тривалий час не лібералізувалися (сільське господарство і легка промисловість). Усього на раунді було ухвалено 45 Угод і протоколів, які регулюють різні  напрями міжнародних торговельно-економічних  відносин [11, c. 204].

 У  рамках Уругвайського раунду  для проведення багатосторонніх  переговорів було створено досить  складну організаційну структуру.  До її складу увійшли: Комітет  з нагляду, як спеціальний орган,  призначений для спостереження  за виконанням зобов’язань учасниками  не вводити нових торговельних  обмежень, що суперечать ГАТТ, а  також 15 переговорних робочих  груп. Крім того, в рамках Уругвайського  раунду працювали численні неофіційні  робочі групи.

 Одним  із основних підсумків Уругвайського  раунду було рішення щодо створення  (з 1 січня 1995 р.) організаційного  механізму забезпечення реалізації  комплексу договорів, що були  розроблені в ході Уругвайського  раунду – Світової організації  торгівлі (СОТ). З моменту створення  СОТ і підписання комплексу  конвенцій і договорів Уругвайського  раунду система ГАТТ–СОТ діє  як торговельно-економічна ООН:  договори є правовою основою,  а СОТ – інституційним механізмом  забезпечення дії цієї системи.

 СОТ  є новою міжнародною організаційною  структурою, яка заснована на  ГАТТ, результатах попередніх погоджень,  а також домовленостях, досягнутих  під час Уругвайського раунду, іншими словами — це об’єднання  держав, спрямоване на створення  і підтримку системи юридичних  норм міжнародної торгівлі.

 В  1995 р. (1 січня) СОТ замінила Генеральну  угоду з тарифів і торгівлі, яка існувала з 1947 року. Уряди,  що підписали ГАТТ офіційно  визначались як договірні сторони.  Після підписання нових угод  в межах СОТ (які включають  і оновлену ГАТТ, відому як  ГАТТ 1994), вони почали офіційного  називатися членами СОТ. На  кінець 1994 року нараховувалось 128 договірних  сторін ГАТТ. До країн, які є  договірними сторонами ГАТТ з  початку її функціонування в  1948 р. належать: Австралія, Бельгія,  Бразилія, Канада, Куба, Франція. Індія,  Люксембург, М’янма, Нідерланди, Нова  Зеландія, Норвегія, Пакистан, Південна  Африка, Шрі Ланка, Великобританія, США, Зімбабве. Більшість з цих 128 країн стали членами СОТ з 1 січня 1995 року. Зараз (станом на 2013 рік) країн-членів організації нараховується 159. Країнами-спостерігачами є Афганістан, Алжир, Андорра, Азербайджан, Багамські острови, Білорусь, Бутан, Боснія та Герцеґовина, Ватикан, Вануату, Екваторіальна Ґвінея, Ефіопія, Ємен, Ірак, Іран, Казахстан, Коморські Острови, Лаос, Ліван, Лівія, Ліберія, Російська Федерація, острови Самоа, Сан-Томе та Принсіпі, Сейшельські острови, Сербія, Сирійська Арабська Республіка, Судан, Таджикистан, Узбекистан, Чорногорія.

Створення СОТ фактично стало найбільшою реформою світової торгівлі за період, що минув  з кінця Другої світової війни, реалізувавши у більш сучасній формі спробу створення у 1948 році Міжнародної  організації торгівлі. Цим було завершено  формування основного комплексу  універсальних договорів системи  ГАТТ, що дозволяє говорити про створення  нового глобального правового порядку  в трьох основних сферах торговельних операцій – товари, послуги, інтелектуальна власність – до якого сторони  ГАТТ прагнули з моменту підписання Генеральної угоди [12, c. 149].

2. Поняття, завдання та функції Світової організації торгівлі

Світова організація торгівлі (СОТ) - це найбільша міжнародна торгова  організація, яка покликана регулювати стосунки учасників організації  в сфері міжнародної торгівлі на основі пакету угод так званого  Уругвайського раунду багатосторонніх  переговорів (1986-1994 рр.), що має тривалу  історію.

COT, яка є правонаступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), заснованої у 1947 році, розпочала свою діяльність 1 січня 1995 року.

Основною метою створення СОТ  стала заміна старої, роздробленої

системи ГАТТ новою, інтегрованою міжнародною  організацією, наділеної

повноваженнями  для діючого проведення в життя  принципів і правил міжнародної  торгівлі, погоджених у ході торгових переговорів. Угода про

установу  СОТ зводить у єдину, підвідомчу цієї організації, систему всіх

угод і  домовленостей, досягнутих в результаті багатобічних торгових переговорів у рамках ГАТТ.

СОТ, на відміну від ГАТТ, зобов'язується забезпечити країнам, що розвиваються, передусім найменш розвинутим, таку частку у зростанні міжнародної  торгівлі, яка відповідає потребам їхнього економічного розвитку. Засобами досягнення поставленої мети є: значне зниження тарифів та усунення інших  бар'єрів у торгівлі, скасування дискримінаційного  режиму в міжнародних торговельних відносинах.

Головними задачами СОТ є лібералізація  міжнародної торгівлі, забезпечення її справедливості та передбачуваності, сприяння економічному зростанню та підвищенню економічного добробуту  людей. Країни-члени СОТ, яких наразі 159, вирішують ці завдання шляхом контролю за виконанням багатосторонніх угод, проведення торговельних переговорів, врегулювання торговельних суперечок у відповідності із визначеним організацією механізмом, проведення огляду національної економічної політики держав-членів, а також надання допомоги країнам, що розвиваються [10, c. 44].

Функції COT викладені в статті III Марракеської угоди. При цьому пріоритетною функцією фактично є імплементація угод та домовленостей Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів, що за сутністю є самостійними правилами СОТ і знаходяться в Додатках до Марракеської угоди про створення Світової організації торгівлі (рис. 1.1).

Рис. 1. Функції Світової організації торгівлі

Організаційна структура СОТ визначена  в ст. IV Угоди про створення  СОТ. Вищим керівним органом СОТ є Конференція міністрів. Вона збирається не рідше одного разу в два роки, як правило, на рівні міністрів  торгівлі чи іноземних справ країн-учасниць СОТ. Конференція має повноваження приймати рішення по найбільш принципових питаннях, наприклад, що стосується нових раундів багатобічних переговорів. Поточне керування діяльністю і спостереження за дією угоди і міністерських рішень здійснює Генеральна рада. Вона збирається кілька разів у рік у Женеві. Як правило, у Генеральну раду входять  посли чи голови представництв членів СОТ. У функції Генеральної ради також входить дозвіл торгових суперечок між країнами-учасницями СОТ і проведення періодичних оглядів їхньої торгової політики.

Крім  перерахованих вище органів, у складі СОТ діють робочі й експертні  групи і спеціалізовані комітети. Їхні функції полягають у розгляді питань виконання окремих частин багатосторонніх угод, а також  інших питань, що представляють інтерес  для країн-учасниць, наприклад, що стосується правил конкуренції, інвестицій, дії  регіональних торгових угод, торгових аспектів захисту навколишнього  середовища і прийому нових членів.

Створення СОТ фактично стало найбільшою реформою міжнародної торгівлі за період, що минув з кінця Другої світової війни, що реалізувала у сучаснішій формі спробу створення Міжнародної  організації торгівлі (МОТ) у 1948 р. Цим  було завершено формування основного комплексу універсальних договорів системи ГАТТ, що дозволяє говорити про створення нового глобального правового порядку в галузі торговельних, тарифних, митних, інвестиційних та інших сфер міжнародних економічних відносин, до якого держави-члени ГАТТ прагнули протягом останніх 50 років. Фактично наново створено організаційний (інституційний) механізм реалізації комплексу угод системи ГАТТ. Тобто, з моменту створення СОТ та підписання комплексу угод і домовленостей у рамках Уругвайського раунду система ГАТТ/СОТ виступає у вигляді торговельно-економічної ООН, де угоди - це правова основа, а СОТ - інституційний механізм забезпечення дії цієї системи.

Сторонами, що підписали угоду про заснування Світової організації торгівлі, визначено, що головною умовою набуття членства у СОТ є відповідність національного  законодавства базовим стандартам і нормам, що містяться в угодах системи ГАТТ/СОТ, метою яких є  забезпечення кожному її члену безпечного і передбачуваного міжнародного торговельного середовища та продовження  лібералізації торгівлі, сприяння економічному зростанню і розвитку. При цьому  правова система ГАТТ/СОТ є  балансом між правами, вигодами членства та зобов'язаннями, а СОТ виконує  роль міжнародного форуму для торгових переговорів, врегулювання торговельних суперечок торговельного "суду", постійно діючого інституту моніторингу національної торговельної політики країн-членів [9, c. 122].

Угоди СОТ, охоплюючи широке коло різноманітних  видів діяльності, становлять юридичне підґрунтя для міжнародних торговельних операцій. Це - своєрідні контракти, згідно з якими уряди різних країн  зобов'язуються проводити свою торговельну  політику на взаємоузгодженій основі. Хоча ці документи обговорюються  й підписуються на урядовому рівні, проте головна їх мета полягає  в наданні допомоги постачальникам товарів і послуг, експортерам  та імпортерам у здійсненні цивілізованої  торгівлі. Вони поширюються на аграрну  продукцію, текстиль і готовий одяг, банківську справу, телекомунікації, державні закупівлі, промислові стандарти, санітарні  норми на харчові продукти, інтелектуальну власність і багато чого іншого. В основі цих документів лежать кілька базових засад, відповідно до яких торговельна  система має бути:

* позбавленою  будь-якої дискримінації - країна  не повинна упереджено ставитися  до тих чи інших торгових  партнерів (їм усім однаково  надається статус найбільшого  сприяння); так само не повинна  проводитися політика дискримінації  між національними та іноземними  товарами і послугами, яким  надається національний режим;

* передбачуваною - іноземні компанії, інвестори та  уряди повинні мати впевненість,  що торгові бар'єри (в т. ч.  тарифи, нетарифні заходи тощо) не  зводитимуться самовільно без  узгодження з торговельними партнерами; дедалі більше тарифних ставок  і зобов'язань щодо відкриття  ринків закріплюються угодами  СОТ; торгові бар'єри мають  знижуватись у ході переговорів;

* відкритою  для чесної конкуренції - шляхом  знеохочення таких "нечесних" прийомів, як, скажімо, експортні  субсидії та продаж товарів  за демпінговими цінами з метою  завоювання ринків збуту;

* сприятливою  для слаборозвинутих країн - надаючи  їм більше часу на пристосування  до нових умов, можливості для  перетворень і спеціальні пільги.

На відміну  від більшості міжнародних організацій, до системи ГАТТ-СОТ приєднуються, а не вступають. Це зумовлено тим, що кожна країна бере на себе обов'язки виконувати угоди, а організація, зі свого боку, перевіряє здатність  такого виконання.

Сьогодні  стає все більш зрозуміло, що неможливо  ефективно діяти в системі  міжнародної торгівлі, не будучи при  цьому членом СОТ.

3. Переваги участі в системі СОТ

Практично всі великі держави зараз є  членами СОТ. Окрім суто економічних  переваг, які досягаються шляхом зниження бар'єрів у торгівлі, система  СОТ позитивно впливає на політичну  і соціальну ситуацію в країнах, а також на індивідуальний добробут громадян.

Переваги  СОТ для споживачів можна охарактеризувати наступним.

Система СОТ заохочує конкуренцію і знижує торговельні бар'єри, внаслідок чого споживачі виграють. Найочевидніша  вигода вільної торгівлі для споживача  — це зниження вартості життя. У  результаті зниження протекціоністських торговельних бар'єрів дешевшають готові імпортовані товари і послуги, а  також вітчизняна продукція, у виробництві  якої використовуються імпортні комплектуючі [13, c. 131].

Як правило, митні тарифи, державні виробничі  субсидії і кількісні обмеження  імпорту ведуть не до захисту вітчизняного ринку, а до підвищення вартості життя. Так, у Великобританії споживачі  платять на 500 мільйонів фунтів у  рік більше за одяг через торговельні  обмеження на імпорт текстилю; для  канадців ця сума становить приблизно 780 млн. канадських доларів. Показово, що лібералізація сектору телекомунікацій у Європейському Союзі призвела до зниження цін за послуги в середньому на 7-10%.